- 2. Рентгенологічне дослідження, його можливості у сучасній клінічній гастроентерології, гепатології, урології
- 4. Рентгеносеміотика запальних та необластичних захворювань, травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи. Рентгенодіагностика гострих станів.
- Схема опису рентгенограми хворого з патологією ШКТ
- Визначити
- Вивчити
- Шлунок
- . Дислокація – зміна положення органу, викликана патологією у сусідньому органі
- Дисфункція – порушення функції органу
- Дисформія – порушення форми органу (патологічні звуження та розширення: а) локальні – до 5 мм; б) обмежені – від 5 мм до половини розмірів органу; в) дифузні – понад половину розмірів органу)
- ІІ. Виявляються при м’якому наповненні
- Потоншення складок
- Конвергенція складок
- Обрив складок
- Дефект наповнення
- Патологія слинних залоз .
- Патологія гепатобіліарної системи.
- Патологія сечовидільної системи.
Протокол від 2008 р. Методична розробка лекції 2
 Скачать 111 Kb.
|
|
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького КАФЕДРА ПРОМЕНЕВОЇ ДІАГНОСТИКИ І ТЕРАПІЇ „ЗАТВЕРДЖУЮ” Зав. кафедри променевої діагностики Лекція обговорена і схвалена на і терапії засіданні кафедри і рекомендована доцент І. В. Дац до затвердження „„2008 року Протокол №від „„2008 р. Методична розробка лекції № 2 Рентгенологічне дослідження травного каналу, слинних залоз та гепатобіліарної системи, системи сечовиділення. Рентгеносеміотика захворювань травного каналу, слинних залоз та гепатобіліарної системи, системи сечовиділення. Склав: к. м. н., в. о. доцента О. Я. Солдатенко Львів – 2008 Методична розробка лекції на тему: Рентгенологічне дослідження травного каналу, слинних залоз та гепатобіліарної системи, системи сечовиділення. Рентгеносеміотика захворювань травного каналу, слинних залоз та гепатобіліарної системи, системи сечовиділення. Навчальна мета: Ознайомити студентів з рентгенологічними дослідженнями у клінічній гастроентерології, гепатології, урології. Викласти основні та спеціальні методики рентгенологічного дослідження шлунково-кишкового тракту, слинних залоз, печінки та жовчевого міхура, системи сечовиділення. Ознайомити студентів з основними рентгенологічними симптомами захворювань травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи. Методологічні аспекти лекції: Ознайомлення студентів з важливістю рентгенологічного дослідження для діагностики захворювань шлунково-кишкового тракту, слинних залоз, печінки та жовчевого міхура, системи сечовиділення дозволяє поглибити розуміння зв’язку рентгенології з гастроентерологією, гепатологією, урологією, а також її місця в системі медичних наук. Викладаючи тему лекції, констатується вплив рентгенологічного методу діагностики на встановлення кінцевого діагнозу захворювань травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи. Форма навчання: Лекція. Час: 2 академічних години (90 хвилин). План лекції
Матеріальне забезпечення: Таблиці:
Слайди. Завдання для самостійної підготовки студентів: Вивчити особливості вкладань для рентгенологічної діагностики захворювань травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи та особливості захисту пацієнта та лікаря при рентгенологічних дослідженнях. ЛІТЕРАТУРА ПО ТЕМІ:
3. Линденбратен Л.Д., Наумов Л.Б. Медицинская рентгенология. – М.: Медицина, 1984. – С. 227 - 251. 4. Зедгенидзе Г.А. Клиническая рентгено-радиология. – М.: Медицина, 1983. – Т.2. – С. 5 – 238, 405 – 413. 5. Мілько В.І. Рентгенодіагностика. – Вінниця, Нова Книга, 2005. – С. 134 – 179, 182 – 185, 188 - 200. 6. Mathis P. Frick, Samuel B. Feinberg. Abdominal Imaging: an Introduction. – Chicago, London, 1986/ - 233 p. 7. Alexander R. Margulis, Charles A. Gooding. Diagnostic Radiology. – California University, 1986. - P. 241 – 306, 445 – 474. 1.Вступ Діагностика природжених та набутих захворювань травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи базується на використанні рентгенологічного методу дослідження. Вітчизняну медицину у значній мірі цікавлять питання та проблеми сучасної гастроентерології, гепатології, урології. Тому надзвичайно важливими для діагностики захворювань цих систем є рентгенологічний метод. А деякі захворювання травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи надзвичайно важко діагностувати, не провівши рентгенологічного дослідження. Отже, рентгенологічна діагностика – важлива частина процесу розпізнавання та диференціювання захворювань слинних залоз, а також у гастроентерології, гепатології, урології. 2. Рентгенологічне дослідження, його можливості у сучасній клінічній гастроентерології, гепатології, урології Слинні залози, травний канал, гепатобіліарна система, система сечовиділення не володіють природною контрастністю. До їх просвіту можна вводити суспензію сульфату барію, газоподібні контрасти та водорозчинні йодовмісні штучні контрасти. Крім того, контрастні речовини можна вводити до просвіту кровоносних та лімфатичних судин. Таким чином, рентгенологічне дослідження має велике значення для розпізнавання захворювань слинних залоз, травного каналу, гепатобіліарної системи, системи сечовиділення. Воно дозволяє вивчити положення органів, їх функціональний стан, а також умови їх крово- та лімфопостачання. Використовуючи досягнення сучасної техніки, у ряді випадків використовують таку рентгенологічну методику, як комп’ютерна томографія. Крім того, для променевої діагностики захворювань слинних залоз, травного каналу, гепатобіліарної системи, системи сечовиділення використовують радіонуклідну діагностику та магнітно-резонансну томографію. Однак слід зауважити, що променева діагностика захворювань слинних залоз, травного каналу, гепатобіліарної системи, системи сечовиділення може бути застосована лише у комплексі з клінічними, клініко-лабораторними та (у ряді випадків) гістологічними методами обстеження. 3. Основні та спеціальні методики рентгенологічного дослідження шлунково-кишкового тракту, слинних залоз, печінки та жовчевого міхура, системи сечовиділення. Нормальна рентгеноанатомія слинних залоз, стравоходу, шлунка, тонкого, та товстого кишківника, печінки та жовчевого міхура, нирок та системи сечовиділення. Основною методикою рентгенологічного дослідження травного каналу є рентгеноскопія з подальшою рентгенографією з використанням у якості штучного контрасту суспензії сульфату барію (одна упаковка на 200 мл води). Додатковими методиками являються томографія, рентгенокімографія. Спеціальними методиками вважаються подвійне контрастування (введення у просвіт травного каналу 400 мл газоподібного контрасту за умов м’якого контрастування суспензією сульфату барію з метою вивчення тонких деталей рельєфу слизової оболонки), потрійне контрастування (накладання пневмоперітонеуму - 1500 мл газоподібного контрасту у просвіт черевної порожнини - за умов подвійного контрастування з метою вивчення тонких деталей рельєфу слизової оболонки, а також товщини і еластичності стінки органу), парієтографія (введення у просвіт органу 400 мл СО2, а також 1500 мл газоподібного контрасту у просвіт черевної порожнини з метою вивчення товщини і еластичності стінки органу). З метою вивчення кровотоку в ділянці травного каналу застосовують ангіографію (целіакографію, гастрікографію, мезентерікографію) з використанням йодовмісних водорозчинних контрастів. Важливу роль у діагностиці захворювань слинних залоз відіграє сіалографія, коли у протоки білявушної, підщелепної та під’язичної залоз вводять йодоліпол. Для діагностики захворювань гепатобіліарної системи використовують холецистографію (введення гепатотропного контрасту аліментарним шляхом, довенно або з використанням зонду (черезшкірно під час операції або ретроградно)), холангіографію (дослідження холангіол), холеграфію (дослідження жовчовивідних проток), холецистохолангіохолеграфію (дослідження жовчевого міхура, холангіол та жовчовивідних проток), спленопортографію (дослідження ворітної вени та селезінкової вени), лімфографію. З контрастів для ангіографії використовують гіпак, дийодон, урографін, вазографін та кардіотраст, для дослідження гепатобіліарної системи – йопагност, білігност та білітраст. Головною функціональною методикою рентгенологічного дослідження сечовидільної системи є екскреторна урографія, коли довенно вводять до 70 мл урографіну чи тріомбрасту(1 мл на 1 кг ваги тіла). З метою дослідження морфології порожнистої системи нирок застосовують ретроградну пієлографію чи ретроградну пневмопієлографію. Прохідність сечоводів вивчають за допомогою антеградної урографії, сечовий міхур – за допомогою цистографії, сечовивідний канал – уретрографії, морфологію сечоводів – уретерографії, товщини та еластичності стінки сечовивідних шляхів - парієтографії. Використовують також ряд методик рентгенологічного дослідження в урології з негативним контрастуванням, зокрема ретропневмоперитонеум, пневморен, пневмоцистографію та періцистопневмографію). Для рентгенологічного дослідження системи травлення слід згадати особливості її рентгеноанатомії. Стравохід має форму шланга довжиною 27 – 30 см, у середній частині відхиленого у лівий бік. Ширина просвіту – 1,5 см. Має 3 – 5 повздовжніх складок по 0,5 см товщиною кожна. Має також 5 фізіологічних звужень (перстнеглоткове, аортальне, бронхіальне, діафрагмальне та кардіальне) та 9 сегментів (перстнеглотковий, трахеальний, аортальний, бронхіальний, підбронхіальний, ретроперикардеальний, наддіафрагмальний, внутрішньодіафрагмальний, піддіафрагмальний). Шлунок розташований у лівому і середньому епігастрії та мезогастрії, у астеніків та нормостеніків має форму гачка, у гіперстеніків– рогу. По малій кривині має повздовжні складки, що роблять контур гладким і є продовженням складок стравоходу, по великій кривині має косі та поперечні складки, що роблять контур зубчастим. Нижній полюс шлунка у чоловіків повинен розташовуватись га рівні гребеневої лінії, а у жінок може бути до 3 см нижче цієї лінії. Відділи шлунка наступні: кардіальний, субкардіальний, дно(склепіння), тіло, кут, антральний відділ, пілоричний відділ. Тонкий кишківник складається з дванадцятипалої, голодної та клубової кишок. Загальна його довжина коливається від 5 до 7 м, з яких на дванадцятипалу кишку припадає 18 – 21 см. Дванадцятипала кишка розташовується у правому мезогастрії, має форму петлі, що охоплює голівку підшлункової залози, яка також має тіло і хвіст, складається з цибулини та петлі, що має верхню горизонтальну частину, верхній згин, низхідну частину, у середній третині якої є папілярна ділянка, де відкриваються протоки підшлункової залози та холедох, нижній згин, нижню горизонтальну частину, що закінчується затулкою Трайца. У цибулині складки повздовжні, а у петлі – керкрингові, що утворюють мереживний рельєф. Голодна кишка розташована у лівому верхньому внутрішньому квадранті, клубова – у правому нижньому внутрішньому квадранті, закінчується баугінієвою затулкою. Обидві кишки мають мереживний рельєф, що зумовлений керкринговими складками, які максимально збільшують площу всмоктування. Товстий кишківник має загальну довжину від 1 до 1,5 м, складається зі сліпої кишки з червоподібним паростком, ободової кишки та прямої кишки. Ободова кишка, у свою чергу, складається з висхідної, печінкового згину, поперечної, селезінкового згину, низхідної та сигмоподібної. Має гаустри (розширення) та три стрічки, складки повздовжні та циркулярні. Слинні залози (крупні) всі парні, їх протоки відкриваються у ротовій порожнині, при контрастуванні мають вигляд стовбура з кінцевими множинними розгалуженнями, що мають потовщення на кінцях. Жовчевий міхур має грушоподібну чи овальну форму, розташований під нижнім краєм печінки, від ХІІ грудного до ІІ поперекового хребців, має шийку, тіло, дно. Довжина коливається від 6 до 8 см, ширина – 2 – 4 см, товщина – 2 – 3 см Нирки – парний орган, розміщені позаочеревинно, мають бобоподібну форму, верхні їх полюси зближені, нижні – віддалені. Розташовані від ХІІ грудного до нижнього краю ІІІ поперекового хребця, права – на половину висоти тіла хребця нижче, ніж ліва. Права нирка перетинається тінню ХІ ребра посередині, а ліва – у нижній третині. Розміщення порожнистої системи – на рівні І – ІІ поперекового хребців. Порожниста система складається з кожного боку з 3 – 5 чашок (кожна з них має по декілька чашечок), які зливаються у миску(по одній з кожного боку), що закінчується пієлоуретральним сегментом, переходить у сечовід. Два сечоводи зливаються у трикутної форми сечовий міхур, що відповідно має два вічка. З нижнього полюсу виходить сечовивідний канал. 4. Рентгеносеміотика запальних та необластичних захворювань, травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи. Рентгенодіагностика гострих станів. Схема опису рентгенограми хворого з патологією ШКТ
а) у стравоході - звуження, сегменти, контури, складки слизової; б) у шлунку - дно, кардіальну частину, тіло, синус, антральний відділ, воротар, малу кривизну, велику кривизну, їх стан, контурованість, складки; в) у кишківнику (тонкому, товстому) - стан та напрямок ходу складок, стан цибулини дванадцятипалої кишки її стінок та слизової оболонки, гаустрацію товстого кишківника. 3. Вивчити: а) слизову оболонку; б) форму, величину, контури та стан прилеглих органів. 4. Виявити: у стравоході: а) дивертикули; б) прямі та не прямі симптоми виразки; в) прямі та не прямі симптоми пухлин; г) ахалазію; у шлунку: а) прямі та не прямі симптоми виразки; б) прямі та не прямі симптоми пухлин; у кишківнику: а) симптоми непрохідності. Патологічні синдроми І. Виявляються при тугому наповненні А. Дистопія – зміна положення органу, викликана патологією у ньому самому 1. Стравохід: а) правобічна дистопія при ахалазії; б) атрезія; в) вкорочення стравоходу при опіковій хворобі. 2. Шлунок : а) атрезія; б) гастроптоз; в) вкорочення при скірі. 3. Кишківник : а) колоноптоз; б) атрезія; в) мікрокольон; г) мегакольон; доліхосигма; д) метеоризм. Б. Дислокація – зміна положення органу, викликана патологією у сусідньому органі 1. Стравохід: а) зміщення догори при діафрагмальній килі; б) зміщення дозаду при збільшенні лівого передсердя. 2. Шлунок: а) зміщення догори при збільшенні підшлункової залози; б) зміщення донизу при сплощенні лівого склепіння діафрагми при емфіземі; в) зміщення вліво при збільшенні печінки; г) зміщення догори і вправо при збільшенні селезінки чи лівої нирки; е) зміщення догори при метеоризмі. 3. Кишківник: а) зміщення донизу при збільшенні печінки; б) зміщення донизу при сплощенні діафрагми; в) зміщення догори при збільшенні придатків матки. В. Дисфункція – порушення функції органу 1. Порушення тонусу: а) гіпертонус; б) гіпотонія; в) атонія. 2. Порушення секреції: а) гіперсекреція; б) послаблення секреції; в) відсутність секреції. 3. Порушення перистальтики: а) посилення (відшнуровуюча перистальтика); б) послаблення (поверхнева перистальтика); в) відсутність перистальтики; г) обрив перистальтики; д) антиперистальтика. 4. Порушення евакуації: а) прискорення; б) сповільнення; в) відсутність. Г. Дисформія – порушення форми органу (патологічні звуження та розширення: а) локальні – до 5 мм; б) обмежені – від 5 мм до половини розмірів органу; в) дифузні – понад половину розмірів органу) 1. Стравохід: а) локальні розширення – виразки, ерозії, тракційні дивертикули; локальні звуження – опікові стриктури; б) обмежені розширення – пульсійні дивертикули, супрастенотичні розширення при опіковій хворобі; обмежені звуження – опікові стриктури, звуження при пухлинах; в) дифузні розширення - ахалазія. 2. Шлунок: а) локальні розширення – виразки, ерозії; локальні звуження – рубцеві стриктури при опіковій хворобі, симптом «вказівного пальця» (циркулярний спазм по великій кривині при виразковій хворобі); б) обмежені розширення – пульсійні дивертикули, розпади злоякісних пухлин; обмежені звуження – дефекти наповнення при пухлинах, множинні дефекти наповнення при хворобі Менетріє, рубцева деформація при виразковій хворобі; в) дифузні розширення – гостре розширення шлунка, мішкоподібний шлунок при атонії; дифузні звуження – скір, опікова деформація. 3. Кишківник: а) локальні розширення - виразки; ерозії; локальні звуження – симптом «вказівного пальця» при виразці цибулини дванадцятипалої кишки; б) обмежені розширення – пульсійні дивертикули, чаші Кльойбера при кишковій непрохідності; обмежені звуження – при хворобі Крона; в) дифузні розширення – при метеоризмі, при мегакольон, при доліхосигмі. ІІ. Виявляються при м’якому наповненні А .Патологія рельєфу слизової оболонки 1. Потовщення складок: гострий запальний процес, загострення хронічного запального процесу. 2. Потоншення складок: стадія ремісії при гіпоацидному гастриті. 3. Звивистість складок: хронічний запальний процес. 4. Конвергенція складок: характерний симптом виразкової хвороби. 5. Дивергенція складок: характерний симптом доброякісної пухлини. 6. Обрив складок: характерний симптом злоякісної пухлини. 7. Відсутність складок: ознака нульової кислотності. 8. «Депо барію»: характерний симптом ерозивного та виразкового процесу. 9. Дефект наповнення: характерний симптом пухлин та хвороби Менетріє. Дамо клініко-рентгенологічну характеристику кільком захворюванням травного каналу. Стравохід.
6) Злоякісні пухлини: рак аденокарциноми, скір – характеризуються поодиноким дефектом наповнення з нерівними нечіткими контурами, ригідністю стінки, обривом складок, обривом перистальтики, відсутністю газового міхура шлунка. 7) Виразкова хвороба: у стравоході зустрічається нечасто, характеризується локальним розширенням просвіту (симптом «ніші» або «депо барію»), запальним валом, конвергенцією складок, гіперсекрецією, місцевим гіпертонусом, посиленням перистальтики, сповільненням евакуації за рахунок кардіоспазму. Шлунок. 1) Гіперацідний гастрит: характеризується зменшенням просвіту шлунка, гіпертонусом, гіперсекрецією, гіперперистальтикою, набряком складок слизової оболонки, пілороспазмом та затримкою евакуації. 2) Гіпоацидний гастрит: характеризується збільшенням просвіту шлунка, зниженням тонусу, гіперсекрецією, поверхневою перистальтикою, потовщенням складок слизової оболонки при загостренні і потоншенням їх при ремісії, відкритим воротарем та прискореною евакуацією. 3) Анацидний гастрит: передраковий стан, характеризується значним збільшенням просвіту шлунка, що може набувати форми мішка, атонією, часто відсутністю секреторної діяльності, відсутністю перистальтики, відсутністю складок, значною затримкою евакуації. 4) Ерозивний гастрит: переважно локалізується у антральному відділі, характеризується всіма ознаками гіперацидного гастриту, а також ерозивними «депо барію» у антральному відділі, бульбогастральним рефлюксом. 5) Гіпертрофічний гастрит: крім ознак гіперацидного гастриту, характеризується множинними дефектами наповнення у тілі та антральному відділі, пов’язаними між собою. Рентгенологічні симптоми пухлин та виразкової хвороби ідентичні до проявів їх у стравоході. Тонкий кишківник. Виразкова хвороба у 80 % випадків локалізується у дванадцятипалій кишці. Рентгенологічні прояви її досить типові, викладені вище. Крім того у цибулині дванадцятипалої кишки може зустрічатись симптом «вказівного пальця». Одним з ускладнень виразкової хвороби, що проявляється як «гострий живіт» і контрастує себе без введення штучного контрасту є перфорація, рентгенологічним симптомом якої є серпоподібне просвітлення під правим склепінням діафрагми (вільний газ у черевній порожнині). Хвороба Крона (термінальний ілеїт) характеризується ураженням лімфатичних вузлів клубової кишки, що супроводжується обмеженими звуженнями просвіту кишки, симптомом «бруківки», утворенням норицевих ходів, що можуть сполучати клубову кишку з товстою кишкою, сечовим міхуром, порожниною матки тощо, що можливо виявити за допомогою фістулографії. Кишкова непрохідність за умови локалізації у тонкому кишківнику є більш небезпечною, тому що у просвіт тонкого кишківника відкриваються протока підшлункової залози та жовчовивідна протока, що може призвести до некрозу стінки кишки і розвитку перитоніту. Рентгенологічно проявляється метеоризмом, порушенням рухливої функції, поперечною посмугованістю, а також чашами Кльойбера. Товстий кишківник. Неспецифічний виразковий коліт рентгенологічно проявляється у вигляді симптому «свинцевої труби» (дифузне звуження посвіту лівої половини кишківника, відсутність гаустрацію, множинні «депо барію»). Клінічно проявляється кривавими проносами. Туберкульозний коліт уражає переважно праву половину товстого кишківника, характеризується обмеженими звуженнями просвіту, симптомом «бруківки», може ускладнюватись ерозивними змінами (ерозивні «депо барію»), норицями, що діагностуються за допомогою фістулографії. Спастичний коліт супроводжується закрепами, спастичними болями у лівій половині товстого кишківника. Рентгенологічно характеризується локальними, обмеженими чи дифузними звуженнями просвіту, порушенням гаустрацію, істотним сповільненням евакуації. Патологія слинних залоз. Слинокам’яна хвороба рентгенологічно характеризується наявністю тіней конкрементів округлої чи овальної форми у проекції проток залоз чи у самих залозах. Діагностується за допомогою прицільної рентгенографії. Гострий сіалодохіт характеризується дифузним звуженням просвіту протоки слинної залози при сіалографії. Хронічний сіалодохіт характеризується нерівномірним розширенням просвіту протоки слинної залози при сіалографії, «вервечкоподібною протокою». Сіалоаденіт супроводжується деформацією рисунку слинної залози при сіалографії. Рак слинної залози характеризується дефектами наповнення та симптомами «ампутації» часточок залози при сіалографії. Хвороба Мікуліча (прояв лімфогранулематозу у слинних залозах) характеризується дефектами наповнення та симптомами «ампутації» часточок залози при сіалографії, а також ураженням лімфатичних вузлів. Патологія гепатобіліарної системи. Жовчевокам’яна хвороба характеризується наявністю тіней конкрементів округлої, овальної, полігональної чи фасеткової форми у проекції жовчевого міхура , холангіол чи проток. Лише при наявності тіней конкрементів холевих кислот вони виявляються при введенні штучного контрасту до гепатобіліарної системи у вигляді дефектів наповнення відповідної форми. Холецистит характеризується збільшенням тіні жовчевого міхура при холецистографії, дистопією донизу, деформацією та дисфункцією у вигляді переважно гіпокінезії. Цироз печінки початково візуалізується у вигляді збільшення тіні печінки, далі – її зменшення, а також порушенням холангіоархітектоніки при холецистохолангіохолеграфії. Доброякісні пухлини печінки (гепатоми, ліпоми, гемангіоми) та злоякісні пухлини (рак печінки, метастази злоякісних пухлин при локалізації первинної пухлини у іншому органі) візуалізується у вигляді ділянок переважно зниженої щільності при томографії та комп’ютерній томографії (злоякісні пухлини часто з ділянками звапнення). При локалізації пухлини біля верхнього краю печінки вона деформує праве склепіння діафрагми, при локалізації у ділянці нижнього краю – створює його горбистість при пневмоперитонеумі. При холецистохолангіохолеграфії спотворюється холангіоархітектоніка, при ангіографії – ангіоархітектоніка. Патологія сечовидільної системи. Сечокам’яна хвороба візуалізується у вигляді тіней конкрементів при оглядовій рентгенографії органів черевної порожнини та позаочеревинного простору. Конкременти найчастіше локалізуються у сечоводах, а також у порожнистій системі нирок, сечовому міхурі. Якщо конкременти – урати, то їх візуалізація потребує ретроградної пієлографії чи екскреторної урографії. У цих випадках конкременти візуалізується у вигляді дефектів наповнення відповідної форми. При антеградній пієлографії за локалізації конкрементів у ділянці вічка чи нижньої третини сечоводу порушується виведення контрасту до сечового міхура або по сечоводу. Хронічний пієлонефрит рентгенологічно характеризується підкресленістю тіні поперекового м’язу, деформацією порожнистої системи нирки, часто гідронефрозом (різким розширенням просвіту порожнистої системи), порушенням видільної функції нирки. Полікистоз нирки візуалізується у вигляді збільшення тіні нирки при пневморені чи при ретропневмоперитонеумі, значне розсунення чашок при рентгенологічному дослідженні морфології порожнистої системи. Рак нирки та гіпернефрома (у дітей – пухлина Вільмса) при зовнішній локалізації збільшує тінь нирки та робить горбистим її зовнішній контур при пневморені чи ретропневмоперитонеумі, при внутрішній локалізації створює дефекти наповнення чи симптом ампутації чашок, чашечок чи всієї чашечко-мискової системи при ретроградній пієлографії, а також супроводжується порушенням функції при екскреторній урографії. При томографії та при комп’ютерній томографії в ділянці пухлини спостерігається округла чи овальна ділянка зниженої щільності, а при вазоренографії візуалізується ділянка порушення ангіоархітектоніки. Рак сечового міхура візуалізується у вигляді дефекту наповнення при цистографії, а при парієтографії він потовщує стінку сечового міхура та порушує її еластичність. ВисновкиОтже, при діагностиці переважної більшості захворювань травної, гепатобіліарної та сечовивідної систем, а також захворювань слинних залоз рентгенологічний метод є провідним, а у деяких випадках навіть визначальним для кінцевої верифікації діагнозу патологічного процесу. Для діагностики багатьох нозологічних одиниць недостатньо однієї методики, що спричиняє використання парієтографії, зокрема при неоплазмах шлунково-кишкового тракту та сечового міхура, комп’ютерної томографії, ангіографії, іригоскопії, подвійного та потрійного контрастування та цілого ряду інших методик. Верифікація патології слинних залоз майже завжди передбачає сіалографію. Встановлення діагнозу патології жовчевого міхура, гепатобіліарної системи, нирок, сечового міхура обов’язково повинне включати ультрасонографію. Однак встановлення кінцевого клінічного діагнозу патології системи травлення, гепатобіліарної, сечовидільної систем повинне проводитись у комплексі з іншими сучасними методами, зокрема часто має поєднуватись з ендоскопією, лабораторними методами, цитологічними та гістологічними дослідженнями. |