семинар ист.. 1. Російська революція 1917 року
 Скачать 36 Kb.
|
|
1.Російська революція 1917 року — історичний термін, яким окреслюють революційні події у Російській імперії 1917 року, що докорінно змінили державний лад у країні. Революція розпочалася у березні (лютому за старим стилем) і переросла у громадянську війну в 1918. У радянській історіографії революцію 1917 року поділяли на два етапи: буржуазно-демократичну Лютневу революцію та Велику Жовтневу Соціалістичну Революцію. На першому етапі була повалена монархія, на другому більшовики встановили Владу Рад. Період між двома революціями отримав назву Двовладдя. Революція відбувалася в умовах участі Росії в Першій світовій війні й призвела до значних територіальних втрат, більшість яких, втім, була повернена під час громадянської війни. Російська революція мала важливе значення для утвердження національно-визвольного руху в Україні. В результаті Лютневої революції була створена Центральна Рада, яка проголосила самостійність Української Народної Республіки в січні 1918. Причини революції Найширше, найбільш загальне й філософське формулювання причин Російської революції 1917 зводиться до невідповідності між автократичним, самодержавним ладом та потребами 20 століття. Революція 1905—1907 зазнала поразки й не вирішила цієї проблеми. У Російській імперії не бракувало людей, які бажали змінити своє становище. Економіка країни швидко зростала в період між революціями. В результаті, буржуазія, права якої обмежувала станова система, накопичила значні ресурси, а старорежимний уряд, незважаючи на деякі спроби реформ, не сприяв росту її багатства. Селянство, яке становило 80 % населення країни, бажало отримати землю, відібравши її у поміщиків. Робітники прагнули 8-годинного робочого дня та покращення умов праці. Ідеологічно впливовий прошарок освічених найманих працівників, який у Росії називають інтелігенцією, прагнув зрівнятися в правах із дворянами й демократичних свобод за європейським зразком. Пригноблені народи імперії, тепер уже не дуже бідні, бажали національного самовизначення. Хоча більшість росіян радо вітала війну, та тривалий конфлікт виснажив ентузіазм. Солдати більше не хотіли віддавати свої життя за інтереси царя в далеких краях, і до 1917 почалося масове дезертирство. Як дезертири, так і солдати російської армії та флоту, маючи зброю в руках, були суттєвим фактором у розвитку революційних подій. Безпосереднім приводом до революції послужила непопулярність цариці Олександри, яка управляла державою, поки цар Микола II залишався на фронті. Її управління було хаотичним, вона часто змінювала міністрів, крім того весь народ знав про її стосунки з авантюристом Распутіним. Самого Растпутіна вбила 29 грудня 1916 група російських аристократів. Лютнева революціяУчасть Росії у Першій світовій війні 1914—1918 років поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів. Початок революціїГолова Тимчасового комітету Державної Думи М. Родзянко 27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці. Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе. Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Н. Чхеїдзе і О. Керенського. Перехід влади до Тимчасового урядуВ ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи. Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету. Того ж дня цар Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд). Лютнева революція дала поштовх активізації національно-визвольної боротьби народів імперії. В Україні 17 березня 1917 була створена Центральна Рада, яка очолила рух за самостійність. ДвовладдяПісля відречення царя на період до скликання Установчих зборів влада формально перейшла до Тимчасового уряду. Однак, фактично Тимчасовий уряд був слабким. Петроградська Рада тримала контроль над містом у свої руках. Встановилося двовладдя. Тимчасовий уряд не зважився виконати вимогу демонстрантів про припинення війни. Було прийнято рішення виконувати зобов'язання перед союзниками, які взяв на себе царський уряд. Проте, ситуація в армії змінилася внаслідок демократизації - зменшення прав офіцерів, відміни смертної кари та утворення солдатських комітетів. За наказом Тимчасового уряду російські війська здійснили невдалий Червневий наступ. В липні відбулися масові демонстрації проти Тимчасового уряду, які отримали назву липневих днів. Протести завершилися розстрілом демонстрантів, загинуло понад 700 людей. Уряд видав ордери на арешт провідних більшовиків. Лідер більшовиків, Ленін, однак, зумів перебратися у Фінляндію. В кінці серпня генерал Корнілов спробував встановити в країні військову диктатуру, здійснивши похід на Петроград. Ці події отримали назву Корніловського заколоту. Більшовики поступово збільшували своє представництво у Петроградській Раді. Володимир Ленін повернувся в Росію з еміграції в квітні 1917, й виголосив програму руху, яка отримала назву Квітневих тез. На виборах у Раду в серпні більшовики отримали 22 % голосів, а у вересні, після Корніловського заколоту, мали вже більшість. Лев Троцький став головою Ради. Жовтневий переворотПетроградТроцький у жовтні 1917 року До осені 1917 року в Петрограді значно посилився вплив Ради, тон в якому задавали більшовики. На чолі Ради став випущений в серпні з в'язниці Л. Д. Троцький. Фактично нічого не заважало Раді узяти владу в Петрограді в будь-який момент, але більшість лідерів більшовиків на це не наважувались. Дискусія про можливість перевороту навіть вилилася на сторінки преси (стаття Зіновьева і Каменева в газеті Горького «Нове життя»). За захоплення влади стояв лише Ленін і невелика група його прибічників. Роль гарнізонуВосени 1917 року військовий гарнізон Петрограду налічував близько 60 тис.. Всі полки старої гвардії були відправлені на фронт на самому початку війни, і в 1917 гарнізон Петрограду складався із запасних, покликаних під час війни. Частини гарнізону не бажали вирушати на фронт і знаходилися під великим впливом більшовиків. Саме гарнізон зіграв велику роль в лютневій революції і він же захистив Петроград від військ Корнілова в серпні 1917. Було очевидно, що доля перевороту також повністю залежатиме від поведінки гарнізону. В жовтні 1917 уряд вирішив відправити гарнізон на фронт і замінити його надійними частинами. Ці плани викликали хвилювання в гарнізоні. Рада Петрограду також побоювалася відправлення гарнізону на фронт і для протидії цим планам створила структуру, пізніше названу Військово-революційним комітетом (ВРК). Розвиток протистояння Ради і уряду і привів до падіння Тимчасового уряду в кінці жовтня. Хронологія переворотуЛенін у гримі робітника, листопад 1917
2. Листопадова революція в НімеччиніЕкономічне становище Німеччини було вкрай важким: народ вимагав негайного припинення війни, запровадження демократичних порядків, роздачі поміщицької землі селянам. З листопада 1918 р. у м. Кілі повстали військові моряки й робітники. На другий день влада у місті перейшла до рук народу. На заклик соціал-демократів і комуністів тут (на взірець російських) було створено раду. Невдовзі народні виступи відбулися і в інших великих містах Німеччини. Вплив соціал-демократів та інших лівих організацій зростав. 9 листопада 1918 р. повстання охопило Берлін. Тисячі демонстрантів з гаслами «Геть кайзера!» заповнили вулиці столиці. До повсталих робітників почали приєднуватися солдати столичного гарнізону. Повстанці захопили всі стратегічні пункти міста. Кайзер Вільгельм II, зрозумівши безвихідь свого становища, таємно залишив Берлін і втік до Голландії. Монархія в Німеччині була повалена. Німецька соціал-демократія не була монолітною. Частина членів партії виступала за демократичні перетворення в країні без збройної боротьби. Крайні ліві, що стояли на більшовицьких позиціях, виступали за встановлення у країні «диктатури пролетаріату». 10 листопада 1918 р. з ініціативи соціал-демократів була скликана Велика рада, яка обрала Раду народних уповноважених – тимчасовий уряд на чолі з Ф. Ебертом. Нова влада запровадила демократичні свободи, 8-годинний робочий день, скасувала військовий стан. Проте соціал-демократичний уряд Ф. Еберта не порушив основ кайзерівської армії, зокрема, зберіг старий офіцерський корпус. Крайні ліві, об'єднані в організацію «Союз Спартака», невдоволені таким розвитком подій, закликали до соціалістичної революції. 30 грудня 1918 р. – 1 січня 1919 р. вони провели в Берліні з'їзд, утворивши Комуністичну партію Німеччини. Становище в державі продовжувало погіршуватися, в багатьох містах були створені військово-революційні комітети, в Берліні почалися збройні сутички з поліцією і військами. Уряд Ф. Еберта доручив військовому міністрові Носке «навести лад у столиці». З 11 по 14 січня у ході важких боїв урядових військ з робітниками останні зазнали поразки. 15 січня комуністичні лідери К. Лібкнехт і Р. Люксембург були розстріляні за вказівкою Носке. 19 січня 1919 р. розпочалися вибори до Національних (Установчих) зборів, які розпочали роботу 6 лютого у м. Веймар. Центральна рада робітничих і солдатських депутатів передала владу Установчим зборам, які обрали Ф. Еберта президентом Німеччини. Водночас був сформований коаліційний уряд на чолі з Ф. Шейдеманом. Такий розвиток подій не влаштовував лівих радикалів. У лютому-березні 1919 р. страйки й повстання охопили Баварію, Вюртемберг, Середню Німеччину. Розгорнулися вуличні бої у Берліні. 7 квітня було оголошено про утворення Баварської радянської республіки, яку очолив Є. Левіне. 1 травня 1919 р. урядові війська під командуванням Носке, знову призначеного військовим міністром, розігнали комуністичний уряд, а Є. Левіне розстріляли. Антиурядові виступи тривали до травня 1919 р., аж поки не були остаточно придушені урядовими військами. Революція в Німеччині закінчилася. Основним її досягненням було повалення династії Гогенцоллернів і проголошення республіки. До влади в Німеччині після революції прийшли помірковані соціал-демократи. Початок розпаду Австро-УгорщиниУ роки першої світової війни в Австро-Угорщині внаслідок воєнних поразок, господарської розрухи й нестачі продовольства посилилися революційні настрої серед населення. Велике значення мали січневий і червневий страйки 1918 р. та повстання на австро-угорському військовому флоті в м. Которі (Каштаро) на початку лютого 1918р. Протягом кількох днів було ліквідовано монархічну адміністрацію і створено незалежні республіки Австрію, Угорщину і Чехословаччину. Частина території Австро-Угорщини перейшла до Румунії, Польщі та Югославії. Особливо бурхливо розвивалися події в Угорщині. 30 жовтня 1918 р. в Будапешті почалося повстання. На вулиці вийшли робітники й студенти. «Хто тримає в руках гвинтівку, хто шаблю, хто багнет, хто пістолет, – описувала демонстрацію одна з угорських газет. – Всі вітають революцію, республіку. Виступи населення підтримували солдати». В ніч на 31 жовтня повсталі зайняли всі важливі стратегічні пункти столиці. У місті перемогла демократична революція. В Угорщині влада опинилася в руках національної ліберальної буржуазії, до уряду ввійшли також і праві соціал-демократи. Країну було проголошено республікою. 4. Турецька війна за незалежність, або Кемалістська революція (назва, прийнята у радянській літературі) — назва антиімперіалістичної національної революції в Туреччині, що розпочалася після поразки Туреччини в Першій світовій війні, в результаті чого створилася загроза повної втрати нею державної самостійності.
передумови, жовтень 1918 — травень 1919 В Першій світовій війні Османська імперія брала участь на стороні Німеччини, що закінчилося для неї крахом. 30 жовтня 1918 року представники Османської імперії з одного боку та країн Антанти з іншого підписали Мудросське перемир'я — таким чином Перша світова війна для Туреччини завершилася. 13 листопада 1918 року, у відповідності з умовами перемир'я, Антантою був окупований Константинополь — почалася інтервенція в Туреччину країн Антанти, Греції та новоствореної Демократичної республіки Вірменія. Події Центром революції була Анатолія. Тут наприкінці 1918 — початку 1919 рр. виник стихійний народний рух проти окупації ряду районів країни державами Антанти (Великою Британією, Францією, Італією), який переріс після окупації Грецією Ізміра 15 травня 1919 р. у визвольну війну. Керівним класом в революції була анатолійська буржуазія (переважно торгова), зацікавлена у збереженні територіальної цілісності країни і створенні незалежної турецької національної держави. Значну роль зіграли патріотичні кола дрібної буржуазії, інтелігенції, в особливості офіцерство, з-посеред якого висунувся лідер революції Мустафа Кемаль Ататюрк. У вересні 1919 р. Сивасський конгрес буржуазних організацій (так званих, Товариств захисту прав) обрав керівний центр революції — Представницький комітет на чолі з Кемалем. Зробивши в кінці 1919 р. своєю резиденцією Анкару, цей комітет став фактично виконувати функції тимчасового уряду Туреччини. Після розгону у березні 1920 р. окупантами парламенту в Стамбулі, скликаного в січні 1920 р. на вимогу кемалістів і прийняв 28 січня декларацію незалежності «Національний обітницю». Представницький комітет скликав 23 квітня 1920 р. в Анкарі Великі національні збори Туреччини (ВНЗТ), проголосив себе єдиною законною владою в країні. Султанський уряд у Стамбулі до того часу в значній мірі втратив свій вплив. Його спроби придушити національно-визвольний рух своїми силами зазнали невдачі. З середини 1920 р. великі держави розгорнули за допомогою грецької армії відкриту збройну інтервенцію проти анкарского уряду. Разом з тим вони почали чинити тиск на султанський уряд, домігшись від нього підписання кабального Севрського мирного договору 1920. Створена замість ліквідованих партизанських загонів регулярна армія ВНЗТ на початку 1921 р. затримала просування іноземних військ, а потім завдала їм ряд поразок і до осені 1922 р. повністю звільнила територію Туреччини від іноземних окупантів. Підсумки На Лозаннській конференції 1922—1923 великі держави змушені були остаточно відмовитися від Севрського договору і визнати незалежність Туреччини. У ході революції і подальших перетворень (ліквідація султанату — у 1922 р., проголошення республіки — у 1923, ліквідація Халіфату — у 1924 та ін.) Туреччина перетворилася на світську буржуазну республіку. |