Міністерство освіти і наук1. Кріомедицина та напрями її розвитку
 Скачать 123.2 Kb.
|
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України медичний коледж ЛНМУ ім. Данила Галицького Доповідь на тему: Кріомедицина та напрями її розвитку Виконала: Студентка 2-А групи Належита Юлія Перевірила: Романюк М.С М. Львів 2014 План
У широкому розумінні кріотерапія — сукупність методів, що базуються на застосуванні низьких температур для охолодження тканин, органів або всього організму. Виділяють кріотерапію — використання низьких температур і гіпотермію — використання температур, близьких до 0 °С. Спрадавна холод використовується для профілактики як засіб загартовування організму (холодні й прохолодні обливання, обтирання, моржування, укутування, місцеві ванночки). Використовують рефлекторну кріотерапію — застосування низьких температур на точку акупунктури (ТА) й тригерні пункти, а також рефлекторну гіпотермію — подразнення холодом (температура близька до 0 °С), наприклад льодом. Розрізняють також загальну й селективну гіпотермію. Загальна гіпотермія використовується для зниження температури тіла. Вона досягається зануренням тіла на тривалий час у холодну (+5…+15 °С) або крижану (близько 0 °С) воду, обгортанням тіла тканиною із шаром роздробленого льоду або інших кріоносіїв (сухий лід, кріогелі). Селективна гіпотермія — переважне охолодження окремих частин тіла або органів. Вона досягається застосуванням аплікації льоду, кріогелю, масажу з льодом, тканини, змоченої в розчині кухонної солі та охолодженої до низьких температур, накладання пакета з шаром роздробленого льоду, покриттям ділянки шкіри злегка паркою рідиною (хлоретилом, фторотаном), обдуванням холодним повітрям, охолодженням за допомогою рідкого азоту з температурою від –100 до –180 °С під тиском ураженої ділянки тіла тривалістю 1–3 хвилини, а також з використанням кріоаерозолів. Новим перспективним методом є екстремальна кріотерапія — використання кріокамери (кріосауни, cryotherapiekammer), що застосовується для активації всіх адаптаційних ресурсів, імунонейроендокринної системи, що викликає знеболювання, відновлення та загоєння, що сприяє низькотемпературному впливу та зводить до мінімуму дискомфорт від контакту з холодним середовищем. Механізми дії холодом: 1) викликає звуження капілярів і артеріол; 2) викликає уповільнення крово- і лімфовідтоків; 3) інгібує обмін речовин; 4) зменшує венозний тиск; 5) збільшує поріг больового сприйняття, що вкрай важливо в нейрореабілітації; 6) викликає зниження м’язового тонусу та зменшення спастичності; 7) зменшує потребу тканини в кисні та метаболітах (протигіпоксичний ефект); 8) сповільнює розпад білків у зоні вогнища ураження та всмоктування продуктів розпаду тканин. У цілому холод справляє такі дії: 1) аналгезуючу: місцевоанестезуючу, тобто протиноцицептивну; 2) гемостатичну (припиняє розвиток гематоми); 3) протинабрякову; 4) протизапальну; 5) протиалергенну; 6) стимулюючу щодо катаболічних реакцій. Слід зазначити, що реакція організму багато в чому залежить від часу та температури впливу. При нетривалій процедурі спостерігаються фазові реакції, що проявляються спочатку вазоконстрикторною і змінюються вазодилататорною з наступною шкірною гіперемією. Краніоцеребральна гіпотермія (КЦГ), тобто охолодження голови й черепа, призводить не тільки до охолодження тканин голови, але й помірної рефлекторної гіпотермії. КЦГ призводить до вповільнення й зниження рівня метаболічних процесів мозку і є допоміжним заходом при лікуванні набряку мозку. Її варто проводити, як тільки стабілізується артеріальний тиск. Вважається, що протипоказанням до КЦГ є початково низькі показники артеріального тиску, виражені порушення серцевого ритму, гіпокаліємія, виражене порушення реологічних властивостей крові, зокрема її в’язкості, тому що тут працює закон С. Ареніуса. КЦГ адекватна, коли її використовують за допомогою спеціальних апаратів «Холод-2Ф» і « Флюїдо-Краніотерм». При використанні першого апарата охолодження проводиться за допомогою головного шолому із системою трубок, по яких циркулює охолоджений кріоносій, а при застосуванні другого апарата волосиста частина голови обдимається охолодженим повітрям. КЦГ проводять на тлі нейровегетативної блокади (внутрішньом’язове введення димедролу, діазепаму, а при нормальному або підвищеному тиску — додатково амінозину). Охолодження дозується, що попереджає можливість розвитку ускладнень. Звичайно воно проводиться до зниження температури в зовнішньому слуховому проході до +33…+36 °С, що відповідає температурі мозку. Надалі температура підтримується в даному режимі. Тривалість гіпотермії може досягати 24–48 годин, за умови відсутності ускладнень (брадикардії, аритмії, артеріальної гіпотензії, порушенні коагуляційних властивостей крові). Процедура вимагає моніторування життєво важливих показників і повинна проводитися в реанімаційних відділеннях або у палатах інтенсивної терапії. У подальшому хворого зігрівають теплим повітрям і грілками до температури в прямій кишці +35,5…+36 °С. Більш інтенсивне зігрівання може призвести до гіпертермії, що збільшує ймовірність набряку-набухання мозку. Спроби охолодження голови примітивними способами, наприклад шляхом накладання пакета з льодом, як правило, не досягають мети й можуть супроводжуватися ускладненнями, що посилюють набряк мозку.  У динаміці КЦГ підвищується стійкість клітин мозку до гіпоксії, знижується церебральний метаболізм, зменшується внутрішньочерепний тиск, зменшується секреція спинномозкової рідини. Через це КЦГ знаходить досить широке застосування при лікуванні суб- арахноїдального крововиливу, геморагічного інсульту, гострої гіпертензивної енцефалопатії. Перспективним варто вважати використання КЦГ при ішемічному інсульті. В останні роки використовують так звану поверхневу КЦГ (Г.А. Бабійчук та ін., 2005), коли температура тіла зменшується не нижче 35 °С і тривалість процедури не перевищує 2–3 години. Даний метод досить добре зарекомендував себе при лікуванні психовегетативного синдрому в структурі вегетативної дисфункції, мігрені (вазомоторних цефалгіях, прозопалгіях). У хворих на епілепсію КЦГ викликає зниження епілептичної активності за даними електроенцефалографії, підсилює активність протисудомних засобів. При впливі на рефлексогенні зони (синокаротидну та ін.) холод справляє регулюючу дію на реактивність вегетативної нервової системи, має симпатолітичний ефект: знижує артеріальний тиск, зменшує спазм судин головного мозку, зменшує тахікардію, має вазомоторну дію, що має значення при лікуванні вегетативної дисфункції, мігрені. Місцева кріотерапія призводить до зміни чутливості периферичних рецепторів, підвищуючи поріг болючого сприйняття, знижує поріг патологічної аферентної імпульсації, при цьому змінюється збудливість сегментарних і супраспінальних центрів (Л.Е. Пелех та співавт., 1983), що знаходить застосування при лікуванні нейропатичного болю. АПАРАТУРА Апарат «Кріо Джет Міні» забезпечує стабільне охолодження навколишнього повітря (до –30 °С) та подачу охолодженого осушеного повітряного струменя за допомогою спеціального гнучкого шланга. Kryotur 600 — настільний апарат для генерації холоду за допомогою термоелектричних модулів (елементи Пельтьє). Вплив холодом дозований і відбувається за допомогою голівок до –10 °С або манжет, охолоджених до +12 °С. Також до комплекту додаються: охолоджуючі голівки для короткочасного охолодження; охолоджуючі манжети для охолодження тривалого або з інтервалами, біоциклами; аплікатор екстремального холоду (до –35 °С) зі змінними насадками. Застосування. Для швидкого досягнення анальгетичного ефекту; створення гарних передумов для проведення лікувальної гімнастики й ерготерапії через попереднє купірування болю та зниження м’язового тонусу; застосування при відкритих ранах для зупинки кровотечі, купірування болю, попередження запалення й запобігання виникненню набряків; при медичній необхідності для зниження дозування застосовуваних фармакологічних засобів. Cryoflow 700/1000 — пересувний пристрій для виробництва холодного повітряного потоку до –32 °С. Не дає прямого контакту зі шкірою: ідеально для відкритих ран і чутливих до холодного повітря пацієнтів, повітряний потік регулюється від 100 до 1000 л/хв із можливістю регулювання потоку до 10 разів за одну лікувальну сесію, гнучкий шланг із подвійною стінкою й різними насадками (довжина 1,60 м). Має голівку, що обертається на 360°, вибір насадок 5, 15 і 25 мм, дружнє меню та чіткий РК-дисплей. Місцева кріотерапія викликає такі фізіологічні ефекти: — знеболювальний: низька температура сповільнює провідність нервових закінчень, з одного боку, і знижує чутливість болючих рецепторів, з іншого; — протизапальний: знижує виробництво речовин, які провокують болючу реакцію й тим самим істотно зменшує запальні реакції, зменшуючи температуру; — звуження й розширення судин: охолодження тканин тіла призводить до звуження судин, як артеріальних, так і капілярних. При тривалому лікуванні охолодження призводить до розширення судин, а потім знову до їхнього звуження; — підвищення тонусу м’язів, зменшення спастичності та зниження мимовільної (рефлекторної) активності м’язів. Кріогенна фізіотерапія являє собою новітні досягнення в галузі фізики, нерідко засновані на ефекті Пельтьє. Сучасна кріогенна апаратура дозволяє значно поліпшити результати. Тривалість такого масажу не повинна перевищувати 5–10 хвилин. У цьому випадку процедура викликає спазм дрібних судин і капілярів, сповільнює кровотік і знижує проникність стінок судин, запобігає виникненню набряків, знижує чутливість нервових закінчень, болючі відчуття. Кріомасаж — фізіопроцедура з використанням рідкого азоту або іншого кріоагенту, базується на перепадах температур, які викликають поперемінно звуження й розширення судин, що призводить до поліпшення кровообігу й трофічних функцій. Кріомасаж знаходить застосування в лікуванні вертеброгенних больових синдромів, міофасціального синдрому та ін. Масаж із льодом проводиться у вигляді розтирання хворого місця або зони по колу целофановим мішечком, наповненим льодом. Резонансна гіпотермія являє собою процедуру, коли здійснюється ритмічне охолодження в режимі 60–120 хвилин із частотою дельта-біострумів головного мозку 0,05–5,00 Гц. Дана процедура нормалізує проникність гематоенцефалічного бар’єра, нормалізує збудливість центральної нервової системи. Резонансна гіпотермія знайшла широке застосування в стоматології при лікуванні пародонту як метод впливу, спрямований на підвищення стійкості організму до емоційного стресу. Варто визнати даний метод перспективним при лікуванні захворювань нервової системи. Загальна кріотерапія в основному проводиться в кріокамері (кріосауні), де шкіра впродовж 2–3 хвилин перебуває в стані температурного стресу, але не зазнає ушкоджень. При загальній кріотерапії занурюють оголене тіло в газове середовище при температурі –110…–160 °С, при цьому забезпечують захист кінцівок і органів дихання від відмороження: перед процедурою на пацієнта надягають вовняні шкарпетки й рукавиці та ватно-марлеву пов’язку. Вважається, що загальна кріотерапія має оздоровчий, омолоджуючий вплив на весь організм у цілому. Лікувальний механізм заснований на зміні реактивності судин: первісний спазм дрібних артерій зміняється вираженим їхнім розширенням, що призводить до гіперемії, яка триває від 1 до 3 годин, залежно від індивідуальної переносимості організму. У результаті відбувається посилене теплотворення й поліпшення трофічної функції тканини як шкіри, так і внутрішніх органів, стимулюється робота серця і судин, поліпшується венозний відтік, посилений теплообмін сприяє втраті маси тіла. Процедура загальної кріотерапії не супроводжується побічними ефектами, досить комфортна своєрідно, хворі швидко звикають до неї. Показання: — реабілітація після травм опорно-рухового апарату; — після оперативних втручань; — при дегенеративних захворюваннях хребту; — запальних і обмінних захворюваннях суглобів; — при багатьох шкірних захворюваннях; — для досягнення загальнозміцнюючого та загартовуючого ефектів. Нами спільно з Інститутом проблем кріобіології і кріомедицини АН України накопичено досвід з використання даного методу при вегетативній дисфункції. У результаті використання даного методу спостерігається регресія ступеня вираженості психовегетативного синдрому. Протипоказаннями варто вважати: — тяжкий стан хворих; — інфаркт міокарда; — виражену стадію гіпертонічної хвороби; — серцеву недостатність; — онкопатологію. Не слід забувати про індивідуальні протипоказання, серед яких найчастіше зустрічається непереносимість холоду. Клінічна практика показує, що холодова алергія зустрічається не так вже й рідко. Під впливом масажу льодом знижується м’язовий тонус, збільшується рухливість суглобів. Аерокріотерапія — охолодження всього організму або окремих його частин повітряно-газовими середовищами екстремально низьких температур (–90…–170 °С) з метою лікування, профілактики та реабілітації. Пріоритет у галузі аерокріотерапії належить японському дослідникові Тасімо Ямаурі, який в 1974 році обґрунтував застосування кріотерапії у лікуванні хворих із ревматоїдним артритом. Виділяють місцеву й загальну АКТ. Місцева АКТ полягає у вогнщевому впливі низькотемпературним газовим потоком, одержуваним, як правило, при випаруванні рідкого азоту й спрямованим безпосередньо на вогнище — уражену захворюванням ділянку тіла. Локалізація кріовпливу забезпечується муфтами або камерами невеликого обсягу для кінцівок або інших частин тіла. Місцеву кріобальнеотерапію застосовують для лікування артритів, поліартритів, екземи. Загальна АКТ передбачає тотальне або субтотальне занурення оголеного тіла пацієнта в газове середовище кріокамери при температурі –110…–180 °С. Лікувальні аспекти дії загальної АКТ зводяться насамперед до вираженої знеболюючої дії генералізованого характеру, зобов’язаній своїм походженням холодовій анестезії рецепторів і стимуляції вироблення ендорфінів, до протизапальної та протиревматичної дій, найімовірніше пов’язаних із посиленням ендогенної кортизолопродукції, а також до інтенсивного судинно-розширювального та міорелаксуючого ефектів. Отримано позитивний результат при лікуванні хворих на псоріаз, нейродерміт, бронхіальну астму. Виражена позитивна реакція на кріопроцедуру спостерігається у хворих наркологічного профілю в період абстинентного синдрому. Відзначено загальнотренуючий (загартовуючий) ефект АКТ, що базується на перебудові під її впливом діяльності серцево-судинної, периферичної нервової та ендокринної системи. Установки для загальної кріотерапії виробляються в Німеччині, Японії, Росії. Тривалість АКТ становить від 30 до 180 секунд. На курс призначається 10–20 процедур, які проводяться щодня або через день. Показання до аерокріотерапії: — зниження загальної резистентності організму; — ревматоїдний поліартрит з переважним ураженням суглобів в активній (1-ша ст.) і неактивній фазі; — анкілозуючий спондилоартроз (хвороба Бехтерева); — захворювання шкіри (екзема, нейродерміт, псоріаз); — профілактика захворювань периферичних судин. Протипоказання: загальні для фізіотерапії, а також індивідуальна непереносимість холоду. КРІОПРОФІЛАКТИКА ТА КРІОТЕРАПІЯ. ХОЛОДНИЙ КОМПРЕС При головному болі внаслідок приливу крові до голови показаний холодний компрес на голову. Вафельний або махровий рушник, змочений холодною водою з льодом і віджатий, прикладають на голову (частіше на потилицю) на 2–3 хвилини, потім заміняють на новий. Душ Для загартовування душ рекомендують приймати ранком, після гімнастики, вважають, що ранковий душ бадьорить, а вечірній знімає втому. Найбільш ефективний контрастний душ, при якому відбувається своєрідний термомасаж. У результаті судинна стінка стає більш еластичною, нормалізуються обмінні процеси в організмі, такий душ має тонізуючий ефект на нервову систему. Показання: — неврози; — астенічний синдром; — ожиріння; — психовегетативний синдром. Контрастна ванна Є відмінним загартовувальним засобом. При цій процедурі у ванну наливають воду комфортної температури і хворий лягає в неї. Через 5 хвилин, коли хворий зігріється, він швидко сідає на поперечину, виймає ноги з води, опираючись ними на внутрішній край ванни й швидко обливається або його обливають із душу прохолодною водою. Після цього відразу ж лягає в теплу ванну, а в неї додають теплої води, через 5 хвилин обливається знову. Треба щораз зігріватися у ванні, щоб уникнути ознобу. Холодне обливання варто починати строго з ніг, а потім швидко обливати все тіло. Як правило, після 5–6 чергувань з’являється відчуття легкості та ейфорії, схоже з відчуттями після парильні. Закінчувати процедуру необхідно прохолодним обливанням, ретельним розтиранням усього тіла, вдяганням у натуральний теплий одяг, відпочинком і потогінним питвом, наприклад з малиною, липою з медом або лимонним соком. Іноді заміняють ванну прийомом контрастного душу. Процедура показана реконвалесцентам, з метою загартовування хворої ділянки, при астенічному та психовегетативному синдромах. Холодне обливання Є ефективною загартовувальною, оздоровчою і гігієнічною процедурою, відомою із глибокої стародавності. У наш час більшої популярності набула система, розроблена С. Кнейпом, у зв’язку з тим що вона передбачає використання звичайної води. При цьому рекомендується обливатися самому, але краще скористатися чиєюсь допомогою. Не виливати воду різко та швидко, обмиваючи все тіло. Початкова температура повинна бути в середньому близько +30…+33 °С, поступово робити воду холодніше, доводячи до +15…+20 °С, а у випадку тренованості — до +10 °С. С. Кнейп рекомендував привчати дітей з раннього віку, у літньому віці не рекомендується сильно знижувати температуру води. Слід проводити загартовування поступово. Показання: — вегетативна дисфункція; — початкова стадія гіпертонічної хвороби; — початкові стадії судинних захворювань головного мозку; — астенічний синдром; — ожиріння, при ньому проводять обливання: контрастне, місцеве, загальне, верхнє. При верхньому обливанні хворий стає в позу, при якій верхня частина тіла перебуває в горизонтальному положенні. Спочатку верхню частину тіла тільки змочують, першу партію води ллють спочатку на праву руку й плече, потім на спину від шиї до сьомого шийного хребця, спину обливають цілком 3–4 рази, особливо рясно — шию, закінчують обливанням лівої руки та плеча. Другу партію води виливають на ділянку сьомого шийного хребця, а далі на всю спину та весь хребет. При цьому регулюють температуру води та напрямок сили струменя. Чим рівніше виливається вода, тим легше переноситься обливання, закінчують — обливанням рук, голову не обливають. Верхнє обливання корисно закінчити обливанням колін. Обливання цих зон має велике лікувальне та загартовуюче значення. Ходіння босоніж Передбачає ходіння по росі, воді, каменям та снігу. Цю процедуру докладно описали Ріклі, а потім Мунде, які вважали ефективним холодні ножні ванни і ходіння по мокрій траві. С. Кнейп рекомендував ходити босоніж по росі 10–45 хвилин. Після закінчення ходіння, не обсушуючи ніг, надягти сухі теплі шкарпетки та взуття й ходити ще 15 хвилин. У країнах СНД широку популярність одержала система відомого цілителя П. Іванова, що також передбачає водні процедури, ходіння босоніж й інші методи загартовування. Вологі вкутування Використовуються при безсонні, астенії, ожирінні, міофасціальному синдромі. Протипоказання: — туберкульоз легень з підвищеною пітливістю; — захворювання серця в стадії декомпенсації; — захворювання шкіри. Стоун-терапія (охолодження каменями) Мається на увазі використання холодних каменів для масажу, зокрема мармуру, що за рахунок його охолоджуючих властивостей сприяє зняттю больових синдромів. При використанні цього методу здійснюється вплив на організм у декількох напрямках: — благотворно впливає на імунну, лімфатичну, дихальну, кровоносну систему; — стимулює захисні сили організму; — знімає больові симптоми та розслаблює м’яза; — нормалізує нервову систему та знімає стрес. Камені можна не тільки класти на тіло, але проводити з їхньою допомогою масаж легкими круговими рухами, без зайвого натиску. Протипоказання: — шкірні захворювання; — травми шкіри; — гострі інфекційні захворювання; — хвороби печінки та нирок; — туберкульоз; — злоякісні пухлини. Загальні холодні ванни Такі ванни сприяють підвищенню тонусу серцево-судинної системи, поліпшують обмін речовин, підсилюють венозний кровообіг і лімфообіг, підвищують м’язовий тонус, знижують артеріальний тиск. Температура води в них повинна бути нижчою за +20 °С. Прийом холодної ванни повинен бути обмежений: для новачків — не більше 0,5 хвилини, надалі прийом можна збільшити до 2–4 хвилин. Після холодної ванни варто розтерти шкіру сухим грубим рушником до появи вираженої реакції шкіри й відчуття тепла. Починати приймати холодні ванни краще влітку з обтирань окремих частин тіла холодною водою. Показання: — безсоння; — перевтома; — порушення апетиту; — ожиріння; — підвищений артеріальний тиск. Холодні обгортання Виділяють обгортання: загальне, грудне, нижнє, коротке, голови, шиї, ножне, а також мокрою сорочкою. Загальне обгортання показане для зниження температури тіла. Розкласти на ліжку вовняну ковдру. Зверху, небагато відступивши від краю, покласти сухе простирадло, поверх покласти інше, намочене в прохолодній воді й викручене. Перед обгортанням хворого потрібно обігріти від голови до ніг вологим рушником або накинути на нього вологе простирадло і як слід розтерти руками поверх цього простирадла, а потім вже покласти оголеним на вологе простирадло, приготовлене на ліжку й швидко загорнути, причому кожну ногу в окремий край простирадла. Поверх вологого простирадла швидко обернути сухою, потім теплою ковдрою. Вся процедура триває не більше години. Після обгортання рекомендується прийом потогінного чаю, краще з медом. Грудне обгортання. Застосовується для зниження підвищеної температури тіла, коли можна або необхідно знизити її без ліків. Нижнє обгортання призначається при хворобах ніг і живота. Обгортання починається з пахв, так щоб голова, шия, руки, плечі були вільними. Коротке обгортання — від пахв до колін. Обгортання голови: змочити голову водою так, щоб вода не капала з волосся, щільно зав’язати голову сухою хусткою. Через 30 хвилин волосся буде сухим. Повторити процедуру 2–3 рази. Після обгортання шию й голову обмити холодною водою. Ця процедура допомагає при головних болях, мігрені. Обгортання шиї: м’який рушник змочити холодною водою. Обернути ним шию й покрити сухою пов’язкою в 3–4 обороти, щоб не було доступу повітря. Процедура триває одну годину. Ножне обгортання: поверх мокрих шкарпеток надягти сухі вовняні, лягти в постіль, вкрившись теплою ковдрою. Тривалість процедури 1–2 години. Ножне обгортання поліпшує кровообіг, знімає жар, благотворно впливає при запаленні легенів. Мокра сорочка: надягти дуже мокру довгу сорочку, лягти в постіль і вкритися теплою ковдрою. Тривалість процедури 1–1,5 години. Діє як заспокійливе, витягає токсини. Корисна при будь-яких отруєннях, у тому числі алкогольній інтоксикації. Холодові клізми Ця всім знайома процедура, коли в пряму кишку вводять яку-небудь рідину для послаблення або ж спорожнення кишечника, є також одним із варіантів використання холоду в лікувальних цілях. Техніка процедури полягає в наступному: рідину для клізми підготовляють заздалегідь, змішують в окремій посудині, а потім переливають у кухоль Есмарха. Положення тіла пацієнта — на лівому боці, з підтягнутими до живота коліньми або в колінно-ліктьовому положенні, у якому введення рідини полегшується, тому що знижується внутрішньочеревний тиск. Кухоль підвішують або тримають на висоті приблизно 1–1,5 метра над хворим. Наконечник рясно змазують вазеліном, відкривають кран кухля, щоб трохи злити воду для усунення повітря в трубці, потім закривають. Розсунувши сідниці, наконечник вводять у задній прохід дуже обережно, легкими коловими рухами. Ввівши трубку наконечника на глибину 10 см, потрібно відкрити кран і весь час вливання стежити за тим, щоб струм рідини був рівномірним і не дуже швидким. Часто вже на самому початку вливання можуть з’явитися болі або позиви. Якщо ці відчуття підсилюються, необхідно сповільнити струм рідини, опустивши трохи кухоль, або ненадовго закрити кран, призупинивши надходження води. Випорожнюючі клізми роблять для того, щоб викликати випорожнення. Як рідина найчастіше застосовується звичайна вода в об’ємі 1,5 літра температурою +20…+25 °С. Більш холодну воду застосовувати не слід, тому що це може викликати подразнення кишечника та біль при маніпуляції. Тиск води, при якому робиться клізма, також не повинен бути надто високим, тому кухоль не слід піднімати вище ніж на 1,5 метра. Холодовий вплив у ділянці рефлексогенних зон досить ефективний при терапії хворобливих синдромів. Однак не уточнено, як змінюється толерантність до болю залежно від температури й тривалості холодового рефлекторного впливу. Були проведені експериментальні дослідження (1983) з вивчення толерантності до болю у відповідь на стимуляцію пульпи зуба кроликів одиночними електричними стимулами тривалістю 1 м/с та інтенсивністю до 50 мА. Для холодової рефлекторної анальгезії використовували холодовий вплив у ділянці точок акупунктури за допомогою приладу «Куртид-1». Про толерантність до болю судили по частоті серцевих скорочень, порогу болючої чутливості, частоті подиху, амплітуді викликаних потенціалів із сенсомоторної зони, електрошкірного опору. Вищезгадані показники визначалися до початку охолодження, на 10, 20, 30, 60-й хвилинах охолодження та через 1, 2 і 24 години після нього. Проведено 5 серій дослідів (табл. 1).  Результати дослідження полягають у наступному: найбільша толерантність болю має місце при впливі температур, близьких до 0 °С, гіпальгезія настає за 5–10 хвилин, досягає максимуму за 30–40 хвилин охолодження й триває 1–2 години після закінчення впливу, толерантність до болю при холодовому рефлекторному впливі на точки акупунктури вища, ніж при впливі на індиферентні ділянки шкіри, спосіб кріо- генного впливу на ТА можна вважати пролонгованим методом рефлексотерапії. Одним із методів, що має виражену міорелаксаційну дію, є місцеве охолодження кінцівок. Терапія холодом легко здійснюється й може застосовуватися як у стаціонарних, так і в амбулаторних умовах. Як джерело холоду можуть бути використані широко доступні засоби, такі як лід, холодна вода, хлоретил, а також спеціально пристосовані для цілей охолодження пристрої. Основними моментами сеансу локальної гіпотермії є такі: — охолодження повинне досягти істотного перепаду температур порівняно з початковими даними — до 15– 20 °С; — тривалість охолодження не слід збільшувати понад 25–30 хвилин, тому що збільшення часу експозиції подальшим зниженням спастичності не супроводжується; — проводити процедури треба в умовах загального температурного комфорту (при температурі в приміщенні +21…+23 °С); — термовплив повинен бути достатнім за площею. Серед відомих різноманітних методик терапії холодом перевагу мають ті з них, які дозволяють здійснювати дозований термовплив з можливістю плавного регулювання температур. Протипоказаннями до проведення терапії холодом є високі показники артеріального тиску (понад 180 мм рт.ст.) або його різкі коливання як реакція на холодовий вплив (понад 15–20 мм рт.ст.), ішемічна хвороба серця, хвороба Рейно, ревматизм, ряд інтеркурентних захворювань, у виникненні яких холодовому факторові приписується провокуюча роль (ангіна, катар верхніх дихальних шляхів), а також індивідуальна непереносимість холоду. Деякі з перерахованих вище протипоказань можуть розцінюватися як відносні в тому випадку, якщо вдається здійснити відповідну медикаментозну корекцію артеріального тиску, діяльності серцево-судинної системи під контролем електрокардіографії. Для виключення індивідуальної гіперчутливості до холоду проводиться шкірна проба зі шматочком льоду (3 см3), згодом — експозиція на внутрішній стороні передпліччя впродовж трьох хвилин. Позитивною реакцією вважається виникнення різної гіпотермії, що значно перевищує зону зіткнення шкіри з льодом, і поява білого пухиря із краями, що піднімаються. Сеанс локальної гіпотермії здійснюється в такий спосіб. Хворий перебуває в положенні сидячи або лежачи. Кінцівка, що підлягає охолодженню, укладається в середньофізіологічному положенні, що сприяє більш вираженому розслабленню. Манжета для охолодження щільно фіксується на відповідній ділянці кінцівки, після чого включають водяний насос ультратермостату та у манжетах починає циркулювати вода, охолоджена до температури 3–4 °С. Через те що початкова температура на робочій поверхні манжети перед початком процедури відповідає температурі довкілля, то на зниження її до необхідного рівня з моменту запуску апарата витрачається від 3 до 5 хвилин. Таким чином, перепад температур здійснюється поступово, що вигідно відрізняє пропоновану методику від способів, у яких різкий вплив. Холодовий подразник може виявитися на початку процедури короткочасним зростанням спастичності (аплікації льоду, пузирів із льодом, подрібненого льоду, загорненого в попередньо змочений в холодній воді рушник, занурення кінцівки в холодну воду, зрошення струменем хлоретилу). Під час процедури, у разі потреби, здійснюється контроль артеріального тиску, електрокардіографічне дослідження. Останнє особливо важливе для хворих із лівосторонніми геміпарезами, тому що в цих випадках збільшується можливість несприятливого впливу охолодження на коронарні судини серця по рефлекторних зв’язках через зони Захар’їна — Геда. Підвищення артеріального тиску до 10–15 мм рт.ст. і частішання пульсу на 8–10 ударів на хвилину як реактивні зрушення у відповідь на вплив холодом лежить у межах допустимих коливань. Метод місцевої гіпотермії досить ефективний при дотриманні таких принципів його застосування. Необхідно прагнути використовувати терапію холодом у ранній термін існування рухових порушень (максимально до року), застосовувати в сполученні з іншими протиспастичними заходами (медикаментозними, фізіотерапевтичними, засобами лікувальної фізкультури), виходити з оцінки перспективності медичної реабілітації (вік хворого, локалізація та обширність вогнища ураження, етіологічний фактор, ефективність раніше проведеної відновлювальної терапії, динаміка порушень моторики). Раннє застосування локальної гіпотермії поряд з іншими видами активного відновлювального лікування не тільки сприяє стимуляції компенсаторних механізмів, але й попереджає виникнення у віддаленому періоді таких ускладнень, як м’язові й суглобні контрактури, патологічні синкінезії. Тривалість дії міорелаксаційної гіпотермії може коливатися в часі від декількох хвилин на початку курсу лікування до декількох годин надалі, що варто розцінювати як прояв її кумулятивних властивостей. У деяких випадках помітного зниження патологічно підвищеного м’язового тонусу викликати не вдається, що, очевидно, пов’язане з характером прояву синдрому спастичності, зокрема, залежно від особливостей сполучення її альфа- і гамма-видів. У зв’язку з цим слід зазначити, що незважаючи на широке використання гіпотермії в клініці, розкриття її патофізіологічної ролі багато в чому залишається проблематичним. З існуючих поглядів на цю проблему найбільш вірогідні припущення, що пояснюють вплив місцевого охолодження на патологічно підвищений м’язовий тонус за рахунок залучення механізмів забезпечення нервової провідності, зміни скорочувальних властивостей м’язового волокна, зниження чутливості м’язових волоклн шляхом послаблення збудливості гамма-волокон. Порівняльний аналіз клінічного обстеження, даних електроенцефалографії, моносинаптичного тестування та електроміографічних показників, отриманих у динаміці, дає підстави вважати, що терапія холодом здатна змінювати функціональну активність окремих ланок рухового аналізатора на різних рівнях. Так, доказом на користь впливу гіпотермії на функціональний стан кіркових відділів кінестичного аналізатора є клінічні спостереження над хворими, у яких без безпосереднього охолодження ноги з’являлися відчуття типу приємних парестезій у ній паралельно з аналогічними відчуттями при впливі холодом на м’язи верхньої кінцівки. За даними електроенцефалографії після курсу лікування терапії холодом, що включав до 25 процедур, відзначалася синхронізація альфа- і тета-активності, що, ймовірно, обумовлене зміною функціонального стану ретикулярної формації стовбура мозку. Збільшення обсягу довільних рухів, спостережуване після гіпотермії, знаходить відповідне відбиття в динаміці електроміографічних показників, що характеризувалося, з однієї сторони, зрушеннями у бік нормалізації електрогенезу спастичних м’язів, а з іншого боку — зниженням рівня основної збудливості мотонейронів спинного мозку (за даними міосинаптичного рефлексу). При неврологічному обстеженні поряд з поліпшенням після проведених процедур гіпотермії загальної картини довільного руху відзначалося зниження амплітуди патологічно підвищених сухожильних рефлексів, зникнення клонусів стоп, зменшення рухової формули патологічних екстензорних рефлексів і зникнення їх там, де вони викликалися фрагментарно, зменшення пітливості на ураженій стороні. Реалізація рекомендованого способу в схемі лікування може бути представлена цілим рядом поєднань з іншими реабілітаційними заходами. Так, локальна гіпотермія кінцівок може безпосередньо передувати лікувальній гімнастиці, доповнювати міоелектростимуляцію, чергуватися з гіпертермією, застосовуватися для посилення та пролонгації міорелаксаційного ефекту з медикаментозними способами зниження спастичності, наприклад такими, як новокаїнізація ахіллесового сухожилля, спирт-новокаїнові блокади, оксибутират натрію та інші. Гіпотермію поєднують з електричною стимуляцією м’язів. Як приклад досить розглянути найбільш часто застосовувані варіанти зазначеного виду лікування при спастичних геміпарезах, що проявляються контрактурами Верніке — Манна. Типовим при цьому є превалювання тонусу в згиначах руки та розгиначах ноги, тому саме ці м’язи підлягають переважному охолодженню, а їхні антагоністи, тобто розгиначі пальців кисті й передпліччя, м’язи, що відповідають тильне згинання стопи, піддаються електростимулюючому впливу. Отже, через виражені саногенетичні механізми впливу холодом слід вважати методи кріотерапії та гіпотермії досить перспективними в клінічній неврології та нейрореабілітації. В Ізраїлі досить поширеним методом лікування мігрені є прилад Migraine Relief, що дозволяє поєднати в собі локальну гіпотермію лобово-скроневої ділянки, гіпертермію та вплив постійного магнітного поля (рис. 2)  Використана література:
|