Искусство
Языки
Языкознание
Вычислительная техника
Информатика
Финансы
Экономика
Биология
Сельское хозяйство
Психология
Ветеринария
Медицина
Юриспруденция
Право
Физика
История
Экология
Промышленность
Энергетика
Этика
Связь
Автоматика
Математика
Электротехника
Философия
Религия
Логика
Химия
Социология
Политология
Геология
1. Поняття нотаріальний процес, нотаріальна процедура, нотаріальне провадження нотаріальна дія та їх співвідношення
 Скачать 412.18 Kb.
|
Процесуальний порядок вчинення нотаріального провадження з прийняття в депозит грошових сум та цінних паперівНотаріальне провадження відкривається нотаріусом на підставі письмової заяви заінтересованої особи (боржника) або за заявою ліквідатора громадянина-підприємця, визнаного банкрутом. Зміст якої передбачений п. 1.5 гл. 21 Порядку. Така заява, реєструється нотаріусом у книзі вхідної кореспонденції і є підставою для вчинення нотаріальної дії. Згідно п. 1.8 гл. 21 Порядку заява ліквідатора громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, повинна містити: прізвище, ім'я, по батькові ліквідатора громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, з посиланням на реквізити постанови господарського суду, що призначив ліквідатора; прізвище, ім'я, по батькові, серію та номер паспорта, коли та ким він був виданий, місце проживання та номер картки платника податків у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, найменування господарського суду (що визначається відповідно до закону розпорядником коштів боржника), прізвище та ініціали судді, що прийняв постанову про визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, щодо мети чи виконання якого зобов'язання зроблено внесок. На першому етапі даного провадження нотаріус має вчинити такі процесуальні дії, які стосуються безпосередньо специфіки даного провадження: 1) встановити особу, яка передає гроші: - для фізичної особи: її прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, місце проживання, ідентифікаційний номер; - для юридичної особи: найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код, реквізити поточного рахунку. 2) встановити особу (фізичну, юридичну), якій передаються грошові суми та цінні папери (реквізити, як у п. 1); 3) встановити мету чи зобов'язання, для виконання якого зроблено даний внесок (п. 1.5 гл. 21 Порядку); 4) причини, з яких зобов'язання не може бути виконане безпосередньо (п. 1.5 гл. 21 Порядку).. При цьому боржник може зазначити обгрунтування та розрахунок, згідно з яким робиться внесок, але нотаріус не перевіряє підстави і правильність внеску (п. 1.6 гл. 21 Порядку); 5) перевірити наявність у заяві відомостей про сумарну номінальну вартість цінних паперів, які приймаються у депозит, якщо вони видані у документарній формі (п. 1.6 гл. 21 Порядку); в) перевірити правильність справляння державного мита та плати за вчинення даної нотаріальної дії приватним нотаріусом згідно зі ст. 31 Закону України "Про нотаріат" та ст. 1 Указу Президента України від 10 липня 1998 р. № 762 "Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій"; 7) виходячи із способів внесення грошових сум у депозит нотаріуса має перевірити чи надійшли грошові суми на депозитний рахунок7. Якщо грошові суми та цінні папери надійшли він повідомляє кредитора та роз'яснює йому, що він має право отримати грошові суми та цінні папери (п.п. 2.2 п. 2 гл. 21 Порядку). Якщо грошові суми та цінні папери внесені в депозит нотаріуса ліквідатором громадянина-підприємця, про їх надходження нотаріус повідомляє господарський суд, що визнав громадянина-підприємця банкрутом і за рішенням господарського суду видає їх з депозиту (п.п. 2.3 п. 2 гл. 21 Порядку); 8) прийняти у депозит цінні папери8; 9) видати особі, яка внесла у депозит грошові суми або цінні папери, квитанцію про внесок, на прохання боржника зробити напис на поданому документі, який встановлює заборгованість. У разі внесення в депозит цінних паперів видати квитанція встановленого зразка із зазначенням сумарної номінальної вартості цінних паперів, прийнятих у депозит. На корінці квитанції наклеїти документ, який свідчить про сплату державного мита, та роз'яснити особі, яка внесла у депозит грошові суми або цінні папери, або її уповноваженому представнику обов'язок розписатися на корінці квитанції. 10) про надходження грошових сум та цінних паперів повідомити кредитора. Якщо його адреса невідома, попередити боржника, що повідомлення кредитора є його обов'язком. 11) внести відомості про депозитні операцій у книгу обліку депозитних операцій та книгу обліку особових рахунків депонентів (пункти 10,11 Інструкції), які мають відповідати вимогам п. 28 даної Інструкції, тобто бути пронумерованими, прошнурованими і скріпленими печаткою та підписом посадової особи управління юстиції із зазначенням кількості аркушів, що містяться в них. Надходження грошових сум чи цінних паперів нотаріус має облікувати в прибутковій частині книги обліку депозитних операцій. Як бачимо, перший етап - це сукупність процесуальних дій нотаріуса, починаючи з прийняття письмової заяви про вчинення даної нотаріальної дії, тобто прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів, закінчуючи повідомленням кредитора про їх отримання. Процесуальні дії нотаріуса на першому етапі даного провадження загалом регламентовані. Але все-ж таки на законодавчому рівні не вирішено питання, як боржник, у разі, якщо адреса кредитора невідома, попереджається нотаріусом про те, що повідомлення кредитора є його обов'язком - у письмовій чи усній формі - та які наслідки таке попередження тягне для боржника, якщо він не повідомить кредитора про передання у депозит грошових сум та цінних паперів. Другий етап фактично являє собою процес зберігання нотаріусом на депозиті грошових сум та цінних паперів. Проте його процесуальні дії на даному етапі взагалі не регламентовані Законом України "Про нотаріат" та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Щодо грошових сум, то у п. З Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів лише зазначено, що для зберігання грошових сум, прийнятих у депозит державними нотаріальними конторами, в органах Державного казначейства відкриваються відповідні рахунки для обліку депозитних сум, тобто можна зробити висновок, що саме так вони і зберігаються. Щодо цінних паперів, то у п. 15 даної Інструкції зазначено, що прийняті у депозит цінні папери в опечатаних пакетах, на яких позначається їхня сумарна номінальна вартість та в які вкладається один примірник опису, здаються нотаріусом на зберігання до банку. Витрати, пов'язані з наданням банківськими установами таких послуг відшкодовуються депонентом (п. 8 Інструкції). На думку авторів, процесуальна діяльність нотаріуса щодо зберігання грошових сум та цінних паперів має окремими нормами увійти до Закону України "Про нотаріат" та Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки в цих нормативних актах взагалі не врегульовується процедура другого етапу вчинення даного провадження, яка стосується процесу та строків зберігання грошових сум та цінних паперів. Вважаємо, що Інструкція про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів є зайвою, оскільки вона, як підзаконний акт, має деталізувати положення Закону України "Про нотаріат" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України про зберігання грошових сум та цінних паперів, але такі положення у Законі взагалі відсутні. Невирішеним на рівні Закону є питання про порядок зберігання цінних паперів, що надійшли у депозит нотаріуса, до того часу, як він здасть їх до банківської установи, а така передача, згідно п. 15 Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів (далі - Інструкція) здійснюється менше одного разу на п'ять днів. Строк зберігання грошових сум та цінних паперів Законом не визначений, тому, на думку авторів, він має конкретизуватися датою явки до нотаріуса кредитора за їх отриманням. Щодо максимального строку їх зберігання, то він визначений п. 21 даної Інструкції, де йдеться про те, що не витребувані з депозиту грошові суми та цінні папери, які підлягають передачі фізичним та юридичним особам, зберігаються в депозиті державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса протягом трьох років . Третій етап даного провадження - це видача кредитору грошових сум та цінних паперів (п.п. 7.3 п. 7 гл. 21 Порядку). Після надходження грошових сум та цінних паперів нотаріус має повідомити кредитора, проте у Законі не зазначено, у який спосіб він має це зробити. На нашу думку, нотаріус повинен надіслати кредитору письмове повідомлення, у якому зазначити про те, що він може отримати грошові суми та цінні папери, передані Його боржником, прізвище, ім'я та по батькові нотаріуса, його робоче місце, тобто де можна отримати ці кошти. Нотаріус може встановити конкретну дату, на яку він запрошує кредитора для видачі йому грошових сум та цінних паперів, та вказати максимальний строк їх зберігання і право на отримання відсотків від їх зберігання банком (п.п. 7.6 п. 7 гл. 21 Порядку). Згідно п.п. 9.1 п. 9 гл. 21 Порядку видача з депозиту грошових сум або цінних паперів здійснюється за заявою, які подає депонент, за заявою та рішенням господарського суду, які подає ліквідатор громадянина - підприємця. При зверненні кредитора нотаріус має перевірити його особу або особу представника та на його вимогу видати йому належні грошові суми або цінні папери. Така вимога, на нашу думку, має бути викладена у формі письмової заяви. Згідно п. 16 даної Інструкції, на заяві нотаріус робить службову відмітку про встановлення особи депонента, ліквідатора громадянина-підприємця, реквізити документа, на підставі якого особу було встановлено, та вказує документ, який підтверджує право на одержання депозитних сум (свідоцтво про право на спадщину, рішення суду, довіреність тощо). Видача банками грошових сум депонентам провадиться на підставі платіжних доручень приватних нотаріусів шляхом безготівкового перерахування на рахунок депонента або переказу коштів для виплати депоненту готівкою в банку (п.п. 9.2 п. 9 гл. 21 Порядку). Копія платіжного доручення, на підставі якого перераховано грошові суми, залишається у справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса. Здійснення видатків органами Державного казначейства провадиться згідно до п. 11.4 Порядку виконання державного бюджету за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 10.08.2001 р. № 140 і зареєстрованого в Мін'юсті 28.08.2001 р. за № 756/5947. Про одержання від нотаріуса цінних паперів депонент розписується на заяві, з якою він звертався за отриманням грошових сум чи цінних паперів (п.п. 9.1 п. 9 гл. 21 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Видача грошових сум та цінних паперів обліковується нотаріусом у видатковій частині книги обліку депозитних операцій. У даному провадженні може мати місце і четвертий етап, який зводиться до повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит, але воно допускається лише за згоди депонента або за рішенням суду. Вимога про повернення грошових сум та цінних паперів та згода на їх повернення мають бути викладені у письмовій формі. Вважаються застарілими положення п.п. 22, 23 Інструкції, а також п.п. 10.2 п. 10 гл. 21 Порядку, оскільки неповернені кошти не можуть перераховуватися після закінчення трирічного строку їх зберігання до Державного бюджету України, як і суми нарахованих банком відсотків за зберігання на поточних рахунках грошових сум, зданих у депозит. Пункти 22, 23 даної Інструкції не узгоджуються із Цивільним кодексом, який набрав чинності після її затвердження. Так, згідно ч. 2 ст. 189 ЦК, доходи, які приносить річ, якою є гроші, зокрема відсотки за зберігання банком грошових сум, належать власникові - кредитору, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, ч. 1 ст. 1048 ЦК визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено законом або договором. Тому нараховані банком відсотки за зберігання на поточних рахунках грошових сум, зданих у депозит, не можуть перераховуватися до Державного бюджету, а повинні перераховуватися кредитору. Але якщо місце проживання, місцезнаходження кредитора невідоме, то вони мають акумулюватися на рахунку до спливання трирічного строку. Після цього нотаріус має повідомити боржника про те, що він має право на повернення внесених ним у депозит грошових коштів, оскільки кредитор не отримав передані кошти або місце його проживання, місцеперебування нотаріусу невідоме. Але, згідно ст. 86 Закону вони можуть бути повернені боржнику лише за згодою кредитора або за рішенням суду. У разі, якщо місце проживання, місцезнаходження кредитора невідоме, а боржник хоче отримати внесені ним на депозит нотаріуса грошові кошти, він повинен звернутися до суду, наприклад, із заявою про встановлення факту відсутності кредитора, і лише таке рішення суду, після набрання ним законної сили, буде для нотаріуса підставою повернення боржнику, внесених ним у депозит коштів та відсотків за їх зберігання. Із цих коштів нотаріусу мають бути відраховані певні суми за його дії щодо забезпечення зберігання грошових коштів, зокрема участь у суді, направлення повідомлень тощо. Отже, на думку авторів, у дану Інструкцію мають бути внесені зміни, а Закон України "Про нотаріат", Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, істотно доповнені положеннями про регламентацію процедури вчинення даного нотаріального провадження. А прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів, передання їх кредитору, повернення грошових сум та цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит, мають реєструватися у реєстрі вчинюваних нотаріальних дій під окремими номерами. 49. Засвідчення вірності копій(фотокопій) документів та витягів з них. При вчиненні даної нотаріальної дії нотаріус має керуватися статтями 75-77 Закону України "Про нотаріат", Загальними правилами вчинення нотаріальних дій та спеціальними правилами, які стосуються даного провадження (гл. 7 розд. П Порядку) та Правилами ведення нотаріального діловодства. При вирішенні питання щодо можливості вчинення даної нотаріальної дії нотаріус має перевірити наявність таких умов: 1) документи не повинні суперечити закону; 2) повинні мати юридичне значення; 3) засвідчення копій з таких документів не повинно заборонятися законом. Щодо першої умови, а саме відсутності суперечності документів закону, слід зазначити, що такий документ як за формою, так і змістом повинен відповідати вимогам, які до нього пред'являються. У противному разі, якщо документ за змістом суперечить вимогам закону, нотаріус не може засвідчувати з нього копію. До таких документів слід віднести: - документи, які містять відомості, що суперечать моральним засадам суспільства, публічному порядку держави, містять відомості, які порочать честь, гідність та ділову репутацію особи; - документи, які містять інформацію, що складає державну, комерційну таємницю; - документи, які мають дефекти форми, зокрема не застережені виправлення, підчистки, дописки, закреслення, залиті чорнилами, обгорілі, написані олівцем, мають нечітку печатку тощо; - документи, які за змістом є протизаконними (наприклад, договір, який визнаний судом недійсним); - документи щодо яких є пряма заборона закону на засвідчення з них копій. Щодо форми документа, то для певних документів законом передбачені їх форми, зокрема, до них слід віднести свідоцтва, які видаються органами РАЦСу, державний акт про право власності на землю, інші правостановлювальні документи, наприклад свідоцтво про приватизацію. Щодо другої умови, то під поняттям "юридичне значення документа" слід розуміти не безумовне юридичне значення цих документів, а можливість їх юридичного значення для особи у майбутньому. Тому не можна відмовляти у засвідченні копії документів тільки на тій підставі, що строк їх дії скінчився. Вони підтверджують певні правовідносини, які мали місце в минулому та які не втратили свого юридичного значення для заінтересованої особи. Наприклад, довіреність, строк дії якої закінчився. Щодо третьої умови, то засвідчення нотаріусом копії документа неможливе, якщо така заборона встановлена законом. Проте у Законі взагалі відсутній перелік документів, засвідчувати копії з яких заборонено. У п. 3.4 гл. 7 розд. П Порядку має місце невичерпний перелік таких випадків. Так, забороняється засвідчувати вірність копій із: - паспорта (зокрема, закордонного, службового, дипломатичного, паспорта іноземця), документів, що його замінюють, військового квитка, депутатського посвідчення, службових посвідчень, студентського квитка, довідки з місць позбавлення волі; - документа, на підставі якого відповідні установи видають оригінал - довідки про народження дитини, про смерть, оскільки такі факти підтверджуються свідоцтвами РАЦСу. Тому саме з цих документів мають робитися копії; - із додатка без пред'явлення основного документа (витяг із залікової відомості без подання диплому про закінчення навчального закладу); - протоколів комісії зі складання кандидатських іспитів, протоколів спеціалізованої вченої ради із захисту дисертаційних досліджень; - деяких документів, які видаються органами охорони здоров'я: довідок лікувальних установ про народження дитини, лікарняних свідоцтв та фельдшерських довідок про смерть, довідок і висновків про наявність психічних захворювань, медичних висновків на дітей-інвалідів з дитинства, свідоцтв про хворобу колишніх військовослужбовців, зокрема і тих, хто знаходився у полоні; - перепусток в установу, посвідчень про відрядження військовослужбовців, довідок про перебування у партизанських загонах; - трудових книжок у разі виїзду громадянина за кордон, оскільки вони не підлягають легалізації та вивезенню за кордон, на їх підтвердження видаються довідки встановленого зразка про стаж трудової діяльності чи проходження військової служби з архіву. Крім того, існують правила, яких повинен дотримуватися нотаріус при засвідченні копії (фотокопії) документа та виписки з нього. Правила засвідчення копії (фотокопії) документа та виписок із нього:1) вірність копії документа, виданого фізичною особою, засвідчується у випадках, якщо справжність її підпису на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування, або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи; 2) вірність копії з копії документа може бути засвідчена нотаріусом, якщо вірність її засвідчена в нотаріальному порядку або якщо вона видана юридичною особою, що видала оригінал документа. В останньому випадку копія документа має бути викладена на бланку юридичної особи з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа міститься в справах юридичної особи, яка видала документ; 3) вірність копій офіційних документів, які видаються органами реєстрації актів цивільного стану та надалі використовуватимуться за кордоном засвідчуються нотаріусом лише після попередньої легалізації (консульської легалізації чи проставляння стиля) оригіналів цих документів; 4) вірність копії з копії рішення суду (витяг з нього) може бути засвідчена нотаріусом за наявності відмітки про те, що це рішення набрало законної сили, і за наявності відмітки про те, що оригінал рішення міститься у справах суду, який видав документ. 5) вірність виписки може бути засвідчена лише у випадку, якщо його зроблено із документа, у якому міститься рішення кількох, не пов'язаних між собою питань. Виписка має відтворювати повний текст частини документа з певного питання; 6) нотаріус зобов'язаний звірити з оригіналом копію чи виписку з документа, вірність яких він засвідчує. Провадження із засвідчення вірності копій (фотокопій) документів та виписок із них належить до одноетапних нотаріальних проваджень, тобто які у своєму розвитку проходять три стадії. 1.Стадія відкриття даного провадження пов'язується із зверненням до нотаріуса в усній формі власника оригіналу документа або іншої особи, яка звертається до нотаріуса за засвідченням копії оригіналу такого документа. Дана нотаріальна дія не передбачає надання нотаріусу документів, які б підтверджували право особи на засвідчення копії документа, власником якого вона не є. Наприклад, копію з диплома, атестата повнолітньої дитини можуть засвідчити батьки без наданням їх довіреності. 2. Стадія підготовки до вчинення нотаріальної дії передбачає собою сукупність процесуальних дій нотаріуса, які зводяться до перевірки: - належності даного питання до його компетенції; - встановлення особи, перевірки її право- та дієздатності; - перевірки відповідності оригіналу документа вимогам закону; - перевірки щодо встановлення законом заборони на посвідчення копії з поданого оригіналу документа; - перевірки правильності справляння державного мита чи плати. 3. Стадія безпосереднього вчинення даного нотаріального провадження зводиться до таких процесуальних дій нотаріуса: - викладення копії документа на спеціальному нотаріальному бланку. При засвідченні виписки він має відтворювати повний текст частини документа з певного питання. При виготовленні виписки з багатосторінкового документа обов'язково відтворити текст першої та останньої сторінок, які дають можливість ідентифікувати документ, вірність виписки якого засвідчується. - звірити копію (фотокопію) чи виписки з оригіналом; - вчинити посвідчувальний напис: - вчинити свій підпис та скріпити документ печаткою; - внести відомості до реєстру вчинюваних нотаріальних дій; - видати документ особі за її підписом у реєстрі (копії таких документів не залишаються в архіві нотаріуса). 50. Засвідчення справжності підпису на документах. |