Главная страница
Навигация по странице:

  • Класифікація нейростоматологічних захворювань за М. Н. Пузіним (1997)

  • ЛИЦЕВИЙ БІЛЬ, ЗУМОВЛЕНИЙ УРАЖЕННЯМ СИСТЕМИ ТРІЙЧАСТОГО НЕРВА

  • НЕВРАЛГІЯ ТРІЙЧАСТОГО НЕРВА

  • Класифікація.

  • Діагностика.

  • Диференціальний діагноз.

  • ОДОНТОГЕННА НЕВРАЛГІЯ ТРІЙЧАСТОГО НЕРВА

  • Нейростоматологічні захворювання


    НазваниеНейростоматологічні захворювання
    Анкорnejrostom_zahs.doc
    Дата12.04.2017
    Размер354 Kb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаnejrostom_zahs.doc
    ТипДокументы
    #56
    страница1 из 6
      1   2   3   4   5   6


    НЕЙРОСТОМАТОЛОГІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ
    Нейростоматологія — розділ медицини, який вивчає неврогенні захворювання обличчя та порожнини рота.

    У зв'язку з тим що в іннервації цих ділянок голови беруть участь 4 чутливих (трійчастий, проміжний, язикоглотковий та блукаючий), 5 рухових (нижньощелепна гілка трійчастого нерва, лицевий, язикоглотковий, блукаючий та під'язиковий), черепні нерви, 5 вегетативних гангліїв (повійчастий, крилопіднебінний, вушний, піднижньощелепний та під'язиковий), а також вегетативні периваскулярні сплетення (каротидні, язикове, лицеве — a.facialis), патологія цих утворень і складає структуру нейростоматологічних захворювань.

    Класифікація нейростоматологічних захворювань за М. Н. Пузіним (1997)

    I. Больові феномени.

    1. Лицевий біль, зумовлений ураженням системи трійчастого нерва:

    а) невралгія трійчастого нерва;

    б) невропатія трійчастого нерва:

    інфекцій­но-алергічна;

    травматична;

    ішемічна;

    ятрогенна;

    в) дентальна плексалгія.

    2. Вегетативні прозопалгії:

    а) синдром ураження війкового вузла (синдром Оппенгайма);

    б) синдром ураження крилопіднебінного вузла (синдром
    Сладера);

    в) синдром ураження вушно-скроневого нерва (синдром
    Фрей);

    г) синдром ураження піднижньощелепного та під'язикового
    вузлів;

    д) задній шийний симпатичний синдром;

    є) шийний симпатичний трунцит;

    г) синдром ураження носовійкового нерва.

    3. Судинний лицевий та головний біль:

    а) мігренозний головний біль;

    б) вазомоторний головний біль.

    1. Міофасціальний больовий дисфункціональний синдром.

    2. Одонтогенний лицевий біль.

    6. Психогенний лицевий біль.
    II. Синдроми ураження лицевого, язикоглоткового, блукаючого
    та під'язикового нервів.

    1. Синдроми ураження лицевого нерва:

    а) невропатія та неврит лицевого нерва;

    б) синдром вузла колінця (синдром Ганта);

    в) невралгія відієвого нерва (синдром Файля);

    г) судоми та гіперкінези обличчя:

    лицевий геміспазм, лицевий парасмазм, блефароспазм.

    2. Синдроми ураження язикоглоткового нерва:

    а) невралгія барабанного нерва (синдром Рейхерта);

    б) невралгія язикоглоткового нерва.

    3. Синдроми ураження блукаючого нерва:

    невралгія верхнього гортанного нерва.

    4. Синдроми ураження під'язикового нерва:

    а) невропатія під'язикового нерва;

    б) судоми м'язів язика (глососпазм).

    1. Парестетичний синдром (глосодинія).

    2. Інші неврогенні захворювання обличчя.

    1. Ксеростомія.

    2. Ксерофтальмія.

    3. Ангіоневротичний набряк.

    4. Синдром Россолімо — Мелькерссона — Розенталя.

    5. Гранулематозний хєйліт (синдром Мейжа).

    6. Синдром Шегрена.

    7. Прогресуюча геміатрофія обличчя (синдром Паррі- Ром-
      берга).



    ЛИЦЕВИЙ БІЛЬ, ЗУМОВЛЕНИЙ УРАЖЕННЯМ СИСТЕМИ ТРІЙЧАСТОГО НЕРВА

    Великі проблеми постають перед лікарями, особливо під час діагностики та лікування больових синдромів обличчя і порожнини рота. Це зумовлено великою складністю анатомічної будови та функціональних взаємозв'язків цієї частини тіла людини.

    Як відомо з анатомії, трійчастий нерв є одним з особливих анатомічних утворень, а саме:

    1. найбільшим серед чутливих провідників тіла людини;

    2. його центральні проекції займають значну частину ділянки
      кори післяцентральної звивини лобової частки мозку;

    1. кожний периферичний корінець трійчастого нерва має зв'язок
      з певним вегетативним ганглієм голови;

    2. трійчастий ганглій є найбільш чутливим ганглієм тіла лю­
      дини;

    3. існує багато зв'язків трійчастого нерва з іншими черепними
      нервами (лицевим, блукаючим, язикоглотковим);

    4. в орофаціальній ділянці є спеціалізовані структури, які вико­
      нують специфічну роль у виникненні лицевого болю, це роговиця
      та зуби (мал. 125);

    5. іннервація зубів представлена як механорецепторами, які
      розташовані в періодонтальній зв'язці, так і рецепторами пульпи,
      які можуть збуджуватися тільки в патологічних умовах.


    НЕВРАЛГІЯ ТРІЙЧАСТОГО НЕРВА

    Серед алгічних синдромів, зумовлених ураженням черепних нервів, основне місце належить патології трійчастого нерва.

    Основною функцією трійчастого нерва є чутлива іннервація:

    1. шкіри обличчя від під'язикової кістки до вінцевого шва;

    2. параназальних синусів (лобового та верхньощелепного);

    3. зубів та альвеолярних відростків;

    4. слизові оболонки порожнини рота до передніх піднебінних
      дужок;

    5. передніх 2/3 язика;

    6. очних яблук;

    7. слизової оболонки порожнини рота;

    8. твердої мозкової оболони.

    ЕтіологіяПричинами невралгії трійчастого нерва можуть бути:

    1. морфологічні зміни в ділянці спінального шляху (атеро-
      матозна петля та артеріовенозна мальформація, які живляться
      від задньої нижньої мозочкової артерії);

    2. невринома трійчастого (гасерового) вузла та вестибуло-
      кохлеарного нерва;

    3. інтракраніальні пухлини;

    4. аномалія Арнольда —Шарі;

    5. сирингомієлія;

    6. патологія судин;

    7. кіста верхньощелепної пазухи;

    8. природжені дефекти або набуте звуження підочноямкового
      каналу в разі невралгії верхньощелепного нерва або стеноз нижньо­
      щелепного каналу в разі невралгії нижньощелепного нерва. У таких
      випадках захворювання клінічно перебігає за тунельним типом;

    9. патологія зубощелепної системи, що дозволяє виділити
      одонтогенну форму захворювання;

    1. невралгія трійчастого нерва може виникати і в разі дис­
      функції стовбурових та кірково-підкіркових ділянок систе­
      ми трійчастого нерва внаслідок порушення регіонарного крово­
      обігу;

    2. серед лрозопалгій також зустрічаються иостгерпстичні
      невралгії;

    3. зрощення твердої мозкової оболони в ділянці трійчастого
      вузла як наслідок інфекційних уражень мозкових оболон.

    Але більшість авторів приходять до висновку, що не існує так званої ідіопатичної невралгії трійчастого нерва, і в кожному випад­ку невралгії трійчастого нерва треба ретельно шукати причини її виникнення, підходячи до неї як до поліетіологічного захворю­вання з виділенням основного чинника, що є підґрунтям для призначення адекватної терапії.

    Патогенез.Найбільш розробленою нині є теорія локальної демієлінізації. Тривала компресія пульсівною судиною, пухлиною, спайками призводить до атрофії мієлінтвірних клітин з наступним " стоншенням оболон навколо аксонів, унаслідок чого проксималь­ний відділ аксона починає розростатися і виникає невринома. У такому стані нерв дуже чутливий до прямого механічного подраз­нення, яке викликає біль у ділянці іннервації, а також має схиль­ність до пароксизмальної активності. Як відомо, немієлінізовані волокна є провідниками болю. Унаслідок демієлінізації виникають додаткові «штучні синапси» між немієлінізованими волокнами, що складає умови для утворення «короткого замикання», внаслі­док якого на кожне подразнення нервова система відповідає ланцю­говою реакцією у вигляді високочастотних розрядів у клітинах задніх рогів спинного мозку, що клінічно виявляється сильним больовим пароксизмом. Велика роль у виникненні больового синдрому належить і центральній нервовій системі, а особливо болепровідним нейронам тригемінальних ядер мозкового стовбура. Високочастотні розряди, про які говорилося вище, активізують субстанцію задніх рогів спинного мозку, яка в свою чергу викликає гіперреактивність нопицептивних нейронів підкіркових ядер з розвитком невралгічного нападу, який припиняється у разі виснаження нейронів мозкового стовбура. Цей феномен і лежить в основі пароксизмального невралгічного болю. І саме він пояснює ефективність протисудомних препаратів, які діють на активність нейронів мозкового стовбура.

    Класифікація.

    1. Ідіопатична невралгія.

    2. Симптоматична невралгія:

    а) переважно центрального генезу;

    б) переважно периферичного генезу.

    У разі встановлення діагнозу «невралгія трійчастого нерва» треба зазначити бік ураження, сегмент обличчя (внутрішній, середній, зовнішній), фазу захворювання (загострення, ремісія, в тому числі і медикаментозна), вираженість больового синдрому (помірний, середній, важкий, невралгічний статус), стадію (рання, пізня), стан післяопераційних втручань (блокад, нєйроекзереза, мікроваскулярної декомпресії тощо), а також супутній синдром (фобічний, депресивний, інший).

    Клініка. Під час загострення хворі скаржаться на біль у ділянці обличчя нападоподібного характеру, який хворі описують як простріл електричного току. Біль дуже нетривалий, виникає рап­тово і так само раптово зникає. Під час «світлого проміжку» болю немає.

    Інтенсивність болю дуже велика. Хворі завжди зазначають, що такий біль не можна витримати. У більшості випадків біль іррадіює у різні ділянки обличчя, які вкладаються в корінцево-сегментарні ділянки іннервації трійчастого нерва (мал. 126).

    Характерна наявність тригерних ділянок, торкання до яких викликає біль. Вони бувають розташовані на шкірі обличчя (крило носа, кут рота або щелепи) або на слизовій оболонці порожнини рота в зоні іннервації ураженої гілки. Характерно, що в цих ділян­ках дуже підвищена чутливість. Навіть дотик павутиння викликає больовий напад. Якщо хворого попросити показати тригерну точку, то він ніколи не доторкнеться до неї, а зупинить свій палець на певній відстані (мал. 127).

    Тригерні чинники — умови або дії, за яких виникають больові пароксизми. Частіше такими чинниками є вмивання, вживання їжі, чищення зубів, відкривання рота, інколи розмова.

    Під час нападу на шкірі обличчя можна знайти певну точку, яка знімає біль, — анталгічна точка.

    У деяких хворих під час нападу спостерігаються вегетативні реакції (почервоніння обличчя, печіння шкіри), що пояснюється іригацією збудження на вегетативні ганглії обличчя, які пов'язані з кожною гілкою трійчастого нерва.

    Характерною є відсутність нападів вночі. Максимальний період виникнення больових пароксизмів припадає на ранок.

    Частіше на невралгію трійчастого нерва хворіють жінки після 45 років. Майже завжди уражується тільки один бік (у більшості випадків — правий). Деякі автори пояснюють це розвитком віко­вих склеротичних процесів в анатомічно вужчому правому під-очноямковому або ментальному каналах.

    Більшість хворих у зв'язку з тим що подразнення тригерних ділянок виникає під час вживання їжі, використовують контрала-теральний бік під час жування. Тому з часом можуть виникати ознаки міофаспіального больового синдрому, який накладається на невралгічний синдром. Це може утруднювати диференціальну діагностику. У деяких хворих внаслідок іритації збудження на передцентральну звивину виникають судоми мімічних м'язів обличчя (частіше — м'яза, який піднімає кут рота).

    Під час об'єктивного дослідження функції трійчастого нерва виявляється болючість у точці виходу ураженої гілки за відсутності порушень чутливості на обличчі та слизовій оболонці порожнини рота.

    Діагностика.Проводиться дослідження чутливої функції трій­частого нерва:

    пальпуються точки виходу гілок трійчастого нерва (надочно­
    ямкова, підочноямкова, підборідна);

    досліджується поверхнева чутливість у ділянці обличчя, порів­нюється інтенсивність відчуття в ділянках іннервації всіх трьох гілок трійчастого нерва та спинномозкового ядра трійчастого нерва (ділянки Зельдера).

    Перевіряється рухова функція:

    • оцінюється положення нижньої щелепи під час відкривання рота;

    • досліджується тонус жувальних м'язів та обсяг рухів нижньої щелепи;

    • перевіряються кон'юнктивальний, корнеальний та нижньо­щелепний рефлекси.

    Серед додаткових методів дослідження використовують елект-роенцефалографію, рентгенографію лицевого скелета з виведенням нідочноямкового каналу, ангіографію, КТ, МРРТ.

    Диференціальний діагноз.Клінічний перебіг невралгії трій­частого нерва подібний до перебігу деяких інших прозопалгій. Найбільші складнощі виникають під час диференціальної діаг­ностики між невралгією трійчастого нерва та носовійкового нерва, невралгією вегетативних гангліїв обличчя, больовою дисфункцією скронево-нижньощелепного суглоба, стоматологічними захво­рюваннями.

    Основними симптомами, що свідчать про невралгію трійчастого нерва, є пароксизмальний характер больового синдрому, наявність тригерних ділянок та тригерних чинників, відсутність нічних напа­дів, а також об'єктивних ознак порушення його чутливої або рухо­вої функції.

    Лікування.Використовують місцеве або центральне знеболю­вання. З метою місцевого знеболювання застосовують новокаїнові блокади окремих гілок трійчастого нерва. У жодному разі, не можна починати лікування з алкоголізації гілок трійчастого нерва, також не рекомендується використовувати для проведення анестезії лідокаїн. Рекомендують також місцеві аплікації анестезуючих паст (вінілін-ансстезинова), розчинів (з прополюсом, олією чай­ного дерева).

    Для центрального знеболювання використовують протисудомні засоби: карбамазепін (тигретол, фінленсин, карбасан, дифенін, дилантин) по 1/4 таблетки через кожні 4 год. Якщо така доза не забезпечує знеболювального ефекту, можна підвищити її до 1/2 таблетки через кожні 4 год з прийомом 1 таблетки.

    Після стихання загострення рекомендується підтримувальна доза карбамазепіну (по 1/4 таблетки через кожні 6 год протягом 1 тиж).

    У зв'язку з тим що ковтання є сильним тригерним чинником, пропонуються свічки з карбамазепіном (0,1 г), які швидко всмоктуються і тому швидше настає знеболювальний ефект.

    Використовують препарати, які діють на опіатний механізм антиноцицепції: оксибутират натрію, фенібут по 1/2 таблетки на ніч; антидепресанти (використовують трициклічний антидепре­сант — амітриптилін по 25 мг 3 рази на день протягом усього періоду загострення); транквілізатори: реланіум (діазепам, сиба-зон, седуксен). Використання цих препаратів особливо показано за наявності фобічного синдрому очікування нападу. Оптимальна доза — 1 таблетка 2 рази на день, або 2 мл 2 % розчину внут­рішньовенно на ізотонічному розчині натрію хлориду.

    Застосовують дію на тригерні ділянки: змазують шкіру обличчя 5 % анестезиновою або 5 % лідокаїновою маззю, спиртовою настойкою водяного перцю.

    Проводять декомпресію нерва в кісткових каналах (підочно-ямковому, нижньощелепному). З цією метою застосовують:

    • дегідратацію (фуросемід -• по 1 таблетці вранці 1 раз у три дні; верошпірон — по 1 таблетці через день; еуфілін — по 5-

    10 мл 2,4 % розчину внутрішньовенно повільно);

  • нейротрофічні засоби (тіамін — 1 мл внутрішньом'язово через день № 10; нейровітан — по 1 таблетці 2 рази на день протягом 1 міс; ноотропіл — 5 мл внутрішньовенно щоденно № 10);

  • для поліпшення кровообігу (трентал — по 1 таблетці 3 рази на день, курантил — по 1 таблетці 2 рази на день, нікотинову кислоту — по 1 мл внутрішньом'язово щоденно № 10).

    У разі іритації вегетативних утворень обличчя застосовують белоїд, белатамінал — по 1 таблетці 2 рази на день; піроксан -•-по 1 таблетці З рази на день; спазмолітин — по 0,1 г 3 рази на день.

    Хворим літнього віку потрібно призначати судинну терапію для поліпшення циркуляції крові у мозкових судинних басейнах. Рекомендується трентал — по 1 таблетці 2 рази на день, кавінтон — 2 мл внутрішньовенно крапельно на 100 мл фізіологічного розчину, нікотинова кислота — починаючи з 0,2 мл і поступово підвищуючи дозу до 1 мл на день, внутрішньом'язово.

    З фізіотерапевтичних методів у період загострення викорис­товують діадинамічні струми, ампліпульстерапію. Певного ефекту у деяких хворих можна досягнути, використовуючи електрофорез мумійо на точки виходу трійчастого нерва, фоно-форез новокаїну, новокаїнової або лідокаїнової мазі на тригерні ділянки.

    Рекомендується використання низькочастотного лазера з опро­
    мінюванням кожної тригерної точки від 2 до 4 хв, загальна трива­
    лість сеансу — до 20 хв. "

    Для купірування больових пароксизмів використовують голко­терапію як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими методами лікування.

    В останні роки з успіхом використовується фармакопунктура з новокаїном у комбінації з плазмолом, димедролом або цереб­ролізином.

    ОДОНТОГЕННА НЕВРАЛГІЯ ТРІЙЧАСТОГО НЕРВА
    Дуже часто причиною болю в ділянці обличчя є захворювання зубощелепної системи, тому перед встановленням діагнозу «нев­ралгія трійчастого нерва» потрібно виключити насамперед симп­томатичний одонтогенний больовий синдром. Причинами розвитку симптоматичної невралгії другої або третьої гілок трійчастого нерва можуть бути:

    1. Пульпіт (гострий, хронічний; конкрементозний, гангреноз­
      ний, токсичний).

    2. Періодонтит (особливо гранулематозний і травматичний).

    3. Травматичні хірургічні маніпуляції.

    4. Альвеоліт, гінгівіт, пародонтит (у тому числі токсична дія
      зубного нальоту).

    5. Нераціональне протезування (погано виготовлені протези,
      травмування слизової оболонки порожнини рота гострими краями
      пломб і зубів, завищення або заниження висоти прикусу).

    6. Ретенція та дистопія зубів (особливо третіх молярів, а також
      наявність надкомплектних зубів).

    7. Остеомієліт шелеп.

    8. Огріхи стоматологічного лікування (виведення пломбуваль-
      ної маси за верхівку кореня зуба, дефекти пломбування каналу,
      перфорація кореня, залишки відламків стоматологічних інструментів, залишки кореня зуба, пломбування нижньощелепного каналу під час онтодонтичного лікування нижніх кликів, верхівка яких може збігатися з ментальним отвором, розвиток гострої невралгії внаслідок проведення анестезії).

    9. Больова дисфункція скронево-нижньощелепного суглоба
    (порушення прикусу, запальні процеси в суглобі, нераціональне
    протезування).

    1. Гальванізм унаслідок наявності у ротовій порожнині
      матеріалів з різних металів.

    2. Анатомічні особливості (дуже глибока пульпова камера,
      стоншення альвеолярної пластинки щелепи, внаслідок чого корінь
      зуба давить на альвеолярне сплетення, природжене або набуте
      звуження кісткових каналів).

    1. Множинний карієс.

    У більшості хворих на одонтогенну невралгію трійчастого нерва спостерігається поєднання кількох видів патології зубощелепної системи.

    Як видно з перерахованих причин розвитку одонтогенної невралгії, не завжди вдається встановити діагноз тільки під час стоматологічного огляду, тому потрібно обов'язково за наявності скарг хворих на лицевий біль використовувати рентгенологічне дослідження лицевого скелета (ортопантомографію) з наступною прицільною рентгенографією для уточнення діагнозу.

    Провідними клінічними проявами одонтогенної невралгії є:

    • біль постійного характеру, в більшості випадків хворі вказують місце, з якого біль поширюється;

    • частіше біль має хвилеподібний характер (поступово збіль­шується, а потім так само поступово зникає без «обривання»), але через деякий час від початку захворювання внаслідок постій­ного подразнення волокон трійчастого нерва біль набуває типового невралгічного характеру;

    • відсутність тригерних ділянок;

    • зміна характеру болю залежно від загострення патологічних процесів у зубощелепній системі;

    • локалізація болю в ділянці іннервації основних гілок трійчас­того нерва. Дуже рідко біль іррадіює по зонах Зельдера;

    • частий нічний біль;

    • відсутність ефекту від антиконвульсантів за наявності пози­тивного терапевтичного ефекту від вживання анальгетиків;

    • переважає двобічна локалізація болю;

    • практично відсутнє ураження першої гілки очного нерва.

    Таким чином, під час встановлення діагнозу потрібно виключити одонтогенний генез больового синдрому обличчя.
      1   2   3   4   5   6
  • написать администратору сайта