- Культуро звича єва обрядовість слов*ян
- 3. Міфологія і вірування як феномен слов’янської культури
- 4. Характерні особливості матеріальної та художньої культури трипільців
- 5. Скіфо-сарматська культура.
- 6. Архітектура та монументальний живопис Київської РУСІ
- 7.Основні пам’ятки писемності та літератури КР
- 8.Охарактеризуйте музичну культуру КР
- 9. Соціально політична та культурна ситуація на укр. Землях в 14 перш пол. 17 ст
Особливості побуту та умови проживання словян у найдавніші часи
 Скачать 60.14 Kb.
|
|
1. Особливості побуту та умови проживання слов’ян у найдавніші часи У лісостеповій зоні словяни мали постійні місця проживання. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі грунти для обробітку. Ранні словяни використовували тут перелогову систему обробітку грунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки ці землі давали хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для відпочинку, а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато і словяни мали завжди добрі врожаї. Вирощували словяни пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки того часу говорять нам, що словяни користувалися-досить добрими знаряддями праці, зокрема, у них вже був залізний серп, мотики, кістяні і деревяні сохи з металевими наконечниками. Словяни займалися також скотарством. Вони вирощували велику рогату худобу, коней, свиней. Словяни полювали на хутрових звірів, хутра були цінним товаром. А ще вони займалися рибальством, бортництвом примітивним бджолярством, у лісах збирали гриби і ягоди. У словян було розвинене ремесло. Найбільше було поширене ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво. Свої житла словяни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі — для обігрівання житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили по-чорному, дим виходив через отвори у даху. Печі у житлах відрізняють словянські поселення від їхніх північних сусідів — угро-фіннів і південних степових кочовиків. У них посеред житла було відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обовязково споруджувалася яма-льох, де словяни зберігали зерно та інші продукти. Словяни жили первісною сусідською общиною. Існували великі патріархальні сімї, в яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили в близьких поселеннях, що називалися гніздами. Група таких гнізд обєднувалася у племя. Пізніше такі племена починають обєднуватися в союзи племен. 2 Культуро звичаєва обрядовість слов*ян . Головне населення словянських міст займалося хліборобством та скотарством, ловами та бортництвом, рибальством та збиранням плодів лісу. Тому культ природи визначав світогляд стародавніх словян. Культ наївний, поетичний, народжений безпосередньою близькістю людини до землі, до природи. Антропоморфізм, тобто перенесення людських рис на царину позалюдську, щоб наблизити її до людського розуміння, здавна притаманний словянському образному мисленню. Дохристиянські культи та уявлення словян обєднувалися у найскладніші комплекси з добре відпрацьованою символікою та обрядовістю. Невидимі духи — душі предків та родичів, предки в образі тварин та перевертні поступово заселяють світ, що оточує давнього словянина. Уже не сам обєкт стає предметом шанування. Поклоніння стосується духу демона, що живе в ньому. Не сам предмет, а те, що в ньому, позитивно чи негативно впливає на перебіг подій у світі та долі людей. Словянське язичництво проходить стадію полідемонізму — протягом багатьох віків складався у словян своєрідний пантеон демонів, або нижчих божеств. Між демонами існували відносини, що відображали родинні та побутові взаємини людей. У словянських демонів існувала і певна ієрархія: серед них були начальники та підлеглі, старші та молодші. Демонічні вірування наближали наших предків до наступного етапу розвитку язичницької релігії — політеїзму, тобто віри у богів. Однак поява нових форм та різновидів язичництва не заважала збереженню старих вірувань. До кінця І тисячоліття н. е. у словян мало місце співіснування усіх прошарків язичницьких вірувань, що було природним та гармонійним для наших предків. Майбутні боги київського пантеону не водночас зійшли на свій Олімп, їх походження — у тих самих уявленнях та природних культах пра-словян І тисячоліття н. є. У X столітті вони вже постають явно. Це — бог грози Перун; бог худоби, торгівлі та багатства Велес; Хоре — сонячний диск; Стрибог — бог вітру, бурі, вихору; Мокош, або Макош, — жіноче божество; Симаргл — єдине зооморфне божество словянського пантеону, зберігає насіння та посіви. Був ще Ярило — бог сонячного світла та тепла, Коляда-мороз тощо. Щодо обрядів стародавніх словян, то практично всі з найвідоміших масових народних дійств дістали відображення пізніше й збереглися до сьогодні. Найвідоміші язичницькі обряди повязані з основними виробничими моментами землеробського року словян. Ці аграрні свята супроводжувалися ігрищами, що мали магічний характер. Метою таких магічних дій було забезпечення добробуту роду, общини і, врешті-решт, полегшення повсякденного життя людини. Не всі обряди мали мирний характер. Наприклад, під час голоду через неврожай волхви вважали, що нещастя спіткало людей через стару гадь — тобто тих, хто ховав врожай та погано впливав на худобу. Таких людей зазвичай вбивали, приносячи в жертву богам, або виганяли з общини, спочатку розоривши їх. 3. Міфологія і вірування як феномен слов’янської культури Богом над богами в давні часи був Род. За міфологією він живе на небі, дарує життя людям, звірам, птахам. Цей бог зберігався в народній пам’яті дуже довго. Його вшановували ще й у XIX ст. Уважалося, що він є покровителем роду, предків і нащадків, які ще не народжені. Жіночі божества Рожаниці були покровительками народження і мали таємний зв’язок з космосом, з зірками. Душа людини в уяві наших пращурів — це зірка, яка з’являлась і гасла одночасно з народженням і смертю людини. Рожаниця згодом поділилась на образи Лади і її доньки Лелі. Їх ототожнювали із сузір’ями Великої і Малої Ведмедиці. Владикою світу був Сварог, бог вогню і світла. Від нього походять інші боги — Сварожичі. У трипільський період молилися до домашнього вогню Овина, Даждь Бог — бог сонця — дослівний переклад сучасною мовою. Даждь — дай і Бог добро, багатство, тобто давач добра. Тому і тепер ще кажуть: «Дай, Боже, здоров’я», або «Дай Боже». Це колись звучало «Даждь Боже». Останній сніп жита — Дідух — дух Даждь Бога, завжди зберігався в хаті на покуті. Хорсу поклонялись роксолани, йому жертвували хліб, медяники, коржі. Слово «корж» співзвучне зі словом «Хорс», воно означає «коло» по-індоєвропейськи. Стрибог — бог — родоначальник вітрів. Велес Волос — бог достатку, торгівлі, «скотний бог». Мокоша — жіноче божество — покровителька жінок. Її сфера — рукоділля, прядіння, ткання. Однак поклонялись їй усі. До нас дійшли вишиті на рушниках зображення цієї богині. Культ Мокоші походить від ще давнішого культу Дани — богині води. Богиня Дана присутня в назвах слов’янських рік. Да вода, на нене — мати води. Слово «Дон» — вода, Данепр, Даністр, або Дунай. Слово «данина» походить від назви жертв богині Дані. Купайло — бог літнього сонця. Ярило — бог, близький до Купайла, але діє тільки навесні. Троян — триєдине божество. Деякі дослідники вважають, що це Ярило, Купайло і Даждь Бог. Інша назва Триглав. Сімаргл — недосліджене божество. Уважають, що це охоронець рослин. У численних зображеннях він сприймається як сторожа дерева життя. В іранців Саенмаргл — крилатий собака. Білі кам’яні плити з його зображенням були, наприклад, у Борисоглібському соборі XII ст. у Чернігові. Після пожежі 1611 р. вони були зняті. Зображення часто практикуються ювелірами. Існувало багато свят і обрядів. Були святилища, жертовники, де стояли боги і їм приносили жертви. З прийняттям християнства їх потопили в річках, знищили. Одну з таких пам’яток знайдено в р. Збруч. Чотириликий, всевидящий Світовид під одним головним убором бог. Зберігається у Вавельському замку в Кракові. Копії є в Києві і Москві. Крім культових відправ була своя народна творчість, обрядові поезії, пісні календарні календа — повідомлення, вість про початок зими, вес- ни, літа, потім стали повідомляти про народження Христа; звідси і слова коляда, колядники, а також і календар. Обряди, пісні були весільні, похоронні, народно-календарного циклу. Свято русаліїв нині злилося зі святом Трійці. Зимові колядки, щедрівки — ці обряди мали магічні функції. Вони і сьогодні збігаються зі святом Нового року, Різдва Христового, Водохрещ. 4. Характерні особливості матеріальної та художньої культури трипільців Характерні особливості матеріальної культури трипільців такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд. Житло будувалося по колу, одне біля другого, середина кола залишалася незабудованою. Будинки споруджувалися каркасні, двоповерхові, проміжки між каркасом запліталися лозою та мастилися ззовні і зсередини товстим шаром глини. Розмір їх сягав 100-140 кв.м. Житло ділилося на кімнати, які опалювалися печами, складеними з глини. В кожному будинку проживало по 20 осіб. Все поселення нараховувало по 500-600 чоловік. Центр селища використовувався як загін для худоби. Це були скотарсько-землеробські племена з колективною власністю на стада худоби. Значного поширення у трипільців набуло виготовлення керамічних виробів побутового призначення — столовий та господарський посуд: миски, глечики, горшки, макітри, декоративна кераміка. Художня культура трипільців обмежувалася декоративно-ужитковим мистецтвом та культовими статуетками і малюнками на камені та стінах печер. Вона відзначається високим художнім смаком та технікою. Орнамент. Характерна ознака художнього оздоблення керамічних виробів — яскравий декоративний орнаментальний розпис. Форма орнаменту — прямі та хвилясті лінії, овали, змієподібні спіралі, які повинні були символізувати сонце, воду, людей, тварин, рослини. Вживалося 4 кольору орнаменту — чорний, білий, червоний та брунатний. Яскравими фарбами та різнокольоровим орнаментом розписувалися і стіни жилих помешкань. Статуетки. Серед археологічних знахідок — численні статуетки, переважно жіночі, що доводить існування культу жінки у трипільському суспільстві. Жінка знаменувала культ родючості, була продовжувачем традицій предків. Статуетки мали культове значення. Виконані вони були у реалістичній манері, і за ними можна простежити етнічний тип трипільців. Усатівська культура. До пізнього трипілля — усатівської культури від села Усатово під Одесою, кінець ІІІ — початок ІІ тисячоліття до н.е., розкопки провадив одеський археолог Михайло Болтенко відносяться камяні могильні плити з зображеннями людей, тварин і такі ж зображення на стінах печер. Оминаючи спірну концепцію про етнічну ідентичність трипільців та українців, зауважимо однак, що трипільська культура була одним з джерел словянської взагалі та української зокрема культури. 5. Скіфо-сарматська культура. У скіфський період 7-2 ст. до н.е. під іменем іраномовних племен скіфів, які населяли територію сучасної України, обєднувалися численні місцеві племена. Від скіфів лишилися величезні кургани, в яких вони ховали своїх царів. Разом з померлим, у могилу клали зброю, ювелірні вироби, забитих коней і рабів. Скіфське мистецтво відіграло велику роль у формуванні словянської культури. Воно було одним з джерел словянської мистецької спадщини. Скіфи використовували усі форми посуду трипільців, прикрашеного геометричним узором. Основою скіфського декоративного мистецтва є зображення тварин. Після скіфів лишилися великі камяні статуї з зображенням воїнів. Згідно висновків українського діаспорного академіка Омеляна Пріцака українці наслідували після скіфів чоботи, білу сорочку, козацьку гостроверху шапку, пернач, сагайдак рос. — колчан тощо. Для скіфів були притаманні патріархат, культ сонця з його символом — колесом, флективна мова — словозміна, шляхом заміни кінцівок. З початком грецької колонізації в Причорноморї 6 ст. до н.е. великого впливу на скіфів мала антична культура, про що свідчать археологічні знахідки в Неаполі Скіфському біля сучасного Сімферополя. Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена. Продовжувалася традиції звіриного стилю в оздобленні посуду, зявляються композиції міфологічного змісту. 6. Архітектура та монументальний живопис Київської РУСІ Якісно новий рівень розвитку архітектури повязаний з переходом від деревяного до камяного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків. Перші камяні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків.. Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Жанри монументального живопису — фреска і мозаїка — складалися на основі візантійських шкіл. Фресками — розпис водяними фарбами по сирій штукатурці — вкривалися стіни православних храмів. Мозаїчні зображення складалися зі смальти — кубиків спеціального кольорового скла, секрет виготовлення якого прийшов з Візантії і був втрачений під час монголо-татарського ярма. Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі. І мозаїки, і фрески виконані за єдиним задумом, у єдиному стилі. Мозаїки прикрашають переважно центральну частину собору, передусім вівтар. Напевно, найзнаменитіша мозаїчна Богоматір-Оранта. Оранта — назва у візантійській традиції сюжету з зображенням Богоматері, яка молиться. Діва Марія, яка підняла у молитовному жесті руки, постає на золотому мерехтливому фоні на склепінні вівтарної апсиди. 7.Основні пам’ятки писемності та літератури КР До нашого часу від доби Київської Русі збереглося дуже мало книг. Найдавнішими, з-поміж них, є Реймське Євангеліє, Остромирове Євангеліє, «Ізборник Святослава» 1073 р. та «Ізборник» 1076 р., Мстиславове Євангеліє. Цей список очолює славнозвісне Реймське Євангеліє, яке привезла до Франції дочка Ярослава Мудрого Ганна.Найдавнішою датованою книжною пам’яткою Русі є Остромирове Євангеліє.Створили цю книгу в иєві в1056–1057 рр., про що свідчить спеціальний запис.Остромирове Євангеліє – пам’ятка виняткової мистецької вартості. З-поміж найдавніших книг, що збереглися донині, є й такі, які призначалися для світського читання. Йдеться про «Ізборники» – збірки різних творів грецьких авторів богословського та повчального змісту, більша частина яких розтлумачує складні місця із Біблії, це, так би мовити, своєрідні енциклопедичні довідники. Оригінальна, тобто власна, незапозичена літературна творчість наших предків за часів Київської Русі була започаткована літописами. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ».Його створено на початку 12 ст. При складаннi «Повісті минулих лiт» використано найдавніші літописи. До продовжень «Повiстi…» належить Київський лiтопис, який охопив час вiд 1111 р. до 1200 р.? Чудовим зразком урочистої проповiдi є «Слово про закон i благодать» митрополита Iларiона. У записах Лаврентiївського списку пiд 1096 р. вмiщено пам’ятку, вiдому пiд назвою «Повчання» Володимира Мономаха. Найвизначнішою пам’яткою руської літератури є «Слово о полку Iгоревiм».Тривалий час ця перлина давньоукраїнського письменства була невідомою: її випадково знайшли на початку 90-х рр. 18 ст. в одном 8.Охарактеризуйте музичну культуру К? 8.Охарактеризуйте музичну культуру КР Усі найбільш важливі події життя Київської Русі тісно повязані з музикою. На Русі здавна існували професіональні виконавці. Серед них особливе місце посідали співці билин та переказів— співали героїчно-епічні пісні. Серед професіональних музик і акторів важливе місце займали скоморохи-витівники. Мандруючи по містах та селах, вони виступали на святах і торгах. Скоморохи майстерно володіли різноманітними музично-виконавчими жанрами: були танцюристами, фокусниками, акторами, водили ведмедів, грали на гуслях, трубах, флейтах, гудках та бубнах. Деякі з них постійно жили при князівському дворі чи при дворах великих феодалів. Відомою на Русі була й військова музика. Літописні джерела неодноразово згадують труби-зурни, або сурни, ударні інструменти: бубни-барабани, накри, аргани. Про велику популярність музичного мистецтва на Русі свідчать музично-танцювальні сюжети у книжковій мініатюрі та творах прикладного мистецтва. до давньоруського музичного інструментарію входили різноманітні інструменти: духові — зурни, свірелі сопелі, різні флейти, сопілки, орган; щипкові — гуслі, арфа, лютня, псалтир; смичкові — гудок, смик; ударні — бубни,накри,тарілки,аргани. Важливе місце у розвитку давньоруської музичної культури посідав церковний спів — складова частина театралізованої церковної служби. Церковний хоровий спів, як і інші давньоруські музичні жанри, спирався на народну творчість. На її основі був створений оригінальний професійний стиль хорового співу, відомий під назвою «знаменного розпіву». у з рукописів 16 ст. 9. Соціально політична та культурна ситуація на укр. Землях в 14 перш пол. 17 ст Стан феодальної роздробленості Русі, характерний для попереднього періоду, не міг тривати вічно. На території Південно-Західної Русі діяли ті ж самі закономірності. Одчак процес подолання феодальної роздробленості відбувався тут у дуже складних умовах. Безперервні війни, що спалахували в цьому регіоні, ворожі навали спричиняли великі збитки господарству, ускладнювали перебіг політичного обєднання. І все ж поступово тут створювалися економічні й політичні умови для обєднання південно-західних князівств. Що стосується другої частини Південно-Західної Русі, до складу якої входили Поділля, Переяславщина, Київщина і Черніго-во-Сіверщина, то і тут процес обєднання був також малоефективним. Польська держава проводила на цих землях відверто колонізаторську політику. Українське населення зазнавало соціальних, національних, релігійних утисків, мусило коритися введенню чужого, польського права. Одночасно землі Північної Буковини — у минулому складової частини Галицько-Волинського князівства — опинилися під владою Угорщини. Складною була і доля Закарпаття. У XIII ст. угорські феодали, яких підтримувала католицька церква і германські імператори, надовго утвердилися на території Закарпаття. Більшість земельних маєтків опинилася в руках угорських магнатів. Опинившись у складі Литви, українські князівства одержали сприятливі умови для свого соціально-економічного і культурного розвитку. Посилення соціально-економічного, політичного і національно-релігійного гноблення викликало антифеодальну і національно-визвольну боротьбу українського народу. її форми були різноманітними; втеча від феодалів, підпал шляхетських маєтків, збройні повстання. Кінець XVI— перша половина XVII ст. стали часом пробудження національної свідомості українського народу, його духовного піднесення. Утверджуються почуття любові до рідної землі, вітчизни, нерозривних звязків поколінь, історичного обовязку зберегти духовні здобутки свого народу — культуру, мистецтво, мову, звичаї . |