Искусство
Языки
Языкознание
Вычислительная техника
Информатика
Финансы
Экономика
Биология
Сельское хозяйство
Психология
Ветеринария
Медицина
Юриспруденция
Право
Физика
История
Экология
Промышленность
Энергетика
Этика
Связь
Автоматика
Математика
Электротехника
Философия
Религия
Логика
Химия
Социология
Политология
Геология
Н. Е. Техніка мовлення як передумова словесної дії (Лекція)
 Скачать 137.5 Kb.
|
|
Н.Е. 1.2.Техніка мовлення як передумова словесної дії (Лекція) ПЛАН 1. Загальна характеристика елементів техніки мовлення. 2. Професійно-педагогічні вимоги до техніки мовлення вчителя. 3. Мовний апарат. Професійно-гігієнічні вимоги до нього. 4. Роль дихання для виразності читання. 5. Основні властивості голосу. Їх вдосконалення. Основна література: 1. Олійник Г.А. Виразне читання. – К., 1995. – С.14-38. 2. Капська А.Й. Виразне читання. – К., 1986. – С.15-22. Додаткова література: 1. Буяльський Б.А. Поезія усного слова. – К.,1990. – С.20-30. 2. Сучасна українська літературна мова / За ред. Гриценка. С.13-16.
Основним засобом передачі інформації і впливу на аудиторію завжди залишається мова. Тому дуже важливою якістю гарного оратора є володіння голосом у всій сукупності його можливостей і властивостей. Будь-який виступ оратора, розрахований на переконання аудиторії, має містити в собі оригінальну ідею, достатню аргументацію, яскравий стиль, оптимальне емоційне забарвлення та досконалу техніку мовлення. Під технікою мовлення розуміється вміння оратора володіти голосом, інтонувати виступ та управляти аудиторією. Якість і ефективність публічного виступу фахівця, дієвість його промови залежать від багатьох чинників, насамперед від змістовності, аргументованості, логічної чіткості, культури мовлення. Неабияке значення має і культура звучання мови. Приступаючи до вивчення проблем техніки мовлення, звернемося до головної мети спрямованих на це зусиль: навчитися говорити так, щоб оратора не можна було не зрозуміти. Звісна річ, це стосується на сто відсотків і техніки мовлення, бо тут простежується одна закономірність: неправильно взятий тон спотворює думку, аудиторія може зрозуміти її у перекрученому вигляді. Отже, техніка публічного виступу повністю підпорядковується думці, змісту виступу; опанування технікою мовлення, таким чином, не можна звести до механічного оволодіння голосом або іншими суто “технічними” навичками оратора. Саме думка, яку прагне висловити оратор, спричиняє дію мовного апарата. Тому опанування технікою мовлення потрібно підкорити вмінню мислити вголос, тобто говорити розмірковуючи. Техніка мовлення — невід’ємна частина мистецтва звучної мови, ораторського мистецтва. І коли йдеться про неї, зважають не тільки на “техніцизм”, “віртуозність”, а й на технічні навички, без яких ораторського мистецтва не існує. В понятті “техніка мовлення” відбиваються три відносно самостійні проблеми: володіння голосом, інтонування, управління аудиторією. Коли мова йде про управління аудиторією, то це означає, що, як писав Емерсон, “дійсне красномовство не має потреб ні в колокольному дзвоні, аби скликати народ, ні в поліції, аби підтримувати порядок. Оратор цього досягає вмінням проголошувати промову. Існує думка, що є три категорії ораторів: “Одних можна слухати, інших неможливо слухати, третіх не можна не слухати”. В певній мірі це залежить від техніки мовлення, від нашого голосу, адже голос — це ми і наші думки. За невеликим виключенням, кожна людина має від природи голос, який може стати чітким, сильним і багатим відтінками. І все ж більшість людей часто ковтають окремі звуки, їх голос стає монотонним, невиразним. Доведено, що на стосунки з іншими ніщо так не впливає, як враження від вашого голосу і нічим люди так не зневажають і ніщо не потребує такої постійної уваги, як голос. Це дуже важливо для професійної діяльності. Тому звернемо увагу на те, що молодіжний вік є критичним не тільки з точки зору формування інтелектуальних і професійних навичок, але й дуже важливий для придбання вміння володіти голосом, правильною вимовою, жестами, рухами тіла. Техніка мовлення у вузькому сенсі складається з трьох аспектів: дикції, дихання, голосу (практично вони неподільні). Будова мовного апарата, властивості голосу людини, мовне дихання, артикуляція звуків, дикція, логічна пауза і логічний наголос, інтонація, мовні ноти, гігієна голосу оратора, особливості виступу перед великими і малими аудиторіями — це основні поняття, що вивчаються у техніці мовлення. Можна досконало знати положення виразного читання, але якщо не мати відповідно підготовленого, розвиненого мовленнєвого механізму, то високих результатів словесної дії не досягти. Справді, не можна вплинути на слухачів мовленням, у якому явно чуються певні мовленнєві вади:
Отже, майстерність мовлення, безпосередність словесної дії вимагають від читця, мовця не тільки знань теорії і методики, навичок і умінь виразного читання, а й добре виробленої техніки мовлення. Техніка мовлення — комплекс теоретично-практичних основ вимови (досконале володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися в педагогічних, навчально-виховних цілях мовою і мовленням). Буяльський вкладає у термін „техніка мовлення” таке значення – робота мовного апарату, яка забезпечує чітку вимову звуків. Олійник Г.А.: Техніка мовлення – володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися мовою; мовленням. За сучасним визначенням, техніка мовлення – базовий компонент професійної майстерності вчителя, який пов’язаний з формуванням педагогічного голосу, фонаційного дихання, чіткої дикції і є засобом педагогічного впливу. У професійному мовленні реалізуються всі елементи техніки мовлення. Основні елементи техніки мовлення 1) дихання — фізіологічної основи мовлення; 2) голосу — головного інструмента читця; 3) дикції — чіткого вимовляння звуків, слів, виразів; 4) орфоепії — правильної літературної вимови. Без глибокого знання, практичного засвоєння елементів техніки мовлення не можна досягти виразності читання. Зупинимося на розгляді цих елементів. На сьогоднішньому занятті, ми з вами, розглянемо лише 2 важливих елементи техніки мовлення: дихання та голос. Досягти високого результату словесної дії (Станіславський) тобто емоційного впливу на слухачів під час читання, мовлення є професійним обов’язком кожного вчителя. У зв’язку із виразним читанням постійно вживається термін „інтонація”. Інтонація - це поєднання 3-х компонентів живої мови 1) дикційна чіткість та орфографічна грамотність; 2) логічна ясність; 3) емоційно-образна виразність. Отже, оволодіти основами теорії і практики виразного читання або досягти високого результату словесної дії, тобто емоційного впливу на слухачів під час читання, мовлення, є професійним обов’язком кожного вчителя. 2. Професійно-педагогічні вимоги до техніки мовлення вчителя Складовою педагогічної майстерності вчителя є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв’язати різні педагогічні завдання: створити щиру атмосферу спілкування у класі, встановити контакт з учнями, зробити складну тему уроку цікавою, а процес її вивчення – привабливим. Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості. Володінню мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися. А.С. Макаренко зазначав, що вчитель повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість. Мовлення вчителя – це мовлення, пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні. Мовлення вчителя буває у двох різновидах – у монолозі (монологічне мовлення) та діалозі. Найпоширенішими формами монологічного навчання вчителя є розповідь, шкільна лекція, коментар, пояснення, розгорнуті оціночні судження Діалогічне мовлення широкого представлення в різного роду бесідах з учнями, які будуються у формі запитань і відповідей. Аналізуючи мовлення педагога, часто використовують вираз “комунікативна поведінка”. В сучасній науковій літературі під комунікативною поведінкою розуміють таку організацію мовлення й відповідно до нього невербальної поведінки вчителя. Яка впливає на створення емоційно-психологічної атмосфери педагогічного спілкування, на характер взаємин між учителем та учнями, на стиль їхньої діяльності. Комунікативна поведінка вчителя оцінюється відповідно до того, що і як він говорить, Які в нього тести, рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію учнів розраховані. Педагогічна ефективність комунікативної поведінки вчителя передусім залежить від того, який стиль спілкування з учите притаманний учителеві, які в нього установки на взаємодію з учнями, якою мірою він відчуває психологічні особливості ситуації мовлення. У вчителів, стиль спілкування яких з учнями будується на основі дружнього ставлення до них, комунікативна поведінка завжди спрямована на встановлення особистісного і пізнавального контакту, створення ситуації спільних роздумів і переживань. Отже, рівень майстерності мовленнєвої діяльності вчителя визначається рівнем культури та техніки мовлення. Техніка мовлення - широке і об'ємне поняття, але передусім це - грамотність побудови фраз, простота і зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням дібрати потрібні слова та синтаксичні конструкції та активним викориcтанням основних компонентів виразності усного мовлення - тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильна вимова слів, правильне використання спеціальної термінології, не багатослів'я. Безсумнівно, для успішності професійної діяльності вчителя необхідними є такі риси його мовлення, як бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм сучасної української літературної мови, добре поставлений голос, уміння керувати диханням, тобто професійне володіння технікою мовлення. Не можна собі уявити живого мовлення без інтонації. Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражено й так само сприйнято слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мовлення (системи його звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму й голосового тембру). Практичні навички "декодування" інтонації співбесідника, вміння використовувати акустичні засоби впливу на слухачів є необхідними для ефективного професійного спілкування. Однак проблема полягає в тому, що навчитися інтонації як твердять психологи неможливо. Слід зауважити, що штучно створена інтонація помічається слухачами одразу, саме природність інтонації, її відповідність ситуації спілкування є її головними комунікативними перевагами. Відтворення заданої інтонації нічого не навчає, однак можна навчитися слухати й розуміти змістові значення інтонації співбесідника, можна визначити педагогічні можливості використання інтонаційних засобів, виявити спектр їх впливів, співвіднести ці можливості з особливостями певного голосу, індивідуальності мовленнєвої поведінки. Все це створює необхідну базу для вдосконалення практичних засобів інтонування. Професійно-педагогічні вимоги до техніки мовлення вчителя: 1. Самоконтроль і розвиток культури і техніки мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування. Його суть полягає у вихованні звички і потреби в постійному навчанні і підвищенні рівня своєї культури мовлення. Особливу увагу слід приділити питанням правильності і чистоти мови. Важливе значення тут має робота з тлумачними лексичними словниками, словником із словотворення та ін. Важливо свідомо орієнтувати себе на оволодіння літературною мовою в найрізноманітніших ситуаціях – не тільки при розв’язанні ділових питань, проблем, а й у спілкуванні з друзями, батьками, незнайомими людьми. 2. Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення. Виразність мовлення досягається вмілим інтонуванням залежно від змісту, умов спілкування, а також шляхом доречного вживання зображальних засобів (епітетів, метафор, порівнянь), засобів образності словесної наочності. 3. Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні. Продуктивна мовленнєва комунікація вчителя передбачає розвиток у нього низки спеціальних здібностей: соціально-перспективний (розуміти внутрішній стан людини через сприйняття його зовнішньої поведінки) здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншої людини й передбачити ї можливу реакцію, саморегулювання своїм психічним станом у спілкуванні. 4. Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення. Йдеться, насамперед, про розвиток уяви (відтворюючої і творчої), асоціативної і образної пам’яті. Обов’язковою умовою виразності мовлення вчителя є бачення ним тих предметів, подій, про які він розповідає. Тому необхідно розвивати в собі вміння бачити, відчувати навколишній світ у звуках, барвах, картинах і відтворювати своє бачення в слові. 3.Мовний апарат. Професійно-гігієнічні вимоги до нього Мистецтво виразного читання вимагає від виконавця вміння досконало володіти мовним апаратом (технікою мовлення). Для чіткого відтворення змісту текстів треба з’ясувати логічний бік інтонації. Мовний апарат — це сукупність органів людини, необхідних для виробництва мови. Він включає декілька ланок: — дихальні органи, оскільки всі звуки мови утворюються тільки при видиху. Це легені, бронхи, трахея, діафрагма, міжреберні м'язи. Легені спираються на діафрагму — еластичний м'яз, який в розслабленому стані має форму куполу. Коли діафрагма і міжреберні м'язи скорочуються, об'єм грудної клітки збільшується і відбувається вдих, коли розслабляються — видих; — органи мови пасивні — це нерухливі органи, що є точкою опори для активних органів. Це зуби, альвеоли, тверде небо, глотка, порожнина носа, гортань; — органи мови активні — це рухливі органи, що проводять основну роботу, необхідну для утворення звуку. До них відносяться язик, губи, м'яке небо, маленький язичок, надгортанник, голосові зв'язки. Голосові зв'язки — це два невеликі пучки м'язів, прикріплені до хрящів гортані і розташовані упоперек її майже горизонтально. Вони еластичні, можуть бути розслабленими і напруженими, можуть розсуватися на різну ширину отвору; — головной мозок, що координує роботу органів мови і підпорядковує техніку вимовлення творчій волі того, хто говорить. Будова мовного апарату
Активні – голосові зв’язки, задня стінка глотки, язик, губи. Пасивні нерухомі – тверде піднебіння, зуби, носова порожнина. Органи дихання безпосередньої участі у звукотворенні не беруть. У них (носова порожнина) виникає повітряний струмінь, що створює коливання необхідні для творення звуку. Струмінь повітря з легенів через трахею потрапляє в гортань (струмінь повітря зустрічає перепону – голосові зв’язки). Голосові зв’язки під тиском повітря вібрують і відіграють вирішальну роль у творенні голосу. З гортані струмінь повітря разом з голосом чи шумом потрапляє на верхній поверх мовленнєвого апарату – в надгортанні порожнини (глотка, носова і ротова порожнини, глотка (г, ґ). Найважливіший орган для утворення звуків є ротова порожнина. 4. Роль дихання для виразності читання Основу розвитку техніки мовлення створює правильна постановка дихання, яка здійснюється завдяки вправам дихального апарату. Ди́хання— сукупність реакцій біологічного окиснення органічних енерговмісних речовин з виділенням енергії, необхідної для підтримання життєдіяльностіорганізму. Від правильного дихання залежить сила і рівномірність звучання мови, а також зміст і краса мовлення взагалі. Адже дихання безпосередньо пов'язане з паузами, а паузи диктуються змістом і в зв'язку з цим членують потік мовлення. У момент мовлення людина від звичайного дихання переходить на так зване „мовленнєве”: - повітря виходить у надгортанні порожнини поштовхами - далі їх кількість співвідноситься із кількістю складів. Однією із причин швидкої перевтоми голосотворчого апарату є невміння володіти своїм дихальним апаратом. При звичайному фізіологічному диханні співвідношення вдиху і видиху – 1 : 1, а при фонаційному (звукотворчому) – 1 : 10; 1 : 15; навіть 1 : 30. Тобто вдих має бути активним і коротким, а видих – тривалим і рівним. Залежно від того, які м’язи беруть участь у роботі дихального апарату розрізняють такі типи дихання: Типи дихання
1.Ключичне – дихання, при якому високо здіймаються плечі, а за ними і ключиці, лопатки та верхні ребра. Воно неефективне: заповнюються повітрям лише верхні ділянки легенів. Зустрічається рідко(аномалія) неприємне з естетичного боку. 2. Грудне („жіноче” в театральному середовищі) в медицині – середньо реберне. Має переваги над першим, але не є ідеальним. При ньому розширюються середні ребра, втягується живіт, діафрагма не скорочується, нижня ділянка легенів не включається. 3.Діафрагматичне (черевне, абдомінальне) ґрунтується на роботі м’язів діафрагми. Скорочуючись, діафрагма осідає на черевну порожнину, нижні ребра розсовуються, живіт подається вперед. 4.Комбіноване (грудно-черевне) – використовуються всі м’язи грудної клітки і м’язів діафрагми. В теорії декламації його називають(правильне). Найповніше насичує легені повітрям, забезпечує еластичну роботу м’язів діафрагми під час видиху. Ознаки правильного дихання 1) глибоке ; 2) часте; 3) підпорядковане волі виконавця; 4) непомітне. Поділ схематичний, умовний, але вчитель має вміти визначити тип дихання дитини, навчити її ним керувати. З одного боку дихання – акт рефлекторний, відбувається поза нашою свідомістю (виконує функцію газообміну, а з другого боку – це процес керований, оскільки пов’язаний з мовою. Мовлення, читання вимагають великої кількості повітря, економного його витрачання і вчасного, швидкого і непомітного поповнення. Правильне дихання, постановка його вимагає дотримання таких вимог. Вимоги для правильного дихання
Особливості органів дихання молодших школярів
Проте поліпшувати дихання треба виробленням правильної постави при сидінні і ходьбі. З метою вироблення в молодших школярів правильного мовного дихання пропонуємо вчителю низку спеціальних вправ, які можна проводити під час уроків читання на етапі „до читання” або використовувати як організовуючий момент чи фізхвилинку. Необхідність тренувальних вправ для молодших школярів обумовлена розвитком у них усіх органів дихання, і тренування сприятиме їх нормальному розвитку та застрахує від перевантажень у старшому віці. На першому етапі (підготовчому) проводяться дихальні вправи без словесного супроводу. Вони можуть поєднуватися з рухами. За умови вільного, без перевтом і напружень, володіння дітьми процесом дихання, можна перейти до виконання дихальних вправ з вимовою слів, словосполучень, речень. Усі вправи на дихання потрібно починати з видиху. Дихання має бути спокійним, безшумним, плавним. Таке дихання називають реберно-діафрагматичним. Залежно від характеру, від складності, дихальні вправи виконуються протягом трьох-п’яти хвилин. Під час виконання таких вправ діти мають перебувати в спокійному стані, не напружуватись. Заняття слід проводити в провітреній кімнаті. Не рекомендується працювати над вправами після прийняття їжі. Для отримання позитивного результату дихальні вправи проводяться щодня, із поступовим збільшенням рахунку для вдиху і видиху. Орієнтовні вправи для розвитку правильного мовного дихання Вправа 1. Секундний видих. Вдих носом, видих через рот. Вправу виконуємо повільно, повторюємо 3 – 4 рази. Вправа 2. Секундний видих. Вдих носом, затримка дихання, повільний видих. Повторюємо вправу 3 – 4 рази. Вправа 3. Секундний видих. Піднятися на носки, руки вгору — вдих, опускаючись — видих. Підняти руки над головою — вдих, опускаючи — видих. Розвести руки в сторони — вдих, опустити — видих. Витягнути руки вперед перед собою — вдих, опустити — видих. Руки на поясі. Відвести лікті назад — вдих, поставити руки у вихідне положення — видих; Вправа 4.
Вправа 5. „Задми свічку”. Уявіть, що перед вами свічка. Секундний видих. Зробіть глибокий вдих і постарайтесь задути свічку, видихнувши повітря (глибокий вдих і видих). Повторюємо вправу 3 рази. Вправа 6. „Задми 2, 3, 5 свічок”. Уявіть, що перед вами свічка. Секундний видих. Зробіть глибокий вдих і постарайтеся задути свічку, видихнувши повітря. Тепер уявіть, що перед вами дві свічки. Зробивши глибокий вдих, спробуйте загасити їх, видихаючи повітря порціями два рази. Вправу повторюємо, уявляючи, що перед нами 3 свічки (глибокий вдих і видих порціями за кількістю свічок). Вправа 7. „Задми свічки”. Уявіть, що перед вами іменинний торт. На ньому багато маленьких свічок. Секундний видих. Зробіть глибокий вдих і постарайтесь задути якомога більше свічок, роблячи при цьому максимальну кількість коротких видихів (за кількістю свічок). Вправа 8. „Сніговик”. Ліпимо сніговика, а потім гріємо руки, дихаючи на них. Вправа 9. „Вогнище”. Уявіть, що потрібно роздути вогнище, що згасає. Для цього діти сідають навпочіпки навколо «вогнища» і дмухають. (Секундний видих. Набрати повітря через ніс, повільно видихати ротом, надуваючи щоки). Вправа 10. „Святкові кульки”. До свята потрібно підготувати повітряні кульки. Секундний видих. Надуємо кулі. Робимо глибокий вдих через ніс і плавно видихаємо повітря через рот, надуваючи щоки. Вправа 11. „Ріжемо дрова”. Діти стають парами, перехрещують руки та імітують різання дров. Секундний видих. Руки на себе — вдих, руки від себе — видих. Вправа 12. Стати рівно. Кисті рук лежать на нижніх ребрах грудної клітини – великий палець спереду, чотири пальця – на спині. Зробити видих. Потім вдих носом, на одну секунду затримати грудну клітину в розширеному стані (стан вдиху), потім видихнути. Повторити вправу три рази. При виконанні вправи не нагинатися вперед, вдих робити максимальний. Вправа 13. Стати рівно, розправити плечі, покласти ліву руку на лівий бік вище пояса (усі чотири пальці – наперед), а праву – на діафрагму (верхню частину живота). На „і” зробити невеликий видих, на рахунок „один-три” – спокійний вдих через ніс, на рахунок “один” затримати повітря (пауза) і, голосно рахуючи: один, два, три – видихнути повітря. Виконати вправу 5-6 разів. Вправа 14. Сісти рівно. Зробити видих. Потім швидкий вдих носом, пауза і швидкий видих на предмет, що близько висить. М’язи живота працюють з хорошою активністю. Вправу повторити 3 – 5 разів. Вправа 15. Стати рівно, ноги на ширині плечей. Секундний видих. Уявити, що перед вами кущ бузку і ви вдихаєте його запах. Після вдиху невелика зупинка, а потім повільний видих. Вправу повторити 3 – 4 рази. Вправа 16. Секундний видих. Щоб привчити дітей до контролю над взаємозв’язком довільного вдиху і видиху, підпорядкуємо їх рахунку. Тривалість вдиху на рахунок „три”, а видиху – на рахунок „шість”. Щоб зафіксувати стан м’язів після вдиху, в момент підготовки їх до видиху, даємо паузу на рахунок „один”. Уся вправа буде проходити в такій послідовності: вдих – три одиниці, пауза – одна одиниця, видих – шість одиниць. Вдих робиться носом, а видих – ротом. Вправа повторюється 3 – 4 рази. Вправа 17. Секундний видих. Повний вдих береться на рахунок до трьох, із зупинками після кожної цифри, таким чином, вдих відбувається в декілька прийомів. Під час зупинки зберігається те положення дихальних м’язів, на якому їх застає зупинка. Вдих робимо носом, видих – через вузьку щілину губ. Рахунок до 10 – 12. Послідовність вправи: вдих – одна зупинка – вдих одна зупинка – вдих – одна зупинка – видих рахунок 10 – 12. Вправа 18. Секундний видих. Глибоко вдихнути носом повітря. Плавно, на одному видиху вимовити кілька звуків: аaaaa; аaaaaooooooo; аaaaaуууууу. Вправа 19. Для контролю глибокого, але короткого дихання при коротких словах чи складах: секундний видих – вдих на рахунок “раз” – пауза, на рахунок “два” – видих при вимовлені звукосполучень чи складів: ба, бо, бу; ми, мо, му; че-ре-па-ха. Вправа 20.Секундний видих. Глибоко вдихнути носом повітря. Плавно, на одному видиху вимовити звукосполучення: ти — ди — ти — ди; те — де — те — де; та — да — та — да; то — до — то — до; ту — ду — ту — ду. Вправа 21. „Урок співів”.Секундний видих. Глибоко вдихнути носом повітря і почати „спів” на видиху: АО, УИ, ИЕ, ЕАУ, УОА та інші. Вправа 22. Секундний видих. Зробити глибокий вдих носом, і на одному видиху вимовити кілька разів підряд звук „П”. Грудну клітину не стискувати, активно працювати губами. Вправу повторюємо 2 – 3 рази. Вправа 23. Секундний видих. Зробити глибокий вдих носом, і на одному плавному видиху, який розрахований на 12 одиниць, вимовити звуки Ф, С, Ш и X (на один звук припадає три одиниці рахунку). Вправу повторюємо 3 – 4 рази. Вправа 24. Секундний видих. Зробити глибокий вдих носом, і на одному плавному видиху провести рахунок до 3 – 5 (один, два, три, ...). Поступово доводимо рахунок до 10 – 15. можна провести рахунок у зворотному напрямі (десять, дев’ять, вісім, ...). Вправа 25. Секундний видих. Зробити глибокий вдих носом, і на одному плавному видиху перерахувати дні тижня. Вправа 26. Секундний видих. Зробити глибокий вдих носом, і на одному плавному видиху перерахувати назви місяців. Вправа 27. Секундний видих. Після паузи вдих носом – прочитати на видих першу частину загадки чи прислів’я; знову пауза – вдих, і на новому видиху читати другу частину: “Уночі літає (вдих), вогнем миготить, (вдих) а диму немає (зірка)”. Вправа 28.Секундний видих. Зробити глибокий вдих носом. Прочитати цілу фразу на одному видиху. Журавлі – журавлики Крила натомили (вдих) Бо довго над морем З вирію летіли (вдих) Вправа. 29. Прочитати прислів’я на одному мовному видиху: Малі тілом, та великі духом. Не спіши язиком, квапся ділом. Про добре діло говори сміло. Вправа30.Секундний видих. Після паузи вдих – прочитати на видих першу частину скоромовки; знову пауза – вдих, і на новому видиху читати другу частину: Біля гірки на пригорбку жили тридцять три Єгорки (вдих): раз Єгорка, два Єгорка, три Єгорка ... Цікаво, скільки Єгорок вийде на одному видиху? Вправа 31. Прочитати рядок вірша на одному видиху. Після секундної паузи набрати повітря і читати рядок, далі вдихнути повітря і читати другий рядок. Після двох рядків зробити більшу паузу, повніший вдих і прочитати всю строфу. 5. Основні властивості голосу. Їх вдосконалення. Про те, наскільки важливим є голос для вчителя свідчить той факт, що голос є головним його інструментом. Проте не всякий голос може задовольнити вимоги виразного читання *** „Навіть красивий голос без спеціальних тренувань не зможе подолати труднощі, які ставить виразне читання» *** Гарні розмовні голоси трапляються рідко. А коли вони й трапляються, то бувають недостатні своєю силою і діапазоном. Тобто над розвитком голосу треба працювати. К.С.Станіславський Голос — звук, який видає людина, використовуючи голосові зв'язки. Людина використовує голос при розмові, співі, криці, сміху, плачі. Голосоутворення відбувається шляхом видихання повітря з легень через рот та ніс, при чому голосові зв'язки вібрують і створюють у повітрі звукові хвилі. В дітей, та й у вчителів зустрічаються певні вади голосів. Давайте розглянемо деякі з них. Вади голосів: слабкість, млявість, сиплість, хриплість, гугнявість, верескливість. Такі голоси неприємно сприймаються на слух, стомлюють, а то й дратують слухачів. Вчитель як і читець-професіонал повинен розумітися на особливостях голосу, вміти над ним працювати, щоб удосконалити, розвинути його природні властивості, якості тобто вміти поставити його собі, а потім і в учнів. Процес творення голосу нерозривно пов’язаний, як було сказано вище, із голосом (голосові зв’язки під тиском повітря творять голос). Голос має такі властивості: Природні: сила, висота, тембр, діапазон. Набуті: темп, політ, звучність, гнучкість. Сила – певний ступінь гучності звучання голосу залежить від напруження повітряного потоку, що йде з легенів (не треба плутати із крикливістю голосистістю). Сила голосу базується на силі волі, характеру, почуття. Регулюється довільно. Висота – тональні можливості. Залежить від частоти коливання голосових зв’язок. Діапазон – звуковий обсяг, межа від найнижчих до найвищих тонів звучання. Діапазон поділяють на 3 регістри: а) нижній (трахея, бронхи); б)середній; в)верхній (гортань, носоглотка). Тембр – природнє звукове забарвлення. Він залежить від анатомічної будови мовленнєвого апарату, що створює індивідуальні тембри голосів, відмінних один від одного. Властивості, які можна виробити в процесі тренувань: Звучність(дзвінкість) – це властивість голосу, який звучить гучно і чітко. Треба налагодити роботу резонаторів і органів дихання. Темп – швидкість читання і мовлення (кожній людині властивий певний терморитм мовлення, який вона переносить у читання. (Виробленню тембру сприяє вміння розрізняти і робити паузи (різного роду). Політ – здатність забезпечувати хороше сприймання в будь-якому кінці приміщення. Рухливість (гнучкість) – здатність легко володіти 6-а важелями тону: вижче-нижче, гучніше-тихіше, швидше-повільніше (Острог орський). Чистота голосу – відсутність вад. Їх треба ліквідувати, усувати. Придих – частина видихуваного повітря не використовується для творення звуку, і створює шум (усувається гімнастикою). Хрипота, сиплість – викликані аномаліями голосових зв’язок, вимагають ліквідування. Гугнявість (носовий відтінок) – хвороба або млявість малого язичка, що прикриває вхід у носовій порожнині. Отже, поставлений голос – вільний від вад, благозвучний, визначається силою, широтою діапазону, гучністю, витривалістю. Гігієна голосу: 1. Не допускати висоти поза межі можливого діапазону, надмірної гучності і тривалості. 2. Не допускати простудних захворювань (гострих хронічних катарів верхніх дихальних шляхів, нервових зрушень. Це призводить до захворювань голосотворних органів (ларингіт – запалення слизової оболонки гортані, вузлики на голосових зв’язках). 3. Не перевищувати денні норми голосового навантаження ( 4-5 акад. годин підряд), робити перерви. 4. Робити профілактику носоглотки (полоскання ромашкою, евкаліптом). |