Искусство
Языки
Языкознание
Вычислительная техника
Информатика
Экономика
Финансы
Психология
Биология
Сельское хозяйство
Ветеринария
Медицина
Юриспруденция
Право
История
Физика
Экология
Этика
Промышленность
Энергетика
Связь
Автоматика
Электротехника
Философия
Религия
Логика
Химия
Социология
Политология
Геология
Відповіді малі. 1 Укр мовадержавна мова в Україні
 Скачать 99.29 Kb.
|
|
15) Бесіда На початку бесіди слід передусім заручитися прихильністю свого співбесідника: якщо ви зустрічаєтеся вперше, треба принаймні познайомитись, викликати до себе симпатію, а вже потім, добившись його уваги, можна викладати свої думки, аргументи, наміри, міркування. Службова бесіда — це дієвий чинник установлення контакту, з'ясування непорозумінь, розв'язання проблем, залагодження конфліктів тощо. На основі практики вироблені певні правила ведення службової бесіди керівника з підлеглими, які слід знати, але не варто обмежуватися лише ними:
У свою чергу, працівник, запрошений на службову бесіду, повинен дотримуватися теж певних правил і норм:
16) . Іншомовні слова та вимоги до їх вживання Слід бути обережним й уважним під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, тоді вживання іншомовних - недоречне. Якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використати в певних ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем. Ця лексика з фінансової сфери обслуговування (банк, фінанси, кредит). Вживання: • не ставити у текст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові. • вживати іншомовні слова в діловодстві допустимо лише в тому значенні, в якому воно зафіксоване в словниках. • Не рекомендуємо користуватися в одному і тому ж документі іншомовним словником і його українським відповідником. У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження. Вони означають: - назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил; - назви побутових предметів: парус, миска, ванна; - поняття церковно-релігійного вжитку: вівтар, ангел, антихрист, ікона, ієрей, ладан, ідол; - терміни науки, культуру, мистецтва: апостроф, ідея, театр, музей, корал, філософія, комедія. З грецької мови засвоєно чимало імен людей: Софія, Федір, Олена, Петро. В українській мові чимало слів латинського походження вони належать до понять наук, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, меридіан, екзамен, депутат, декан. З латинської мови запозичені імена: Юлія, Валерія, Віктор, Павло, Марко. З французької мови засвоєні слова що стосуються побуту, назв одягу, науки, техніки, мистецтва, технічних і військових понять. Наприклад: абажур, браслет, пудра, бюлетень, екіпаж, бюст, кабінет, маршал, пансіон. З німецької мови прийшли деякі адміністративні, технічні, медичні, торговельні, військові, виробничі терміни, назви предметів побуту, рослин, птахів, ігор, наприклад: штат, шахта, цех, бухгалтер, бинт, фельдшер, кеглі, матрац. Чимало слів в українській мові засвоєно з італійської. Наприклад: опера, бемоль, інтермецо, бас, лібрето, арлекін, дебет, кредит, банк, вата, барикада. У словниковому складі української мови є елементи, що прийшли через посередництво російської та інших мов. Але представлені вони здебільшого одиницями й вживаються рідко. Наприклад: булат, тахта, караван, гиря, сакля, чурек, орангутанг. 17.Історія становлення і розвитку української термінології.Основні термінологічні словники Словники - це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Усі словники залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання поділяють два типи: енциклопедичні і філологічні..Енциклопедичні словники за характером матеріалу поділяють на загальніта спеціальні(або галузеві, тематичні).У філологічних словниках слово характеризують з найрізноманітніших боків. Тому їх поділяють на тлумачні, перекладні, історичні, орфографічні, орфоепічні, словники наголосів, іншомовних слів, термінологічні, синонімічні, фразеологічні, діалектні, етимологічні, словники омонімів, антонімів, паронімів, частотні, інверсійні, словники мови письменників, ономастичні та ін.Тлумачні словники пояснюють, розкривають значення слова та його відтінки, вказують на граматичні й стилістичні властивості, подають типові словосполучення і фразеологічні звороти з цим словом.Словники іншомовних слів є різновидом тлумачних, у них пояснюється значення слів, запозичених з інших мов. У словникових статтях вказується, з якої мови прийшло слово, який мало вигляд у ній. Якщо значень декілька, наведено усі.Термінологічні словники містять терміни певної галузі науки, техніки, мистецтва. Вони бувають загальними та вузькоспеціальними, крім того, можуть бути тлумачними і перекладними (або водночас і перекладними, і тлумачними). Орфографічні словники подають перелік слів, а також словоформи у їх нормативному написанні. Залежно від частини мови слово має певний граматичний коментар, додаткові граматичні форми змінюваних слів тощо.Орфоепічні словники є довідниками з правильної літературної вимови і нормативного наголосу. У словниках цього типу слова або їх частини, вимова яких не збігається з написанням, подаються в транскрипції. Акцентологічні словники - це словники, у яких подано нормативне наголошування слів.Перекладні словники бувають двомовні і багатомовні. Це один із найрозвиненіших напрямів словникарства. Словники скорочень подають складноскорочені слова та абревіатури, розшифровують їх, вказують на граматичні ознаки роду та числа, подають відмінкові закінчення при змінних формах.Етимологічний словник подає інформацію про походження слова, його первісне значення, найдавнішу форму, зазначає, чи слово споконвіку належало мові-основі, чи воно запозичене, яким шляхом відбувалося запозичення, містить наукові припущення щодо того, як слово утворилося і яка ознака покладена в основу назви.Історичний словник - це один із різновидів тлумачного словника, в якому подають слова певної історичної епохи, зафіксовані в тогочасних писемних пам'ятках, з'ясовують їх значення, наводять ілюстрації. Діалектні словники з'ясовують значення та особливості вимови і вживання слів певного діалекту чи групи діалектівФразеологічні словники містять фразеологічні одиниці мови, пояснюють їхнє значення, особливості вживання, походження, можливі варіанти у живому мовленні. Фразеологічні словники бувають одно-мовні тлумачного характеру (тлумачать значення стійкого вислову) і перекладні (подають фразеологічні одиниці певної мови і фраземи-відповідники з іншої мови)Ономастичні словники є цікавим джерелом інформації про власні імена і прізвища, назви населених пунктів, гір, річок, озер тощо. Іноді вони мають науково-популярний характер.Словники синонімів охоплюють групи слів, об'єднаних спільним значеннямСловники омонімів реєструють і пояснюють значення слів, однакових за звучанням, але різних за значеннямСловник антонімів подає групи слів, що мають протилежне значенняСловник паронімів розкриває значення слів, близьких за звучанням, але різних за значеннямСловники мови письменників містять слова і звороти, які використав той чи інший письменник у своїй творчій спадщині. Це словник тлумачного типу, бо в ньому розкрито всі значення слів, з якими вони функціонують у мові письменника. Також подано частоту використання словоформ і типові ілюстрації з творівМорфемні та словотвірні словники. Морфемний словник подає структуру слова, словотвірні - словотвірні гнізда і словотвірні рядиЧастотні словники засвідчують частоту вживання слів у певний час. Існує понад 600 опублікованих і комп'ютерних (на дискетах) частотних словників для 40 мов світу.Інверсійний словник - це словник, в якому слова розташовані за алфавітом кінця слова. Він є корисним для вивчення словотвору і фонетикиСловники-довідники з культури мови допомагають закріпити лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, адже подають проблемні випадки слововживання. Деякі з них мають форму посібника, оскільки вміщують широкі коментарі, наукові і науково-популярні статті. 18) Терміни та професіоналізми в діловій мові Терміни - слова або словосполучення, що служить найменуванням спеціальних понять якої-небудь галузі знання - науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо. Однією з важливих ознак термінів є їх однозначність у тій системі людських знань чи людської діяльності, в якій вони вживаються Професіоналізми - слова, що вживаються на позначення спеціальних понять у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу. Так у мові хореографів побутують такі слова на визначення певних рухів ногами: верьовка, підбивка, м'ячик, присядка, гусцчок, колу палочка, вихиляс, повзунець, молоточок. До професіоналізмів звичайно відносять , назви знарядь виробництва, назви трудових процесій, різні професійні означення загальномовних понять тощо. На відміну від термінів, професіоналізми не мають строгого наукового професіоналізми - конкретні; вони надзвичайно детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії. Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви –своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне. ДО номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д. У вересні 2000 відбулася VIМіжнародна конференція, яка тепер має назву “Проблеми української термінології”.У ній взяли участь 104 учасники, виголошено 138 доповідей. До початку конференції вийшли матеріали, які засвідчили високий рівень конференції та її учасників. Основна увага на конференції була звернена на такі проблеми: • Теоретичні засади термінознавства та лексикографії. • Лексикографія та міжмовні зв'язки. • Нормування та стандартизація термінології. • Термінологія природничих знань. • Термінологія гуманітарних знань. Вони стали віхами розділів збірника "Проблеми української термінології"". Питання іншомовних запозичень в сучасній українській термінології було в центрі уваги публікацій О. Кочерги та Н. Непийводи "Висловлювальні можливості української мови та втілення їх у термінотворенні". Номенклатура – це сукупність умовних символів, графічних позначок, греко-латинських назв на позначення певного маркування. До номенклатури зараховуємо серійні марки машин, верстатів, приладів, підприємств, організацій, установ, географічні назви. Наприклад, півострів, острів, море, гора – це терміни, а Крим, Корсика, Сардинія, Чорне море, Альпи, Карпати – номенклатурні назви. У машинобудуванні двигун, привід, кермо, важіль, глушник – це терміни, а джип, мерседес, тойота – номенклатурні назви. 19) Багатозначні слова і контекст.Багатозна́чність сло́ва наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Синоніми поділяються на три основні групи: 1) лексичні синоніми, що відрізняються смислових відтінками (відомий — видатний — славетний — знаменитий); 2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються стилістичним і емоційними забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти); 3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (століття — сторіччя). Синонімія у термінології – це теж вияв загальномовної закономірності. Особливістю цього явища в термінології є те, що терміни-синоніми співвідносяться з одним і тим самим поняттям й об’єктом. Тому в термінології наявні абсолютні синоніми, що позбавлені стилістичних відтінків. Однак терміни-синоніми відрізняються іншими ознаками, наприклад, структурою, походженням, особливостями функціонування.Антоніми апріорно займають вагоме місце в термінології, адже будь-яке явище, поняття, предмет сприймається глибше та яскравіше при зіставленні чи протиставленні, віднаходженні антитези, діаметрально протилежного значення. Антоніми – це термінні одиниці, які позначають не будь-які протилежні поняття, а обов’язково поняття співвідносні, тобто ті, які належать до одного і того самого ряду явищ об’єктивної дійсності, об’єднаних змістом на основі їхнього протиставлення. В антонімічні відношення вступають різнокореневі терміни-слова (бемоль – дієз, вступ – фінал, збагачення – зубожіння), спільнокореневі терміни-слова (гармонія – дисгармонія, тональність – атональність, рентабельність – нерентабельність) і терміни-словосполучення (зовнішня торгівля – внутрішня торгівля, у музиці: головна партія – побічна партія). Більшість українських різнокореневих антонімічних пар мають мотивацію в загальнолексичних антонімах: зліт – посадка, захворювання – одужання, виробництво – споживання. Значну кількість антонімічних пар становлять інтернаціоналізми: гіпербола – літота, імпорт – експорт. Протилежні поняття виражаються за допомогою використання префіксів полярного значення: недозапилення – перезапилення, сурядність – підрядність. Найпродуктивнішим способом вираження протилежного поняття є приєднання до терміна зі стверджувальною семантикою заперечної частки не: рентабельність – нерентабельність, платоспроможність – неплатоспроможність. Протиставлення інтернаціональних термінів виражається префіксами де-; анти-; а-; екстра- – інтра-; гіпер- – гіпо-: концентрація деконцентрація, гормони – антигормони, тональність – атональність, екстралінгвістика – інтралінгвістика, гіпердинаміка – гіподинаміка. 20.Явище лексичної омонімії.Міжмовна омонімія,її небезпека.Пароніми Пароніми – це близькі за звуковим складом слова, що називають різні поняття. Виділяють зовнішньосистемну паронімію (одне найменування паронімічної групи належить до терміносистеми, а друге є загальновживаним словом або терміном іншої галузі): циклування – циклювання, дефект – дефектон, тензор – цензор. Найпоширенішою є внутрішньосистемна паронімія, що утруднює вживання термінів: карбон – карбен, гармонія – гармоніка, капронова – капринова – каприлова кислота. Серед термінів вирізняємо пароніми трьох типів: автохтонні найменування (образ – образа, говір – говірка, звичай – звичка), назви іншомовного походження (реферат – референт, метил – метилен, екскурс – екскурсія), українські та запозичені найменування (нарада – нарація, прокляття – проклітика). Українські паронімічні назви – це переважно спільнокореневі слова, що відрізняються афіксами (музичний – музикальний). Пароніми іншомовного походження поділяють на спільнокореневі (стенограма – стенографія, концепт – концепція) та різнокореневі (тембр – темп, концепція – концесія, хінін – хітин). Паронімія в термінології і загальновживаній лексиці має спільні риси. Слід пам’ятати, що фонетична близькість паронімічних найменувань може призводити до їх сплутування. Щоб запобігти неправильному вживанню термінів-паронімів, необхідно враховувати семантику словотвірних елементів іншомовного походження. Отже, всі процеси, властиві українській лексиці, притаманні й термінології, яка як невід’ємна частина лексичної системи мови належить до найвідкритіших систем. Кількісні та якісні зміни в межах української термінології є результатом взаємодії лінгвальних та екстралінгвальних чинників і закономірностей. Омонімія в терміносистемах виникає, коли значення багатозначного в минулому слова розходяться настільки, що втрачається спільна основа. Такі слова входять у різні терміносистеми (морфологія – в природознавстві та мовознавстві, реакція – в хімії та фізиці). Омоніми виникають також внаслідок творення термінів за допомогою використання побутових слів (лапка, хвіст, шийка). Ставши термінами, ці слова наповнюються зовсім новим термінологічним значенням. Багатозначні терміни і терміни-омоніми можуть існувати, не змінюючи семантики, і поза контекстом. Цим терміни відрізняються від загальновживаних слів, які можуть змінювати значення залежно від фразового оточення. Існує також явище міжмовної омонімії – продукт взаємодії близькоспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням слів, що позначають різні поняття у різних мовах. Це дало змогу називати міжмовні омоніми «фальшивими друзями перекладача». Провокаційна близькість слів – однаковість (чи приблизна однаковість) звучання – створює проблему в міжкультурній комунікації, є причиною двозначних ситуацій або словесною пасткою під час перекладу. Причиною прикрих помилок у щоденному мовленні є сплутування слів, однакових за звучанням у російській та українській мовах. Омоніми можуть застосовуватися у різних функціональних стилях, але лише в художньому – з певною стилістичною метою. Науковий і ОДС вимагає точності контексту, тому омоніми у них не мають стилістичних функцій. 21) Су́ржик (від стар. «сурожь» — суміш різних зерен з житом (рос. рожью)) — мова, яка є сумішшю кількох мов і отже не може розглядатись як чиста (літературна). Інші існуючі назви цього явища — арго, жаргон, креол, лінгва франка. Побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику. Суржик – українсько-російське просторіччя – у текстах з’являється тоді, коли документ пишеться нашвидкуруч одразу “кількома мовами”: розмовною українською, частково російською там, де автор не знайшов українських відповідників. Суржик – скалічена мова, якою користується, як правило, малоінтелігентна частина населення, байдужа до будь-яких мовних проблем. Засилля суржику слід викорінювати з допомогою літературної мови, через її утвердження. Українська мова впродовж багатьох століть була поставлена в такі умови, що можна тільки дивуватися, як вона вижила і збереглася взагалі. Накладене ще в другій половині XVII ст. табу великим тягарем лежало на ній майже до кінця XX ст. Де мешкає кровозмісне дитя? Звичайним середовищем побутування гібридної мови є малі соціальні спільноти, як стійкі (двомовні сім'ї, професійно-виробничі колективи), так і стихійні, як-от у транспорті, в магазині, у черзі до лікаря. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація, яка є природним диханням людини. Саме сімейні мови законсервували цей гібрид, що може використовуватися й несвідомо як основний і навіть єдиний засіб спілкування, й свідомо як засіб мовної гри. Неусвідомлюваний сімейний мовний консерватизм і є власне суржиком: це переважно мова вихідців із села у першому та наступних поколіннях, ідеальним виявом якої є сімейний тандем суржикомовного чоловіка та дружини. Стійка і ефективна структура «низової» культури Суржик - феномен не тільки мовної, а й - що незмірно важливіше й глобальніше - геополітичної стратегії. Це симптоматичний варіант відповіді на питання вибору України. Сучасна влада в державі принципово уникає відповідей на кардинальні геополітичні питання, зокрема щодо орієнтації на Росію чи Захід. А оскільки російську експансію Україна відчуває на порядок сильніше, ніж американсько-європейську, то й реагує на неї податливістю мовної політики. Можна не проголошувати російську мову офіційною, як вимагають східні регіони, але просто-напросто широко й безборонно вживати її в офіційних сферах, що нині й маємо. Треба мати на увазі, що згубний вплив на нашу мову мають не тільки самі русизми, тобто неунормовані, фонетично чи морфологічно спотворені лексеми, а й інші фактори, які деформують нашу мову, розхитують її зсередини, нівелюють її специфічні особливості й ознаки - усе те, що визначає її самодостатність як окремої мови, позбавляють її здатності протистояти російському впливу. 22.Стилістичні норми української мови.Стилістичні помилки в діловому та науковиму стилях : тавтологія, плеоназм, штампи Плеоназм–вислів, у якому є близькозначні, хоч різні за звучанням слова: Розкажисвою автобіографію;Справжні фактидезорганізації порядку;Іншої альтернативинемає. Тавтологія–повторення певної думки дуже близькими за звучанням словами: Рухшироко поширився;Користьвідвикористанняцих препаратів;Тривалістьзасіданнятриває1 годину. Мовленнєвому вияву точності сприяє стандартизованість (головна ознака офіційно-ділового стилю літературної мови), яка полягає у регулярному використанні стандартних мовних конструкцій – мовних стереотипів (кліше). Кліше – це готовий мовний стандарт, який є необхідним елементом ділових паперів, напр.: на основі викладеного; беручи до уваги; подаю до вашого відома; з метою; у зв’язку з тим, що...; зважаючи на те, що...; прошу дозволити; взяти до уваги; взяти за основу; ми, що нижче підписалися. Ці мовні стандарти мають певне функціональне навантаження: економлять розумову енергію, сприяють швидкому й точному складанню документів, однозначному вираженню думки, полегшують ділове спілкування і є нормативним явищем в ОДС. У діловому стилі найбільш поширені такі кліше з головними словами: а) іменниками: виконання доручень, внесення змін, заходи щодо реконструкції, ратифікація угоди, додаткові заходи, грошова допомога, порядок денний, матеріальна відповідальність, за місцем основної роботи, з боку адміністрації, на підставі наказу; б) дієсловами: порушити питання, довести до відома, надати допомогу, взяти до уваги, вжити заходів, надати допомогу, обіймати посаду, виголошувати промову, накласти резолюцію, позбавити слова, брати участь, схвалити пропозицію; в) іншими частинами мови: згідно з розпорядженням, відповідно до чинного законодавства, у зв’язку з виходом на пенсію та ін. Кліше треба відрізняти від мовнихштампів – слів і виразів, позбавлених образності, часто й одноманітно повторюваних без урахування контексту, які є явищем негативним, безбарвним і використання у мові яких, як правило, недоречне. Найпоширеніші штампи в ОДС та ЗМІ такі: дати путівку в життя, являти значний інтерес, необхідно відзначити, приділяти велику увагу, набути широкого розмаху, піддати різкій критиці, викликає занепокоєння стан справ набула гостроти ситуація, працювати на якійсь ниві і под. У розповідях про сучасного успішного керівника підприємства не обходиться без висловів: людина невтомної енергії, пройшов усі сходинки службової кар’єри, людина високих професійних якостей, бере курс на людський фактор, має високий авторитет серед колег тощо. А підприємство, очолюване цим керівником, вийшло на передові рубежі вітчизняної економіки, випускає продукцію широкої номенклатури, робить вагомий внесок у... і т. ін. Навичок висловлюватися штампами людина на жаль, починає набувати ще в школі; майже у кожному творі сучасного школяра читаємо: автор яскраво зображує, яскравим образом твору є, незабутнє враження справив на мене, образ героя виховує в нас такі якості, як і т. д. У побуті ж постійно чуємо побажання творчих успіхів у роботі, міцного здоров’я. 23.Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні.Іменники на позначення статусу,професій,посад,звань.Варіанти відмінкових форм іменників.Кличний відмінок.Основні формули звертань. Слід пам’ятати, що науковий та офіційно-діловий стилі вимагають: 1. Перевагу надавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження; автор, біографія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія, ємність, єство, журі, звершення, зона, інгредієнт, компрометація, кон’юнктура, лабораторія, маркетинг, номенклатура, об’єктивність, поборник, прецедент та ін. Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями. Рід іменників – назв професій, посад, звань – при виборі між наявними в мові формами іноді викликає труднощі. Орієнтуватися слід на такі правила: - Офіційні назви посад, професій, звань – іменники чоловічого роду: професор, нотаріус, директор, секретар, завідувач. Ці слова вживаються для позначення чоловіків і жінок: Звільнити Петрову Н. Я. від виконання обов’язків диспетчера. Зарахувати Клименко А. М. на посаду лаборанта. Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: ці посади в минулому, як правило обіймали особи чоловічої статі. - Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний технолог, статист-дослідник, старший викладач. - Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду й тоді, коли мова йде про жінок: Головний лікар дозволив..., Змінний інженер закінчив... Проте, якщо в документі вказується прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова (найчастіше дієслова) вживаються у формі жіночого роду:Нараду провела директор фірми Люткевич П. І. - Форми чоловічого і жіночого роду мають слова: автор – авторка, аспірант – аспірантка, вихованець – вихованка, дисертант – дисертантка, поет – поетеса, студент – студентка, учень – учениця, спортсмен – спортсменка. - Лише жіночий рід мають слова: покоївка, праля, домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, рукодільниця, друкарка (жінка, що працює на друкарській машинці). - Рід іменників спільного роду староста, суддя, голова, воєвода, сирота визначається синтаксично: Суддя Петрова оголосила вирок. Суддя Петров повідомив про наслідки розслідування. - У ділових паперах не вживаються однослівні найменування осіб замісцем проживання, роботи, статусу: сельчани – жителі села, освітяни – працівники освіти, циркачі – артисти цирку, городяни – мешканці міста. 24.Особливості використання прикметників та займенників у професійному мовленні. Використання форм ступенів порівняння прикметників. Вживання присвійних прикметників. 1. Перевага надається прикметникам книжного походження: автобіографічний, балансовий, валютний, гарантійний, ґрунтовний, дезорієнтований, еквівалентний, єретичний, зоологічний, ідеальний, конфіденційний, легітимний, маршрутний, нейтральний, організаційний, парламентський, регіональний та ін. Отже, треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови. 2. Прикметник двосторонній уживається тільки тоді, коли стосується двох сторін у значенні – особа, група осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, взаємини, стосунки, зустрічі, зв’язки, обов’язки, переговори. 3. Уникають уживання прикметників, що походять від географічних назв з додатковим роз’яснюючим іменником: житель м. Біла Церква, а не „білоцерківський житель”. Але усталеним є вживання подібних прикметників, які означають географічні назви, що походять: від топонімів та інших географічних назв: Харківська область, Київський проспект. 4 Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н. та 3. відмінках множини й мають переважно закінчення -і, а не -их. Це ж стосується і прикметника останній із числівником п’ять і більше: Чотири великі контейнери; За останні вісімдесят років. 5. У формах М. відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення -ому: на старому обладнанні, а не „на старім обладнанні”. 1. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.: менш вдалий, а не „невдаліший”. 2. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою прислівників: більш, найбільш, менш, найменш, але слід уникати вживання суфікса -іш-: менш оптимальний, а не „менш оптимальніший”. 3. Слово „самий” на означення вищого ступеня ніколи не вживається із прикметниками. Його заступає частка най-: найвищий, а не „самий високий”. Уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у Р. відмінку, це ж стосується тих випадків, коли є кілька однорідних членів: досягнення студента, студентські досягнення, а не „студентові досягнення”. Але усталеним є вживання присвійних прикметників: у термінологічних словосполученнях: адамове яблуко, архімедова спіраль, базедова хвороба, бертолетова сіль, вейєрштрассова сигма-функція; у крилатих висловах: аріаднина нитка, авгієві стайні, езопівська мова; у географічних назвах: Соломонові острови, Маґелланова протока.. 25.Правопис та відмінювання імен та імен по батькові.Типи прізвищ та особливості їх словозміни Складні випадки написання українських прізвищ * Деякі прізвища функціонують як юридично-правові одиниці у своїх орфографічних і фонетичних варіантах,які передаються за традицією вживання як різні за джерелом походження: Бондарук –Боднарук Герасименко – Гарасименко Задорожний –Задорожній Панасенко – Опанасенко Олексієнко –Алексієнко * Нормативним є написання прізвищ на –иченко : Калиниченко, Михайличенко, Мірошниченко,Удовиченко * Не подвоюються приголосні у прізвищах: Криленко, Комісар, Комісаренко, Поліський, Савенко , Філіпенко, Чекраський * И пишеться : - у переважній більшості після к : Кикоть, Кищук, Кизим; - у суфіксах –их(а): Зубиха, Павлиха; - у суфіксах – инськ(ий), -ицьк(ий) : Крапинський, Мотовицький, Петрицький * Іпишеться в суфіксі –ій під наголосом: Бабій, Журбій, Завалій, Мокрій, Яцій * У практиці написання складних прізвищ традиційно значна частина форм уживається без закономірного переходу О в І в закритому складі: Біловол, Довгонос, Лисогор, Чорновол * голосні о,е чергуються з нульовим звуком (випадають): Вітер –Вітра, Кравець - Кравця * однак не відбувається чергування у прізвищах: Кисиль – Кисіля, Куліш – Кулішеві, Чіп -Чіпом * Відмінюються обидві частини складних прізвищ, якщо перша частина може бути самостійним прізвищем: Квітка-, Гулак-, Карпенко-, Нечуй-… Квітка-Основ’яненко – Івана Квітки –Основн’яненка , Марії Квітки-Основ’яненко * Не відмінюються: Бонч-,Дольд-, Кос-, Кара- тощо. * Паралельні форми існують і відповідно відмінюються
Правопис імен * Подвоєння приголосних іменах Не подвоюються приголосні в іменах : Агрипина, Інеса, Інокентій, Іполит, Кирило, Сава * Не пишеться знак м’якшення після м’яких приголосних перед я,ю в іменах: Омелян, Тетяна, Уляна, але Люсьєна, Жульєн * Не пишеться апостроф, коли я,ю означають а, у в сполученні з пом’якшеним приголосним : Зорян, Катря. 26.Правопис та відмінювання кількісних(цілих і дробових) та порядкових числівників.Написання від числівникових слів 1) В усіх відмінках, крім називного допускаються паралельні форми. 2) У назвах десятків в українській мові змінюється лише друга частина (п'ятдесятьох, шістдесятьох, сімдесятьох, вісімдесятьох) на відміну від російської мови, де змінюються обидві частини (пятидесяти, шестидесяти,семидесяти, восьмидесяти).3) В числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування голосного і з е, о: шести, семи, восьми. 4) В числівниках п'ятдесят, п'ятсот в українській мові не зберігається м'який знак, що є у слові п'ять. Тим більше, не може його бути після першої частини у числівникахшістдесят, сімдесят, вісімдесят, шістсот, сімсот, вісімсот, дев'ятсот (хоча в усному мовленні й трапляється м'яка вимова першої частини числівника під впливом російської мови — пятьдесят).5) У числівниках одинáдцять, чотирнáдцять наголошується середня частина, а не перша, як у російській мові. 6) Числівники сорок, дев'яносто, сто, які в усіх непрямих відмінках мають закінчення -а. 7) У числівниках назвах сотень двісті - дев'ятсот відмінюються обидві частини слова: п'ятистам, семистам, дев'ятистам. В орудному відмінку можливі паралельні форми:п'ятьмастами і п'ятьомастами, вісьмастами і вісьмомастами, дев'ятьмастами і дев'ятьомастами. 8) Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як іменники. 9) У складених кількісних числівниках змінюються всі складові частини, у порядкових — тільки останнє слово. 10) У дробових числівниках перша частина змінюється як кількісний числівник, а друга — як порядковий: дві п'ятих — двом п'ятим — двома п'ятими. 11) Порядкові числівники змінюються, як прикметники. 12) При відмінюванні перша частина порядкового числівника на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний має форму родового відмінка кількісного числівника (крім сто ідев'яносто), а друга частина має закінчення, що залежить від роду, числа, відмінка порядкового числівника: трьохсотий, трьохсотого, двохсотсімдесятимільйонний, семитисячний, семитисячного. 13) Порядкові числівники, що закінчуються на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний, пишуться одним словом: дев’ятисотий. 14) !!! Треба розрізняти складні порядкові числівники та складні прикметники з першою частиною числівником: стотисячний (числівник) – стокілограмовий (прикметник). Такі прикметники пишуться разом. 15) Слова типу двохсотрічний, столітній пишуться разом, і вирази 200-річний, 100-літній – через дефіс. Читається 86-відсотковий - вісімдесятишестивідсотковий, 125-річчя -стодвадцятип'ятиріччя. 16) У датах відмінюється числівник, а іменник стоїть у родовому відмінку. 17) Півтораста – не змінюється. 18) Півтора, півтори – змінюються за родами, не змінюються за відмінками. 19) На початку складних слів (прикметників,іменників) числівники один, два, три, чотири мають відповідно форми одно-, дво-, три-, чотири-: однозвучний, двоповерховий (недвохповерховий), триярусний (не трьохярусний), чотирикутник (не чотирьохкутник). Форми двох-, трьох-, чотирьох- вживаються тільки перед частинами, що починаються з голосного: двохелементний, чотирьохосьовий (і чотиривісний). 20) Числівники п'ять і більше (крім сто і дев'яносто) на початку складних слів мають форму родового відмінка: п'ятиденний. п'ятдесятирічний, п'ятисоткілограмовий (але:стодоларовий). Це стосується числівників два, три, чотири, якщо вони є частиною складеного числівника: двадцять два роки - двадцятидвохрічний (але: дворічний), тридцять три дні - тридцятитрьохденний (але: триденний). 21) Букви дописуються до цифр тільки на позначення порядкових числівників: 7-й, 9-ї, 11-го, 12-му, 70-х тощо. До римських цифр букви не дописуються: І квартал, у ІІ кварталі. 27.Дієприкметники та дієприслівники у професійному мовленні.Особливості використання активних дієприкметників…. Дієсловом називається частина мови, що означає дію або стан предмета як прцес.У сисему дієслова входять такі форми: а) неозначена форма (інфінітив): прочитати, затвердити, сплатити; б) форми у дійсному, умовному та наказовому способах: підписав, передплатимо, підписав би, передплатив би, підпиши, передплати; в) безособові форми на -но, -то: підписано, передплачено, відкрито; г) дієприкметник: підписаний, передплачений, відкритий; д) дієприслівник: підписуючи, передплачуючи, відкриваючи. 1. Треба використовувати тільки книжні дієслова та їх форми: активізувати, дезінформувати, знаменувати, подається, символізувати, формулюючи й т. ін. 2. Уникати умовного способу.3. Форми наказового способу використовуються в ділових паперах дещо своєрідно. Форми власне наказові (іди, пиши, робіть) вживаються лише в усному мовлені. В писемному мовленні переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Саме інфінітив у наказах та розпорядженнях надає висловленню категоричності (доручити, звільнити, призначити, а не доручить, звільнить, призначить). 4. В актах, наказах, розпорядженнях, службових листах, інструкціях, дорученнях уживають неозначену форму дієслова (інфінітив).Але слід пам'ятати, що нормативною є форма на -ти, а не на -ть (говорити, запроваджувати, виконквати). 5. У документах більшість дієслів має форму 3-ї особи олнини, але неприпустиме використання коротких форм (допомагає, а не допомога; оббігає, а не оббіга) 1.Треба надавати перевагу активним конструкціям над пасивними або ж використовувати безособову конструкцію з дієслівними формами на -но, -то. У таких текстах ідеться про наслідки якихось заходів чи подій у момент мовлення: 7. Найпоширенішою дієслівною формою в офіційно-діловому стилі є дієслово теперішнього часу із значенням позачасовості, яке вживається у першій або третій особі множини: (ми вимагаємо, дирекція звертається, рівеньінфляціїстановить). Теперішній час може вживатися у значенні майбутнього, коли треба підкреслити обов'язковість виконання дії (нарадарозпочинаєтьсяо10-йгодині, мітингрозпочинається завтра об 11.00). 8. Треба уникати форм давноминулого часу.9.Дієслова доконаного виду утворюють просту форму майбутнього часу: профінансуємо, сплатимо, переглянемо. Дієслова недоконаного виду мають просту і складену форми майбутнього часу. Надавати перевагу слід складеним формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі: 10. Не порушувати норми вживання форм залежного слова: 11. Форми нема – немає вживаються паралельно: унаснематакихдокументів – унас немає таких документів або ми не маємо таких документів.12.Форми 2-ї особи однини, 1,2-ї особи множини дозволяють уникати форми давайте в наказовому способі. Обійтися без неї неможливо й за допомогою додаткових слів. 13. Дієслово давайте вживається лише у своєму прямому значенні, коли ця форма заохоти поєднується з іменником, що означає певні предмети: Давайте Ваші посвідчення; Розрахунки і креслення давайте мені. Хоча й у цих випадках інтонаційно та за допомогою невербальних засобів (жесту) можна спонукати до дії: Ваші посвідчення, будь ласка; Прошу розрахунки і креслення. 14. Існує дві рівнозначні форми написання дієслів із числівниками: а) Шість бригад не виконало (не виконали) план. Алеза непрямого порядку слів лише – Не виконало план шість бригад; б) Двоє студентів пішло до їдальні (сумісна дія – пішли разом); Двоє студентів пішли до їдальні (роз'єднана дія – кожен пішов окремо). 15. За наявності слів разом, спільно дієслово (присудок) ставиться в однині: Адміністрація заводу спільно із профкомом розглянула... Але ставиться у множині, коли однорідні підмети вжиті через кому або через сполучники -і-, -й-, -та-: Адміністрація заводу та профком розглянули... 16. Дієслово вибачаюсь (-ся) має у своєму складі колишній займенник ся, що був формою від себе – я,порівняйте: збираюся (я збираю себе), умиваюся (я вмиваю себе). Отже: |