Українське ділове мовлення. ЕКЗАМЕН. Українське ділове мовлення Відповіді до екзамену Автобіографія

Скачать 240.5 Kb.

Название	Українське ділове мовлення Відповіді до екзамену Автобіографія
Анкор	Українське ділове мовлення. ЕКЗАМЕН.doc
Дата	25.04.2017
Размер	240.5 Kb.
Формат файла
Имя файла	Українське ділове мовлення. ЕКЗАМЕН.doc
Тип	Документы #3289
страница	5 из 6

1 2 3 4 5 6

Розписка

Я, студ. гр. СЦ-51 соціологічного ф-ту ХНУ Колісник Ірина Іллівна, студентський квиток № 06/96, отримала від завідувача методкабінету Олійник М. В. для тимчасового користування 4 (чотири) часоп. «Політична думка» № 1-4 за 1994 р. (у № 4 відсутні с. від 17 до 24).

Зобов'язуюся повернути часописи до 30.06.2002.

(підпис)

02.04.2002

Підпис студ. Колісник І. І. засвідчую:

Зав. кафедри соціології (підпис) В. М. Ніколаєнко

03.04.2002
18. Телеграма.

Телеграма - узагальнена назва різних за змістом документів (міжнародних, службових, приватних та ін.), які передаються телеграфом. Телеграми бувають прості, термінові чи «блискавки».

Є різні види телеграм: фототелеграма (передається технічна інформація, схеми, креслення та ін.), телеграма-доручення (підпис у таких телеграмах обов'язково має бути завірений печаткою), та ін.

Обов'язкові реквізити телеграми: назва; категорія і відмітки особливого виду; адреса; текст; підпис; адреса відправника, його прізвище; дата; підписний номер.

Текст телеграми подається без прийменників, сполучників та займенників. Абзаци не виділяються; розділові знаки здебільшого не ставляться.

ТЕЛЕГРАМА

Термінова

Київ видавництво Либідь Бойко

Харківський університет поштою

ПРОСИМО ПРИЙНЯТИ ЗАМОВЛЕННЯ ПІДРУЧНИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ВИКОНАННЯ СПОВІСТІТЬ РЕКТОРАТ ЗЛЕНКУ

161042 Харків Стуса 2

Ректорат університету Зленку В. О.

Дата (печатка)
19. Характеристика.

Характеристика - документ, у якому надається оцінка ділових і моральних якостей працівника як члена колективу за період, який він відпрацював на даному підприємстві.

Характеристика пред'являється при вступі до навчальних закладів, висуванні на виборні посади, атестації, оформленні на роботу за конкурсом тощо.

Характеристику укладають у двох примірниках, один із яких отримує працівник, а другий (копію) підшивають до його особової справи. Текст характеристики викладається від 3-ї особи на прохання працівника. Згідно з типовим запитом характеристика може надсилатися до вищих інстанцій, судових і адміністративно-господарчих органів та інших установ.

Відповідно до призначення характеристики поділяються на виробничі, атестаційні, рекомендаційні та нейтральні.

Характеристика має містити такі відомості:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім'я та ім'я по батькові особи, на яку укладається характеристика (в родовому відмінку).

3. Статус; посада; науковий ступінь і місце роботи, навчання.

4. Рік народження (якщо треба - національність, домашня адреса, освіта).

5. Текст - дані про трудову діяльність (навчання), із якого часу працює (учиться), просування по службі; ставлення до обов'язків; рівень професійної майстерності; найвагоміші досягнення, заохочення чи покарання. Зазначаються моральні якості риси характеру, ставлення до колег чи інших членів колективу.

6. Висновки - призначення характеристики.

7. Посада (ліворуч), підпис (праворуч), ініціали, прізвище керівника установи, закладу (при потребі інших відповідальних осіб).

8. Дата укладання документа (ліворуч).

9. Печатка установи, що видала характеристику
Атестаційна характеристика

Коренева Захара Кузьмича,

бухгалтера планового відділу

Харківського тракторного заводу,

1970р. народж., українця,

освіта незакінчена вища.

Пан Коренев 3. К. працює на посаді бухгалтера з 1992 р. після закінчення Харківського кредитно-фінансового технікуму.

Службові інструкції та доручення виконує сумлінно. Має високий професійний рівень із питань нарахування коштів, оплати праці й бухгалтерського обліку.

Заочно навчається на V курсі економічного ф-ту Харківського інституту народного господарства. Має шану колективу.

Панові Кореневу 3. К. рекомендується більше уваги приділяти питанням господарсько-фінансової діяльності та опанувати роботу на ПК.

Характеристику видано для подання (на запит) до ________

10.09.2002

Заввідділу (підпис) О. Л. Яременко

Голов. бухгалтер (підпис) Ю. І. Зуєнко

(печатка)
20. Поняття про документ і культуру діловодства.

Документ – це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумову діяльність людини.

Док. – це будь-яке офіційне свідчення, доказ достовірності дії, предмета, поняття.

Док має правове і господарське значення, може бути письмовим доказом, джерелом відомостей довідкового хар-ру. Дорк-ти відтворюють факти діяльності установи, підприємства. Управлінській док містить інфу, що виникла і використов-ся в галузі управл-ня.

Таким чином, док – це носій інформації.

Док пвинен:

- видаватися повноважним органом-особою відповідно компетенції;

- не суперечити законодавству;

- бути відредагований і оформлений;

- складений за встановленою формою;

- бути достовірним, базуватися на фактах.

Діловодство – це діяльність, яка охоплює документування і організацію роботи з док-ми в процесі здійснення управлінських функцій. Діл-во є важливою складаовою частиною роботи кожної організ-ї. У процесі ділов-ва беруть участь всі працівники апарату управління: створюють їх, забезпечують передачу, інші керуються ними

21. Риси ділового стиля.

Це стиль, який задовільняє потреби суспільства у документ-му оформленні ділових стосунків, офіційної сфери спілкування, різних актів державн., сусп-го, політ-го, економ-го життя.

Риси: 1.) Стислість і уніфікованість.

Забезпечується використанням кліше - усталених словесних форм, закріплених за певними ситуаціями.

2.) Розташування поданого матеріалу.

Закріплення певного місця за окремими частинами матеріалу.

3.) Точність формулювань – гранична чіткість висловлюваної думки.

4.) Логічність і обгрунтованість викладу.

22. Писемне ділове мовлення, специфіка.

Це мовлення, зафіксоване на папері. Характер п.м. в першу чергу визначається відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки. Одиницею п.м. є текст, який членується на абзаци, речення в яких перебувають в тісних смислових та граматичних зв’язках між собою.

П.м. є вторинним відносно усного мовлення.
П.м. фіксується графічними знаками й сприймається зором. Графічні знаки – різноманітні: знаки алфавітів різних мов, цифри, умовні позначки, малюнки і графіки.
П.м. дає можливість зафіксувати висловлення, забезпечити збереження і відтворення мовлення у просторі і часі.
П.м. – монологічне.
В ділових паперах проявляється такі риси, як традиційність і консерватизм, а також правила побудови ділових паперів, правила вживання стійких словосполучень, …
У п.м. особливо чітко проявл-ся диференціація текстів за сферами спілкування. Деякі тексти існують лише в п.м. – накладні, розписки, квітанції…
Здатність бути відтвореним у живій звуковій формі. (Яке не завжди буває точною копією писемного тексту.)

Писемне ділове мовлення:

Чітке дотримання прийнятих норм ділового спілкування (будова, набір реквізитів, правильне використання слів – рекомендуємо, наказую, доповідаю, гарантуємо, прошу, ухвалити…)
Дотримання норм літературної мовіи, вживання зрозумілих, найбільш переконливих слів, уникнення русизмів.
Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (утримання розмовних, просторічних, діалектних слів).
Логічність формування думки, чіткість і послідовність викладу, членування тексту відповідно до будови ділового паперу.
Стислість вираження думки, строга відповідність слова його значенню, об’єктивність викладу фактів.

23. Способи викладу матеріалу у документі: розповідь, опис, міркування.

Док-ти за способом викладлу матеріалу поділяються:

1. Док-ти, в яких можна заздалегіть сформувати лише найзагальніші відомості, а сам спосіб викладу залежить кожного разу від конкретного змісту того, що викладається, від ситуації, обставин ділового спілкування.

2. Док-ти, в яких може бути передбачено не лише формуляр док-та, а навіть слова, словосполучення і речення. Це докум-ти з високим ступенем стандартизації.

Види текстів за способом викладу:

Розповідь про події, явища, факти в хроноглогічній послідовності – в автобіорафіях, протоколах, звітах та ін.

Опис – це принцип характеристики явища через перелік ознак, властивостей.Звичайно опис включає загальну хар-ку явища, елементи опису лише обгрунтовують і конкретизують її. Використовується у актах, наказах, постановах.

Міркування – спосіб викладу, при якому логічно послідовний ряд визначень, суджень і висновків розкриває внутрішній зв’язок явищ. Як правило, доводить певні положення через зіставлення, порівняння, розкриття цих зв’язків. Тут знаходить втілення така логічна форма думки, як доказ.

24. Промова.

Це агітаційний виступ на масових зборах. Він присвячується одній великій темі, яка хвилює слухачів (звичайно до неї в цей час прикута загальна увага.)

Особливості промов:

- емоційність;

- підсилений голос – зазвичай є якась відстаноь між промовцем і аудиторією;

- чим більша аудиторія, тим повільніший темп промови;

- паузи у промові: лігічні, психологічні, фізиологічні (більші ніж при доповідях).

Агітаційна промова має основне завдання роз’яснити щось, зорієнтувати в чомусь. Звернена насамперед до емоцій, почуттів, уяви слухачів. Важливий психологічний вплив на слухачів, використовуються яскраві образні засоби. Потрібно правильно і повно враховувати особливості своєї аудиторії, знання аудиторії допоможе обрати найпереконливіші аргументи. Звичайно обмежена в часі, торкається одного питання, має мобілізуючий характер.

Ювілейна промова звичайно присвячена певній даті. Промова відзначається святковістю, урочистістю, може мати елементи підсумків. Невимушеність.

До особи – короткі, дружні, містять схвальні відгуки про ювіляра, добрі побажання.

Мітингова промова має політичний хар-р, присвячується злободенній, суспільнозначимій темі. Оратор повинен говорити вільно, звертатися насамперед до почуттів слухачів (навіть якщо говорить про цифри).

25. Доповідь

Одна з найпоширеніших форм публічних виступів.

Звітна – це доповідь, в якій офіційна особа повідомляє зібранню про здійснену колективом роботу, аналізує і оцінює її результати. Говориться також про завдання на майбутнє, по доповіді обов’язково приймається рішення (програма) майбутніх дій.

За побудовою нагадує письмовий звіт. Доповідач повинен об’єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків.Для цього треба чітко сформулювати мету, хар-р і завдання доповіді.Добрати переконливі цифри, факти, приклади. Скласти загальний план, подбати про зв’язки між частинами.

Ділова – док-т, що містить виклад певних питань з висновками і пропозиціями. Містить значний обсяг інфи і розрахована на обізнаних слухачів. Ділова доповідь може бути предметом обговорення і критики.

Політична доповідь виголошується партійним діячем (тому є програмою) на зібраннях, з’їздах, форумах. Вона є одною з форм керівництва.

26. Лекція.

Лекції надзвчайно різноманітні за змістом і можливо за формою викладення, якщо змінюється аудиторія. Спільне те, що вони несуть певну суму знань, є живим процесом спілкування.

Тема, мета і основна проблема лекції мають бути точно визначені.Основне завдання лектора – чіткий виклад питання, його послідовне розкриття. Послідовність у розвитку думки створює умови для розуміння основних ідей лекції. Головна частина не повинна містити забагато вузлових питань. Перенасиченість фактами, цифрами, датами утруднює сприймання. Не повинно бути монотонності.

27. Бесіда, ведення дискусії.

Бесіда звичайно проводиться двома чи невеликою кількістю учасників і охоплює порівняно невелике коло питань.

Ділова бесіда буде мати позитивний результат лише за умов уважного сприйняття співрозмовниками точки зору й доказів свого партнера, висловлених по суті, із відповідною тактовною реакцією щодо отриманої інформації.

Можна виділити такі основні фази ділової бесіди:

- установлення часу й місця зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території);

- спосіб вступу в контакт, початок розмови (на своїй території ініціатива господаря, а нейтральній – ініціатива належить тому, хто прийшов першим: це вітання, початкові жести і фрази для мобілізації уваги);

- формулювання конкретної мети зустрічі (проблема чи завдання);

- обмін предметними пропозиціями і випрацювання рішень (оцінка пропозицій та ухвалення чи не ухвалення рішення за кожним пунктом);

- фіксування остаточної домовленості й вихід із контакту, закінчення розмови (підведення підсумків бесіди, фіксування зобов'язань).

Кожна із цих фаз має основний принцип, відповідно до якого треба діяти співрозмовникові, щоб домогтися позитивного результату.

28. Поняття про діловий стиль.

Діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, у сфері управління

Призначення – регулювати стосунки у зазначених вище сферахі

Має підстилі: законодавчий, дипломатичний, юридичний, адміністративний.

29. Особливості усного ділового мовлення.

Найпоширеніша форма у.м. – телефонна розмова. Вона має бути економною в одержанні і передачі інформації. Ставляться такі вимоги:

- чіткість, чистота дикції.

- стислість висловлення

- середній за силою голос.

- середній темп мовлення

- спокійний, ввічливий тон мовлення.

Культура ділового мовлення вимагає від мовців загальної культури, інтелігентності, ввічливості, знання і використання норм літературної мови.

30. Мова і ваша майбутня професія.

Мова нації — універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. «По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність» (К. Паустовський). На повістці дня сьогодні — розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Старий поділ на професії «інтелігентні» та «неінтелігентні» зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Що означає знати мову професії? Це — вільно володіти лексикою свого фаху, послуговуватися нею.

Мовні знання — один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві га в безпосередніх ділових контактах.

((Професія тісно пов’язана з діловою мовою і користуванням діловим стилем мови. Мова і дотримання етикету – перше враження про людину і перше враження про організацію по її представнику. Має бути високий рівень володіння мовою. Відсутність двозначностей, зайвих слів, “русизмів” у писемному і усному мовленні. ))

31. Загальні вимоги до мови документів: об'єктивність, логічна послідовність, повнота інформації.

Вимоги такі: об’єктивність, логічна послідовність, ясність викладу і точність опису, переконливість, лаконічність, етикет ділових паперів, типізація мовних засобів, стандартизація мови ділових паперів, нормативність мовних засобів.

Об’єктивність. Змісту док-ту проявляється у формах вираження в ньому громадських інтересів, які мають строго відповідати нормам адміністративного права. Службові папери оформлюються від імені юридичної особи. Особистий момент в оцінці фактів, подій повинен бути зведений до мінімуму. Більшість документів пишеться від третьої особи. Об’єктивність досягається високим ступенем безособовості, відсутністю суб’єктивно-оцінних моментів у викладі чи доборі лексики.

Логічна послідовність викладу особливо виразна у тих докум-х, де зовсім виключається (уникається) внесення у текст документу суб’єктивних чи емоційних елементів: проявів роздратування, незадоволення, привнесення особистого ставлення до справи.

Ознаки логічної послідовності: тісний логічний зв’язок компонентів док-ту, чіткі причинно-наслідкові зв’язки між фактами як всередині речення, так і в межах всього документу. Логічна послідовність може реалізуватися такими типами зв’язків, як протиставлення, виявлення, логічне підкреслення, черговість (одночасно, спочатку, потім), мета (з цією метою), результативності (отже, таким чином, загалом).

Логічна послідовність документу досягається також за рахунок чіткого членування тексту документу на окремі пункти. Його зовнішніми проявами є нумерація, позначення літерами, абзаци.

Повнота інфи полягає у тому, що всі необхідні для правильного розуміння докум-ту думки мають у тексті своє словесне вираження. Ніщо не повинно бути пропущено, нічого не треба домислювати, не повинно бути недомовок і двозначності. Зміст док-ту повинен вичерпувати всі обставини, пов’язані з висвітлюваним питанням.

1 2 3 4 5 6