фппп. 1. Поняття фінансовоправової норми. Особливості фінансовоправової норми. Типи доктринальних підходів до розуміння фінансового правових норм

Скачать 318.04 Kb. Название 1. Поняття фінансовоправової норми. Особливості фінансовоправової норми. Типи доктринальних підходів до розуміння фінансового правових норм Анкор фппп.rtf Дата 05.01.2018 Размер 318.04 Kb. Формат файла Имя файла фппп.rtf Тип Документы #14776

1. Поняття фінансово-правової норми. Особливості фінансово-правової норми. Типи доктринальних підходів до розуміння фінансово- правових норм. 1. Поняття фінансово-правової норми. Особливості фінансово-правової норми. Типи доктринальних підходів до розуміння фінансового правових норм. Об’єктивне фінансове право складається з начал права, природніх принципів фінансового права, конституційних засад фінансового права, юридичних конструкцій та великої кількості  фінансово-правових норм, які не раз піддавались в минулому ґрунтовним дослідженням. Правова норма — це клітинка фінансового права, якій властиві як особливості, притаманні кожній правовій нормі, так і свої специфічні, зумовлені роллю, яку відіграють вони в правовому регулюванні публічних фінансів. Типи доктринальних підходів до розуміння фінансово-правової норми. В процесі тривалого історичного розвитку відбулася зміна парадигм суспільного розвитку, і фінансового права зокрема. Змінювалися як підходи до розуміння фінансово-правової дійсності, так і до розуміння фінансово правових норм. Варто виділити етатистський, людиноцентристський та егалітарний підхід для того щоб зрозуміти зміст фінансово правової норми. Етатистський підхід характеризується розумінням фінансового права як організації державної волі. Держава домінує у фінансових правовідносинах. Даний підхід до фінансового права визнається як виключне право держави вилучати якомога більшу частину створених первинними виробниками суспільних благ валового суспільного продукту, яке неминуче трансформувалось в однобічне розуміння його винятково як сили позитивних норм, що забезпечують по-суті інтереси публічної влади і інтереси держави. Звідси можемо визначити, що фінансово-правова норма з точки зору етатистського підходу – це встановлені та санкціоновані державою правила поведінки суспільних відносин, що виникають у результаті фінансової діяльності держави, стосовно акумуляції, розподілу та використання державних коштів, і покликані забезпечувати владарююче становище держави у фінансових правовідносинах. Людиноцентристський підхід характеризується соціалізацією та гуманізацією прав та свобод індивіда . Дана концепція на противагу етатистській протиставляє приватні інтереси публічним інтересам. Індивід, тобто виробник суспільних благ, його права і обов’язки лежать в центі фінансових правовідносин. В більшості держав світу, і зокрема в Україні даний принцип знайшов своє відображення в конституції. Фінансове право служить виключно для врегулювання потреб та інтересів індивіда. Тож фінансово-правова норма з точки зору людиноцентристського підходу – це установлені державою, з урахуванням інтересів людини та громадянина, правила поведінки, що виникають у процесі мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів. На зміну даним концепціям прийшла егалітарна концепція, суть якої розкривається через потреби громадян. Спільними є потреби, які можна поділити на приватні і публічні. Природним покликанням фінансового права з позиції природно позитивної доктрини фінансового права та принципу соціального натуралізму є забезпечення компромісу з приводу публічних фінансів між виробником публічних благ і публічною владою, підтримка балансу, їх законних прав та інтересів, створення правових механізмів та конструкцій, завдяки яким можна задовільнити основні принципи суспільних потреб. Згідно даного підходу, фінансово-правова норма - це установлені чи санкціоновані державою, органами місцевого самоврядування з урахуванням інтересів кожного громадянина та суспільства в цілому, загальнообовязкові та формально-визначенні правила поведінки, що виникають у процесі  розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу, і покликані забезпечити задоволення публічних інтересів індивіда у фінансових правовідносинах на основі формальної рівності субєктів фінансових правовідносин, проте які в разі їх неналежного виконання можуть бути забезпечені силою державного примусу. Тож фінансово правова норма з позиції егалітарного підходу – це правила поведінки що покликані забезпечити рівноправність у відносинах, що виникають у процесі правового регулювання публічних фінансів. Фінансово-правові норми містять ознаки, що характерні для будь-яких правових норм, так і властиві лише для фінансового права. 1)    Правило поведінки, що має загальнообов’язковий характер, вказує яким чином, в якому напрямі, на протязі якого часу, на якій території, необхідно тому чи іншому суб’єкту діяти, приписує правильність поведінки і тому є обов’язковим для способом дії для конкретного індивіда. Багато юристів-фінансистів пішли набагато дальше абсолютизуючи дану ознаку і зазначають, що фінансово-правові норми є обов’язковими для всіх суб’єктів фінансового права і повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить від держави і не підлягають обговоренню чи оцінці щодо їх доцільності, бажаності чи небажаності здійснення. 2)    Формально  визначене правило поведінки: внутрішня формальна визначеність норми проявляється у чіткому визначенні правила поведінки (змісту прав і обов’язків, чітких вказівок на наслідки їх порушення); зовнішня визначеність полягає у закріпленні різних правил поведінки й офіційних документах. 3)    Правило поведінки, що має системний характер.  Системність проявляється у структурній побудові норми, у тому, що фінансово-правові норми тісно пов’язані між собою, діють у єдності, складаються у фінансово-правові інститути, підгалузі фінансового права. Як зазначає Пацурківський П.С. фінансове право – це не просто сукупність, а певна система, яка наділена цілим рядом зв’язків, як внутрішніх так і зовнішніх, що виражаються у юридичних конструкціях того чи іншого правового явища і є їх зовнішнім виразом 4)    Правило поведінки, що установлюються, санкціонуються і забезпечуються державою та її органами. Виражають публічну волю і можливі заходи примусу. 5)    Правило поведінки, що має загальний характер, що передбачає неодноразовість застосування щодо всіх субєктів фінансових правовідносин. Хоча у фінансовому праві з цією ознакою час від часу виникають певні розбіжності, які пов'язанні з суб'єктивною складовою податкових пільг. 6)    Державне веління, що має переважно категоричний характер, хоча можуть існувати, наприклад, і рекомендаційні норми, погодження тощо. Фінансово-правовим нормам властиві і специфічні ознаки, які обумовлені особливостями предмета і методу фінансово-правового    регулювання. 1)    Згідно етатистського підходу фінансово-правові норми виникають у процесі фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування, внаслідок мобілізації, розподілу та використання фондів коштів органів державної влади та місцевого самоврядування. Згідно природно-правового типу право розуміння вони виникають з приводу розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу, тобто з приводу правового регулювання публічних фінансів. 2)    Згідно природно-правового типу право розуміння фінансово-правові норми є засобом реалізації публічних інтересів. Тобто згідно егалітарної теорії фінансового права є засобом реалізації публічних потреб індивідів. Згідно етатистського підходу фінансово-правові норми є засобом реалізації державного інтересу, державної волі. 3)    Згідно етатистського підходу фінансово-правові норми виражають владний (імперативний) характер і виражаються у категоричній формі: тобто учасники фінансових правовідносин врегульовуються нормами фінансового права, мають чітко визначений обсяг прав та обов’язків, що виключає зміну приписів цих норм за волевиявленням учасників цих правовідносин, або можливість вибору варіантів поведінки. Дана ознака суперечать принципу формальної рівності суб’єктів фінансових правовідносин. І якщо ми будемо застосовувати принцип формальної рівності суб’єктів фінансових правовідносин, то фінансово-правові норми повинні містити права та обов’язки як приватних, так і публічних суб’єктів, а не акцентувати увагу лише на обов’язках приватних та правах і повноваженнях у категоричній формі публічних суб’єктів.  Крім того, аналіз методу правового регулювання фінансового права свідчить, що у  фінансовому праві та фінансовому законодавстві знайшли реальне закріплення право оперативної самостійності, дозволи, рекомендації, погодження та публічні договори, що досить легко спростовують абсолютизацію категоричного імперативу у фінансовому праві. 4)    Фінансово-правові норми мають матеріальне обґрунтування та регулюють грошові відносини. Окремі науковці, зокрема М.В. Карасьова, як окрему ознаку подають те, що фінансово-правові норми мають грошовий характер, а тому є майновими.  Однак, на першій лекції коли ви визначили предмет фінансового права, ви чітко відмежували, що майнові відносини це предмет цивільного права, а фінансове право регулює відносини у cфері розподілу та перерозподілу ВВП та НД. Стосовно грошових відносин у фінансовому праві, то тут слід зазначити, що людство на сьогоднішній день не придумало нічого кращого, за допомогою чого можна здійснювати розподіл та перерозподіл ВВП та НД, ніж за допомогою грошей і не більше. 5) Фінансово-правові норми містять, наприклад, адресовані суб'єктам господарської діяльності вимоги вчасно вносити вста­новлені законодавцем платежі до державного та місцевого бю­джетів і позабюджетних фондів; розпорядникам бюджетних кош­ті в — розподіляти та використовувати ці кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначення, нада­вати звіти й інші документи для здійснення контролю з боку компетентних органів, вчиняти інші дії, які б забезпечували аку­муляцію у публічних централізованих фондах грошових ресур­сів та їх використання відповідно до затверджених фінансових планів. 6) Необхідно зважати на те, що фінансово-правові норми від інших норм права відрізняються, зокрема, мірою забезпечення їх виконання, в тому числі  із боку публічного суб’єкта, оскільки останнім часом держава вносить коректи­ви з метою посилення фінансової відповідальності за порушен­ня в галузі публічних фінансів. Це стосується й відповідальності держав­них органів, що здійснюють фінансову діяльність. Так, норми Бюджетного кодексу України передбачають відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення бюджетного планування, органів Державного казначейства України — за не­виконання вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та скла­дання звітності про виконання бюджетів тощо Водночас, слід ураховувати і той постулат, що в розвинутих, демокра­тичних державах акцентується увага не на примусовій мірі забезпечення, а на  добровільному визнання та виконанні фінансово-правових норм  більшістю, що має бути обов'язковою умовою цивілізова­ного правового регулювання. Поняття «фінансово-правова норма» не є ідентичним до поняття «стаття» відповідного нормативного акта. Зміст тієї чи іншої фінансово-правової норми може бути закріплений у різних статтях одного нормативного акта або ж в іншому нормативному акті. Крім того, в одній статті нормативного акта може міститися дві, три і більше норм. 2. Структура фінансово-правової норми. Особливості гіпотези, диспозиції і санкції фінансово-правової норми. 2. Структура фінансово-правової норми. Особливості гіпотези, диспозиції і санкції фінансово-правової норми Всі фінансово-правові норми покликані регулювати суспільні відносини з приводу розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Для досягнення цілей правового регулювання необхідно: 1)    чітко визначити зміст фінансово-правової норми; 2)    визначити умови, за яких зміст правової норми може і повинен здійснюватись; 3)    встановити наслідки, що виникають у результаті порушення правової норми. Відповідно до цих завдань будується структура фінансово-правових норм,  як і норм інших галузей права, у вигляді трьох структурних елементів: гіпотези, диспозиції і санкції. Гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови дії фінансово-правової норми, тобто обставини, за наявності яких в учасників фінансових правовідносин можуть виникнути передбачені фінансово-правовою нормою права і обов’язки у галузі  розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Гіпотеза фінансово-правової норми визначає межі дії тих суб’єктів фінансових правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами і обов’язками.  Наприклад, умовою сплати податку з доходів фізичних осіб, відповідно до ст.. 162 Розділу ІV  Податкового кодексу України є отримання доходу як з джерела  їх походження  в Україні, так і іноземні  доходи фізичною особою-резидентом та фізичною особою нерезидентом, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, або фізична особа є податковим агентом. Тобто гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови, за наявності яких юридична чи фізична особа стає платником цього податку. Диспозиція фінансово-правової норми – це саме правило поведінки (дія чи бездіяльність). Вона вимагає визначеної поведінки учасників фінансово-правових відносин у сфері розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу, передбачених гіпотезою фактичних обставин і не допускає відхилень від них. Тобто, диспозиція фінансово-правової норми визначає зміст прав і обов’язків учасників фінансових правовідносин. Так, наприклад, гіпотеза норми, що міститься в статті 164 Розділу ІV  Податкового кодексу України визначає умови, за яких громадяни сплачують податок з доходу: наявність самостійного джерела доходів, а також порядок сплати, нарахування тощо «164.1. базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6. цієї статті на суму податкової знижки такого звітного року. Пункт 6 Ст.. 164 конкретизує «Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності. Отже, диспозиція фінансово-правової норми вимагає визначеної поведінки від учасників правовідносин щодо сплати  податку і не допускає будь-яких відхилень від визначених правил. Санкція фінансово-правової норми містить вказівку на юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, визначеного у диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі фінансово-правової норми. Вона є способом  захисту приписів, установлених фінансово-правовою нормою. Санкція передбачає наслідки порушення фінансово-правової норми, визначає види юридичної відповідальності, які покладаються на тих суб’єктів фінансових правовідносин, які порушили приписи фінансово-правових норм. За допомогою санкціїі здійснюється державний примус до виконання приписів фінансово-правових норм. Наприклад, Стаття 126  ПКУ. Порушення правил сплати (перерахування) податків. 126.1. У  разі  якщо  платник  податків   не   сплачує  узгоджену суму   грошового  зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств  протягом строків, визначених цим Кодексом,  такий платник податків  притягується  до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: - при затримці  до  30  календарних днів включно,  наступних за останнім днем строку  сплати  суми  грошового  зобов'язання,  -  у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; - при затримці   більше   30  календарних  днів,  наступних  за останнім днем строку  сплати  суми  грошового  зобов'язання,  -  у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Стаття 127. Порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати 127.1. Ненарахування,     неутримання     та/або     несплата (неперерахування)  податків  платником  податків,  у  тому   числі податковим  агентом,  до  або  під  час  виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу  в  розмірі  25  відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за  собою  накладення  штрафу  у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені  абзацем  першим  цього   пункту,   вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за  собою  накладення  штрафу  у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Відповідальність за  погашення  суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов'язок  щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При  цьому  платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої  суми  податкових  зобов'язань  або податкового боргу крім випадків встановлених розділом 4 ПКУ. Стаття 128. Неподання або подання з порушенням строку банками   чи іншими фінансовими установами податкової     інформації органам державної податкової служби 128.1. Неподання або подання податкової інформації банками чи іншими фінансовими установами з порушенням строку, визначеного цим Кодексом, органам державної податкової служби, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень. Ті самі  дії,  вчинені  протягом  року   після   застосування штрафу, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень. Отже, санкція вказує на заходи фінансового впливу за порушення приписів фінансово-правової норми. Саме в санкції втілено ім­перативний характер приписів у сфері правового регулювання публічних фінансів. За порушення встановлених умов законодавство пе­редбачає можливість ужиття фінансових, адміністративних, ди­сциплінарних та кримінальних заходів. Точиться тривала нау­кова дискусія щодо наявності фінансової відповідальності (не передбаченої Конституцією України). При цьому необхідно бра­ти до уваги, що фінансові санкції у вигляді штрафів, пені або припинення бюджетного фінансування є обов'язковим наслідком порушення встановлених фінансовою нормою правил пове­дінки. Санкціям фінансово-правових норм властивий ряд ознак. Зокрема, оскільки санкції є одним із видів державного при­мусу, вони об'єктивно втілюються у нормах фінансового законо­давства; застосовуються спеціально уповноваженими органами; їм притаманна імперативність і майновий характер. Мета їх — забезпечення суспільних фінансових інтересів, відшкодування недоотриманих бюджетом і позабюджетними фондами грошових надходжень, дотримання фінансової дисцип­ліни. Санкції фінансово-правових норм за своєю сутністю є економічно-юридичними (майновими), оскільки невигідність, небажа­ність передбачуваних ними заходів полягає у зменшенні майно­вої сфери правопорушника через його грошові фонди й засоби. Ці заходи покликані виливати на економічний стан платників, вони призводять до зменшення сум, що залишаються у їх розпо­рядженні, скорочують відрахування до фонду економічного роз­витку тощо. Розглядаючи санкції фінансово-правових норм у повному обсязі, в їх функціях можна виділити таку особливість, як поєд­нання правовідновлювального і штрафного (карного) характе­рів. Завдяки реалізації санкцій відновлюється порушена фінан­сова дисципліна, в тому числі порядок нарахування та сплати податків. Отже, санкції дають змогу відшкодувати збитки, завда­ні правопорушенням, та відновити становище, що існувало до його вчинення. Оптимальною є ситуація, коли застосовують­ся санкції, що водночас виконують компенсаційні та штрафні функції. Наприклад, фінансова санкція — це штрафний засіб держав­ного примусу, виражений у грошовій формі, що застосовується уповноваженим державним органом до платника податків за вчи­нення податкового правопорушення у порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів при забезпеченні грошових надходжень до бюджету. Особливості фінансово-правової санкції: 1)    як правило, мають грошовий характер; 2)    змістом їх є застосування заходів примусового впливу до порушників через їх грошові фонди та кошти; 3)    в результаті їх застосування публічні суб’єкти дістають можливість збирати, розподіляти та використовувати кошти відповідно до загальних інтересів; 4)    поширюються на усіх учасників фінансових правовідносин; 5)    поєднують в собі правовідновлювальні та штрафні (каральні) елементи; 6)    в окремих випадках застосовуються за відсутності вини суб’єкта фінансових правовідносин (пеня нараховується автоматично контролюючими органами, не встановлюючи вини правопорушника); 7)    за порушення приписів фінансово-правових норм можуть застосовуватись не лише заходи фінансового, а й адміністративного, трудового, кримінального права. Виділяють наступні види фінансово-правових санкцій: бюджетні, податкові, кредитно-грошові, валютні фінансові санкції. 3. Види фінансово-правових норм. 3. Види фінансово-правових норм. Фінансово-правові норми, з яких складається фінансове право як галузь права, об’єднуються у певні групи залежно від різних підстав. Необхідність класифікації диктується завданням більш глибокого вивчення норм фінансового права.   Класифікація фінансово-правових норм здійснюється за такими критеріями: 1) За предметом (змістом) правового регулювання: -                                           Норми бюджетного права; -                                           Норми податкового права; -                                           Норми емісійного права; -                                           Норми валютного регулювання і валютного контролю; -                                           Норми правового регулювання публічного боргу; -                                           Норми правового регулювання публічного загальнообов'язкового страхування тощо. 2) За конкретизацією правового припису фінансово-правової норми: -                                           норми загального змісту, які встановлюють вихідні принципи та основи фінансово-правового регулювання і поширюються на всіх суб’єктів фінансового права (норми визначення (дефініції), установчі (відправні) норми, норми-принципи, норми-цілі); -                                           конкретні. 3) За характером приписів, які в них містяться: -                                           імперативні – категоричні фінансово-правові норми, які не допускають відступу від приписаних ними правил (наприклад, імперативною нормою ст. 13 Бюджетного кодексу встановлено, що створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами  влади  Автономної  Республіки  Крим,  органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними  установами  не  допускається. Відкриття  позабюджетних  рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи  власні   надходження   бюджетних   установ)   органами державної   влади,  органами  влади  Автономної  Республіки  Крим,  органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними  установами  забороняється, крім випадку, передбаченого частиною восьмою статті  16  цього  Кодексу,   а   також   крім   розміщення   закордонними  дипломатичними  установами  України  бюджетних  коштів на поточних  рахунках  іноземних  банків  у  порядку,  встановленому  Кабінетом  Міністрів  України,  та  розміщення вищими і професійно-технічними  навчальними закладами на  депозитах  тимчасово  вільних  бюджетних  коштів,  отриманих за надання платних послуг,  якщо таким закладам  законом надано відповідне право; -                                           диспозитивні – норми, які допускають регулювання відносин за згодою сторін (наприклад, диспозитивною нормою ст. 107 Бюджетного кодексу визначено, що субвенції на виконання інвестиційних проектів надають з одного місцевого бюджету іншому на підставі договору між надавачом субвенції та її отримувачем). 4) За територією дії: -                                           норми, які діють на усій території України (загальнодержавні); -                                           норми, які діють на території Автономної Республіки Крим, або окремих органів місцевого самоврядування (місцеві) (наприклад, положення про місцеві податки і збори, місцеві бюджети, тощо). 5) За терміном дії: -                                           норми, які діють протягом необмеженого терміну (постійні); -                                           норми з обмеженим терміном дії (тимчасові) (наприклад, Закон України «Про державний бюджет України на 2013 рік, Рішення Про місцеві бюджети тощо). Більшість фінансово-правових норм діють протягом невизначеного терміну. Норми з обмеженим терміном дії застосовується у тих випадках, коли замість одного правового акта обов’язково повинен бути прийнятий інший або коли такий акт прийнято, але ряд положень його не може бути негайно реалізовано. 6) За колом осіб, на які норми поширюють свою дію: -                                           загальні (діють на широке коло осіб); -                                           спеціальні (діють на певне коло осіб); -                                           виняткові (усувають дію норми щодо певних суб’єктів); -                                           виключні норми, які приймаються як доповнення до загальних або спеціальних правил, що містяться в них. 7) За призначенням у механізмі правового регулювання: -                                           матеріальні – передбачають зміст дії з правового регулювання фінансових відносин, тобто вказують на те, що потрібно робити для їх здійснення. Ці норми закріплюють зміст суб’єктивних прав і юридичних обов’язків учасників фінансових правовідносин: склад фінансової системи, види фінансових зобов’язань юридичних та фізичних осіб, види доходів та видатків бюджету тощо. -       процесуальні – визначають форми реалізації матеріальних норм, тобто як, яким чином і в якому порядку їх слід застосовувати. Вони встановлюють порядок діяльності учасників фінансових правовідносин у сфері розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Бюджетний кодекс установлює процедуру складання проекту закону про Державний бюджет України, розробки бю­джетної резолюції, складання бюджетних запитів; розгляду й затвердження акта про бюджет парламентом; його виконання; складання, розгляду і затвердження звітності про виконання дер­жавного бюджету. Розуміння ролі процесуальних норм та їх значна кількість (навіть поза межами бюджетного права) дали змогу вченим го­ворити про включення до фінансового права фінансового про­цесу. У вузькому розумінні фінансовий процес — це врегульова­на фінансовим процесуальним правом сукупність послідовних процесуальних дій державних органів, органів місцевого само­врядування, інших суб'єктів фінансових правовідносин у сфері управління публічними фінансами, що виконуються за певною процедурою, мають певні стадії, установлені фінансовими про­цесуальними нормами, за допомогою яких реалізуються матері­альні норми фінансового права У фінансовому праві і матеріальні, і процесуальні фінансово-правові норми, як правило, містяться у одних і тих же правових актах і залежно від призначення цих актів у них можуть переважати ті чи інші. 8) Залежно від суб’єктів, що прийняли нормативно-правовий акт: -                                           фінансово-правові норми, прийняті представницькими органами та органами виконавчої влади загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування); -                                           фінансово-правові норми, прийняті органами виконавчої влади спеціальної компетенції – міністерствами, відомствами та іншими органами (Міністерство фінансів України, Міністерством доходів та зборів, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління і відділи органів місцевого самоврядування, Державною казначейською службою України та її регіональні органи, органи Державної податкової служби та органи Державної митної служби України, Національний банк України та його територіальні відділення, Рахункова палата України, органи управління цільових позабюджетних фондів тощо). 9) За характером впливу на учасників фінансових правовідносин: -    уповноважувальні  – визначають права суб’єктів фінансових правовідносин на здійснення дій по розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Уповноважувальні фінансово-правові норми допомагають приймати самостійні рішення у сфері публічних фінансів, дають право вибору поведінки, але у певних межах, надають право суб’єкту таких правовідносин на здійснення певних дозволених законом дій. Наприклад, фінансово-правовою нормою ст.. 202 ПКУ. Звітні (податкові) періоди 202.1. Звітним   (податковим)  періодом  є  один  календарний  місяць,  а  у  випадках,   особливо   визначених   цим   Кодексом,  календарний квартал, з урахуванням таких особливостей: а) якщо  особа  реєструється як платник податку з іншого дня,  ніж перший день календарного місяця,  першим звітним  (податковим)  періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та  закінчується останнім днем першого повного календарного місяця; б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в  інший  день,  ніж   останній  день  календарного  місяця,  то  останнім  звітним  (податковим) періодом є період,  який розпочинається з першого дня  такого місяця та закінчується днем такого анулювання. 202.2. Платники  податку,  які  відповідно  до  підпункту "б"  пункту 154.6 статті 154 цього Кодексу мають право на  застосування  нульової ставки   податку  на  прибуток,  на  період  з  1  квітня  2011 року  до  1  січня  2016  року  можуть  вибрати   квартальний  податковий   період.  Заява  про  вибір  квартального  податкового  періоду  подається  податковому  органу  разом  з  декларацією  за  наслідками  останнього податкового періоду календарного року.  При  цьому квартальний  податковий  період  починає  застосовуватися  з  першого податкового періоду наступного календарного року.  У разі   якщо   протягом   будь-якого   періоду   з   початку  застосування  квартального  податкового  періоду  платник  податку  втрачає право на застосування нульової ставки податку на прибуток,  передбачений підпунктом "б" пункту 154.6 статті 154 цього Кодексу,  такий  платник податку зобов'язаний самостійно перейти на місячний  податковий період,  починаючи з  місяця,  на  який  припадає  таке  перевищення,  що  зазначається у відповідній податковій декларації  за наслідками такого місяця. У разі якщо платник податку, який застосував спрощену систему оподаткування, переходить на сплату інших податків і зборів, встановлених цим кодексом, такий платник податку зобов’язаний самостійно перейти на місячний податковий період, починаючи з першого місяця переходу на сплату інших податків і зборів, що зазначається у відповідній податковій декларації за наслідками такого місяця. -    зобов’язувальні – покладають на суб’єктів обов’язки здійснювати певні дії, передбачені цими нормами, вибирати той варіант поведінки, який відповідає їх вимогам. Вони містять юридичну владну вимогу до учасників фінансових правовідносин здійснити відповідні дії. Слід сказати, що більшість фінансово-правових норм є зобов’язальними, що обумовлено переважанням імперативного методу фінансово-правового регулювання. Так, відповідно до ст. 67 Кон­ституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збо­ри в порядку і розмірах, установлених законодавством. Згідно з п. 4. ст. 85, до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішень щодо звіту про його виконання. Відповідно до ст. 111 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного зако­нодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно дер­жавного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не перед­бачено законодавством. Або, наприклад,  фінансово-правова норма, що міститься у ст. 31 ЗУ «Про Національний банк України» містить припис про зобов’язання Кабінету Міністрів України зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку України на рахунках Державної казначейської служби України. -                                           заборонні – містять заборони на здійснення передбачених у них дій. Їх сутністю є державно-владний припис, який вказує на недопустимість (заборону) вчинення відповідних дій щодо  розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Так, відповідно до п. 2. ст. 15 Бюджетного кодексу України заборонено використовувати емісійні кошти національного банку України; а ч. 6 ст. 15 Бюджетного кодексу Украї­ни конкретизує це положення, забороняючи використовувати емісійні кошти НБУ на фінансу­вання дефіциту Державного бюджету України.  Або, наприклад, бюджетна уста­нова не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридич­ним та фізичним особам, окрім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України (ч. З ст. 21 Бюджетного кодек­су). Фінансово-правова норма ст. 32 ЗУ «Про Національний банк України» забороняє випуск та обіг на території України інших грошових одиниць (крім грошової одиниці України - гривні). Слід зазначити, що кількість заборонних фінансових норм, порівняно із зобов'язувальними, незначна. Причина — перевага зобов'язань, що містяться у приписах уповноважувальних норм. Оскільки у нормі є чіткий припис дотримуватися встановлених правил поведінки, немає потреби запроваджувати додаткові за­борони. За соціальним призначенням фінансово-правові норми поділяються на: -                                           регулятивні – що безпосередньо регулюють суспільні відносини що виникають в сфері публічних фінансів. Це регулювання здійснюється шляхом встановлення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктами фінансових відносин ; -                                           охоронні – що регламентують юридичну відповідальність за порушення регулятивних норм, а також специфічні способи захисту суб’єктивних прав; -                                           спеціальні, а саме дефінітивні, що визначають поняття; декларативні, що формулюють принципи, завдання й основні положення фінансового за 4.Набрання чинності норм фінансового права.Ретроактивність норм. фінансового права.Припинення дії норм фінансового права. Кожна фінансово-правова норма може бути визнана чинною, якщо вона видана уповноваженим на те органом державної чи місцевої влади у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прийняття і набрання чинності. За порядком набрання чинності розрізняють декілька груп норм фінансового права: 1)    які набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні («Урядовий кур’єр», «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України») 2)    які набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін набрання ними чинності не передбачено в цих актах; 3)    які набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. 4)    які набирають чинності з моменту появи точно визначених подат­ковим законом суспільних відносин. Але акти місцевих органів влади, як правило, набирають чинності з моменту їх прийняття. Ретроактивність фінансово-правових норм. Ретроактивність (або зворотну силу закону) –  має місце тоді, коли норми нового закону поширюються на правовідно­сини, що мали місце до набрання ним чинності. При цьому роз­різняють просту зворотну силу (поширення закону на діяння, за яким вирок суду не набрав законної сили) і ревізійну (поши­рення закону на правопорушення, за якими вирок суду набрав законної сили – тут “ревізії” підлягають уже винесені вироки). Новоприйнята норма не може погіршувати попередні права, і не може обмежувати або погіршувати стан учасників фінансових правовідносин. Усі норми діють у відповідних часових межах. Припинення дії фінансово-правових норм. Для реалізації норм фінансового права суттєве значення має пи­тання про припинення їх дії. Норма фінансового права припиняє свою дію у таких випадках: 1)  внаслідок прямого скасування відповідного закону іншим законодавчим актом, покликаним по-новому вре­гулювати правовідносини у сфері оподаткування; при її скасуванні, під яким розуміється офіційне рішення уповноваженого на те органу про визнання правової норми такою, яка втратила чинність. Так, відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року визнано такими, що втратили чинність норми Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю). Норма фінансового права може бути скасована тільки органом, який її прийняв, або уповноваженим на те органом; Також дивіться п.2. Розділу Прикінцеві положення ПКУ. 2) у результаті призупинення, тобто тимчасового припинення дії, що здійснюється або спеціальним актом уповноваженого органу, або виданням правових актів, які фактично призупиняють раніше чинні норми (подібна практика існувала та існує при функціонуванні Закону України «Про Державний бюджет України на певний рік»); 3) при настанні результатів, на досягнення яких була розрахована відповідна норма (наприклад, відповідно до Указу Президента України «Про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України» від 31 липня 2000 року № 932/2000 було ліквідовано зазначений орган 114, відповідно норми Указу Президента України від 20 вересня 1995 року № 852 «Про Положення про Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України» втратили чинність; 4) за умови, якщо вона суперечить нормі, прийнятій органом вищого підпорядкування (наприклад, відповідно до ст. 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку). Згідно з діючим законодавством України втрачають чинність (перестають діяти) фінансово-правові норми у наступ­них випадках: 1) зі збігом терміну, точно визначеного в часі, на який вони були прийняті; 2) із вичерпанням предмета їх регу­лювання, тобто зникненням тих суспільних відносин, на які вони були розраховані; 3) у випадку фактичного скасування попереднього закону, що містив фінансово-правові норми, новим законом з цього ж питання, коли його прийнято, а старий закон формально не скасовано; 4) на підставі відміни фінансово-правової норми рішенням Конституційного Суду України у випадку визнання її невідповідною Конституції України; 5) у випадку зупинення на точно визначений термін дії фінансово-правової норми нормою іншого Закону України. Проте в жодному випадку не має місця “автоматичне” відми­рання фінансово-правової норми – останнє має місце тільки у зв’язку прийняттям державою чи компетентним її органом відповідного нормативного акта, переважно закону. 5. Способи реалізації фінансово-правових норм: здійснення, виконання, дотримання та застосування. Реалізація фінансово-правових норм – це їхнє фактичне здійснення у відповідних правових формах. Реалізація фінансово-правової норми виражається у досягненні тієї мети, яка переслідується при її виданні. Вона реалізуються у поведінці суб’єктів фінансового права, яка відповідає її приписам. Виділяють чотири форми реалізації фінансово-правових норм: здійснення, виконання, дотримання і застосування. Здійснення (використання) виражається у реалізації можливостей, які надаються суб’єктам фінансових відносин відповідними нормами права, тобто у реалізації суб’єктивних прав учасників цих відносин. Наприклад здійснення державними органами наданих їм повноважень у сфері фінансової діяльності (податкова перевірка, прийняття бюджету). Виконання являє собою реалізацію суб’єктами фінансових відносин покладених на них обов’язків, наприклад, конституційного обов’язку громадян щодо сплати податків і зборів (ст. 67 Конституції України). Виконання обов’язків може здійснюватись і шляхом утримання від реалізації тих чи інших дій. Дотримання пов’язується виключно з реалізацією заборонених норм; призначення дотримання – не допустити вчинення дій, які можуть завдати шкоди суспільству, державі і особі, шляхом утримання від дій, заборонених законом. Застосування як форма реалізації норм фінансового права являє собою діяльність уповноважених державою органів або посадових осіб, які, використовуючи свої повноваження, видають акти індивідуального значення на основі норм права. Застосування фінансово-правових норм здійснюється у формі пра­воохоронної діяльності спрямованої на захист норм фінансового права, на встановлення заходів державного примусу до правопорушників, забезпечення виконання призначених заходів покарання, а також прийняття заходів до запобігання правопорушеням. У правовому захисті норм фінансового права бере участь широке коло державних органів та посадових осіб (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, судові, правоохоронні органи тощо), які шляхом використання різних правових засобів, пов­новажень, функцій проводять діяльність, спрямовану на захист норм фінансового права.