Тема5 ЗМ2. Тема Регулювання діяльності банків та банківський нагляд

Скачать 182.5 Kb. Название Тема Регулювання діяльності банків та банківський нагляд Анкор Тема5 ЗМ2.doc Дата 21.12.2017 Размер 182.5 Kb. Формат файла Имя файла Тема5 ЗМ2.doc Тип Документы #13392 страница 1 из 3

1   2   3 Тема 5. Регулювання діяльності банків та банківський нагляд 1. Необхідність регулювання банківської діяльності з боку держави, основні повноваження органів банківського регулювання 2. Порядок реєстрації комерційного банку 3. Ліцензування банківської діяльності 4. Основні нормативи щодо контролю за ризиками в діяльності банків 5.Основні принципи ефективного банківського нагляду (Основні Базельські принципи) 1. Необхідність регулювання банківської діяльності з боку держави, основні повноваження органів банківського регулювання Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до: положень Конституції України, Закону України "Про банки і банківську діяльність" – розд. 4, Закону України "Про Національний банк України" – розд. 10, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо здійснення банківської діяльності. Для здійснення своїх функцій Національний банк України має право безоплатно одержувати від банків, банківських об’єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію Національного банку України, а також від осіб, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", інформацію про їх діяльність та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій. Отримана інформація не підлягає розголошенню за винятком випадків, передбачених законодавством України. Під час здійснення банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду. 2. Порядок реєстрації комерційного банку Комерційні банки в Україні створюються з дозволу НБУ шляхом внесення відповідного запису в Державний реєстр бан­ків. Учасниками комерційного банку можуть бути юридичні і фі­зичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Уча­сниками не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації (ст. 14 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Статутний капітал банку незалежно від організаційно-правової форми діяльності згідно зі ст. 32 Закону «Про банки і банківську діяльність» формується за рахунок власних коштів засновників, акціонерів, учасників із підтверджених джерел. Внески здійснюються у грошовій формі в національній валюті України та вільно конвертованій іноземній, валюті (для нерези­дентів). Для формування статутного капіталу в територіальному управління (ТУ) НБУ за місцем створення комерційного банку у тижневий термін з моменту подання необхідного для реєстрації пакета документів відкривається накопичувальний рахунок, на який кожен засновник вносить визначену установчими докумен­тами частку статутного капталу. Кошти можна вкладати тільки через переказування їх з поточних рахунків. Ці суми повинні бу­ти акумульовані у розмірі підписного капіталу на накопичу валь­ному рахунку не пізніше, ніж за 15 робочих днів до закінчення строку розгляду документів. На момент реєстрації статутний капітал повинен бути оплаче­ний не менше, ніж на 50 %. Для реєстрації до ТУ НБУ банк подає пакет документів, се­ред яких: заява про реєстрацію банку; установчий договір; статут банку, затверджений зборами акціонерів; протокол установчих зборів; бізнес-план (економічне обґрунтування створення банку); висновок аудиторської організації про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь; бухгалтерська і фінансова звітність акціонерів; відомості про кількісний склад спостережної ради, правління, ревізійної комісії; копія платіжного документа про сплату реєстрації; нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку; копії звіту про проведення відкритої підписки; документи про наявність професійної придатності перших керівних осіб банку; НБУ може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі: порушення порядку реєстрації комерційного банку; невідповідності статуту та інших установчих документів чинному законодавству; незадовільного фінансового стану засновників; професійної непридатності рекомендованого керівництва банку; відсутності відповідної матеріально-технічної бази. Остаточне рішення про можливість створення комерційного банку з національним капіталом приймає Комісія з питань на­гляду і регулювання діяльності банків. Для банків, що створю­ються за участю іноземного капіталу, таке рішення ухвалюється Правлінням НБУ. Реєстрація здійснюється через внесення від­повідного запису до Державного реєстру банків у 3-місячний термін з моменту отримання документів Національним банком. Зареєстрований банк одержує рішення про державну реєстра­цію, після чого, кошти з накопичувального рахунку перерахову­ються на відкритий новоствореному банку коррахунок в НБУ. Комерційні банки можуть відкривати філії, представництва та територіальні відокремлені безбалансові відділення, які мають бути зареєстровані в НБУ. На відміну від представництв, котрі фінансуються банком і діють від свого імені без права виконувати банківські операції, філії виконують усі або деякі операції на підставі дозволу, нада­ного банком. Представникам відкриваються поточні рахунки в ТУ НБУ за місцем їх створення. Філії банку відкриваються за по­годженням з ТУ НБУ за умови відповідності статутного капіталу банку встановленим вимогам, строку діяльності банку не менше 1 року, наявності прибутку, беззбиткової діяльності протягом півріччя, дотримання економічних нормативів та вимог форму­вання резервів. Банк може відкрити безбалансове територіально відокрем­лене відділення, яке виконує окремі банківські операції в межах його ліцензії. Операції відділень відображаються на балансі бан­ку чи його філії залежно від підпорядкованості. Керівник відді­лення діє на підставі довіреності банку. 3. Ліцензування банківської діяльності З метою підвищення надійності та стабільності банків­ської системи, забезпечення інтересів кредиторів, вкладників НБУ видає комерційним банкам спеціальний дозвіл — ліцензію на здій­снення банківських операцій. Видача банківської ліцензії та пись­мового дозволу відбувається після процедури реєстрації банку. Ліцензування – це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення деяких чи всіх банківських операцій. Операцій, що підлягають ліцензуванню, визнача­ється Законом України «Про банки і банківську діяльність». Для отримання ліцензії кредитна установа повинна дотриму­ватися вимог щодо: мінімального розміру статутного капіталу; джерел формування статутного капіталу; кваліфікації, досвіду та репутації керівництва банку; внесків учасників банку; кола операцій, що виконуватимуться банком, та стратегії його діяльності; правильності оцінки банківських активів за їх ринковою вартістю; заходів щодо створення резервів на випадок виникнення сумнівних та безнадійних боргів і збитків від банківської діяльності. Комерційні банки мають право здійснювати операції тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ. Серед базових опера­цій, що підлягають ліцензуванню, виділяють наступні: приймання вкладів (депозитів) від юридичних осіб; приймання вкладів (депозитів) від фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, у т.ч. переказування грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; відкриття та ведення розрахунків банків-кореспондентів, у т.ч. переказування грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; надання гарантій, поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; факторинг; лізинг; послуги з відповідального зберігання цінностей та документів клієнтів; випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних документів; випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з ними. Для здійснення інших операцій комерційний банк повинен отримати спеціальний письмовий дозвіл. Це такі операції: операції з валютними цінностями; емісія власних ЦП; операції купівлі/продажу ЦП за дорученням клієнтів; операції на ринку ЦП від свого імені; довірче управління коштами та ЦП за договорами з юридичними і фізичними особами; депозитарна діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів; здійснення інвестицій у статутні фонди інших юридичних осіб; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державних та інших грошових лотерей; перевезення валютних цінностей та інкасація грошових коштів; операції за дорученням клієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку; інструментами, що базуються на обмінних курсах та процентах; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами. Рішення про надання чи відмову у видачі ліцензії та дозволу НБУ приймає протягом місяця з дня отримання клопотання і по­вного пакета документів. Ліцензія набуває чинності з моменту прийняття рішення Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності бан­ків НБУ. У процесі діяльності банки повинні дотримуватися встанов­лених Національним банком України економічних нормативів, дотримуватися вимог щодо створення фондів тощо. В іншому випадку ліцензія відзивається, створюється ліквідаційна комі­сія для закриття банку. Відкликання ліцензії означає припинення банківської діяльно­сті. Підставами для цього є: недостовірність інформації в документах, наданих для отримання ліцензії; не проведення банком жодної операції протягом року з дня отримання ліцензії недотримання обов'язкових умов для одержання ліцензії протягом року з дати реєстрації банку наявність порушень законів і нормативно-правових актів НБУ, які призвели до значної втрати активів та неплатоспроможності банку; недоцільність виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку. 4. Основні нормативи щодо контролю за ризиками в діяльності банків Пруденці́йне регулюва́ння (пруденційний нагляд) спрямоване на забезпечення банку від банкрутства і охоплює як безвиїзний, так і виїзний види нагляду (див. банківське регулювання та нагляд). Здійснюється тоді, коли банку дозволено знаходитися на ринку, тобто він виконує усі умови доступу на нього. До пруденційного регулювання банків в Україні зараховуються вимоги до регулятивного капіталу та його абсолютного, відносного і адекватного розміру, нормативи ліквідності, кредитного, інвестиційного та валютного ризиків; обмеження та вимоги щодо проведення високоризикових операцій та операцій з пов’язаними особами; вимоги до оцінки активних операцій та формування резервів під очікувані ризики із цих операцій; а також деякі інші вимоги, які покликані мінімізувати ризик банкрутства банку. Основними джерелами пруденційного регулювання в Україні вважаються Інструкція "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні", затверджена постановою Правління НБУ від 28.08. 2001 № 368 та Положення "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", затверджене постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346, в яких визначено нормативи діяльності банків та їхні граничні значення, а також заходи впливу в разі порушення останніх. Останні положення можна частково розглядати як елементи ліквідаційного нагляду. ЛІКВІДНІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ (banking system liquidity) – динамічний стан, який забезпечує своєчасність, повноту та безперервність виконання всіх грошових зобов’язань банківської системи країни, характеризує рівень її надійності та достатність коштів відповідно до потреб розвитку економіки. Л.б.с. – це спроможність банківської системи забезпечити своєчасне виконання всіх зобов’язань перед вкладниками, кредиторами та акціонерами банківських установ, можливість залучати в необхідному обсязі вільні кошти юридичних і фізичних осіб, надавати кредити та інвестувати у розвиток економіки країни. Л.б.с. забезпечується коштами обов’язкових резервних вимог, які зберігаються на рахунках банків у центральному банку та вільною ліквідністю, тобто коштами понад необхідний обсяг обов’язкових резервних вимог. З метою регулювання ліквідності банків Національний банк з урахуванням поточної ситуації на грошовому ринку застосовує: 1) операції з рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування); 2) операції репо (операції прямого репо, операції зворотного репо); 3) операції з власними борговими зобов’язаннями (депозитні сертифікати овернайт та строком до 90 днів); 4) операції з державними облігаціями України. Джерела: 1. Ліквідність банківської системи України: Науково-аналітичні матеріали. Вип. 12. В.І.Міщенко, А.В. Сомик. – К. Центр наукових досліджень Національного банку України, 2008. – 180с. 2. Про затвердження Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України // Постанова Національного банку України від 30.04.2009 р. № 259. КАПІТАЛІЗАЦІЯ (capitalization) – 1) збільшення обсягу капіталу банку; 2) сукупна вартість цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку країни, визначена у відсотках до ВВП – рівень капіталізації фондового ринку; 3) сукупна максимальна вартість акцій та облігацій, які може випустити компанія; 4) збільшення вартості банку в зв’язку зі зростанням його ринкової вартості; 5) додавання нарахованої суми відсотків до основної суми депозиту та подальше нарахування доходів на більшу суму – депозит з капіталізацією доходу (капіталізація відсотків за депозитом); 6) питома вага цінних паперів певного виду в загальній сумі емісії цінних паперів або капіталі компанії – норма капіталізації; 7) додатковий випуск акцій з метою збільшення капіталу або спрямування частини доходів (прибутку, дивідендів) на збільшення капіталу банку; 8) капіталізація прибутку – метод визначення ринкової вартості банку на основі капіталізації за певним нормативом (процентом) доходів, одержаних протягом певного періоду часу; 9) капіталізація процентів – у сучасній фінансовій практиці включення нарахованих і сплачених кредитором відсотків за використані кредити у вартість новостворених активів (будівлі, споруди), а не вирахування цих відсотків із прибутку чи віднесення на собівартість. Метою такої К. є чітке відображення реальної вартості капітальних вкладень у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності. Джерело: Арбузов С.Г. Банківська енциклопедія / С.Г. Арбузов, Ю.В. Колобов, В.І. Міщенко, С.В. Науменкова. – К.: Центр наукових досліджень Національного банку України: Знання, 2011. – 504 с. – (Інституційні засади розвитку банківської системи України). КРЕДИТНИЙ РИЗИК (credit risk) – наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання. Під час оцінки К.р. розрізняють індивідуальний та портфельний К.р. Джерелом індивідуального К.р. є окремий, конкретний контрагент банку – позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального К.р. передбачає оцінку кредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов’язаннями. Портфельний К.р. виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, ніж внаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного К.р. є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний К.р., – кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного К.р. передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку. Джерела: 1. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків» // Постанова Правління Національного банку України від 15.03.2004 р. № 104. 2. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» // Наказ Міністерства фінансів України від 30.11.2001 р. № 559.   1   2   3