Основи економічної теорії політ економічний аспект
 Скачать 12.22 Mb.
|
|
§ 2. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці. Роль маркетингу Формою індивідуального відтворення підприємства є відтворен-ня його основних виробничих фондів, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці - будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової еконо-міки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок ви-робництва і реалізації товару (розширене відтворення). Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії. Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон'юнктурні цикли. Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотом основних вироб-ничих фондів, про що йшлося в розд. 16 і 19. У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, орга-нізаційної структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо), як мінімум, і з приростом, як максимум. Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова части-на вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді аморти-заційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивіду-ального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини при-бутку. Рух усіх виробничих фондів (основних - засобів праці та оборотних - предметів її) супроводжується їхнім зношенням, ви-користанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водно-час оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки по-вернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників. Завершується виробнича діяльність підприємства маркетинго-вою функцією, оскільки задоволення потреб споживача - голов-ний і єдиний спосіб досягнення прибутку. За довгу історію свого існування західна економічна наука роз-робила багато концепцій ринкової діяльності підприємства: удос-коналення виробництва (кінець XIX- початок XX ст.); удоскона-лення товару та інтенсифікація комерційних зусиль, які передують маркетингу, і власне маркетинг (50-і роки XX ст.); соціально-еконо-мічного маркетингу (70-і роки XX ст.). Маркетинг підприємства формується завдяки взаємодії ринко-вих елементів регулювання виробничого процесу. До його складу входять: концепція, стратегія, план і програма маркетингу, підпри-ємництво, вибір ринку і його сегментів, структура, організація мар-кетингу, маркетинговий контроль. Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись залежно від обсягу ринкової діяль-ності підприємства. Концепція маркетингу - це орієнтована на споживача підпри-ємницька доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий попит у межах певного ринку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового керівництва виробничим процесом, дає змогу узго-дити, збалансувати можливості виробництва з можливостями реа-лізації товарів і задоволення попиту споживачів. Ця концепція зу-мовлює вибір системи управління підприємством та формування ор-ганізаційної структури виробництва. Стратегія маркетингу - це прогнозування довгострокової рин-кової діяльності підприємства відповідно до змін попиту спожива-чів на певні товари. Вона передбачає здійснення маркетинговими підрозділами підприємства таких функцій, як вивчення споживача та ринку збуту товарів, стратегічне планування, планування марке-тингу, вироблення тактики виконання планів, маркетинговий кон-троль. Стратегічне планування передбачає збалансування цілей підпри-ємства та потенційних можливостей досягнення їх. Воно спираєть-ся на чітке формулювання програми підприємства, визначення до-поміжних завдань, планів розвитку і стратегію зростання. Узагальнення досвіду маркетингової діяльності фірм у країнах розвиненої ринкової економіки свідчить про те, що стратегічне планування забезпечує досягнення кожним підрозділом своєї мети, яка виходить із загальних завдань компанії, стимулює координа-цію зусиль різних функціональних напрямів. План маркетингу - це тактика ринкової діяльності. Підприєм-ства розробляють довгострокові (від 5 до 15 років), середньостро-кові (від 2 до 5) і короткострокові (на один рік) плани. У практиці вони комбінуються. На відміну від директивного планування плани маркетингу яв-ляють собою гнучку програму дій і розробляються щонайменше в трьох варіантах: мінімальному, оптимальному, максимальному. План маркетингу підприємства-товаровиробника містить такі розділи: контрольних показників щодо потреб підприємства; по-точної ситуації на ринку, становища на ньому підприємства, даних щодо конкурентів тощо; тактичних дій на ринку, механізму освоєння нових сегментів ринку; бюджету підприємства; порядку контролю за виконанням плану. Невід'ємною рисою маркетингової діяльності підприємства в ринковій економіці є підприємництво. Підприємницька діяльність підприємств грунтується на таких принципах: вільний вибір її видів; залучення на добровільних заса-дах майна та коштів юридичних осіб і громадян, а також матеріаль-но-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ре-сурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законо-давством; самостійні формування програми діяльності та вибір по-стачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення пла-тежів, установлених законодавством; самостійне здійснення під-приємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності; використання будь-яким підприємцем належної йому частини ва-лютної виручки на свій розсуд. Підприємництво - це і наслідок, і умова самостійної господарсь-кої діяльності товаровиробника, успішної маркетингової діяльності. В умовах ринкової економіки воно дає змогу підприємству забез-печити себе достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального відтворення, економічного і соціального розвитку тощо. § 3. Сутність і функції менеджменту підприємства Сучасний етап науково-технічного прогресу значно посилив потребу в раціональному управлінні підприємством і відповідно у висококваліфікованих спеціалістах в галузі організації та управлін-ня. Для ринкової економіки характерна управлінська модель, яка спирається на розвинені ринкові відносини і ринкову інфраструк-туру. Вона дістала назву менеджмент (від англ. management - ке-рування, управління). Менеджмент є, по-перше, теорією управління виробництвом, а, по-друге, практикою управлінської діяльності. Як економічна тео-рія менеджмент вивчає систему організаційних відносин впливу на виробництво. Досліджуються такі аспекти управління, як організа-ція діяльності підприємства, використання робочої сили, стимули та умови праці, інженерно-економічні рішення тощо. Практичний менеджмент - функціональна реалізація вимог його в діяльності підприємств-товаровиробників. Діяльність підприємств-товаровиробників передбачає вишукуван-ня величезної кількості можливостей з розв'язання повсякденних і стратегічних завдань закупівлі сировини, матеріалів, енергії, залу-чення робітників, вирішення фінансових проблем, налагодження взаємозв'язків з іншими підприємствами, фірмами, організаціями, регіонами, виробництва товарів і пошуку споживачів, визначення ринку підприємства та його сегментів тощо. Це зумовлює появу менеджменту як особливої, відносно відок-ремленої діяльності підприємства щодо організації виробництва і збуту товарів. Отже, менеджмент - це цілеспрямований організаційний вплив на діяльність підприємства в умовах ринку для досягнення цілей, поставлених перед підприємством, і одержання прибутку. Менеджмент підприємства можна класифікувати так: система організаційних відносин; особливий вид розподілу людської праці, що характеризує ді-яльність щодо організації виробництва і збуту товарів; відокремлена діяльність щодо впливу на підприємства-товарови-робники і споживачів у певних ринкових умовах. Менеджмент зумовлює необхідність відповідних фахівців з ор-ганізації виробничого і збутового процесів - менеджерів. Звичайно, управляти, керувати, впливати потрібно на будь-який процес, що відбувається в суспільстві, державі, регіоні тощо. А ме-неджер - це не пересічний керівник, а тільки той, хто цілеспрямо-вано впливає на виробництво, організовує його, вивчає ринок за допомогою маркетингу, добре знає кон'юнктуру та динаміку попи-ту, спрямовує діяльність підприємства на задоволення потреб спо-живачів з урахуванням вимог ринку. Менеджери як творча сила організації виробництва на підпри-ємстві відіграють особливу роль. Їхня діяльність відбиває тенденцію економічної децентралізації управління суспільним виробництвом в умовах високих темпів наукового прогресу, широкого розвитку ма-лого бізнесу, венчурних (пошукових) фірм тощо. Зростання акціо-нерних форм підприємства посилює роль менеджерів у суспільному виробництві. З розвитком менеджменту і зростанням ролі менедже-рів в управлінні підприємствами змінюються не тільки організацій-но-економічні, а й соціально-економічні відносини. Власники капіта-лу все більше втрачають безпосередній контроль над підприємством. Менеджмент підприємств відрізняється від інших видів управ-ління (уряд, політичні партії, церква, громадські організації) тим, що він організаційними діями ринкової спрямованості забезпечує реалізацію мети підприємницької діяльності товаровиробників. Фахівець з менеджменту спроможний організувати діяльність підприємства будь-якої галузі, у будь-якому регіоні й місці, якщо він володіє теоретичними основами менеджменту. Менеджмент - це досить складна система впливу, всебічне до-слідження якої потребує різноманітних підходів. Зокрема, теорія і практика менеджменту передбачає визначення суб'єктів і об'єктів управління. Суб'єкти управління - це ті ланки менеджменту, які здійсню-ють організаційний вплив на робітників, виробничий процес, жит-тєвий цикл підприємства тощо. Суб'єктами управління є менеджери різних рівнів управління (директори підприємств, начальники цехів, відділів, майстри, бри-гадири). До суб'єктів управління належать також апарат управлін-ня підприємства (економісти, бухгалтери, маркетологи), колегіальні органи управління (колегії, правління фірм, різні ради, президії). Певною мірою суспільство регламентує правові засади форму-вання і діяльності суб'єктів управління на підприємстві. Зокрема, законодавство України відповідними законами про підприємства, господарські товариства визначає загальні принципи управління підприємством, самоврядування трудовим колективом, систему та посадових осіб управління в різноманітних товариствах: акціонер-них, повних, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відпові-дальністю, командитних. Оскільки всі підприємства діють згідно з статутом, суб'єкти уп-равління відповідно до чинного законодавства визначаються в ста-тутних і засновницьких документах підприємств. Об'єкти управління - це ланки організаційного впливу менедж-менту, що безпосередньо виробляють продукцію, виконують робо-ти і надають послуги. Вони становлять трудовий колектив підпри-ємства і його підрозділів. Світова практика засвідчує, що менеджмент підприємства ви-значається кількома рівнями управління об'єктами: вищий рівень - top management, невелике коло менеджерів ке-рівної ланки (президенти і віце-президенти фірм, директори, їхні заступники та ін.), що забезпечують стратегію фірми; середній рівень - middle management, керівники підрозділів, філіалів, відділів, цехів, що забезпечують менеджмент виконання планів, програм стратегії фірми; нижній рівень - lower management, менеджери, які забезпечу-ють безпосередньо організацію виробничого процесу, управління виробниками (трудовим колективом). Взаємодія суб'єктів і об'єктів управління утворює ринковий прос-тір функціонування менеджменту підприємства, створення умов для зміцнення його позицій на ринку, досягнення мети тощо. Практичний менеджмент передбачає необхідність реалізації на рівні підприємства таких основних функцій управління: стратегіч-ного фірмового планування (бізнес-план) та його реалізації; фор-мування організаційної структури управління; комплектування штатів; управління працівниками через мотивацію праці та її конт-роль (передбаченість результатів, превентивний (попередній) конт-роль тощо); управління маркетингом; координації та кооперування виробництва тощо. Менеджмент як управлінська діяльність має справу з складними соціально-економічними системами і процесами, що зумовлює не-обхідність прийняття управлінських рішень відповідно до умов і обставин розвитку життєвого циклу підприємства. Рішення в менеджменті означає вибір з багатьох (як мінімум, з двох) альтернатив стратегії й тактики діяльності підприємства (ви-робництва) . Рішення обумовлює ефективний, оптимальний режим функціо-нування підприємства і залежить від особистості менеджерів, їхньої теоретичної підготовки, практичного досвіду, таланту, культури тощо. Менеджмент підприємства передбачає прийняття рішень з най-різноманітніших питань діяльності підприємств: фінансових, мар-кетингових, постачальницьких, інноваційних, збутових, виробни-чих, кадрових, регіональних тощо. Менеджмент значною мірою зумовлює політику підприємства, його філософію, культуру, втику, інноваційну спрямованість. Ці проблеми досліджують відповідні розділи єдиної науки управління (менеджменту). Частина IV. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ Розділ 21. Теоретичні основи економіки домогосподарства § 1. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх § 2. Переваги домогосподарства § 3. Оптимальний план споживання домогосподарства § 4. Основні фактори, які впливають на попит домогосподарства § 5. Пропозиція домогосподарства Розділ 21 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІКИ ДОМОГОСПОДАРСТВА § 1. Можливості вибору домогосподарства і обмеженість їх Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки нале-жить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опи-нилося в нових умовах функціонування. По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів су-купного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (під-приємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство ви-конує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факто-рами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рів-ня господарювання провідною виступає, безумовно, функція спо-живання. Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним еко-номічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарст-во отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точ-ніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи за-ощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі спо-живчі блага, які виробляються на цей момент виробничим секто-ром, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними; наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-чет-верте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або змен-шення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення. За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору: йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними блага-ми, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішен-ня щодо певної структури споживання. Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма фак-торами: це рівень і структура виробництва; структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових про-дуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення; в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня); рі-вень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обме-жень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і до-ходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам. Якщо потреби домогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів - наявна величина, яка з фінансового боку вста-новлює межу задоволення потреб, інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з попередніми припущен-нями всі доходи домогосподарства мають витрачатися на спожи-вання, бюджетне обмеження набуває вигляду:  де M - отриманий за певний період доход; Р1, Рi, Рn - ціни спожив-чих благ; х1 , хi , хn - обсяг споживання певного блага. Так, якщо отримуваний доход дорівнює 100 г. о., а ціни на про-дукти х1 та х1 становлять відповідно 5 і 10 г. о., бюджетне обмежен-ня матиме вигляд 100 = 5х1 + 10x2 . Сукупність планів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають фінансове можливими планами споживання. Як видно з рис. 20, сукупність фінансове можливих планів обмежена пря-мою, яка відповідає бюджетному обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як С - ні. Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджет-ного обмеження з осями координат показують, яку кількість одно-го блага може спожити індивід, якщо повністю відмовиться від спо-живання іншого. На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин ширші), цін на блага (зростання цін вес-тиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки) та всі  фактори, що зумовлюють зміну цих параметрів, наприклад оподат-кування доходів, введення або підвищення податків на споживан-ня, раціонування тощо. |