- Поняття курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів.
- Право використання курортних, лікувально-оздоровчих зон.
- Особливості охорони і використання.
- Правилами утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України
- Управління у галузі використання та охорони курортних , лікувально-оздоровчих зон і курортів.
Загальна характеристика нормативного регулювання правокористування оздоровчих та рекреаційних зон
 Скачать 24.46 Kb.
|
|
Загальна характеристика нормативного регулювання правокористування оздоровчих та рекреаційних зон Певні особливості в правовому регулюванні мають природні території, які характеризуються особливими природними особливостями і можуть забезпечити життєво-необхідні потреби людини в оздоровленні, відпочинку, нормальному існуванні. Збереження і охорона таких територій (зон) можлива при наявності детального, досконалого правового регулювання. До таких зон належать курортні, рекреаційні, лікувально-оздоровчі. Ці види природних територій визначені рядом законодавчих актів. Зокрема Конституцією України . А згідно ст.50 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організованого відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. У Водному Кодексі, зокрема в ст. 62, визначено поняття лікувальних водних об’єктів, тобто тих, що мають природні лікувальні властивості. Тут говориться також про користування водами і виділення ділянок водних об’єктів для оздоровчих, рекреаційних і спортивних цілей. Лісовий Кодекс України в системі груп лісів виділяє санітарно-гігієнічні та оздоровчі ліси (ст.36), а також виділяє права користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей (ст.9). Найповніше, узагальнено поняття відповідних зон дається в Законі України “ Про охорону навколишнього природного середовища ” ( 25.06.91. ред. 2014). Відповідно до ст.62 цього закону курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей, а згідно ст. 63 рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. Поняття курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів. Прийнятий 05.10.2000р. Закон України “Про курорти” містить в ст.1 визначення понять: *Курорт - освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. *Лікувально-оздоровча місцевість - природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Як бачимо, законодавство не визначається чіткістю і однозначністю визначень понять. Доцільно було б чітко визначити і розмежувати поняття “курортних зон”, “лікувально-оздоровчих зон”, “курортів” тощо. Зокрема, лікувально-оздоровчими зонами повинні визнаватись природні території, що мають виражені лікувально-оздоровчі властивості і природні лікувальні ресурси (вони повинні виявлятись, обліковуватись, братись під особливу охорону). Курортною зоною є освоєна лікувально-оздоровча територія, на якій розміщені об’єкти інфраструктури, лікувально-курортні заклади призначені для організації лікування, реабілітації, профілактики захворювань (зараз за Законом України “Про курорти” названо не “курортна зона”, а “курорт”). Рекреаційна зона - природна територія, що призначена для організації відпочинку, туризму населення. Ознаками є: -підтверджена наявність природних лікувальних, оздоровчих, рекреаційних ресурсів, придатних для організації лікування, оздоровлення, відпочинку; -встановлення у визначеному порядку їх меж, розмірів, видів; -визначення правового режиму їх використання і охорони. Слід також визначити, що ст.4 закону розрізняє: -курорти державного значення (природні території, що мають особливо цінні і унікальні природні лікувальні ресурси – ті, що рідко зустрічаються на території України і мають обмежене поширення); -курорти місцевого значення (території, що мають загальнопоширені лікувальні ресурси – ті, що поширені в різних регіонах України і мають значні запаси). Право використання курортних, лікувально-оздоровчих зон. Правовий режим відповідних зон має свої особливості, зумовлені природними особливостями самих територій і спрямований, в першу чергу, на збереження лікувальних, оздоровчих, рекреаційних характеристик, попередження їх забруднення і виснаження. Особливостями їх правового режиму є: -можливість встановлення більш суворіших нормативів, екологічних вимог; -цільове використання в залежності від їх властивостей: лікувальних, рекреаційних тощо; -обмеження господарської та іншої діяльності, що може негативно вплинути на їх природні характеристики. Чітко режим лікувально-оздоровчої зони не визначений. Згідно Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади і місцевого самоврядування. Згідно Водного кодексу України - водні об’єкти, що мають лікувальні властивості належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку і вони використовуються виключно в лікувальних і оздоровчих цілях. Згідно ст.62 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” оголошення земель оздоровчого призначення курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України і Верховною Радою АРК. Детально законодавство визначає тільки порядок створення курортів (курортних територій) і передбачає: -подання клопотання (органами влади, місцевого самоврядування, зацікавленими підприємствами, установами, громадянами); -розгляд цих клопотань (спеціально уповноваженим державним органом – Державний департамент з питань діяльності курортів у складі Мінохорони здоров’я, Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів України або його органи на місцях ), -розробка проектів з обов’язковим проведенням державної екологічної експертизи, -прийняття рішення про створення щодо: -курортів державного значення – Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, -курортів місцевого значення – Верховною Радою АРК, обласні ради за поданням відповідними органами виконавчої влади. Щодо створення рекреаційних зон, то єдиний порядок відсутній і залежить від різновиду зони, її правового режиму. Особливості охорони і використання. За загальним правилом згідно ст.62 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” в межах курортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан території, що підлягає охороні. Найбільш детально врегульована правова охорона і використання курортів. Зокрема, згідно ст.27, 28 Закону України “Про курорти” в межах курорту встановлюється округ санітарної охорони, зовнішній контур якого збігається з межею курорту та в межах якого забороняється будь-які роботи, що приводять до забруднення ґрунту, повітря, завдають шкоди лісу тощо. Цей округ поділяється на зони: -перша зона – зона суворого режиму; -друга – зона обмежень; -третя – зона спостережень. Щодо рекреаційних зон, то до них входять ділянки зелених зон і зелених насаджень міст і інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, землі, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних таборів, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, земельні ділянки надані для дачного будівництва і спостереження інших об’єктів стаціонарної рекреації. Це не вичерпний перелік. Зокрема, 1) рекреаційна зона може бути частиною природно-заповідного фонду, наприклад, зони регульованої і стаціонарної рекреації, національних природних парків, території регіональних ландшафтних парків. Їх режим визначений законодавством про природно-заповідний фонд.Це можуть бути зелені зони навколо міст, промислових підприємств (зелені зони, парки, лісопарки). Їх виділення, визначення розмірів здійснюється державними органами лісового господарства у відповідності з Порядком поділу лісів на групи, віднесенням їх до категорії захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду. Розмір залежить від величини населених пунктів, кількості населення тощо. Відповідно до ч.3 ст.53 Лісового кодексу в таких лісах допускаються тільки рубки, пов’язані з реконструкцією малоцінних молодняків. 3) це можуть бути території зелених насаджень в містах, які відтворюються згідно з генеральними планами населених пунктів (парки, бульвари, сквери). Їх режим визначений Правилами утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України зокрема, в них визначені поняття насаджень загального користування – озеленених упорядкованих територій, призначених для відпочинку населення з вільним доступом. В р. 3 Правил встановлені основні вимоги щодо охорони і збереження цих зелених насаджень, територій, зокрема, забороняється : 1. влаштування звалищ сміття, 2. обладнувати стоянки транспортних засобів, якщо це призводить до пошкоджень зелених насаджень, 3. прикріплювати до дерев рекламні щити, 4. добувати сік з дерев тощо. Для цих зелених насаджень встановлені стандарти рекреаційної навантаження (допустима максимальна кількість людей, що можуть одночасно перебувати в парку, сквері). 4) інші рекреаційні території в межах населених пунктів (пляжі) – визначаються місцевими Радами; 5) території санаторіїв, баз відпочинку, кемпінгів, приватних дачних ділянок – в залежності від розташування і режиму власності, 6) водні території. Згідно ст.64 Водного кодексу місця користування водами в оздоровчих, рекреаційних цілях встановлюються відповідними Радами. Використання здійснюється в порядку загального і спеціального користування. Окремо слід виділити спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони на яких встановлений і діє спеціальний правовий режим економічної рекреаційної діяльності та порядок застосування законодавства України, зокрема, Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”. Управління у галузі використання та охорони курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів. Управління у галузі використання і охорони курортних, лікувально-оздоровчих зон та курортів тісно пов’язане з управлінням в області курортної діяльності і оздоровчого відпочинку. Державну політику управління визначає Верховна Рада Ук-раїни шляхом законодавчого закріплення відносин у галузі ви-користання і охорони курортних і лікувально-оздоровчих зон, розвитку курортів, визначення мети, головних завдань, напрямків, принципів і пріоритетів; встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування; створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових та інших регуля-торів розвитку курортної галузі; затвердження комплексних і цільових програм. Управління у сфері діяльності курортів здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, Рада міністрів Ав-тономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, інші органи виконавчої влади та ор-гани місцевого самоврядування. До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері діяльності курортів належить: -реалізація державної політики у сфері діяльності курортів; -забезпечення розроблення і виконання державних програм та прогнозів розвитку курортів; -встановлення норм і правил користування природними ліку-вальними ресурсами; - організація ведення державного обліку природних лікуваль-них ресурсів, лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів; — проведення державної експертизи державних програм роз-витку курортів і генеральних планів курортів, що мають державне значення, та їх затвердження; -затвердження порядку ведення моніторингу природних тери-торій курортів і порядку створення та ведення Державного кадаст-ру природних територій курортів України і Державного кадастру природних лікувальних ресурсів України,тощо. Державне управління в галузі використання та охорони курортних, лікувально-оздоровчих зон також здійснюють Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство праці та соціальної політики України. Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству та інші уповноважені органи державної виконавчої влади. Контроль за дотриманням правового режиму курортних, ліку-вально-оздоровчих зон і курортів та облік їх ресурсів здійснюють санаторно-курортні та лікувальні заклади як природокористувачі. Висновок: Державну політику управління визначає Верховна Рада Ук-раїни шляхом законодавчого закріплення відносин у галузі використання і охорони курортних і лікувально-оздоровчих зон, розвитку курортів, визначення мети, головних завдань, напрямків, принципів і пріоритетів, тощо. Управління у сфері діяльності курортів здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Особливості правового режиму курортних, рекреаційних і лікувально-оздоровчих зон зумовлені природними особливостями самих територій. Він спрямований, в першу чергу, на збереження лікувальних, оздоровчих, рекреаційних характеристик, попередження їх забруднення і виснаження. До них належать: 1) можливість встановлення більш суворіших нормативів, екологічних вимог; 2) цільове використання в залежності від їх властивостей: лікувальних, рекреаційних тощо; 3) обмеження господарської та іншої діяльності, що може негативно вплинути на їх природні характеристики та інше. ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА: Конституція України. –К., 1996. Водний кодекс України // Відомості Верховної Ради, 1995 р., № 24. Земельний кодекс України. – К., 2001. Лісовий кодекс України // Відомості Верховної Ради, 1994 р., № 17. Закон України “Про курорти” // Урядовий кур'єр. - 2000. – 5 жовтня. Закон України „Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 р. Закон України „Про плату за землю” від 19 вересня 1996 р. За-кон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. (із наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. |