Главная страница
Навигация по странице:

Історія соц.пед.. 1. Охарактеризуйте архаїчний період благодійності



Скачать 0.56 Mb.
Название 1. Охарактеризуйте архаїчний період благодійності
Анкор Історія соц.пед..doc
Дата 30.04.2017
Размер 0.56 Mb.
Формат файла doc
Имя файла Історія соц.пед..doc
Тип Документы
#5170
страница 1 из 13
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13




1.Охарактеризуйте архаїчний період благодійності

Аналіз викопних решток людиноподібних мавп, що знаходились біля витоків антропогенезу, дають підстави стверджувати, що предки людини існували вже 2-3 млн. років тому назад. Вони являли собою істоту, яка лазила по деревах, проте була здатна до випрямленого положення тіла, з об’ємом мозку 450-500 см3. У ході жорсткої міжвидової боротьби за існування єдиними перевагами предків людини були більший об’єм головного мозку та соціальний (стадний) спосіб життя. Ці індивіди не змогли б вижити, якби в колективах найбільш древніх гомінідів не була розвинута взаємодопомога. Очевидно, потомки людини успадкували її з тваринного світу, де взаємна підтримка широко розповсюджена. Мавпи не складають виключення у цьому відношенні: павіани, наприклад, за певних умов чекають відсталих тварин при пересуванні стада, шимпанзе після полювання легко ділиться м’ясною здобиччю з іншими членами угрупування. Таким чином, вже гоміноїдні предки людини були мирними істотами.

Отже, виникнення соціальних відносин не можна розглядати, як шори, які накладались суспільством, що народжувалось, на смертельні за своїми наслідками зіткнення між окремими індивідами. Їх функціональна роль полягала в регуляції взаємин між членами колективу в процесі праці.

Згідно із сучасною періодизацією історії соціальної роботи епоха від найдавніших часів, коли виникли опіка і взаємопідтримка на зорі людства до утворення перших класових держав, де соціальна допомога набула організованих форм, визначена архаїчною; у ній виділяють такі основні види допомоги:

1) взаємодопомога між племенами;

2) філантропічна допомога зі сторони вождів і старійшин роду співплеменникам, що знаходились нижче за встановленою у племені ієрархією;

3) міжособистісна допомога.

На стадії родового суспільства уявлення про допомогу і взаємодопомогу пов’язані з механізмами реципрокації (взаємний обмін дарами, послугами, допомога у побутовій та господарській сфері) та редистрибуції (передавання частини виробленого громадою надлишкового продукту у розпорядження вождів на різні громадські потреби). Вже на цій стадії проходить оформлення суб’єктів допомоги, ідеології, а також принципів, що регулюють зв’язки обміну і підтримки між суб’єктами родового простору.

Найважливішою особливістю архаїчного періоду в історії соціальної роботи є відсутність будь-яких письмових джерел , які б дозволяли з абсолютною точністю оцінювати реальний стан взаємної допомоги і благодійності .




2. Охарактеризуйте найдавніші форми і види допомоги і взаємодопомоги.

Для ранніх форм соціальних відносин характерна захист індивіда в системі роду і громади.

Архаїчна парадигма допомоги складається у той час, коли ведучим світоглядом і світовідчуттям було язичництво.

Для язичницького світогляду та світовідчуття характерно те, що людина не відчував себе в відособленості і одиничності, він був не частина, а якимось єдністю, що укладав у собі космічний простір, До прийняття християнства на Русі існували й інші «закриті» форми допомоги, але всі вони пов'язані з «інститутом старців». Приміром, варіантом виходу на «той світ» був добровільний відхід з громади. Літні люди, які не могли брати участь у трудовій діяльності, селилися недалеко від громади, на цвинтарях, будували собі келії і жили за рахунок милостині. Подібна форма милості існувала аж до XVI століття.

У силу того, що люди похилого віку і діти відносились до однієї соціовозрастной групі, в деяких випадках типологія «старих» і «малих» визначалася за ознакою «сирітства» - явище, коли суб'єкт залишався без піклування близьких родичів. Поняття «сирітство» не ідентифікували тільки з інститутом дитинства, воно мало інші, антропоморфні смисли і поширювався на інші види проблем, такі, як господарство, діяльність, статус, соціальна роль, що достатньо повно відображають народні прислів'я і приказки: «сиротинушка наш дідусь, ні батька, ні матері! »,« Без коня козак кругом сирота! »,« За ремеслом ходити землю сиротити ».

Спільність поступово формувала і інші інститути підтримки сиріт в межах свого родового, общинного простору. Так, ще на стадії первісної комуни виникли зв'язки між членами різних громад - дарообмен. Дар представляв собою перехід речей з власності одного суб'єкта у власність іншої і обов'язково передбачав отдар. Така економічна система дару і отдар добре проглядається в мотивах усиновлення всередині родової громади і появи інституту «пріймачества» у південних слов'ян. "Приймав» в сім'ю сироту, як правило, могли люди літні, коли їм ставало вже важко справлятися з господарством, або коли вони не мали спадкоємці

Якщо проаналізувати різні форми селянських «допомогти», то при всьому їх різноманітті проглядається певний сценарій, в якому збережені залишки магічних аграрних культів. Він складається з наступних елементів: ритуальний договір (його обов'язковим елементом є «хліб - сіль і могорич»), спільна трудова діяльність у домовлені терміни і по завершенню робіт спільні трапеза, ігри, танці, катання. У народі «помочи» розглядалися як трудовий свято, в якому брало участь все сільське населення незалежно від соціальної приналежності селянина.

Серед різних видів «допомогти» як специфічної форми групової підтримки виділяються обов'язкові позасезонні і сезонні.




3.Розкрийте особливості практики соціальної допомоги і турботи про людей у східних слов’ян. </b>

Може бути й до 2 !

Практика здійснення захисту в системі роду та громади знайшла відображення у конкретних формах допомоги та взаємодопомоги, основними з яких були:

а) культові з різноманітними сакральними (тобто такими, що стосуються релігійного культу й ритуалу) атрибутами; б) общинно-родові в рамках роду, сім’ї, поселення;

в) господарські. а) Культові форми допомоги та підтримки
Серед культових форм допомоги дослідники історії соціальної роботи називають перш за все поклоніння певним предметам, що мали сакральні властивості, зокрема, кругу (колесу). Він означав перш за все оберіг від злих духів, був символом певної цілісності, стабільності і ґрунтовності.

Людина не відчувала себе відособленою істотою, а була певною єдністю з космічним простором, його продовженням. Вона не протиставляла себе природі, космосу, а включала себе і розчинялась в них.

У давніх слов’ян сакральні функції (часто спільно з громадськими) виконували волхви поганські жреці, віщуни, чаклуни. Часто вони ставали своєрідними “регуляторами” суспільних відносин. З метою відновлення благополуччя громади викривали людей, що приховували урожай, або негативно впливали на нього. “Полювання на відьом” завершувалось їх вигнанням або вбивством. Така традиція зберігалась в окремих селищах аж до ХІХ ст.

Оскільки діяння волхвів нерозривно пов’язані з ідеологією підтримки, це стало одним із чинників, що давало змогу після скасування поганських богів зберігати поганські традиції. Ось чому сакральна система підтримки існувала ще протягом трьох століть. Більш пізньою формою вшанування богів були братчини, що святкувалися сільськими громадами. Вони присвячувались святому покровителеві. До суспільних форм допомоги, пов’язаних з культом смерті, належали громадська тризна, громадська милостиня, “страва”, подання натуральними харчовими продуктами.




4. Розкрийте зміст поняття “інфантицид” і з’ясуйте його поширеність у історії вітчизняної та зарубіжної соціальної роботи

Преднамеренное уничтожение детей в младенчестве или в детском возрасте. В неиндустриальных обществах причинами инфантицида выступали:

Контроль уровня населения во времена стихийных или общественных бедствий (голода, войны, эпидемий).

Особые характеристики новорожденных: инвалидность, болезнь, в некоторых культурах к недопустимым характеристикам также относили близнецов. Так, Платон считал детоубийство идеальным средством для избавления от «дефектных» детей.

Укрепление традиционного представления о большей ценности мужчин. По свидетельству российского историка Н.М.Карамзина, у языческих славян мать имела право умертвить новорожденную дочь, когда семья была слишком многочисленной. Этот обычай не распространялся на сыновей – будущих воинов, рожденных защищать племя.

Инфантицид в отношении ребенка, появившегося в результате нарушения общественных норм и правил, например, супружеских измен, неофициальной связи. В Древней Греции и в Древнем Риме ребенок не имеет значимости для общества и для родителей, часто он рассматривается лишь как нежелательный результат половых отношений.

Совершение ритуала. Например, в религиях древних инков, майя, ацтеков детей приносили в жертву раз в четыре года, а также во время тяжелых бедствий. Ритуальные детоубийства повышали социальный статус родителей и родственников умерщвленных детей.

Инфантицид был довольно широко распространен, не осуждался общественностью и не наказывался по закону. Родители были вправе также выгнать своих детей на улицу. Лишь с распространением христианства постепенно стало меняться отношение к детям. В IV веке н.э. инфантицид был объявлен христианской церковью преступлением, что остановило практику подобных убийств. Император Константин в 311 и 318 годах н.э. издает законы, запрещающие инфантицид, столь распространенный в древние времена, и запрещающие выбрасывать детей на улицы. Этими законами устанавливалось денежное пособие семьям, усыновляющим брошенных детей. Церковный собор в Базасе в 442 году н.э. призывал добрых христиан подбирать детей, "брошенных собакам".

Сегодня инфантицид - наказуемое по закону преступление. Это явление носит ограниченный характер, в современном обществе отдельно выделяют убийство новорожденного ребенка матерью или близкими родственниками. Наблюдается рост числа детоубийств в аномичных обществах




5. Визначте місце благодійності і попечительства у законах найдавніших держав Месопотамії, Індії, Китаю.

В історії Давнього Китаю певне значення в розвитку ідей соціальної допомоги певну роль відіграло вчення Конфуція, який вважав засобом підтримки справедливого порядку не закон, а дотримання традицій і моральних основ, що закріплюють образ ідеальної поведінки. Конфуцій повчав “любити батьків і родичів більше інших, виявляти пошану перестарілим, проявляти співчуття до калік і милосердя до дітей”

Найдавніші відомості про соціальну допомогу знайдено у Давньому Єгипті, де у ХХV–ХХVІІ ст. до н. е. в храмах здійснювалось безкоштовне роздавання голодуючим хліба. В одному із давньоєгипетських рукописів розповідається про монарха, що вихвалявся своєю благодійністю: виділяв ячмінь і молоко голодному, якого знаходив у своїй області, ховав бідного у своєму полотні, вносив зернову позику із своїх запасів позичальникові за винного боржника. (3, 36). У Давньому Єгипті проходила рівномірна підтримка центральною владою мінімального прожиткового рівня всіх регіонів Єгипту за рахунок перерозподілу багатого врожаю благополучних областей.

Серед правових документів Стародавньої Індії, що регулювали механізми успадкування і забезпечували певні соціальні гарантії, слід відзначити “Закони Ману”. Особливістю цієї держави було розмежовування населення не на рабів та рабовласників, а на станові групи (варни): брахманів (священнослужителів), кшатріїв (воїнів та правителів), вайшіїв (землеробів та ремісників) і шудр (слуг, рабів). У Законах Ману оригінально регулювались правила успадкування рухомого і нерухомого майна. З числа спадкоємців виключались діти, хворі, розумово відсталі та убогі. Недійсними вважалися також угоди, укладені людиною або в стані сп’яніння, або такою, що перебувала у стані гніву чи горя, шляхом обману або насилля, а також старцем, дитиною чи виродком.

В історії Давнього Китаю певне значення в розвитку ідей соціальної допомоги певну роль відіграло вчення Конфуція, який вважав засобом підтримки справедливого порядку не закон, а дотримання традицій і моральних основ, що закріплюють образ ідеальної поведінки. Конфуцій повчав “любити батьків і родичів більше інших, виявляти пошану перестарілим, проявляти співчуття до калік і милосердя до дітей” (7, 49).

Таким чином, в основі правових документів найдавніших держав лежали традиції і звичаї, а норми повсякденної моралі базувалися на ідеях поваги і шанобливого ставлення до людей похилого віку і батьків, на милосерді до дітей і калік.




6.Проаналізуйте благодійні традиції Стародавньої Греції.

Перші уявлення про процес допомоги, взаємну підтримку та виховання як суспільне явище, що сприяє соціалізації особистості, виникли у первісному суспільстві. Проте виділення соціальної роботи з інших сфер людського буття, зародження систем виховання, що справили вплив на подальший розвиток людства, виникнення елементів соціальної педагогіки відбулися у Давній Греції – державі, що виявилася перехідним містком між досягненнями сивої давнини та сучасними надбаннями. В Афінах найповніше поширилися отримали приватна власність, ринкові відносини, рабство, утвердження громадянського суспільства, яке зв’язало в єдине ціле громадян полісу не залежно від їх майнового стану. У вихованні афіняни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного, фізичного розвитку. Ця мета визначалася грецьким поняттям “калокагатія” (внутрішня і зовнішня досконалість).

Школи були приватними і платними. Окремо існували мусичні і гімнастичні школи. Перші давали всебічний інтелектуальний розвиток, другі – таку ж культуру тіла. В Афінах було добре розвинуте соціальне виховання, яке стало джерелом високої загальної культури його жителів. Одним із найбільш дієвих засобів соціального виховання став театр. Для відповідної оцінки ролі грецького театру як важливого фактору позашкільної освіти необхідно враховувати передусім те, що у ньому існувала велетенська кількість місць для глядачів. Дана епоха характерна створенням тих пам’яток грецького мистецтва, які ще й досі приносять художню насолоду. Ні один народ не цінував так високо красу, як греки. В одній із давніх пісень говориться, що перше побажання – це здоров’я, друге – краса, яка доводиться змаганнями на приз краси, конкурсами на найпристрасніший поцілунок і т.д.

Саме в державах Стародавньої Греції і перш за все в Аттиці (Афіни) були закладені основи державного регулювання благодійності й опіки. У перекладі з грецької філантропія означає любов до людей; у ІV ст. до н.е. з цим поняттям пов’язане будь-яке доброзичливе ставлення одного індивіда до іншого. У гомерівському епосі philоs зв’язаний з інститутом сім’ї і гостинності (11, 30).

У Греції до злидарів проявляли співчуття, давали милостиню, іноді одежу та взуття, запрошували до участі в бенкетах. Виразом гостинності було створення готелів для приїжджих, розміщення в яких здійснювалося безкоштовно, але про харчування треба було дбати самому.

Для фінансування всенародних свят та видовищ багаті люди відправляли літургії – своєрідні повинності, які полягали в покритті витрат. Розмір літургій наперед не визначався і залежав від того, наскільки багаті люди намагалися здобути прихильність і симпатію в народу чи перевершити один одного в багатствах і розкошах.

У давніх Афінах склалася своєрідна система соціальної допомоги, коли частину благочинних функцій брала на себе держава:

1. Покривання витрат на організацію всенародних свят: видача народу грошей на їх відвідування та пригощання.

2. Надання соціальних допомог. Сини воїнів, що загинули на війні, виховувались за державний рахунок. Іноді в неврожайні роки голодуючим надавалась допомога у вигляді роздач або дешевого продажу хліба.

3. Відрядження громадян у подорожі (з метою навчитись корисного у заморських країнах).
7. На прикладі Стародавньої Греції охарактеризуйте роль держави в системі соціальної допомоги.

У зазначених працях змалював проект ідеальної держави. Всі вільні громадяни у його державі поділені на три групи: філософи – правителі; воїни –захисники держави; група ремісників і землеробів, працею яких утримувалися дві попередні групи. Для представників двох вищих каст Платон заперечував сім’ю, оскільки вона відволікає їх від державних справ. Платон висунув ідею створення системи державних шкіл. На думку філософа, в ідеальній державі виховання дітей і шкільне навчання повинні здійснюватись під контролем держави і в її інтересах. Полісна влада повинна регулювати навіть шлюби, щоб забезпечити народження здорового потомства. Новонароджених повинні годувати суспільні годувальниці в державних виховних будинках.

На думку Платона, виховання – це те, що приводить із дитинства до доброчесності, спонукаючи людину пристрасно бажати і прагнути стати досконалим громадянином, що вміє і підкорятися, і керувати ( “Закони”) На жаль, у “Законах” не розв’язана проблема подолання бідності, яка веде до злочинів, класової боротьби. Російський дослідник історії соціальної роботи Фірсов М.В. відзначає, що Платон закликав не турбуватися про бідних, що потрапили у скрутну ситуацію. Давньогрецький філософ підкреслював , що “бідність полягає не у зменшенні майна, а у збільшенні ненаситності”.Перші уявлення про процес допомоги, взаємну підтримку та виховання як суспільне явище, що сприяє соціалізації особистості, виникли у первісному суспільстві. Проте виділення соціальної роботи з інших сфер людського буття, зародження систем виховання, що справили вплив на подальший розвиток людства, виникнення елементів соціальної педагогіки відбулися у Давній Греції – державі, що виявилася перехідним містком між досягненнями сивої давнини та сучасними надбаннями. 




8. Охарактеризуйте специфіку благодійності і суспільної турботи в Стародавньому Римі

У Давньому Римі, як і в Греції повною мірою запроваджувався принцип влаштування за державний рахунок свят і пригощань для бідняків.

Видовища можна розділяти на такі групи: ігри в цирку, ігри в амфітеатрі (бої гладіаторів), балет, театральні вистави тощо. Бої дуже часто завершувалися смертю переможених, часто за вимогою глядачів ( вони при цьому опускали вниз палець). Слід відзначити, що мало хто відважувався засуджувати людські змагання, тим більше, що вільні римські громадяни не вважали повноцінними людьми ні рабів, ні злочинців, ні військово полонених. Одним із небагатьох, хто відважився виступити проти вбивств людей на арені амфітеатру, був філософ Сенека (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.), вихователь та вчитель імператора Нерона.

Спроби забезпечити порядок у державі філантропічним шляхом проявлялися в діяльності римських імператорів не тільки через влаштування ”видовищ”. Так, Август запровадив спеціальні посади чиновників, які відповідали за організацію суспільних робіт та за розподіл хліба серед народу; при Клавдії з’явились чиновники, які відповідали за опіку сиріт.

У суспільній свідомості також виникли ідеї необхідності організації системи державної допомоги нужденним. Так, наприклад, римський письменник і вчений Пліній Старший вважав за необхідне підтримувати нужденних. Політичний діяч і письменник Цицерон вбачав смисл служіння державі в збагаченні бідних та у викупі полонених співвітчизників.

Слід відзначити, що Рим та інші міста імперії перебували в дуже складному становищі. Хворі помирали від безсоння через те, що неперетравлена їжа застрявала у запаленому шлунку. Міста переслідували дві біди: злидарі та розбійники. Мандрівники часто ставали здобиччю злодіїв.

Дуже серйозною проблемою для Риму стала проституція. Вона підтримувалася давніми традиціями. Ставлення до проституток було відкрито зневажливе. Вони не вносилися в цензи (списки населення), а реєструвались в особливих списках, що означало відсутність громадянства. Така ж роль відводилась і особам, які займалися посередництвом , хоч при цьому вони мали плати податки на утримання громадянських споруд. Проститутки носили спеціальну одежу. Їм не дозволялося використовувати білі стрічки, якими підтримували зачіски молоді дівчата.

Політика “хліба і видовищ” не принесла Риму тих переваг, які були в Давній Греції - внутрішня гармонія і соціальний мир. На фоні загальної духовної кризи, що вразила античний світ на межі двох ер, популярності набуло християнство і діяльність перших християнських діячів.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
написать администратору сайта