- 2. Форми взаємодії науки і техніки Існують три форми взаємодії науки і техніки
- 3. Типи розвитку суспільства Під типом розвитку
- Інноваційний тип розвитку
- 4. Розвиток економіки за інноваційним типом
- 5. Характерні риси сучасного етапу розвитку світової економіки
- 2.1 Класична теорія інновацій Представниками класичної теорії інновацій є Й.-А.Шумпетер, В.Зомбарт та В.Мічерліх.
- 2.2 Теорія довгих хвиль М.Кондратьєва
- 2.3 Неокласичні теорії інновацій Після Й.Шумпетера і М.Кондратьєва виникли так звані «неокласичні»
- 2.4 Теорія прискорення П.Друкера
- 2.5 Соціально-психологічна теорія
Інноваційна діяльність І науковотехнічний прогрес характер розвитку суспільства Характер розвитку
 Скачать 368 Kb.
|
|
ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ І НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС 1. Характер розвитку суспільства Характер розвитку може бути застійний, еволюційний, революційний та мобілізаційний. При застійному характері розвиток майже відсутній. При еволюційному характері розвиток здійснюється послідовно в результаті поступового формування і закріплення необхідних соціально-економічних факторів без цілеспрямованого втручання людини. Революційний характер розвитку проявляється в технологічних проривах, що характеризуються принципово новими технологічними процесами і новими принципами функціонування техніки. Він виникає тоді, коли вичерпуються можливості вдосконалення знарядь праці шляхом використання відомих наукових принципів, коли за допомогою існуючих засобів праці сучасні суспільні потреби не можуть бути задоволені. Мобілізаційний характер розвитку виникає в країнах, економіка яких функціонує відносно відокремлено від світової, де домінують переважно політичні мотиви розвитку, орієнтовані перш за все на укріплення влади і могутності держави. При цьому досягнення такої мети не забезпечується відповідними економічними та соціально-політичними можливостями країни. За умов мобілізаційного характеру розвитку інновації можуть здійснюватись в господарській системі з врахуванням наступних закономірностей:
Прикладом здійснення нововведень за умов мобілізаційного характеру розвитку може бути конверсія оборонної промисловості. 2. Форми взаємодії науки і техніки Існують три форми взаємодії науки і техніки (в залежності від ступеню, характеру і форми виливу науки на розвиток суспільства):
3. Типи розвитку суспільства Під типом розвитку цивілізації розуміється «явно відстежувана історична тенденція, котра пов’язана з виробленням стійкої реакції на потреби і умови розвитку суспільства». Зростання економіки може бути спричинене двома групами факторів: екстенсивними та інтенсивними. Важливість останніх полягає в тому, що, коли зростання за рахунок залучення додаткових ресурсів стає невигідним, або коли деякий ресурс вичерпується, то саме тоді виникає необхідність змін - інновацій. Сукупність всіх цих ознак дозволяє виділити наступні типи розвитку цивілізації:
4. Розвиток економіки за інноваційним типом Нова модель економічного зростання, що ґрунтується на інноваційному типі розвитку, передбачає зміну самого поняття науково-технічного прогресу і науково-технічного розвитку. Теорія інтенсифікації замінюється теорією інноваційних процесів. На перші місця висуваються нові пріоритети: добробут, інтелектуалізація виробничої діяльності, використання високих і інформаційних технологій, екологічність. Дана модель потребує нових фінансових підходів, нової фінансово-кредитної політики, стимулювання інновацій, розвитку наукомістких та скорочення природо-експлуатуючих галузей - на макрорівні; зміни типу підприємницької діяльності, широкого залучення до виробництва дрібного та середнього приватного бізнесу - на мікрорівні. Світова економіка сьогодні переживає новий етап, так звану «третю хвилю» науково-технічної революції. «Перша хвиля НТР» розпочалась після другої світової війни, тривала до 70-тих років і характеризувалась розвитком великих підприємств та установ в наукомістких сферах діяльності. «Друга хвиля» охоплює період 70-х - 90-х років. Нові робочі місця в цей період створювались переважно малими та середніми підприємствами в галузях ЕОМ, обслуговування, фінансово-консультаційних послуг. Для «третьої хвилі НТР» (розпочалась в останньому десятиріччі ХХ-го століття) характерними є саме радикальні структурні зміни в економіці. Стара індустріальна культура поступається новій - культурі сервісу та комунікацій. Найприбутковішим бізнесом стає розробка програмного забезпечення, впровадження Інтернету, сервісне обслуговування, комунікації, а не виробництво напівпровідників та комп'ютерного обладнання. Ці підприємства не потребують значних капіталовкладень, оскільки ґрунтуються на інтелектуальному потенціалі їх працівників. 5. Характерні риси сучасного етапу розвитку світової економіки Економічний зміст сучасного етапу розвитку світової економіки можна охарактеризувати наступними рисами:
Таким чином, основним завданням розвитку економіки України в найближчий час є трансформація моделі економічного зростання (перехід до інноваційного типу розвитку) і зміна характеру розвитку - з мобілізаційного на революційний з врахуванням глобальних змін на міжнародному ринку. Значення такої трансформації визначається переліком проблем, що вирішуються в світі за допомогою інновацій. 2.1 Класична теорія інновацій Представниками класичної теорії інновацій є Й.-А.Шумпетер, В.Зомбарт та В.Мічерліх. їх теорія ґрунтується на ствердженні, що основним носієм науково-технічного прогресу є підприємець. Внесок В.Зомбарта та В.Мічерліха в теорію інновацій полягає саме в ствердженні, яке представлене досить узагальнено: підприємець є носієм технічного прогресу. Австрійський економіст Йозеф Шумпетер визначив роль технічного нововведення як засобу, за допомогою якого підприємець розраховує отримати більш високі прибутки. З цього дослідження починається класична теорія інновацій. Під терміном «інновація», він розумів:
Всі ці комбінації є різними за своєю суттю, однак всі вони мають дещо спільне - елемент новизни. Саме новизну Шумпетер вважав вирішальним критерієм при визначенні інновації (нововведення). Шумпетер дає визначення інновації як економічній категорії: це виробнича функція, що зумовлює «кількісні зміни продукту з урахуванням змін в усій сукупності діючих на нього факторів. Якщо замість сукупності факторів ми змінимо форму функції, то отримаємо інновацію. Тобто інновація - це нова виробнича функція, що приходить на зміну старій. Таким чином, теорія інновацій Шумпетера наводить нас до висновку, що нововведення представляють собою складну динамічну систему і розглядати їх потрібно тільки з позицій теорії життєвих циклів, їх стадій розвитку. 2.2 Теорія довгих хвиль М.Кондратьєва М. Кондратьєв інноваційну діяльність розглядає в контексті можливих змін (стану рівноваги і відхилень від рівноваги у великих циклах кон'юнктури). Процеси нововведень чітко корелюються з економічною кон'юнктурою, з періодами життєвих циклів великих виробничих систем, а також з національним доходом, споживанням і накопиченням капіталу, з ринком робочої сили. На стадії зниження кон'юнктури і затухання життєвого циклу великих систем необхідно знову впроваджувати технологічні інновації, щоб поновити і вдосконалити технології, товари, техніку, знайти нові ринки, створити нові робочі місця. М.Кондратьєв довів, що є три типи «хвиль» - короткі (приблизно через 3 роки), середні (15 років) і довгі. Всі вони впливають на економічну кон'юнктуру. Тому треба враховувати при побудові системи регулювання економіки фактор часу і необхідно, слідкувати за розвитком кризових явищ, що дозволить з меншими втратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу. Інноваційні процеси необхідно пов'язувати з різними факторами кон'юнктури - з рівновагою «першого порядку» (попит і пропозиція); «другого порядку» переливання капіталу в нові машини, обладнання, модернізацію виробництва; «третього порядку» - стосується всіх основних суспільних благ - виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії тощо. Відхилення від першого типу рівноваги призводить до коротких хвиль, другого типу - до середніх хвиль, третього – довгих хвиль. 2.3 Неокласичні теорії інновацій Після Й.Шумпетера і М.Кондратьєва виникли так звані «неокласичні» теорії інновацій. Найбільш відомими представниками цього напрямку є С.Кузнец, Г.Менш, М.Калецкі, В.Д.Хартман, Б.Твісс, Х.Д.Хауштайн та інші. Інновації вони оцінюють, за Шумпетером, як «головний імпульс» розвитку, що виходить від нових споживчих товарів, нових методів виробництва і транспортування, нових ринків, нових організаційних форм в промисловості. При цьому вони враховують циклічність розвитку економіки, де спалахи нововведень визначають чергування періодів кризи і процвітання. Динаміці нововведень відводиться роль провідного фактору, що дозволяє визначити моменти виникнення, тривалість і інтенсивність кон'юнктурних циклів. Розвиваючи думку Шумпетера щодо базисних та вторинних інновацій, Г.Менш підрозділяє інновації на базові, покращуючі та уявні. Він виділяє категорію базових інновацій, підкреслює їх значущість в конкурентній боротьбі за споживачів на світовому рівні. Кризові явища він пояснює тим, що не вистачає базових інновацій через відсутність необхідних умов для науки і винахідництва. Він висуває тезу про необхідність усунення перешкод для інновацій шляхом участі держави в здійсненні проектів нововведень з метою компенсації ризику, особливо стосовно до базових інновацій. Саме стосовно до базових інновацій необхідно впроваджувати стимулюючі заходи державного регулювання, щоб шляхом взаємодії держави і підприємства створити економічні умови для підготовки, реалізації і розповсюдження інновацій. Для низькорентабельних галузей він пропонує «субсидії для інновацій», щоб оновити ринок. Уявні ж інновації тільки затягують час і не сприяють покращенню ситуації в цілому їх потрібно вчасно розпізнавати і вилучати з системи державного фінансування. Великий внесок в теорію економічного зростання під впливом науково-технічних нововведень вніс М.Калецкі. Згідно його концепції, рішення про інвестиції на інноваційну діяльність обґрунтовуються не перевіреним власним досвідом, а очікуванням додаткових прибутків від нововведень, що пов'язані з ризиком. М.Калецкі будує свою концепцію на двох ефектах інновації:
Однак між цими двома проявами існує розрив в часі. Тому, якщо за однією інновацією виникає інша (адже велика інновація завжди спричиняє пакет дрібних супутніх нововведень), то утворюється неперервний пакет інновацій. В технічному розвитку М.Калецкі бачив майже автономну силу: взаємодія інновацій та економічного досвіду утворюють тенденцію розвитку суспільства. На його думку, інновації стимулюють економічний розвиток, забезпечують на довгострокову перспективу скорочення тривалості економічних занепадів і продовжують періоди піднесень. 2.4 Теорія прискорення П.Друкера П.Друкер однозначно пов'язав між собою підприємництво і інноваційну діяльність: «Для успіху підприємництва необхідно тільки дотримуватись обов'язкової умови - воно повинно бути систематизованим і таким, що управляється, спиратися на цілеспрямовану інноваційну політику». В сучасних умовах розвитку інноваційного підприємництва виникла так звана «теорія прискорення», або інноваційного підприємництва. Представники даної теорії, ґрунтуючись на теорії довгих хвиль, розглядають окремо розвиток підприємництва «за західною моделлю» (США). Американське підприємництво розвивається більш високими темпами, воно є більш новаторським, сміливим, ризиковим. Ні одна країна світу не інвестує так багато в новітні інформаційні технології, як США. Тривалість «довгих циклів» в США на 15-20 років коротша, ніж в європейських розвинених країнах. Найвищі темпи розвитку спостерігаються в галузях «третьої хвилі»: комп'ютерна техніка і технології, програмне забезпечення, «культурологічна продукція» (ігри, візуальні ефекти, комп'ютерна анімація; розвиваються за спіраллю з дворічним тактом. Теоретики називають це синдром Силіконової долини, що підтверджує висновки авторів інноваційних теорій і, зокрема, теорії прискорення, про зв'язок інноваційної діяльності і підприємництва, про високу віддачу інвестицій в інноваційну сферу, про необхідність прийняття політики державного сприйняття інноваційному розвиткові суспільства. 2.5 Соціально-психологічна теорія Соціально-психологічна модель пов'язана з пріоритетом людських відносин в управлінні інноваційною діяльністю. Основне місце в ній посідають проблеми ролі особистості, поведінки, рівень освіти, аналіз соціально-психологічних і організаційно-соціологічних факторів. Для всіх цих теорій основним є виділення певної групи людей як особливих носіїв інновацій. Представниками цієї теорії є Х.Барнет, Є.Вітте, Е.Денісон. Чільне місце в дослідженнях представників даних теорій відіграє питання про можливість високих темпів інновацій, що вирішує теорія стимуляторів (Е.Вітте). Об'єктом дослідження тут є перешкоди, що виникають при впровадженні нововведень. Для їх усунення, згідно даної теорії, необхідно організувати плідну сумісну роботу «владних стимуляторів» (адміністрації) та «кваліфікованих стимуляторів» (фахівців) - свого роду «творчу групу», де фахівці вирішують проблемі створення інновацій, а адміністрація - їх впровадження і усунення всіляких перешкод. Е.Денісон, шукаючи причини економічного розвитку в процесі накопичення знань, оцінював вплив сукупності таких факторів, як рівень освіти, кваліфікація робочої сили в 40% валового національного продукту. Таким чином, інновації є рухомою силою економічного розвитку. Вони вдосконалюють виробництво і водночас змінюють сферу обігу. В цьому контексті можна говорити про інноваційну економіку, яка має риси, що відрізняються від традиційної. Ключовими поняттями цього типу економіки є інновації (нововведення). |