- 9.Культура писемного мовлення фахівця.Особливості писемної форми мови
- Писемне мовлення .
- Характер писемного мовлення
- Одиницею писемного мовлення
- У документах (циркулярних листах), адресованих декільком однорідним організаціям чи службовим особам, які обіймають однакові посади, можна написати узагальнене значення.
- Але поштову адресу
- Адресу відправника (адресанта) зазначають у лівому верхньому куті конверта.
- Заголовки як засіб рубрикації
- Нумеруючи рубрики, необхідно дотримуватися таких правил
- Основні пунктуаційні правила перелічувальних конструкцій такі
- 14.Види усного спілкування за професійним спрямуванням. Жанри публічних виступів.Композиція мовлення
Відповіді малі. 1 Укр мовадержавна мова в Україні
 Скачать 99.29 Kb.
|
|
8)Особливості усної мови. Усне мовлення - це така форма реалізації мови, яка виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння і є первинною формою існування мови. Українське усне мовлення стало сьогодні засобом широких ділових контактів - у трудовому колективі, на зборах, нарадах, конференціях, з'їздах, а також під час бесід, переговорів з діловими партнерами тощо. Недостатній рівень культури усного ділового мовлення може стати причиною значних економічних втрат. Відомий економіст Г. Карпухін стверджує, що держава на міжнародних переговорах мала значні, мільйонні втрати через неправильно або неточно складені заявки, неточності в патентній формулі, мовне безкультур'я ділових людей. Сьогодні вносять пропозиції про те, щоб до характеристики ділових якостей людини додавати ще й мовну характеристику: вміє чи не вміє чітко та лаконічно висловлювати свої думки. Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) української мови — система норм української літературної мови, що охоплює правила вимови звуків, звукосполучень у мовленнєвому потоці, наголошування слів, а також інтонування. Словесний наголос служить для фонетичного об'єднання слова. Виділення одного із складів відбувається трьома способами: підвищенням тону, посиленням голосу, збільшенням тривалості звучання. Відповідно до цього розрізняють наголос - тонічний, динамічний, кількісний. В українській мові основним фонетичним засобом є посилення м'язової напруженості, а кількісний елемент і довгота відіграють допоміжну роль. Наприклад, у слові корисний наголошеним є другий склад, порівняно з першим і останнім складами він промовляється з відчутними змінами в голосі - корисний?, а також одинадцять, тридцятеро, черговий, новий, завжди, український та ін. Наголос, пов'язаний з виділенням у реченні слова, яке несе особливе смислове навантаження, називають логічним. Від логічних наголосів (основних і побіжних) залежить логічна виразність висловлювання. Змінюючи логічний наголос, можна надавати висловлюванню різних смислових відтінків. Близьким до синтагматичного є фразовий наголос. В емоційно нейтральному мовленні він стоїть на останньому слові фрази як основній одиниці мовлення, що часто відповідає реченню, напр.: Я прийду пізніше. Існують певні правила логічного виділення слів у фразі. Фразовий наголос не тотожний логічному. Відмінність насамперед полягає в тому, що перший керується законами граматичної логіки, а другий залежить від ситуації мовлення, тобто мовець вільно переміщає його в межах фрази (речення) з одного слова на інше, надаючи йому смислової ваги. До орфоепічних норм прийнято зараховувати правила вимови звуків і звукосполучень та наголошування складів у слові. Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови, називається орфоепією (від. грецьк . orthos- правильний, рівний і epos – мова, слово).Орфоепічні нормирегулюють правила вимови звуків і звукосполучень , правила наголошування слів, їх форм при словозміні тощо. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам – полтавським і київським. Досить часто в усні мові спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться. 9.Культура писемного мовлення фахівця.Особливості писемної форми мови Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова... (М. Рильський) Писемне мовлення —це універсальний засіб спілкування людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління. Писемне мовлення — переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову. Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним. У писемному мовленні точніший добір лексики. Тут вживаються різні терміни, професійна й загальновживана лексика тощо. Не вживаються нелітературні слова, лайливі, територіальні. З діалектної лексики добираються лише найцінніші життєво необхідні слова і граматичні форми. У писемному мовленні використовуються складні речення, різні форми сурядності й підрядності, відокремлення, вставні слова тощо. Одиницею писемного мовлення є текст. Його поділяють на абзаци, що логічно пов'язані один з одним. Писемне мовлення передається не лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками тощо. У писемному мовленні форма викладу залежить від того, про який стильовий різновид йдеться. Наприклад, художній текст відрізняється від публіцистичного, науковий від ділового і т. д. Щодо ділового писемного мовлення доречно сказати, що тут можливий не лише текстовий виклад. Є папери, котрі містять тільки конкретні цифрові дані, схеми, таблиці тощо. Це документи стандартного типу. Вони дають можливість ефективно підготувати максимум даних. А є й такі ділові папери, що містять лише загальні відомості. Тут відповідно добираються й мовні елементи. Такі документи мають дещо вільну від стандарту форму викладу. Ефективність того чи іншого документа залежить від мовних засобів, насиченості найнеобхіднішою інформацією. Ось чому кожна організація чи підприємство прагнуть виробити свої типові документи. Перевага їх у тому, що вони не потребують багато часу для складання, легко сприймаються і зручні у використанні.Писемне мовлення. Цей вид має багато кодів: ідеографічне письмо, ієрогліфічне, фонемне письмо. Писемне мовлення має два напрямки: 1) письмо як письмове вираження думки; 2) читання. Письмо — це процес, дія, перекодування змісту думки з коду мислення на графічний, літерний код. Проміжною ланкою перекодування служить фонема. Письмо — це: а) підготовка, формування висловлювання на внутрішньому рівні; б) кодові переходи; в) техніка запису — накреслення потрібних графічних знаків за правилами та орфографічними нормами. Переваги письма такі: мовлення підготовлене, унормоване,відредаговане (як правило). Характер писемного мовленнябагато в чому визначається специфічними умовами писемного спілкування і в першу чергу – відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки. Невизначена кількісно аудиторія обслуговує, як правило, писемне мовлення (адже книжки, статті, газети, журнали розраховані на величезну, саме “невизначену кількісно” аудиторію).Одиницею писемного мовлення,тобто реальним проявом його,є текст – це “ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість. 10)Оформлення адреси. Управлінські документи оформляють на папері формату А4 (297 х 210мм.) та А5 (148 х 210мм.). Для зручності з усіх боків сторінки залишають вільні поля: ліве - 35мм.; праве - не менше 8мм.; верхнє - 20мм.; нижнє -19мм. Якщо текст документа займає не одну сторінку, то на другу сторінку не можна переносити тільки підпис. Також не бажано: 1. відривати один рядок тексту чи слово від попереднього абзацу; 2. починати один рядок нового абзацу на сторінці, що закінчується, краще почати новий абзац на наступній сторінці; 3. переносити слово на межі сторінок, слід переносити це слово на нову сторінку. ПІБ, вул.., село, район,область,індекс Адресат(службова кореспонденція). Адреса проставляється на багатьох документах: листах, доповідних записках, довідках, повідомленнях та ін. Одним з правил адресування документа за новими державними стандартами є написання поштової адреси після назви установи, організації, підприємства, яким надсилається документ. Проте якщо документ надсилається окремим громадянам, то спочатку вказується поштова адреса, а потім прізвище та ініціали адресата. Якщо документ адресовано службовій особі (керівникові), то назва установи є складовою назви посади адресата. У Н.в. Міністерство освіти України У Д.в. Заступнику міністра освіти України п. Артемову В.І. 115049, Київ, вул. Зелена, 14 У документах (циркулярних листах), адресованих декільком однорідним організаціям чи службовим особам, які обіймають однакові посади, можна написати узагальнене значення. У Д.в. мн. Інспектору у справах неповнолітніх У Р.в. Тернопільської області Якщо до складу реквізиту “адресат” входить і поштова адреса, то вона зазначається в документі після назви організації, структурного підрозділу й прізвища слубової особи (для офіційної зовнішньої кореспонденції). У Д.в. Директорові У Р.в. Чернівецької СШ № 11 У Д.в. п. Сальнікову Віктору Івановичу У Н.в. вул. Південно-Кільцева, 7 811013, Чернівці-13. Але поштову адресуне зазначаютьу документі, якщо він (лист) адресований до урядових установ, органів державної влади. У Н.в. Вищий арбітражний суд Відділ листів У Д.в. п. Мисенку М.Л. Адресу відправника (адресанта) зазначають у лівому верхньому куті конверта. 1) Тимошенко Вадим Олегович у Н.в. вул. Грінченка, 23 у Р.в. Донецької області м. Макіївка – 19 у Н.в. 11. Правила цитування. Дотримання специфічних правил вимагають цитати. Вони можуть бути у віршованій і в прозовій формі. Віршовані (обсягом у строфу або півстрофу) рекомендуємо виносити на новий рядок, записувати без лапок, розташування пропорційно на аркуші (це позбавляє неточностей у написанні кожного рядка строфи з великої чи малої літери, що при записуванні суцільним текстом слід враховувати. Цитати ж із прозових творів (або окремі слова іншого автора) записуємо як пряму мову, тобто беремо її в лапки. Щоправда, великі за обсягом цитати теж можна виносити в наступний рядок, але записувати весь текст треба, змістивши його вправо відносно основного тексту. У цитатах слід зберігати всі особливості авторського написання, не можна змінювати жодного слова, на місці пропущених слів ставимо три крапки; коли якесь слово потребує пояснення, то вказуємо, що це пояснення наше (наприклад, ”І якби вони (минулі покоління. – І. Г.) не зберегли мову – цей нетлінний національний скарб, нас би вже не було як українців”). Якщо в цитаті підкреслюють слово чи частину фрази, то після цитати в дужках указуємо: (підкреслення наше. – І. Г.); якщо слово виділяємо в друкованому тексті курсивом чи напівжирним шрифтом, зазначаємо: (виділено нами. – І. Г.). Цитату слід подавати у властивому їй колориті, у точному її значенні, без найменшої видозміни. Цитування можна застосовувати у писемній і в усній формі мовлення. Вправність у цих випадках залежить від знання предмета мовлення, досвіду людства у цій галузі та від почуття міри в посиланнях на чужі здобутки. 12. Рубрикація – це членування тексту на складники, графічне відділення одного складника від іншого, а також використання заголовків, нумерації та ін. Особливо важливою і часто вкрай необхідною для чіткого і повного сприйняття інформації є рубрикація текстів наукового та офіційно-ділового стилів. Найпростішим і найпоширенішим видом рубрикації будь-якого тексту є виділення у ньому абзаців, тобто частин тексту, що виражають одну відносно закінчену думку. Графічно початок нового абзацу (нової думки) позначається відступом праворуч (5 знаків машинопису) від початку рядка. Класичний абзац має три частини:
Заголовок повинен: 1) точно відповідати змістові документа або його частини; 2) бути логічно повноцінним – недвозначним і несуперечливим; 3) бути по можливості якнайкоротшим.Заголовки як засіб рубрикації тексту є необхідним компонентом традиційної системи рубрикації. Поруч із заголовками у цій системі активно застосовується і графічне або словесне найменування більших за абзац рубрик тексту (параграфів, розділів, частин, глав та ін.) та їх нумерування. Обираємо той чи інший варіант нумерації залежно від змісту, логічної структури тексту, його обсягу: у невеликому, простому тексті користуємося для рубрикації однотипними графічними знаками (літерами або цифрами), у більшому та складнішому за структурою будемо вдаватися до використання графічних знаків різних типів. Нумеруючи рубрики, необхідно дотримуватися таких правил:- рубрики можуть нумеруватися лише тоді, коли є хоча б два однорідні елементи переліку; - однорідні засоби нумерації (слова, цифри, букви) можна використовувати тільки до однотипних частин; - комбіновані способи нумерації вимагають точного дотримання правил нумерації. Чіткість, зрозумілість і точність сприйняття тексту залежить і від дотримання пунктуаційних правил оформлення синтаксичних конструкцій з перелікамиОсновні пунктуаційні правила перелічувальних конструкцій такі: 1. Після рубрик переліку, якщо вони не складні за будовою, ставимо кому, якщо ж ускладнені однорідними членами речення, вставними конструкціями, зворотами, ставимо крапку з комою. 2. У кінці рубрик переліку, коли вони досить поширені і кожна з них становить закінчене речення, ставиться крапка. Якщо окремі рубрики тексту, що починаються з абзаців (і нумеровані, і ненумеровані), закінчуються крапкою, то перше слово після двокрапки пишеться з великої літери. 3. Перед словами а саме, як-от, як та іншими, що стоять у реченні з однорідними членами після узагальнюючих слів, ставиться кома, а після них двокрапка. 4.Позначення (нумерація) рубрик переліку може бути буквеним (а), б), в)), цифровим (1), 2), 3)), словесним (по-перше, по-друге, по-третє). Після цих позначень може ставитися крапка, тоді речення починається з великої літери, а фразу закінчуємо крапкою. Але здебільшого буквені позначення подаються без крапки і після них перше слово переліку починається з малої літери, а цифрові позначки мають крапки після цифр без дужок. 13) Технічні правила переносу; Розрізняють орфографічні й технічні правила переносу слів. Орфографічні правіша переносу базуються на складоподілі, оскільки частини слів з одного рядка в другий можна переносити за складами, До технічних правил переносу ставляться такі вимоги: 1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або умовні скороченняЯкщо прізвища, імена, по батькові, звання тощо подаються повністю, то прізвища, а також по батькові можна переносити 2.Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 3. Граматичні закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т.ін., т-во. 5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки 14.Види усного спілкування за професійним спрямуванням. Жанри публічних виступів.Композиція мовлення Публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, виступ Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період. Промова — це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо. Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Завдання оратора — виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії. В Агітаційній промові роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя. Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та арґументованістю викладених у ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виважене, а не на емоційно схвильоване сприйняття слухача. Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь події з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер. Настановча — вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу. Оглядові лекціїчитають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.Лекції зі спеціального курсу зазвичай присвячені певній вузькій галузі науки, дослідження. Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Лекція має традиційно чітку структуру — вступ, основна частина, висновки.Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає'
Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків. Ділова бесіда буде мати позитивний результат лише за умов уважного сприйняття співрозмовниками точки зору й доказів свого партнера, висловлених по суті, із відповідною тактовною реакцією щодо отриманої інформації. Ураховуючи проблематику, що буде порушуватися під час розмови, мету зустрічі, вік, стать, а також поведінку та характер взаємин учасників, можна вичленувати такі основні фази ділової бесіди:
|