Особливості побуту та умови проживання словян у найдавніші часи
 Скачать 60.14 Kb.
|
|
16. Наукові знання і книгодрукування в період гетьманщинни. Особливий розвиток набули нац.школи світського характеру. Шкільна освіта будувалась на досвіді , який був накопичений ще за часів КР. Першим навчальник закладом вищого ступіня була Острозька греко-словяно-латинська школа, засновала у 1576р. князем Констянтино Острозьким для боротьби проти польсько-шляхетського і католицького засилля. Першим ректором Острозької школи був вчений і письменник Герасим Смотрицький , викладачами школи були відомі діячі острозького науково-літературного осередку В.Суразький, Т.Михайлович, К,Лукаріс,П. Сагайдачний. Шкільна освіта, як і загалом національно-культурний рух в Україні, у цей час переважно повязано з життям міст. Організація міськиї братств супроводжувалась улаштуванням у них братськиї шкіл. Також важливим осередком освіти у Києві було братство, засноване у 1615р. У 1632р.на базі Київської братської школи та Лаврської школи був створений новий навчальний заклад – Києво-Могилянська колегійя, названа так на честь її проректора митрополита П. Могили. Різніше 1708р колегія отримала статус академії. ДО академії приймались представники всії станів. Переважну більшість студентів тут становили діти козацької старшини, міщан, селян. Навчання в К-М колегіумі тривало 12 років. Першоосновою всієї навчальної програми в академії, крім вивчення мов, були так звані 7 вільних наук – граматика, риторика, піїтика, філософія, математика, астрономія й музика. Розвиток освіти і шкільництва того часу був тісно повязаний з розвитком друкарської справи. Перша книжка словянсько мовою глаголицею була надрукована в 1483р. у Венеції. У 1491р. у Кракові вийшли книжки кирилецею, яка лягла в основу пізніших азбук російської, укр., білоруської, болгарської та народів сучасної Югославії. Для друку використовувались виконані в Україні копії церковнословянських рукописів у російській редакції. У східнословянських народів найпершими зявляються білоруські друковані книги, видання яких повязане з іменем Георгія-Францішека Скорини. У 1517р. скорина надрукував першу книжу «Псалтир» церковнословянською мовою в чеській Празі. 1 березня 1564р. Іван Федоров і Петро Мстиславець відтиснули останні аркуші першої відомої в Росії друкованох книжки «Апостол». У 1565р. вийшов з друку «Часовник» . Але незабаром друкарі виїхали переїхали за литовський кордон. Іван Федоров і Петро Мстиславець знайшли собі пристановище у князівстві Литовському. Тут вони заснували друкарню , з якої в 1568-1569рр. вийшли «Євангеліє учительноє» і «Псалтир». У 1580р. Іван Федоров надрукував в Острозі на Волині «новий завіт»,а в 1581р. вийшла друком відома Острозька біблія. Друкування книжок в Україні було могітним поштовхом для розвитку письменства, оствіти і всіх галузей художньої культури України. 17 Літописанння і л-ра середини 17 кінець 18 ст. В історії л-ри 17-18 ст. визначне місце посідають літописи, головною темою яких було відображення визвольної війни 1648-1654рр. під проводом Б.Хмельницького проти польсько-шляхетськиї загарбників. Поширення цього жанру було зумовлене тим, що він міг найпослідовніше і найповніше відбити знаменні події. У кожному з них відбилась індив.манера письма авторів, їх погляди на характер визвольної боротьби, її оцінка. Українські літописці, зображаючи героїчні сторінки боротьби народу проти іноземної навали, намагались свої твори доводити до сучасності. Вершину укр..літописання 17-18ст. складають твори Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Їх твори найбільше та найкраще розповідають про визвольну війну , життя народу та становище України. Надзвичайно важливими джерелами для істориків України є літописи 17 ст. назви яких часто давались просто за місцем їх появи чи зберігання наприклад, Густинський, Львівський, київський, добромильський та ін.. З літературного боку найцікавішим історичним твором є «Кройника злето-писцов стародавніх» 1672р. ректора київської колегії Феодосія Сафоновича. До нас дійшли кілька списків цієї праці, яка так і не була надрукована. Перша частина, яка охоплює події від найдавніших часів до кінця 18 ст. – компілятивна. Автор просто вибрав найцікавіші, на його думку, факти з попередніх джерел, щоб потім повязати давню історію з новою, показати генезис своїх земляків із спільного для південно-сх. Слов’янства кореня – Київської Русі. Оригінальнішою є друга частина літопису як збірник історичних повістей про найвизначніші історичні події в північно-східній Русі,а також в Україні від початку 14 до 17 ст. Написана мовою, близькою до народної розмовної, «Кройника» Д.Сафоновича дала поштовх до створення першого короткого нарису з історії України та Росії під назвою «Синопис». Укр.література другої половини 17 ст. в усіх її видах,родах і жанрах розвивалась під впливом буремних історичних подій цього періоду. Це сприяло дальшому зближенню і взаємозбагаченню культур східнослов’янських народів, благотворно позначилось на розвитку освіти, науки, книгодрукування,л-ри, мови, образотворчого мистецтва. У період інтенсивного розвитку в укр..л-рі ренесансного-барокових тенденцій помітними досягненнями відзначилась історична,ораторсько – проповідницька, полемічно-публіцистична та агіографічна проза. Серед віршованої л-ри також виділяються твори історичної тематики, які відображали події визвольної війни укр..народу та возз’єднання України з Росією. Драматична література другої половини 17 ст. мала виразно бараковий характер з елементами бурлеску. Визначне місце в історії розвитку л-ри, філософської та педагогічної думки в Україні посідає творчість Г.Сковороди. 18.Діяльність Сковороди Літературно-громадська діяльність Літературно-громадська діяльність Григорія Савича Сковороди припадає на складний час суспільного життя не лише Росії, а й Західної Європи — період занепаду феодалізму і становлення капіталізму. Визначальною рисою цього періоду було посилення інтересу до всього національного; побуту, мови, фольклору. Сковорода у своїх творах теж милується рідною природою, турбується долею народу, захоплюється його ватажками наприклад, Богданом Хмельницьким. Творчу спадщину Григорія Сковороди складають: збірка ліричних поезій «Сад божественных пісень», книга «Басни Харьковскіе», філософські трактати та притчі. Літературна і філософська спадщина Г. С Сковороди тісно переплітаються. Найголовніша мета письменника і філософа — пізнання світу і сутності людського буття. Людина — центральна постать у філософії Сковороди. Мандрівний філософ закликав людей жити в красі і гармонії згідно з законами природи. Щоб змінити суспільство, кожній людині необхідно спочатку змінити себе. У трактаті «Начальная дверь ко христіанському добронравію» Сковорода писав, що весь світ складається з двох натур: одна видима, друга — невидима, перша являє собою явища матеріального світу, друга — це Бог, дух, розум, істина. І по відношенню до всього світу, космосу, людина становить мікрокосм малий світ. Для пізнання світу їй потрібно пізнати себе. Людське щастя полягає у самовдосконаленні. Щасливою може бути тільки та людина, яка знайшла своє місце в житті. Ідея «еродної праці» — праці за нахилами — має велике значення у філософії Сковороди. Він доводить, що людина повинна займатись улюбленою справою. Тільки тоді вона буде щасливою і принесе користь суспільству. Гармонійний же розвиток людини полягає у «еродній» діяльності і свободі. Григорій Савич Сковорода був виразником ідей найбіднішої категорії населення. Він виступав проти покріпачення селян, мріяв про новий світ, в я кому не буде ворожнечі, а люди стануть рівноправними членами суспільства. Його демократичні погляди знайшли своє вираження і у просвітительській діяльності, і у творчості, У нову історичну епоху переходу від феодалізму до капіталізму Сковорода написав цілу низку творів на соціально-етичні теми. Завдяки самобутності думки, пафосові заперечення світу несправедливості, відданості високим гуманістичним ідеалам Сковорода став в один ряд з визначними мислителями свого часу. Філософ був переконаний, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві та честолюбстві, а в розумному задоволенні людських потреб та в праці, яка приносить радість. Гонитва за багатством та жадоба наживи ніколи не зроблять людину щасливою. Це Сковорода неодноразово повторював у багатьох своїх працях та листах до друзів. У байці «Жаби» автор так говорить про перевагу праці над неробством: «Всяке багатство зубожіти й висохнути, як озеро, може, а лише ремесло є невичерпне джерело не багатого, але безпечного прожитку». Сковорода завжди підкреслював свою близькість до бідних людей, засуджував панство. В одній із поезій збірки «Сад божественних пісень» знаходиться таке звернення до панів: Вас Бог одарил грунтами, но вдруг может то пропасть А мой жребій с голяками, но Бог мудрости дал часть! А в філософському діалозі «Благородний Еродій» ця думка звучить так: «Довольство своим жизненным уделом и благодарность за него судьбе есть твердь и здравие сердца, приемлющего все во благо и укрепляющегося». Отже, у своїй поетичній творчості Григорій Савич Сковорода поєднав лірику з філософією, а в працях мислителя — філософію з ліризмом. 19. Культурно-просвітницька дія-ть П.Могили Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком провідних шкіл того часу — єзуїтських колегій. Всього в ній навчалося понад сто учнів. Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання. Вся діяльність Петра Могили після вступу його на митрополичу кафедру була спрямована на відновлення повнокровного життя православної Церкви. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім обовязкової загальної і богословської освіти, ретельного дотримання канонічних правил. У своїх грамотах і посланнях ревний святитель і подвижник православя щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство від найменших проступків. У будівельних та реставраційних справах Петро Могила не забував і про свою давню мрію — примирити і поєднати всіх руських людей християнської віри. У 1636 році він звернувся до православних із закликом до примирення з греко-католиками. Він взагалі закликав до миру віруючих усіх віросповідань. У зверненні до священників і мирян Петро Могила писав: Ми закликаємо всіх, хто живе під одним Законом, до сусідської дружби, злагоди і приязні. 20.Усна народна творчість.Історичні пісні,їх тематика та особливості Пісні породжувались подіями та явищами суспільного життя, громадського й родинного побуту, трудовою діяльністю, боротьбою проти іноземних загарбників, національного та соціального гноблення і палкою любов’ю до Вітчизни. У народній пісні майже немає розповідної основи, уся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини психічного стану, думок, бажань, надій, страждань і т. ін. .? Народна лірика своїм походженням сягає в глибину століть. Людна уважно придивлялась до оточуючої природи, напружено вдивлялась у себе i за допомогою мовних засобів художньої уяви та фантазії, а також перебираючи струни свого серця, свій настрій, свої емоції, запліднені думкою, вплітала у надзвичайної краси i вiртуозностi мелодії. Сучасна дослідниця С. Я. Єрмоленко зазначала, що “мова усної народної творчості, зокрема мова народної пiснi, є скарбницею національного свiтобачення, своєрідною енциклопедією почуттів, художньо-емоцiйною пам’яттю народу. Вона має важливе пiзнавально-виховне та естетичне значення. Народна пiсня чи не найяскравіша за усі види фольклору здатна передавати специфіку художнього мислення своїх творців i носіїв, вона й донині перебуває в стані активного побутування, отже, підтримує формування національної самосвідомості українців.? Протягом століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви і символи, які часто приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки фольклорній спадщині ми можемо ознайомитися із побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити їх свята і будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів.? Характеризуючи ліричні пісні та їх різновиди, то їх по праву можна вважати наймолодшим родом пісенного фольклору. Їх становлення відбулось переважно у XVI — XIX століттях. Усі ліричні пісні українського народу можна згрупувати у два великі розряди: соціально-побутові і родинно-побутові. До першої групи належать зокрема козацькі, рекрутські, чумацькі, наймитські, емігрантські пісні. До родинно-побутових зараховують практично усі пісні про родинне життя, а також ті, що стосуються особистого життя людини пісні про кохання, жіночу долю, сирітство, гумористичні, колискові, пісні дітей, молоді і дорослих.? 21.Архітектура і мистецтво сер.17-кін 18 ст. Архітектура посідала особливе місце в мистецькому процесі другої половини XVII—XVIII ст. Внаслідок своєї всебічної природи вона, мабуть, найповніше й найглибше відобразила особливості мистецької традиції, а численні памятки роблять їх достатньо чисельними з відстані часу. Архітектурна думка на українських землях еволюціонувала в руслі власної традиції, активно використовуючи європейський досвід через діяльність, насамперед на західноукраїнських землях, майстрів європейського походження, їх зусиллями на Правобережжі в середині — другій половині XVIII ст. постав ряд видатних памяток. На Лівобережжі з кінця XVII ст. ширилася діяльність російських майстрів. Художники майстерно оздоблювали книги. Сторінки прикрашали цікавими й оригінальними мініатюрами та гравюрами. Цілі майстерні по гравіруванню існували при київській, чернігівській та львівській друкарнях. Діяли і малярські школи. У Києві їх було дві — у Лаврі й Академії. Видатними живописцями, послідовниками київської малярської школи стали Антін Лосенко, Дмитро Левицький і Володимир Боровиковський, які, у силу умов, жили і працювали в основному поза Україною, у Росії. Левицький і Боровиковський розмалювали чудову Андріївську церкву в Києві, споруджену за проектом італійського архітектора Варфоломія Растреллі у стилі бароко. їм же належать парадні портрети російських аристократів, царів і цариць, української знаті. Баро?ко від порт. barroco і далі ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми — стиль у європейському мистецтві живопису, скульптурі, музиці, літературі та архітектурі кінця 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, йому спадкує Класицизм. Заестетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалася справжня поширення європейської цивілізації на інші континенти. 22. музична і театральна культура середини 17 століття кінця 18 Значний крок вперед зробило й українське театральне мистецтво та музика. Драматурги в комедіях і трагедіях розповідали про боротьбу з агресією турків і татар, про героїчні подвиги Б. Хмельницького, П. Сагайдачного, I. Сірка. С. Палія, вигадували різні гумористичні сценки з народного життя. Згодом їх ставили на площах у відкритих театрах-балаганах студенти, а із заснуванням у 1789 р. в Харкові постійного театру — і професійні актори. Вистави відбувались у Києво-Могилянській академії, колегіумах, школах. Український вертеп у цей час поширювався у сусідні країни і користувався особливим успіхом у російських містах — Курську, Тобольську, навіть Якутську, де жили вислані, репресовані царським режимом українці. З розвитком театрального мистецтва набула поширення і професійна музика. її теоретиком вважався Микола Дилецький, автор виданої у 1670 р. «Граматики музичної». Перших музикантів випускали Києво-Могилянська академія та засноване в 1737 р. у Глухові музичне училище, учнями якого все XVTII ст. поповнювалася царська придворна капела. Саме вихованець Глухівського училища, а пізніше і Києво-Могилянської академії Максим Березовський став видатним українським композитором, хоча й жив за межами України, автором першої в Росії опери «Демофонт». Його земляк і учень Дмитро Бортнянський розвинув далі національне музичне мистецтво, написавши опери «Креонт», «Сокіл», а також понад 100 хорових творів, багато з яких і донині чарують слухачів талановитістю. Д. Бортнянський тридцять років керував придворною капелою у Санкт-Петербурзі. Широко використовували пісенну творчість українського народу і такі талановиті музики, як Артем Ведель і Марко Полторацький. У тяжких умовах колоніально-кріпосного гніту розвивалися таланти народних музикантів — кобзарів, лірників, співців, троїстих музик. Серед цих самородків варто згадати простого козака Климовського, автора широко відомої пісні «Їхав козак за Дунай», що й нині входить до репертуару більшості хорів. Джерелом натхнення для поетів, письменників, музик була усна творчість українського народу. Вона справила вирішальний вплив на формування духовної культури. Народна поезія України — пісні, думи, казки — апофеоз краси. Український народ проніс через ст. рабства і неволі дорогоцінні багатства свого генію, оспівуючи мужність, кохання, відвагу, героїзм, вірність, любов до Вітчизни. Герої «Енеїди» I. Котляревського говорять: «Любов к Отчизні де героїть — там сила вража не устоїть, там грудь сильніша од гармат!» |