Лекція 2.3.ПК c. Лекція 2.3. Лекція 2 год. План

Скачать 86 Kb. Название Лекція 2 год. План Анкор Лекція 2.3.ПК c.doc Дата 21.12.2017 Размер 86 Kb. Формат файла Имя файла Лекція 2.3.ПК c.doc Тип Лекція #13365

Тема 2.3. Роль юридичних засобів у вирішенні податкових конфліктів. Лекція- 2 год. План 1.Поняття механізму правового регулювання податкових конфліктів та його відмінність від правового впливу. 2. Способи та типи правового регулювання. 3. Стадії та елементи механізму правового регулювання. 4. Ефективність правового регулювання. 5. Юридична техніка. Самостійна робота- 2 год. 1. Розгляд конфліктів у сфері оподаткування в судовому порядку. Семінар- 2 год. План 1 Поняття правового регулювання. 2 Відмінність правового регулювання від правового впливу. 3.Способи правового регулювання. 2. Типи правового регулювання. 4. Стадії механізму правового регулювання. 5. Елементи механізму правового регулювання. 6. Ефективність правового регулювання податкової сфери. 7.Застосування юридичної техніки у податковій сфері. 8. Право платника на оскарження податкового повідомлення рішеннгя в судовому порядку. 9. Застосування норм права при розгляді податкового конфлікту. 10.Судові рішення у справах про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Індивідуально – консультаційна робота – 2 год. 1. Врегулювання податкового конфлікту шляхом оскарження податкового повідомлення – рішення в суді апеляційної та касаційної інстанцій. Рекомендована література: Закони: Навчальна література: Основна: Додаткова: 1.Поняття механізму правового регулювання податкових конфліктів та його відмінність від правового впливу. Правове регулювання — це державно-владний вплив на податкові відносини за допомогою правових засобів, з метою їхнього впорядкування, утвердження, охорони і розвитку. Правове регулювання обумовлене рядом факторів, зокрема: а) рівнем економічного розвитку суспільства; б) соціальною структурою суспільства; в) рівнем зрілості, стійкості податкових відносин; г) рівнем правової культури громадян і посадових осіб; д) рівнем визначеності предмету, засобів і методів правового регулювання. Право у суспільному житті має не тільки юридичний (регулятивний), але й інші види впливу, такі як виховний, ідеологічний тощо. Тому, розрізняють правовий вплив і правове регулювання. Ці два поняття розрізняються, по-перше, за сферою дії і, по-друге, за механізмом дії. Сферою правового впливу є економічні, політичні, соціальні та інші відносини. Сферою правового регулювання є тільки відносини, які врегульовані правовими нормами. Механізм дії правового впливу полягає у впливові права на свідомість суб'єктів правовідносин, у той час як правове регулювання впливає на їхні дії. Правовий вплив — це вплив права на свідомість суб'єктів суспільних відносин в різних сферах суспільного життя. 2. Способи та типи правового регулювання. Правове регулювання податкових відносин здійснюється за допомогою певних способів, зокрема: 1. Дозвіл — це такий спосіб правового регулювання, при якому суб'єктові надається право на здійснення певних дій або на утримання від них. 2. Зобов'язання — це закріплена у правових нормах обов'язковість поведінки суб'єкта ( учасника податкових відносин) за певних обставин. 3. Заборона — це закріплена у правових нормах обов'язковість утримання від вчинення певних дій. Тип правового регулювання — це загальний порядок суспільних відносин, який полягає в особливостях поєднання його способів. Розрізняють два базові типи правового регулювання податкових відносин: Загальнодозвільний — це такий тип правового регулювання, який передбачає можливість вчиняти будь-які дії, за винятком тих, вчинення яких прямо заборонено законом. Цей тип правового регулювання виражається формулою: “дозволено все, що прямо не заборонено законом”. Спеціальнодозвільний — це такий тип правового регулювання, який забороняє будь-яку діяльність, але, при цьому, правовими нормами формулюються конкретні випадки звільнення від цієї заборони. Цей тип правового регулювання виражається формулою: “дозволено тільки те, що прямо передбачено законом”. 3. Механізм правового регулювання та його стадії і елементи. Механізм правового регулювання — це система правових засобів (способів і форм), за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, їхня відповідність вимогам правових норм. Механізм правового регулювання утворюють: 1. Норми права і принципи права, об'єктивовані в законах та підзаконних нормативно-правових актах. 2. Акти тлумачення права (інтерпретаційні акти). 3. Акти застосування норм права (правозастосувальні акти). 4. Правовідносини, суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин. Правове регулювання являє собою процес послідовного використання правових засобів для розвитку податкових відносин, шляхом врегулювання поведінки їхніх учасників, тобто механізм правового регулювання складається з ряду стадій. Перша стадія механізму правового регулювання є регулювання податкових відносин на нормативно-правовому рівні, тобто регулювання всіх відносин даного виду, які виникають й існують, за допомогою встановлення певної правової норми. Друга стадія передбачає індивідуалізацію певної правової норми щодо вимог певного конкретного випадку. На цій стадії правозастосувальні акти закріплюють за суб'єктом правовідносин певні суб'єктивні права чи юридичні обов'язки. Третя стадія механізму правового регулювання — це реалізація правової норми у правомірній поведінці суб'єктів правовідносин. На цій стадії відбувається реалізація норм права, тобто досягається безпосередній результат дії механізму правового регулювання. 4. Ефективність правового регулювання. Цілями правового регулювання відносин у сфері оподаткування є: 1) закріплення за допомогою юридичних засобів існуючих податкових відносин; 2) стимулювання розвитку та поширення відносин, які відповідають загальнодержавним та загальносуспільним потребам та інтересам; 3) створення умов для виникнення і розвитку нових необхідних типів і форм податкових відносин; 4) усунення суспільно небезпечних та суспільно шкідливих відносин у сфері оподаткування. Виходячи з того, наскільки вдається досягнути у процесі правового регулювання даних цілей, і визначається ефективність правового регулювання. Тобто, для визначення ефективності дії певної правової норми беруться до уваги дві обставини: 1) цілі, що ставилися при виданні даної правової норми; 2) реально досягнуті в процесі функціонування цієї норми результати. До основних факторів, що забезпечують ефективність правового регулювання, належать: 1) Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства. 2) Рівень досконалості законодавства. 3) Рівень правової культури платників податків. 5. Юридична техніка. Юридична техніка — це система засобів, правил та прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Розрізняють юридичну техніку у правотворчості і юридичну техніку у правозастосувальній діяльності. Юридична техніка у правотворчості включає в себе методи роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Юридична техніка, при цьому, повинна забезпечувати юридичну досконалість нормативно-правових актів. Загальні вимоги такої досконалості полягають в логічній послідовності викладу матеріалу, відсутності суперечностей всередині нормативного акту, стислості викладу, належному понятійному апараті закону. Найбільш загальними прийомами і правилами юридичної техніки є: 1) юридична термінологія; 2) юридичні конструкції; 3) прийоми і правила викладу змісту нормативних юридичних актів. Юридична термінологія — це система юридичних та інших термінів, які використовуються при викладі змісту нормативно-правових актів. Розрізняють три види термінів, які застосовуються у текстах нормативно-правових актів: 1) загальновживані; 2) спеціальнонаукові; 3) спеціально-юридичні. Юридична термінологія встановлює наступні вимоги: однозначність використовуваного терміну, загальновизначеність, стабільність і доступність. Однозначність означає вживання терміну у даному нормативно-правовому акті в одному і тому ж смислі. Загальновизначеність означає вживання термінів відомих, а не придуманих законодавцем для даного закону. Стабільність означає стійкість термінології, а не зміну її з кожним новим законом. Доступність означає простоту і адекватність терміну змісту норми права. Юридичні конструкції — це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів; їхні типові схеми, моделі. Тобто, юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою практикою, типові схеми правовідносин. Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акту стосуються: 1) способів викладу; 2) юридичного стилю; 3) юридичної мови. Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону: 1) абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, їхня різноманітність даються в узагальненому вигляді, тобто у вигляді абстрактного поняття; 2) казуїстичний — характеризується тим, що явища, їхні різновиди, факти мають індивідуальні ознаки і перераховуються ті чи інші випадки — казуси. 1.Розгляд конфліктів у сфері оподаткування в судовому порядку. Судове оскарження податкових рішень відбувається в порядку адміністративного судочинства й регулюється Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Рішення органів ДПС про накладення штрафів є правовим актом індивідуальної дії, тому підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 105 КАС адміністративний позов подається до адміністративного суду в формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою. Відповідно до ст. 106 КАС у позовній заяві зазначають: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада й місце служби посадової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 5) у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі в забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо; 6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Для підтвердження обставин, що обґрунтовують позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До позовної заяви додаються її копії та копії всіх необхідних документів, відповідно до кількості відповідачів, документ про сплату судового збору (крім випадків, коли його не потрібно платити). Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати підписання. Якщо заява подається представником, то в ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також помер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається доручення або інший документ, що підтверджує повноваження представника. Згідно з ч. 3 ст. 105 КАС адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання недійсним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дії; 4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування збитку, заподіяного його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Необхідно також ураховувати, що відповідно до ч. 3 ст. 117 КАС подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дії оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію такого рішення або його окремих положень, які оскаржуються. Ухвала негайно надсилається суб'єктові владних повноважень, котрі приняли рішення, і е обов'язковою для виконання. Тобто суб'єкт господарювання має право клопотати про припинення виконання податкового рішення, а суд, у порядку забезпечення позову, може зупинити його виконання. У разі якщо позовна заява відповідає вимогам, установленим КАС, суддя виносить ухвалу про відкриття провадження в справі. За ним йде підготовче виробництво, під час якого проходить попереднє судове засідання. Під час попереднього судового засідання для врегулювання спору суд з'ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз'яснює сторонам можливості щодо примирення. У разі неможливості вирішення спору зазначеним вище шляхом суд: 1) уточнює позовні вимоги й заперечення відповідача проти адміністративного позову; 2) з'ясовує питання про склад осіб, котрі будуть брати участь у справі; 3) визначає факти, що необхідна встановити для вирішення спору (які з них визнаються сторонами, а які доведеться доводити); 4) з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи або заперечення, і встановлює строки для їх надання; 5) робить інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду. За результатами попереднього провадження суд приймає визначення про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) припинення провадження в справі; 3) закриття провадження в справі; 4) закінчення попереднього провадження і призначення справи до судового розгляду. Наступним етапом є судовий розгляд. Адміністративна справа повинна бути розглянута й вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження в справі, якщо іншого не встановлено КАС. Під час судового розгляду справи всі учасники судового процесу виконують процесуальні дії, передбачені главою 3 розділу III КАС. За результатами розгляду справи виноситься судове рішення. Згідно зі ст. 158 КАС судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Стаття 159 КАС установлює вимоги законності та обґрунтованості судового рішення. Так, законним є рішення, прийняте судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. А обґрунтованим - рішення, прийшіте судом на підставі повно й всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю чи частково або відмовити в його задоволенні повністю чи частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень або окремих його положень, дій або бездіяльності й про скасування або визнання недійсним рішення або окремих його положень, про скасування виконання рішення або окремих його положень із зазначенням способу здійснення; 2) зобов'язання відповідача зробити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від здійснення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (припинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) визнання наявності або відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень тощо. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини й громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Стаття 163 КАС установлює вимоги до змісту постанови адміністративного суду. Оскарження судового рішення в апеляційному порядку У разі якщо судове рішення не задовольняє будь-яку зі сторін адміністративного процесу або деяких інших осіб, визначених КАС, то таке рішення може бути переглянуте в апеляційному порядку. Згідно з ч. 1 ст. 185 КАС сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також ті, котрі не брали в ній участі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження й вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, що затвердив оскаржене судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його оголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції представляється протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути представлена без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, установлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Стаття 187 КАС установлює вимоги до заяви про апеляційне оскарження й до апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються в письмовій формі. У заяві про апеляційне оскарження постанови чи ухвали зазначаються: 1) найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; 3) постанова або провадження, які оскаржуються. В апеляційній скарзі зазначаються: 1) найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, до якого подається скарга; 2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; 3) дата подання заяви про апеляційне оскарження; 4) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції; 5) обгрунтування вимог особи, яка направила апеляційну скаргу, із зазначенням того, в чому полягає неправильність або неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права; 6) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про витребування нових доказів, про виклик свідків тощо; 7) перелік матеріалів, які додаються. В апеляційній скарзі зазначається, чи особа бажає взяти участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, чи просить суд розглянути справу за її відсутності. Якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то в ній зазначається причина, за якою ці докази не були надані. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником, котрий додає оформлений належним чином документ про свої повноваження, якщо цей документ не подавався раніше. До заяви про апеляційне оскарження й до апеляційної скарги додаються їх копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. До апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору, а також копії доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох осіб за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цієї главою. Після відкриття судового засідання й вирішення клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги і заперечень на неї. Для надання пояснень, а також у судових дебатах спочатку надається слово особі, котра направила апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. За ним дають пояснення й виступають у дебатах особи, які приєдналися до апеляційної скарги, а потім - інші особи, які беруть участь у справі. Неприбуття на судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні осіб, котрі беруть участь у справі, а вони не прибули, суд може відкласти апеляційний розгляд справи. Після закінчення апеляційного розгляду справи колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення. Розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі: 1) залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін; 2) зміни ухвали суду першої інстанції; 3) скасування судового рішення й постановлення нової ухвали; 4) скасування судового рішення й залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження в справі; 5) визнання судового рішення недійсним і закриття провадження в справі; 6) скасування ухвали суду й направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову, якими суд задовольняє або не задовольняє позовні вимоги. З усіх процесуальних питань суд апеляційної інстанції постановляє ухвали. Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, визначеному КАС. Згідно з ч. 1 ст. 211 КАС сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також ті, котрі не брали в ній участі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси й обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково. Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України. У касаційному суді можна заперечити судове рішення суду першої інстанції після його розгляду в апеляційному порядку. Судове рішення касаційної інстанції є остаточним і оскарженню не підлягає окрім виняткових випадків.