- 19. Бутя як предмет філософського аналізу
- Проблема буття включає в себе кілька важливих тем
- Буття – найширше філософське поняття , що фіксує впевненість людини в існуванні оточуючого світу і
- Проблема буття – проблема сутності всього існуючого, а також проблема єдності всього світу.
- 20. Основні сфери буття та їх особливості
- 21. Філософське розуміння світу. Специфіка буття людини.
- 22. Матерія як філософська категорія, її відмінність від субстанції.
- 23. Основні атрибути матерії Рух є способом існування матерії. Простір і час є формами існування матерії. Рух
- Простір і час
- 24. Проблема єдності світу
- Другий аспект розгляду єдності світу
- Третій аспект розуміння єдності світу
філософія. Проблемне поле філософії
 Скачать 442.5 Kb.
|
|
16.Методологічна функція філософії. Методологічна функція. Методологія - це світогляд, що виступає у вигляді методу та теорії методу. Інакше, методологія - це сукупність найбільш загальних ідей та принципів, що застосовуються у вирішенні конкретних теоретичних та практичних завдань, це й наукове обґрунтування, розробка ідей та принципів, шляхів та засобів пізнання та практики. Які загальні шляхи методологічного впливу філософії на інші науки і, зокрема, на військову справу? Їх два. Один з них зв'язаний з функціонуванням філософії як загального методу, що спрямовує постановку та вирішення проблем та завдань. Дійсно, військовий теоретик або практик, що вирішує будь-яку проблему, має розглянути її об'єктивно, всебічно, конкретно, виявити зв'язки та характер розвитку вивчених процесів та явищ. Інший напрямок зв'язаний з тим, що філософія виступає не лише як метод, але й як теорія методу. Тут філософія відіграє значну роль у постановці та вирішенні методологічних проблем військової теорії та практики. Для вирішення будь-якої проблеми військової теорії або практики, що виникає, необхідна правильна вихідна позиція. Але позиція не буде вихідною та правильною, доки не визначено її ставлення до всієї світової філософії, до досягнень різних філософських шкіл та напрямків, до діалектичного, метафізичного, системного методів мислення. 17.Ідеологічна функція. Важливою функцією філософії є ідеологічна. Про неї варто пам'ятати особливо в сучасних умовах, коли намітилося негативне відношення до ідеології як феномену духовного життя суспільства. Можна сказати, що ідеологічна функція філософії полягає в тому, що вона, вирішуючі питання про сутність людини і про сенс її буття, дає ключ для усвідомлення свого відношення до безпосередніх умов громадського життя, до чинників, що визначають специфіку реального життя. Ідеологічна функція:показує, що філософські вчення і напрями виражають не тільки «чисте прагнення до істини», але й інтереси та позиції певних суспільних сил, спільнот (націй, класів та ін.). Тому будь-яка філософська школа з позицій певного класу формує світогляд і впливає на суспільну діяльність з тих же певних соціальних (класових) позицій 18. Критична функція. Критична функція поширюється не тільки на інші дисципліни, але й на саму філософію. Античний принцип «піддавай усе сумніву» свідчить про важливість критичного підходу, наявність певної частки скепсису стосовно існуючого знання та соціокультурних цінностей. Позитивне значення та антидогматичну роль виконує конструктивна критика. Вона ґрунтується на діалектичному запереченні, а не на абстрактному нігілізмі. 19. Бутя як предмет філософського аналізу Проблема буття є основною в філософії. Без відповіді на неї людина не зможе осягнути власну природу та адекватно зрозуміти зовнішню реальність. Взаємозв’язок питань про людину і буття був усвідомлений з самого початку існування філософського знання і вилився в уявленнях греків про співмірність макро- і мікро-космоса. Онтологія вивчає прояви буття, те, яким воно постає перед людиною та осмислюється нею, і ставить питання: ”Яким та як є буття?” Метафізика шукає коренів буття, ставить питання: ”Чому та що є буття”? Онтологія(від гр. ontos – суще і logos – слово, вчення). Даний термін вживається у філософії з 17 ст, запровадив його нім.філософ Р.Гоклініус, хоча першим буття розглядав Парменід. Проблема буття включає в себе кілька важливих тем: 1.Тема життя і смерті людини 2.Мінливості, скороминучості буття та його стабільність і збереження - все, що живе, скороминуче, окреме життя обмежене народженням і смертю. Але ж буття ширше за ці межі. 3.Структура буття – під час пошуку відповіді на нього сформулювались такі поняття як світ, людина, мислення, матеріальне, ідеальне тощо. Буття – найширше філософське поняття, що фіксує впевненість людини в існуванні оточуючого світу і себе самого. Зазвичай під буттям ми розуміємо те, що є – природа, людина, суспільство, явища культури, конкретні речі. Нім.філософ Л.Фейербах писав: “Людина під буттям розуміє наявність для-себе-буття, реальність, існування, дійсність, об’єктивність”. В українській мові слова “буття”, “існування”, “наявність”, “реальність”, “дійсність” є синонімами. Буття – все те, що існує тим чи іншим способом. Проблема буття – проблема сутності всього існуючого, а також проблема єдності всього світу. Буття постає як абстракцію високого, навіть гранично високого рівня, усвідомити його важко, бо воно не піддається охопленню. Буття – найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир. Вирішуючи питання про буття і небуття, ми виходимо за межі усіх існуючих наук, бо ж в реальному досвіді ми ніколи не стикаємось з небуттям, а коли зникають певні речі чи істоти ми розуміємо, що це не переходом у небуття, а лише перетворення в інші форми та виміри, які є іншими вимірами буття. Філософія виводить всі свої питання поза межі схеми буття – небуття. Проте кожну річ можна розглядати тільки в умовах цілісного буття. Буття є основною метою і цінністю людини. Але найчастіше його розглядають у зв’язку з проблемою смерті. Цей аспект досить гостро постає в релігійній свідомості і теології. В більшості релігій метою життя є досягнення „вищого буття”, або його збереження від буття та руйнування. 20. Основні сфери буття та їх особливості СФЕРИ БУТТЯ:
Буття природного, яке проявляється як: а) “перша природа” - сукупність природних умов існування людства; б) “друга природа” - сукупність штучних матеріальних речей і явищ, створених людиною в процесі перетворення “першої природи”. Буття соціального -система суспільних процесів, які виникають між людьми в процесі їхньої діяльності (на виробництві, у побуті, родині, державі тощо) і пов’язує індивідів та їхні дії в єдине ціле. Буття людини - це система її багатоманітних зв’язків із усім оточуючим, що виражається: природною основою, суспільними відносинами, активною трудовою діяльністю, психікою і духовністю. Буття духовного охоплює процеси свідомості та несвідомого, включаючи інформацію, яка зберігається в природних і штучних мовах. Проявляється: а) як свідомість індивіда - потік унікальних переживань, вражень, думок, переконань, ціннісних установок окремої людини; б) суспільна свідомість, втілена в стійких духовних утвореннях (наукових ідеях і теоріях, моралі, правилах спілкування та ін.), зафіксованих у наукових працях, літературі, в творах мистецтва тощо. 21. Філософське розуміння світу. Специфіка буття людини. Філософське розуміння світу є найбільш узагальненим, тому у такому розумінні поняття “світ” включає в себе все те, що охоплене (відображене) свідомістю людини як предметно-діяльної істоти. В цьому сенсі поняття “світ” виступає як універсальна предметність по відношенню до якої людина визначається як суб‘єкт, що створює свій власний світ – світ людини. Це означає, що: а) “світ” є ціле, а людина – його частина; б) “світ” є визначальним, а людина визначається ним; в) “світ” існував до появи людини, остання ж виникає в результаті його еволюції; г) “світ людини” грунтується на основі універсальної предметності, у якій виявляються її сутнісні сили як унікальної істоти, котра створює свій власний світ. Важливою проблемою філософського усвідомлення світу є проблема його єдності. З давніх-давен філософи опікались цією проблемою. Наприклад, уже відомий нам Геракліт вважав, що єдиним началом світу є вогонь: “світ єдиний із всього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється і закономірно згасає”. Платон, як відомо, єдність світу вбачав в ідеальному началі (“світ ідей”). Гегель таким началом вважав, абсолютний дух, абсолютну ідею, абсолютний розум. Релігійна концепція єдності світу виходить з того, що його створив бог. Це – моністичні підхіди до проблеми єдності світу (від грец. Моно – єдиний, один). Є плюралістичний підхід до проблеми єдності світу, коли в основі цього уявляють кілька начал (наприклад, воду, вогонь, повітря, землю тощо) і дуалістичний, коли визнають за рівноправні два начала – матеріальне і ідеальне (такою є, наприклад, філософська концепція Р. Декарта). Однак едність світу у філософському розумінні – не в ідеальному началі (оскільки ідеальне є продуктом мислення, свідомості людини, остання ж виникає внаслідок еволюції світу, який вже існував) і не в окремих, конкретних речах, і не в тому, що людина здатна мислити про світ як про щось єдине, а в його матеріальностіі це доведено сучасною наукою. 22. Матерія як філософська категорія, її відмінність від субстанції. Матерія – це філософська категорія д. позначення об”єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини але існує незалежно від них. Матерії, у чистому вигляді формі якоїсь “праматерії” не існує. У світі існують лише конкретні матер. утворення. У категорії матерії ця безліч утворень об”єктивної реальності зведена до однієї спільної властивості існувати незалежно від людських чуттів і від відображення у людської свідомості. Філ. поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форм об”єктивної реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна ототожнювати матерію з будь-яким речовинним субстратом. Категорія матерії, має вагоме методологічне і світоглядне значення світоглядна роль цієї категорії полягає в тому, що воно охоплює не лише ті об”єкти, які вже пізнанні науково, а і ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об”єкти будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людським відчуттям. Методологічна функція поняття матерія виявляється у тому, що воно застерігає проти пошуку першоматерії як останньої і не змінної суті об”єктивного світу. Оскільки матерія є абсолютною завжди існує в конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. В основу виділення форм руху покладенні такі основні принципи: а) субстратний, що пов”язує певну форму руху і з специфічним матер. носієм б) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху. Найпоширенішими формами руху є: гравітаційний, механічний, тепловий, електро-магнітний, хімічний, геологічний, біологічний. Їх взаємозв”язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу, окрім того, вищі форми руху виникають на основі нижчих і включають їх у себе знятому виді. У сучасній філософії під субстанцією розуміють матерію. Матерія - це філософська категорія, що означає об'єктивну реальність, тобто світ речей, властивостей, відносин, станів і процесів, що відображаються людськими відчуттями і існують незалежно від них. Матерія не сотворима, не ліквідується, матерія вічна і безкінечна у якісно і кількісно і має здатність будь-яких форм відображення (відносини об'єкта і образу, знання), включаючи свідомість. Матерія, як загальна субстанція, субстрат будь-яких речей, їх властивостей, відносин і форм руху. Отже, матерія має властивість саморуху і саморозвитку. Субстанціональність матерії виражається у взаємозв'язку суті і явища, різноманітного і єдиного, сутності й існування, єдності, основи і того, що обґрунтовується. Матерія, як субстанція, є єдністю багатоманітності. Атрибутами (невід'ємними властивостями) матерії як субстанції є сисгЛемність, рух, простір і час. У сучасній філософії є прихильники не тільки матеріалістичної концепції субстанції, але і духовної, що приймають як субстанцію божественну волю (неотомізм, християнський еволюціонізм та ін.). 23. Основні атрибути матерії Рух є способом існування матерії. Простір і час є формами існування матерії. Рух Рух є способом існування матерії. Проблема руху завжди привертала увагу філософської думки. Вже філософи давнього світу мали стихійно-діалектичні уявлення про світ. Вони вважали його єдиним і різноманітним, таким, що постійно змінюється, зберігаючи свою цілісність. Одним із перших, хто осмислив мінливість як взаємоперетворення протилежностей, був Геракліт. Давньогрецькі філософи помітили також і суперечливість руху, труднощі його вираження в логіці понять (апорії Зенона). Вчення про суперечливість руху знаходимо також у філософії стародавніх Індії та Китаю (Лао-Цзи та інші). Філософи Нового часу на основі наукових досліджень сформулювали метафізичну концепцію руху, в якій намагалися звести всі форми руху до найпростішої — механічної. Ця концепція була складовою частиною метафізичного й механістичного матеріалізму. Проте й у той час існувала ідея нерозривності матерії і руху (Дж. Толанд, французькі матеріалісти, М. Ломоносов та ін.). У рамках ідеалістичної системи Гегель розвинув діалектичну концепцію руху й розвитку як результат і вираження внутрішніх суперечностей. Однак носієм саморуху він вважав не матеріальну дійсність, а абсолютну ідею (дух, світовий розум). Простір і час Простір і час є формами існування матерії. Як і матерія, вони дані нам в безпосередньому сприйманні, хоч уявлення простору й часу як таких стало можливим лише на основі певного соціально-історичного досвіду. Охарактеризувати їх можна шляхом посилання на те, що простір — це загальна форма протяжності й співіснування матеріальних об'єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. Час — це загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій проходження матеріальних процесів. Самі поняття "протяжність", "співіснування", "тривалість", "зміна" вже передбачають поняття простору й часу. До характеристик простору потрібно зарахувати його тривимірність, рівноправність напрямів та симетричність. До характеристик часу — одномірність, односпрямованість та незворотність. Ці поняття легше констатувати, аніж пояснювати, пов'язуючи їх з певними властивостями, матеріальними процесами. Перебіг часу теж не має ні початку, ні кінця. Отже, матеріальний світ безкінечний у просторі й вічний у часі. Із визнання нерозривного зв'язку простору й часу з матерією випливає, що різноманітності матеріальних систем повинна відповідати різноманітність простору й часу з різними метричними й типологічними властивостями. Щоправда, ці "простори" й "часи" не відгороджені одне від одного непрохідними межами, а становлять частини єдиних простору й часу матеріального світу. Звідси можна зробити висновок, що простір і час (як і сама матерія) не можуть бути відразу повністю пізнаними, як і не можуть бути "дані" людині від самого початку в ролі апріорних, тобто не залежних від досвіду уявлень. Реальні простір і час по своїй суті завжди багатші від людських уявлень і понять, які є їх відображенням. 24. Проблема єдності світу У світі існує безкінечне розмаїття речей та явищ. Людина завжди прагне охопити, зрозуміти світ в цілому, в єдності. Але зробити це було досить важко, тому що людина в своїй повсякденній діяльності має справу не з усім Всесвітом, а з окремими предметами і в своєму чуттєвому пізнанні осягає лише окремі предмети, а не весь світ в цілому. Тому довгий час люди уявляли собі світ у його окремих частинах. Сучасна наука сприяє філософському вирішенню проблеми єдності світу. Цю проблему слід розглядати в трьох аспектах. По-перше, єдина основа, тобто субстанціональна єдність. По-друге, єдність законів, що діють у світі. По-третє, єдність відносно виникнення і розвитку всіх існуючих в світі форм реальності. Щодо першого аспекту до XX ст. представники класичної науки вважали, що єдиною основою (субстанціональною єдністю) світу є атоми, з яких складаються речі. Пізніше, у XX ст., квантова механіка відкрила елементарні частинки, які є складовими атомів. Хоча цих частинок виявилось багато (зараз їх нараховується більше п'ятисот), але стійких частинок мало. Саме вони і становлять субстанціональну єдність відомої нам частини Всесвіту. Є дві групи елементарних частинок. Перша – частинки речовини, що мають масу спокою, друга – частинки поля, що мають лише масу руху. Другий аспект розгляду єдності світу. Оскільки субстанція завжди дискретна, між її елементами існують певні зв'язки, відносини. Певні зв'язки (загальні, суттєві, постійні і необхідні) називаються законами. Кожний специфічний рівень об'єктивної реальності має свої специфічні закони. Крім того, є універсальні закони, які однаково діють на всіх рівнях організації об'єктивної реальності. Прагнення використати універсальні закони, об'єднати їх у науковому знанні змушує вчених розробляти концепції, які мають загальнонауковий характер. Прикладом специфічних законів, що діють лише на деяких якісно різних рівнях реальності може бути закон збереження енергії. Знання загальних законів дає змогу глибше зрозуміти єдність оточуючого нас світу. Третій аспект розуміння єдності світу. Вперше думку про те, що єдність можна розуміти як результат розвитку висловив і розвинув Гегель. Послідовний розвиток космологічних моделей також наводить на думку, що єдність світу може бути зрозумілою як результат процесу розвитку, тобто генетично. Розглядаючи світ у розвиткові, ми маємо зрозуміти внутрішній взаємозв'язок розмаїтих форм об'єктивної реальності. Крім того, розгляд єдності з погляду розвитку дає змогу пояснити як субстанційну єдність світу, так і єдність його з погляду діючих у ньому законів. Тобто два попередні аспекти в розумінні єдності світу є результатом застосування останнього аспекту. |