1. Сутність наказного провадження. Вимоги за якими може бути видано судовий наказ.
Наказне провадження – це спрощений вид провадження у справах по вимогах, які мають очевидно достовірний характер.
Наказне провадження – це вид провадження у цивільному судочинстві, в якому судом вирішується справа про стягнення з боржника на підставі судового наказу грошових коштів або витребування майна без проведення судового засідання на користь особи, яка має право вимоги.
Справи наказного провадження визначені законом виходячи з вимог процесуальної економії. Справи, які відносяться до наказного провадження, порядок їх розгляду, видачі та скасування судового наказу визначені ст. 95 ЦПК
Судовий наказ відповідно до ст. 95 ЦПК є виконавчим документом і підлягає виконанню за правилами, встановленими законодавством про виконавче провадження. Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ
Судовий наказ може бути видано, у разі якщо:
1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;
2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;
3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;
4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;
5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.
2. Особливість, форма і зміст заяви про видачу судового наказу.
Стаття 98. Форма і зміст заяви про видачу судового наказу
1. Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі.
2. У заяві повинно бути зазначено:
1) найменування суду, в який подається заява;
2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;
3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;
5) перелік документів, що додаються до заяви.
3. Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.
4. До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження.
5. До заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору.
1. Заява про видачу судового наказу подається в суд особою, якій належить право вимоги.
Заява про видачу судового наказу подається у письмовій формі особисто заявником або його представником чи надсилається поштою рекомендованим листом з описом вкладеного.
2. Ч. 2 ст. 98 ЦПК містить перелік вимог, яким повинна відповідати заява про видачу судового наказу.
Заява про видачу судового наказу обов’язково підписується заявником або його представником.
Вимоги заявника повинні бути безспірними та обґрунтованими.
Вартість майна у разі його витребування повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними письмовими доказами. В заяві обов’язково зазначається перелік документів, що додаються до заяви.
3.Документи, що додаються до заяви про видачу судового наказу, є письмовими доказами.
Заява подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.
4. Якщо заява подається представником заявника, то до неї обов’язково повинен додаватися документ, що підтверджує його повноваження.
3. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу.
Cтаття 102. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу
1. У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог.
2. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.
Стаття 99. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу
1. За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження.
2. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.
Внесена сумасудового збору не повертається стягувачу у разі:
• відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу;
• скасування судового наказу.
4. Набрання судовим наказом законної сили та його скасування.
Стаття 105. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві
1. У разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отримання боржником копії наказу судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.
Якщо у встановлений триденний строк після спливу десяти днів, передбачених ч. 2 ст. 104 ЦПК, та за наявності даних про отримання боржником копії судового наказу, судовий наказ набирає законної сили і суд видає його примірник стягувачеві для пред’явлення до виконання.
Додатковий триденний строк встановлений з огляду на строки доставки поштових відправлень (заява про скасування наказу може бути направлена поштою).
2. Судовий наказ може бути спрямований безпосередньо суддею для виконання державному виконавцю. Наприклад, згідно зі ст. 364 ЦПК суд допускає негайне виконання рішень (судовий наказ є особливою формою судового рішення), зокрема, у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць.
Стаття 106. Скасування судового наказу
1. Заява боржника про скасування судового наказу, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ.
2. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 104 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви.
3. В ухвалі про скасування судового наказу суд одночасно роз'яснює, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.
4. Копії ухвали надсилаються стягувачеві та боржникові не пізніше трьох днів після її постановлення.
Розгляд заяви боржника про скасування судового наказу, поданої з дотриманням строку, передбаченого ч. 2 ст. 104 ЦПК, здійснюється судом, який його виніс, протягом 5 днів з дня її надходження за спрощеною процедурою, тобто без судового розгляду і виклику сторін.
За результатами розгляду вказаної заяви постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ. Можливості постановлення іншої ухвали, наприклад, про відмову у скасуванні наказу, законом не передбачено.
Якщо заява боржника про скасування судового наказу подана після закінчення судового строку, встановленого ч. 2 ст. 104 ЦПК, суд залишає її без розгляду. Це специфічний наслідок пропущення процесуального строку, який оформляється ухвалою суду. Залишення заяви без розгляду має місце за умови, що суд не знайде підстав для поновлення строку для подання заяви про скасування судового наказу за заявою боржника.
Ухвала про залишення заяви без розгляду може бути оскаржена в апеляційному порядку.
5. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу.
Стаття 100. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу
1. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо:
1) заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу;
2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право.
2. Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу.
Стаття встановлює вичерпний перелік підстав відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу:
• заявлено вимогу, яка не передбачена ст. 96 ЦПК;
• із заяви та поданих документів вбачається спір про право.
За наявності вказаних підстав суддя повинен роз’яснити заявнику, що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову. Таким чином перевірка всіх обставин, необхідних для виникнення і руху наказного провадження, здійснюється судом уже на стадії вирішення питання про прийняття заяви.
2. Відмова у прийнятті заяви оформляється ухвалою, яка повинна відповідати вимогам ЦПК та містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК вказана ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п’яти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
6. Поняття, види підсудності та загальні правила про підсудність.
Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ називають підсудністю.
Підсудністю ще називають коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.
Територіальна підсудність — компетенція із розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція.
Видами територіальної підсудності є:
загальна;
альтернативна;
договірна;
виключна;
за зв'язком справ;
за вказівкою суду.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Альтернативна територіальна підсудність встановлена законом і зумовлена необхідністю чи доцільністю надання позивачу права вибору суду, який розглядатиме справу.
Виключна територіальна підсудність встановлюється у ни-падках, передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до певного суду. В цьому випадку застосування інших видів підсудності виключається.
Договірна територіальна підсудність передбачає надання сторонам права вибору суду, до якого подаватиметься SUM і який розглядатиме справу.
Підсудність за зв'язком справ визначає суд, який розглядатиме спір, виходячи із первісного спору, шо є предметом судового розгляду.
Підсудність за ухваюю суду — це новий вид територіальної підсудності, за якого територіальна юрисдикція суду визначається на підставі ухвали суду. Застосовується у випадках, чітко визначених законом, а саме:
коли стороною у справі виступає місцевий чи апеляційний суд чи суддя цього суду (ст. 108 ЦПК),
коли спір виник між громадянами України, якщо обидві сторони проживаюіь за її межами, а також у разі вирішення справи про розірвання шлюби між іромадяниномУкраїниі
а іноземцем чи особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК).
Питання дотримання правил про підсудність вирішується судом при відкритті провадження у справі.
7. Правові наслідки порушення правил про підсудність.
Стаття 115. Наслідки порушення правил підсудності
1. Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилається позивачеві.
1. Правила підсудності можуть бути порушені як особою, яка звертається до суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил підсудності. Коментована стаття містить положення про наслідки порушення правил підсудності особою, яка звертається до суду (зацікавленою особою).
2. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України, якщо справа не підсудна суду, то це єпідставою для відмови у відкритті провадження по справі та поверненні такої заяви її заявнику (особі, що її подала). Порушення в цьому випадку заявником правил про підсудність є наслідком недодержання порядку подачі позовної заяви. Така заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала в якій зазначається підстава повернення позовної заяви (заяви) та вказується той суд, куди можу звернутися заявник. Оскільки така ухвала перешкоджає здійсненню права на порушення справи то вона згідно п.3 ч.1. ст.293 ЦПК України може бути оскаржена заявником в порядку апеляційного оскарження. Разом із ухвалою суду та заявою, заявнику повертаються (надсилаються) всі додатки, що були ним додані до цієї заяви.
3. Також, якщо непідсудність справи суду була виявлена після відкриття провадження по справі але до початку її розгляду, суд в порядку ч.2 ст. 116 цього Кодексу повинен передати справу разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на її оскарження.
8. Підсудність кількох вимог пов’язаних між собою. Родова підсудність.
Стаття 113. Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою
1Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
2.Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється в суді за місцем розгляду первісного позову.
стаття встановлює правила про підсудність за зв'язком справ. Цей вид територіальної підсудності передбачений із метою створення кращих умов для з'ясування дійсних взаємостосунків сторін, забезпечення процесуальної економії у результаті зосередження фактичного і доказового матеріалу в одному суді. .
Родова підсудність. Родова підсудність визначає компетенцію різних ланок судової системи по розгляду цивільних справ по першій інстанції залежно від роду справи або суб'єктного складу сторін спірних правовідносин.
За загальними правилами родової підсудності всі цивільні справи, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, крім тих, що віднесені законом до інших судів, розглядаються районними (міськими) судами (ч. 1 ст. 123 ЦПК).
Військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні цивільні справи: а) про захист честі і гідності, сторонами у яких є військовослужбовці або військові організації, інші справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, прав та законних інтересів військових частин, установ, організацій; б) за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії і рішення службових осіб і органів військового управління, крім тих, що підсудні військовим судам регіонів і Військово-Морських Сил.
Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласним, Київському І Севастопольському міським судам підсудні по першій інстанції справи по скаргах на рішення місцевих державних органів з питань перевищення встановленого законом строку прийняття рішень про реєстрацію статутів релігійних організацій, відмови в реєстрації статутів релігійних організацій, володіння та користування культовими будівлями і майном .
Цивільні справи, в яких однією із сторін є районний (міський) суд, військовий суд гарнізону, розглядають відповідно Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил.
Верховному Суду України по першій інстанції підсудні такі справи, які виникають з державних і адміністративних правовідносин: а) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність ЦВК, а також заяви ЦВК про скасування реєстрації відповідної особи як кандидата в ПУ; б) по скаргах на рішення, дії або бездіяльність ЦВК; в) по скаргах на рішення державного органу України у справах релігій, прийняте стосовно релігійних організацій.
Родова підсудність у конкретних справах може бути змінена Головою Верховного Суду України, його заступниками, головами Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, які мають право в межах своєї компетенції витребувати будь-яку цивільну справу, що є у провадженні того чи іншого суду, і передати її на розгляд до іншого суду України (ст. 133 ЦПК). Отже, в ЦПК в одних випадках визначена родова підсудність в конкретних справах, в інших — надано право це зробити посадовим особам вищестоящого суду.
9. Наслідки порушення правил про підсудність. Передача справи з одного суду до іншого.
Стаття 115. Наслідки порушення правил підсудності
1. Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилається позивачеві.
1. Правила підсудності можуть бути порушені як особою, яка звертається до суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил підсудності.
2. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України, якщо справа не підсудна суду, то це єпідставою для відмови у відкритті провадження по справі та поверненні такої заяви її заявнику (особі, що її подала).
3. Також, якщо непідсудність справи суду була виявлена після відкриття провадження по справі але до початку її розгляду, суд в порядку ч.2 ст. 116 цього Кодексу повинен передати справу разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на її оскарження.
Стаття 116. Передача справи з одного суду до іншого
1. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:
1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням;
2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;
3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;
4) ліквідовано суд, який розглядав справу.
2. У випадках, встановлених пунктами 3 і 4 частини першої цієї статті, справа передається до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду.
3. Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги – після залишення її без задоволення.
4. Забороняється передавати до іншого справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом, забороняється передавати до іншого суду справи, які розпочаті розглядатися судом. Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи до іншого суду і тоді, коли в момент пред’явлення (подачі заяви) правила про підсудність не були порушені.
2. Суд, у провадженні якого знаходиться справа, може в передбаченому процесуальним законом порядку передати її до іншого суду у випадках:
1) якщо задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням з тим, щоб забезпечити відповідачу гарантії захисту його прав.
2) якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності.
|
Скачать 198.47 Kb.
