- Тепер розглянемо приголосні звуки та особливості їх артикуляції.
- Вправи з артикуляції
- 4. Орфоепічні норми сучасної української мови. Основні причини порушення орфоепічних норм.
- наголос; правила вимови окремих звуків і їх сполук; інтонаційно-мелодійну побудову мовлення.
- Одним із важливих засобів створення милозвучності є позиційне чергування звуків
- ВІДХИЛЕННЯ ВІД ОРФОЕПІЧНИХ НОРМ
Н. Е. Дикція. Значення дикції у професійній підготовці вчителя (Лекція)
 Скачать 151.5 Kb.
|
|
1 2
1. О - У - Е - І - И - А. 2. І - Е - А - О - У - И. 3. А - О - У - Е - И - І. 4. Е - И - І - А - О - У. 5. Ю - Ї - Є - Я - І - И. 6. Я - Є - Ю - Ї - І - И. 7. І - И - Ї - Є - Ю - Я. 8. І - Ї - Е - Є - У - Ю. 9. И - Ї - Е - Є - А - Я. У першому з них розміщення голосних у табличці відповідає принципу наближеності до "кола". З нього бажано починати формування правильної артикуляції голосних звуків української мови. Друга табличка є найбільш відомою, поширеною, а тому зручною для роботи над уже сформованими на основі "кола" голосними звуками та приєднанням до них різних приголосних звуків української мови. Третій варіант складає сукупність голосних заднього ряду (а-о-у) та переднього (е-и-і), розміщених за принципом від низького до високого піднесення спинки язика під час їх вимови. Четверта табличка являє собою ту саму сукупність, що і третя, але розташовану в такому порядку: спочатку йдуть голосні переднього ряду, а потім заднього. П'ятий варіант використовується здебільшого для роботи над йотованими голосними звуками. Він теж побудований за принципом їхньої наближеності до "кола". Шоста табличка передбачає роботу переважно над йотованими голосними звуками, але трохи ускладнену хаотичністю їх розміщення. У сьомому варіанті звуки розташовано у порядку межування голосних звуків заднього і переднього рядів. Восьма і дев'ята таблички побудовані на межуванні чистих голосних із йотованими. Порядок роботи над артикуляцією за поданими вище табличками та розташування в них голосних доцільно змінювати, щоб активізувати увагу та сконцентрувати її на особливостях артикуляції кожного окремого звуку. Тепер розглянемо приголосні звуки та особливості їх артикуляції. Б - дзвінкий, П - глухий. Їх об'єднує те, що разом вони належать до групи губних зімкнених приголосних. Це означає, що в їх артикуляції головну роль відіграють губи. У цілому вона складається з двох етапів - зімкнення і розімкнення губів. Після першого з них відбувається натиск повітря, після другого - він миттєво закінчується. Язик у цьому участі не бере, піднебіння - підняте. У звучанні їх є певні відмінності. Так, "Б" звучить більш напружено, дзвінко і твердо, а "П" - глухо, м'яко і невимушено. Слід зазначити, що напруженість і дзвінкість створюються голосовими зв'язками, а м'якість і невимушеність - губами і диханням. Тому приголосний "П" створюється меншим натиском повітря, аніж "Б". М - губний зімкнений сонорний приголосний. Артикулюється він теж губами. Натиску повітря і напруження голосу не потребує. Відрізняється від попередніх губних приголосних опущенням м'якого піднебіння, що відкриває тим самим прохід до носової порожнини та створює домішок носового звучання. В - сонорний, Ф - глухий. Їх об'єднує те, що разом вони належать до губних щілинних приголосних. Артикулюються зближенням губів до утворення вузької щілини, через яку виходить струмінь повітря. Язик у цьому участі не бере, м'яке піднебіння підняте, прохід у носову порожнину закрито. Різниця в їх артикуляції полягає в тому, що "Ф" артикулюється шляхом зближення нижньої губи з зубами, при цьому утворюється щілина трохи більша аніж в артикуляції "В". Д - дзвінкий, Т - глухий. Вони належать до групи зубних зімкнених приголосних. Артикулюються торканням кінчика язика внутрішньої сторони передніх верхніх зубів та альвеол. Губи пасивні, м'яке піднебіння опущене, прохід до носової порожнини відкрито. Різницю в звучанні цих приголосних створює вібрація голосових зв'язків, що має місце в артикуляції "Д". Н - сонорний зубний зімкнений приголосний. Артикулюється, як і попередні "Д", "Т", торканням кінчика язика передніх зубів та альвеол. За рахунок більшої площини торкання язика та водночас відповідного опущення м'якого піднебіння він отримує специфічне носове звучання. С - глухий щілинний, З - дзвінкий щілинний, Ц - глухий зімкнено-щілинний. Вони належать до групи зубних приголосних. Артикулюються напіввідкритими губами, зуби при цьому розімкнені на відстань 1-2 мм. М'яке піднебіння підняте, отже, прохід до носової порожнини закрито. Язик виконує приблизно такий самий рух, як і під час артикуляції "Д", "Т", з тією різницею, що в артикуляції "С", "З" він не торкається піднебіння, а утворює щілину між ним і передньою частиною спинки язика. Істотна різниця в звучанні цих приголосних створюється голосом. Голосові зв'язки в артикуляції "С" ледве напружені, а в "З" - знаходяться в стані вібрації. Артикуляція "Ц" складається з двох елементів - торкання боковими краями кінчика язика та утворення в результаті його щілини, що і створює певний колорит звучання "Ц". Ж - дзвінкий, Ш - глухий, Й - сонорний. Усі три належать до групи щілинних передньопіднебінних приголосних. Артикулюються шляхом утворення щілини, як і "С","З", з тією різницею, що кінчик язика не підіймається так високо, від чого канал, що утворюється спинкою язика, є значно ширшим. Струмінь повітря спрямовується на передні різці верхнього ряду. Зуби при цьому розімкнені на відстані 1-2 мм, м'яке піднебіння підняте. Різницю звучання "Ш" і "Ж" створюють голосові зв'язки, а "Й" - домішок носового звуку, що з'являється внаслідок зменшення щілини при піднятті бокових частин та спинки язика. При артикуляції "Ш" голосові зв'язки ледве напружені, "Й" знаходяться у стані легкої вібрації, а "Ж" - більш активної вібрації. До того ж, при артикуляції "Ж" щілина, що утворюється передньою частиною язика, є меншою, тобто вужчою, а тому він потребує менших витрат повітря, аніж "Ш". Дз, Дж - африкати, що утворюються дзвінкими зубними (Д, з) та передньопіднебінними (Д, ж) приголосними звуками української мови. Як Дз, так і Дж належать до групи зімкнено-щілинних звуків. Артикуляція їх відображає не кожен складовий звук окремо, а їх злиття в один. Ця спільна риса має місце в артикуляції обох фонем, а ще спільним у них є базова основа - твердий "Д", який додає їм домішок початкового носового звучання. Різницю артикуляції "Дз" і "Дж" складає другий елемент - при цьому кінчик язика торкається передніх зубів нижнього ряду, але плавно переходить до верхніх альвеол, що й утворює щілинне звучання злитого "Дз". Другий елемент артикуляції "Дж" зумовлений специфікою другої частини цієї фонеми. Отже, зімкнення відбувається не на передніх зубах та альвеолах, а значно вище - на твердому піднебінні, де утворюється звук "Ж". Ч, Щ - глухі передньопіднебінні звуки, що належать до групи зімкнено-щілинних приголосних. Артикулюються шляхом торкання альвеол кінчиком язика, після чого в центральній його частині утворюється щілина. Артикуляція "Щ" відрізняється від "Ч" тим, що під час її відбувається зімкнення з подальшим сковзанням та ледве помітним просуванням уперед бокових країв передньої частини язика. В обох випадках губи відірвані від зубів, висунуті вперед, зуби розімкнені, м'яке піднебіння підняте, носова порожнина закрита. Струмінь повітря спрямовується на альвеоли, що знаходяться над передніми зубами верхнього ряду. Сукупність усіх цих елементів і створює специфіку звучання українських "Ч" та "Щ", що відрізняється від артикуляції та вимови цих приголосних в інших мовах. Зокрема, у російській вони трохи пом'якшені, тимчасом як українські "Ч" та "Щ" завжди звучать твердо без будь-яких пом'якшень. Р - передньопіднебінний сонорний зімкнено-щілинний приголосний, що вирізняється характерним дрижанням, яке створюється внаслідок вібрації кінчика язика під струменем повітря при розкритому роті. Губи трошки заокруглені та все ж активної участі в артикуляції вони не беруть. Л - зубний сонорний щілинний приголосний. Його артикуляція складається із розімкнення губів та змички кінчика язика з внутрішньою поверхнею передніх зубів верхньої щелепи. Струмінь повітря при цьому проходить крізь бокові щілини, які утворюються внаслідок опускання бокових країв язика. Напевно саме тому цей приголосний інколи називають ще боковим сонантом. Ґ - дзвінкий, проривний, К - глухий. Обидва вони належать до групи зімкнених задньоротових приголосних, а тому мають і подібну артикуляцію. В обох випадках губи розімкнуті, активної участі в артикуляції не беруть. Спинка язика піднімається, боковими краями торкається м'якого піднебіння. При артикуляції "Ґ" вона піднімається трохи вище аніж при артикуляції "К". Таким чином щілина, що утворюється внаслідок цього, зменшується і струмінь повітря, прориваючи її, утворює специфічний дзвінкий звук із домішкою носового відлуння. Г - дзвінкий, Х - глухий. Разом належать до групи щілинних задньоротових приголосних звуків української мови. В артикуляції їх теж є спільні елементи. Так, губи в обох випадках активної участі не беруть, але вони розімкнені. Спинка язика піднята, кінчик його опущений до нижніх зубів. Водночас "Г" вважають горловим звуком та більш глибинним порівняно з "Х", а тому "Г" вимагає більшого струменя повітря. Внаслідок цього і створюється специфічне звучання кожного з цих звуків. Вправи з артикуляції приголосних звуків української мови Вправа 1. Членороздільно вимовляйте дзвінкі приголосні звуки української мови: Б - Д - Дз - З - Дж - Ж - Г - Ґ. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції. Вправа 2. Членороздільно вимовляйте глухі приголосні звуки української мови: П - Ф - Т - Ц - С - Ч - Ш - К - Х. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції. Вправа 3. Членороздільно вимовляйте пари дзвінких і глухих приголосних звуків української мови: Б - П, В - Ф, Г - К, Г - Х, Д - Т, Ж - Ш, З - С. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції. Вправа 4. Членороздільно вимовляйте сонорні приголосні звуки української мови: М - В - Н - Р - Л - Й. Повторіть вправу 8 -10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції. Вправа 6. Членороздільно вимовляйте губні приголосні звуки української мови: М - Б - П - В - Ф. Вправа 7. Членороздільно вимовляйте зубні приголосні звуки української мови: Н - Д - Т - Ц - З - С - Дз. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції. Вправа 8. Членороздільно вимовляйте передньопіднебінні приголосні звуки української мови: Р - Ч - Ш - Ж - Й - Дж. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції. Вправа 9. Членороздільно вимовляйте задньоротові приголосні звуки української мови: Ґ - К - Г - Х. Повторіть вправу 8 - 10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції. Вправа 10. Членороздільно вимовляйте шиплячі приголосні звуки української мови: Ш - Ч - Ж - Дж. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції. Вправа 11. Членороздільно вимовляйте свистячі приголосні звуки української мови: С - Ц - З - Дз. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції. Отже, майбутнім вчителям так само, як і всім тим студентам, чия подальша професійна діяльність буде пов'язана з публічним мовленням, слід більше займатися подібними вправами. Правильна артикуляція не з'являється сама по собі, вона потребує цілеспрямованої і методичної роботи, у процесі якої правильні рухи мовного апарату відпрацьовуються до автоматизму. Лише постійна копітка робота здатна забезпечити мовцям членороздільну вимову, адже практичну роботу з артикуляції недарма вважають передумовою вдосконалення усного мовлення людини. 4. Орфоепічні норми сучасної української мови. Основні причини порушення орфоепічних норм. Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія. Орфоепія – (правильне мовлення) orthos – правильне, epos – мовлення – система загальноприйнятих правил, що визначають єдину правильну, літературну вимову. Якщо дикція – це правильна чітка вимова звуків, то орфоепія – правильна вимова звуків у фонетичному оточенні. Українська літературна мова, як і кожна літературна мова, має усталені орфоепічні норми, що є обов’язковими для всіх, хто розмовляє нею. Орфоепія охоплює наступні розділи: наголос; правила вимови окремих звуків і їх сполук; інтонаційно-мелодійну побудову мовлення. Розглянемо найважливіші норми української літературної вимови. Голосні (а), (у), (і) завжди вимовляються чітко і виразно як під наголосом, так і в ненаголошеній позиції. Ненаголошений (е) вимовляється з наближенням до (и) : несла - (не сла), село - (се ло). Дзвінкі приголосні (б), (д) , (г), (ж), (дж) , (дз) у кінці слова не оглушуються: (граб), (ворог), (дід). Префікси роз-, без-, через- можуть зберігати і втрачати дзвінкість: безтурботний - (безтурботний); розбити - (розбити). Звук (в) в українській мові сороноризується: (заутра), (кроу). Звук (р) в українській мові завжди твердий: (лікар), (Харків). Українська орфоепія також включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків. Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими особливостями: – голосні звукивимовляються повнозвучно в будь-якій позиції (наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і], [у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о] не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука); ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие] (вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних можуть йотуватися (клієнт, егоїст); – приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в похідних від нихперед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і префікс з перед глухими послідовно оглушуються(з товаром, з попитом); звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено (розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі (неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед [і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю, бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер) тощо. Вимова звукосполучень пов’язана з такими процесами: – з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться, -шся вимовляються як [ц΄:а], [с΄:а](інвестується, фінансуєшся),-жся, -чся у дієсловах наказового способу передаються як [з΄с΄а], [ц΄с΄а] (уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний); – з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів, двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний, годинник, возз’єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними звуками (законно, невинність); у прикметниках на –анн-ий, -янн-ий, -енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, але довгожданий); в іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс); у словах алло, брутто, нетто та інших; – з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т], [з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, і у всіх відмінках імен. сер.р. на -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення -ів) (знаряддя, намагання); перед я, ю у прислівниках (навмання, зрання, попідвіконню), перед є, ю у формах тепер. часу дієслова лити та в похідних від нього (ллють, виллється); – зі спрощенням звуків у групах приголосних при словотворенні або словозміні; напр., у групах ждн – жн (тиждень – тижневий), здн – зн (проїзд – проїзний), стн – сн (якість – якісний), (містити – місце), скн – сн (тиск – тиснути); спрощення не відбувається у питомих та іншомовних словах на -т, -ст (агент – агентський, Карпати – карпатський), у групах приголосних -стц-, -стч- (монополістка - монополістці), у числівниках (шістсот, шістнадцять); – зі зміною приголосних при їх збігу; напр., -цьк- змінюється на -чч- при творенні імен. на –ин-а (донецький – Донеччина, але галицький - Галичина), -ськ-, -ск- на -щ- за аналогічних умов (полтавський - Полтавщина), -ск-, -шк- на -щ- при творенні імен. і прикм. на -ан-(-ян-) (піски - піщаний), -ск-, -ст- на -щ- при творенні форм дієслів ІІ дієвідміни (вереск – верещати, простити – прощу); приголосні [г], [з], [ж] перед суфіксами -ськ-, -ств- змінюються на -зьк-, -зтв- (Кривий Ріг – криворізький, Кавказ – кавказький, Париж – паризький), [к], [ц΄], [ч] перед -ськ-, -ств- змінюються на -цьк-, -цтв- (турок – турецький, купець – купецький, ткач – ткацький), [х], [с], [ш] перед -ськ-, -ств- змінюються на -ськ-, -ств- (птах – птаський, Одеса – одеський, товариш – товариський, але баскський, казахський, тюркський, ламаншський, меккський); [г], [ж], [з] із суфіксом -ш- дає сполучення -жч- (дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, вузький – вужчий, але легший), [с] змінюється на -щ- (високий – вищий). Дотримання орфоепічних норм удосконалює мову як засіб спілкування, сприяє витонченості, стрункості мови, полегшує обмін думками, допомагає уникати непорозумінь у мовленні, усувати їх. Знання орфоепічних норм забезпечує чітке логічне оформлення думки і мовне її вираження. Досконале володіння нормами літературної вимови необхідне промовцю для успішного виступу перед великою аудиторією. Вимова оратора відрізняється від звичайної повсякденної більшою старанністю, строгішою нормативністю, що виявляється в уникненні регіональних особливостей, подоланні особистих мовних вад. Виступ перед аудиторією потребує такої вимови, яка була б дохідливою, ненав’язливою, добре сприймалася на слух і не заважала засвоєнню змісту. Якщо в оратора правильна вимова, то увага слухачів буде спрямована на зміст сказаного, а не на розпізнавання слів. Однак навіть людина з бездоганною літературною вимовою та дикцією може не справитися з виголошенням чогось. Це пояснюється тим, що деякі сполучення звуків і окремі звуки, коли часто повторюються, стають неприємними для слуху, втомлюють слухачів, наприклад, збіг кількох приголосних, повтор однакових слів або однакових їх закінчень. Милозвучність досягається чергуванням у мовленні голосних і приголосних звуків, односкладових і багатоскладових слів, коротких і довгих речень, зміною звукового складу слова без порушення його значення тощо. Одним із важливих засобів створення милозвучності є позиційне чергування звуків [у]-[в]та [і]-[й], фонетичні варіанти повнозначних та службових слів на зразок унаслідок – внаслідок, йти – іти, імла – мла, з – зі – із, над – наді.Звуком [і] завжди починається речення, а звуком [у] тоді, коли далі йде приголосний. Між приголосними вимовляються і пишуться [у], [і] (потім у день чи два, так і так), між голосними – [в], [й] (взяла в оренду, заява й акт). Після приголосного перед голосним вживається здебільшого [й], [в], а після голосного перед приголосним – [і], [у]. Якщо між словами робиться пауза, то на стику їх вимовляються голосні [у], [і] (Сонце сходило і оглядало землю). Ці звуки чергуються у словах, якщо не змінюють їх значення (ймовірний – імовірний, йти - іти, влаштовувати – улаштовувати, впродовж - упродовж). Немає чергування при зіставленні понять (батьки і діти), при зміні значення слів (вклад і уклад), у словах лише з [в] або з [у] (взаємини, власник, указ, установа). ВІДХИЛЕННЯ ВІД ОРФОЕПІЧНИХ НОРМ: 1.М’яка вимова шиплячих. 2.Підміна звука [і], [и] [ы] – Закарпаття (зрушення під впливом говірок. 3.Мікрохвон, хвормула, хверма [ф]. 4.булá, ходила. 5.Пропедевтичний в.( воко). 6.Зара, тра, мона, бурак. 7.Наголоси. Спробуйте визначити причини порушення орфоепічних норм, причини виникнення відхилень. (обговорення) Дотримання норм літературної вимови має велике значення, становить один із суттєво важливих показників загальної культури особи, дає змогу ефективно користуватися літературним мовленням у різних сферах суспільної практики: побут, заклади освіти, культури, науки, державного управління.
1 2
|