- Найбільш загальна характеристика усвідомлення психічних процесів (психічних образів) ґрунтується на таких засадах
- 26. Проблема походження сідомості. Свідомість і мова.
- 28. Нейрофізіологічні основи свідомості
- 29. Структура свідомості
- 30. Характеристика форм суспільної свідомості
- 31. Творчий характер свідомості
- 32. Свідомість і духовне життя суспільства
філософія. Проблемне поле філософії
 Скачать 442.5 Kb.
|
|
25. Свідомість як особлива здатність людини СВІДОМІСТЬє здатністю людини до рефлексії, адекватного відображення навколишнього світу, подій, що відбуваються в ньому, своєї Батьківщини, обов´язку тощо, а також створення до них свого ставлення. Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає. Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Необхідною складовою свідомості є знання. Поза знанням нема свідомості. Усвідомити який-небудь об´єкт - значить включити його в систему своїх знань і зарахувати до певного класу предметів, явищ. Свідомість постає як знання про зовнішній і внутрішній світ, про самого себе. Однак свідомість не зводиться лише до знання, не тотожна йому. Свідомість виявляється не лише в узагальненому знанні навколишньої дійсності, а й у певному оцінному, теоретичному і практичному ставленні до неї. Усвідомлення є актом свідомості, предметом якого є сама її діяльність. Усвідомлення - це фокусування свідомості на психічних процесах, на тих чуттєвих образах дійсності, які особистість завдяки їм отримує. В основі усвідомлення лежить узагальнення власних психічних процесів, що зумовлює до оволодіння ними. Найбільш загальна характеристика усвідомлення психічних процесів (психічних образів) ґрунтується на таких засадах:
Характерними структурними компонентами свідомості є:
Ставлення особистості до свого оточення виявляється в оцінці предметів та явищ і здатності до критики своїх дій, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера. 26. Проблема походження сідомості. Свідомість і мова. Проблема свідомості – одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень. Одним із важливих філософських питань завжди було і залишається питання про зв'язки між свідомістю й буттям. Свідомості відповідає специфічно людський спосіб буття в світі, взаємодія зі світом. Цим способом є практика, тобто практично-перетворювальне ставлення до дійсності, за допомогою якого людина створює своє "неорганічне тіло", "другу природу" і взагалі творить культуру. Формування культури на основі практики спричиняє виникнення свідомості. Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідомлювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють терміном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнення та можливості століттями хвилювало кращих представників людства, надихало на пошук та творчі злети. Проблема свідомості була однією з основних у філософській думці із самого початку її виникнення. Методологічною засадою тлумачення походження свідомості завжди було основне питання філософії. Залежно від того, яка форма філософування була властива тій чи іншій епосі, а також від рівня розвитку філософії взагалі, свідомість отримувала різні тлумачення. Сучасна філософська думка займається детальним вивченням проблем, пов’язаних з аналізом мови, а також його зв’язком з пізнанням навколишньої дійсності. Свідомість і мова настільки тісно взаємопов’язані між собою, що вивчати ці філософські категорії окремо просто не представляється можливим. Якщо брати загальні критерії оцінки мови, то найчастіше він визначається як система знаків, яка служить засобом людського мислення, спілкування і самовираження. Завдяки цій системі здійснюється пізнання навколишнього світу, а також відбувається становлення і формування цілісної особистості. Свідомість і мова в філософії настільки переплетені один з одним, що відокремити їх просто неможливо. Більш того, багато медичні дослідження показали, що грамотна і зв’язна мова, яка укладається в рамки логіки і правильного словотворення, є невід’ємною частиною свідомості здорової людини. Мова є не тільки специфічним засобом зберігання і передачі інформації, але і засобом управління людською поведінкою, оскільки він також невіддільний від жестів і міміки людини. 27. Ідеальність свідомості Ідеальність – найважливіша властивість свідомості. Протягом багатьох століть проблема ідеального залишається однією з найактуальніших і складних у світовій філософії. Саме з протилежного ставлення до природи і ідеального у філософській думці народжується протистояння матеріалізму та ідеалізму, а також різноманітні “прочитання” ідеального і матеріального в різних філософських школах. Філософська інтерпретація ідеального еволюціонує від питання про співвідношення свідомості, ідеї і матерії, предметів реального світу. Ідеалістична традиція розглядає ідеальне як конструктивно-перетворюючу сутність дійсності, імпульс зміни і розвитку матеріального світу, а світ матеріальних явищ як сферу реалізації, вираження і прояву ідеального. Як справедливо зазначає Е.В. Ільєнко, “об’єктивність” ідеальної форми “не помилка Платона і Гегеля, а безперечний факт тверезої констатації незалежного від волі і свідомості індивідів існування ідеального в просторі людської культури” 28. Нейрофізіологічні основи свідомості Проблема співвідношення свідомості і мозку знаходиться на стику філософії і конкретно-наукових дисциплін. Філософське вирішення цієї проблеми представлено в 3 варіантах:
Свідомість людини неможлива поза мозком, але її специфіка ним не вичерпується, вона стосується всього багатства життя людини у світі і його таємниць, що особливо проявляється в таких загадкових явищах людської психіки, як сновидіння, телепатія, осяяння, інтуїція, віра, екстрасенсорика, магія і т.ін. Передусім треба відмітити, що мозок як орган свідомості, повинен розглядатись не просто як фізіологічна система, а як прижиттєво сформований орган. Те, що мозок є у людини від народження ще не означає, що він одразу є органом свідомості – таким він формується під впливом діяльності і життя людини в суспільстві. Структура мозку: Перший блок складається з групи апаратів, що містяться в глибині і переважно нижній частині мозку, він відповідає за хімічний обмін в організмі, є джерелом потреб, емоцій, потягів та інстинктів людини і слугує “енергетичним” блоком мозку. Він вважається успадкованим нами від тварин, хоч і трансформованим в суспільстві. Подразнення цих ділянок викликає радість або злість, задоволення або страждання, а їх пошкодження призводить до надмірного збудження чи страждання. Другий блок мозку – це система певних механізмів задніх відділів великих півкуль кори головного мозку, за допомогою якої здійснюється переробка і збереження інформації (зорової, слухової…), а їх пошкодження тягне затруднення мови і письма. Третій блок розташований у передній частині мозку, завдяки йому здійснюється програмування, контроль і самоконтроль поведінки людини (наміри, дії, плани). Неважко зрозуміти, що складні розумові функції передбачають активність всіх трьох блоків. Характерно, що відображення об`єкта в мозку здійснюється в залежності від того, як він переломлюється через діяльності людини, її мову, у якій формі (усній чи письмовій) інформації він доходить до нас. Цікаво, що у праворуких це відображення відрізняється від ліворуких. Відповідно й формується спеціалізація психічного відображення. Так, у праворуких ліва півкуля кори головного мозку концентрує в собі функції абстрактного мислення, мови, сприйняття часу, а права – емоційне сприйняття явищ, їх просторовість. Цей розподіл відомий як асиметрія у діяльності кори півкуль головного мозку. Висновок такий: визначення свідомості як функції високоорганізованої матерії, яким є мозок, не досить для з`ясування суті свідомості, хоча свідомість без мозку була б неможливою. 29. Структура свідомості Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов'язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важкодоступністю наукового вивчення. Багато аспектів, властивостей свідомості ми ще не знаємо, спостерігається дискусійність, навіть протилежність поглядів відносно механізмів, властивостей, функцій, структури свідомості. Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи. 1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать: – відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів; – сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін; – уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів; (більш детально про відчуття, сприйняття, уявлення див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання"); – різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість). 2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать: – воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення; – емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети. 3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах: – поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів; – судження – форма думки, в якій відображаєте ! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків; – умовивід – форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання"); – різні логічні операції. 4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію: – самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості; – рефлексія – це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта (детальніше див. пит. 40 "Свідомість і самосвідомість"). У деяких літературних джерелах можна зустріти думку, згідно з якою до структури свідомості належать також несвідоме (сукупність психічних явищ, що не входять до сфери розуму) та підсвідоме (психічні явища, що супроводжують перехід певної діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму). На нашу думку, таке твердження не має переконливого підґрунтя. Адже сама назва "несвідоме", "підсвідоме" свідчить, що це не свідомість. Доцільно їх розглядати як такі, що знаходяться поряд зі свідомістю. 30. Характеристика форм суспільної свідомості Форми суспільної свідомості розмежовуються за способом відображення дійсності. Розрізняють наукову, релігійну, морально-етичну, історичну, політичну, правову, економічну та екологічну форми суспільної свідомості. Особливе місце у цій структурі належить також соціальній міфології та ідеологічній сфері суспільної свідомості. Розглянемо зміст та сутнісні риси основних форм суспільної свідомості. Науковий світогляд як форма суспільної свідомості відображає світ у вигляді понять, концепцій, гіпотез і теорій, формуючи у такий спосіб відповідний тип світогляду, носіями якого стає основна частина громадян сучасних суспільств, особливо зважаючи на результати та наслідки науково-технічного прогресу. Екологічна свідомість є відображенням складної екологічної ситуації в сучасному світі, розумінням необхідності переходу від «панування над природою», яке спричиняє катастрофічні наслідки, до розумного та виваженого ставлення до природного середовища з метою його збереження та відтворення. Суттєву роль у життєдіяльності суспільства відіграє правова свідомість, що становить сукупність знань та поглядів на юридичні права і норми, які регулюють поведінку людей у суспільстві. Політична свідомість — це сукупність ідей, поглядів, вчень, політичних настанов та методів, за допомогою яких обґрунтовуються і втілюються в життя політичні інтереси суб'єктів соціальної діяльності. Поряд із політичною, суттєва роль у суспільному житті належить і економічній свідомості, яка є продуктом усвідомлення людьми економічних умов їхнього життя, діяльності та відносин. Економічна свідомість суспільства розкривається на рівні економічних ідей та поглядів, теорій і концепцій, що відображають міру розуміння та усвідомлення економічної дійсності. Моральна свідомість охоплює моральнісні погляди й почуття, життєві орієнтації та принципи, цілі й мотиви людських вчинків, саме мораль є сферою визначення межі між добром і злом, честю та безчестям, справедливістю та несправедливістю, нормою та девіацією тощо. Відповідно, суттєва роль належить історичній свідомості, що є усвідомленням минулого та його впливу на сьогодення і через нього — на майбутнє. Загалом історична свідомість — важливий чинник формування самосвідомості народу та людини, патріотизму, національної гідності тощо. Суспільна ідеологія — це система оцінних щодо дійсності ідей, теорій та поглядів. Будь-яка суспільна ідеологія орієнтована на реалізацію практичних інтересів суспільства. 31. Творчий характер свідомості Свідомість людини має творчий характер. Основними компонентами творчого характеру свідомості є можливість створення Людиною у своїй голові таких образів, які, «матеріалізувавшись за допомогою практики, не мають аналога в об'єктивній дійсності; можливість людської свідомості дати відносно вірну картину тих подій, що відбуваються в майбутньому; висунення ідей, для яких ще не визріли об'єктивні умови і передумови. Матеріалістична філософія завжди розглядала людину як суб'єкт, відкидала релігійні та ідеалістичні аспекти визначення суті людини. Творчість є формою буття людини і спрямована на її розвиток і самоудосконалення. Це ЇЇ родова суть. Виникає питання. Чи доступна творчість для кожної людини, у якої нормальна психіка? Однозначної відповіді немає. Традиційно, особливо на рівні буденної свідомості, прийнято вважати, що творчість - це справа небагатьох вибраних, яких спонукають до творчості сили спадкоємності, природний талант, божественна іскра або крайньою мірою творчі здібності. Справа ж переважної більшості, що обділена талантом - діяти за традиціями, зразками, стандартами, інструкціями тощо. Сучасна філософія виходить з того, що творча активність - це визначальна риса людської свідомості, одна з основних її функцій. Однак у різних людей ступінь новизни і цінності результату творчості далеко не однакові. Це залежить від внутрішньої активності, ступеня соціалізації і характеру діяльності особи, від того, чи повністю володіє людина необхідними для творчості якостями. Справа в тому, що інтелект окремої людини, як і механізм мислення різних людей, -єдиний, але різна підготовка, форми мислення, здібності до вирішення тих чи інших завдань тощо. Суб'єктами творчості можуть виступати не лише особи, але й різні спільності людей, клас, нація, суспільство. Продуктом творчості є все середовище, що оточує людину, тобто друга природа у всій її багатоманітності. Руйнування старих систем і створення з їх елементів нових систем, комбінування є фундаментальним моментом творчості, її змістом. В принципі, людина може зробити не лише будь-яку природну річ, але й нескінченну кількість речей, що не існують в природному світі і не можуть виникнути. Отже, творчість - результат діяльності голови, тобто свідомості (насамперед мислення) і рук, а базою творчості виступають знання і досвід, набуті людиною в процесі пізнання і практичної діяльності. 32. Свідомість і духовне життя суспільства Суперечливий процес розвитку суспільних відносин, зростання ролі суб'єктів цих відносин, людини, особистості зумовлює необхідність пошуку оптимальних шляхів функціонування, збагачення духовного життя суспільства. Особливо важливого значення теоретико-філософське дослідження цієї проблеми набуває у наш час. Об'єктивними причинами, що актуалізують важливість проблем духовного життя суспільства, розробку нових, нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення є: всебічне відродження національного в культурі, духовності, його зближення з, загальнолюдським на основі зростаючої інтеграції життя народів; гостра необхідність становлення нової якості духовності людей, їхнього менталітету, культури, мислення, свідомості; утвердження ефективних шляхів формування, виховання духовності, культури, свідомості людей, які б найповніше реалізовували духовний потенціал особистості; переосмислення класичних парадигм розвитку духовного життя суспільства. Основу духовного життя становить духовний світ людини — її духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства. Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне. Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе такі складові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура. |