Искусство
Языки
Языкознание
Вычислительная техника
Информатика
Финансы
Экономика
Биология
Сельское хозяйство
Психология
Ветеринария
Медицина
Юриспруденция
Право
Физика
История
Экология
Промышленность
Энергетика
Этика
Связь
Автоматика
Математика
Электротехника
Философия
Религия
Логика
Химия
Социология
Политология
Геология
Кузишин Історія туризму частина 2. Написаних в 1503 і 1504 pp він довів в них, що відкриті землі слід вважати Новим Світом
 Скачать 4.07 Mb.
|
                                                                                                                                                                                                                                     написаних в 1503 і 1504 pp. він довів в них, що відкриті землі слід вважати Новим Світом. Найбільш активні дослідження берегової лінії і внуїрішніх частин континенту вели іспанські, англійські і французькі мандрівники. Англійська експедиція під керівництвом італійця ДжонаКабота (Джовані Кабото) у 1497-1498 pp. пройшла вздовж східного берега Північної Америки від Ньюфаундленда майже до Флориди. У 1513 р. іспанський конкістадор X. Понте де Леон відкрив півострів Флориду, а Васко Нуньєс де Бальбоа у 1513 р. перетнув Панамський перешийок і першим побачив Тихий океан. Півострів Юкатан, західні, нівніч:но-західні та південні береги Мексиканської затоки були відкриті у 1517-1519 pp. іспанськими конкістадорами (Ф.Ернандес Кордова, Х.Гріхальва). Іспанська експедиція під керівництвом Х.Авіли, пройшовши вздовж узбережжя від Панамської затоки до затоки Фонсека, висадилася на берег і відкрила озера Нікарагуа і Манагуа. У 1528 р. іспанська експедиція під командуванням П.Нареаеса відкрила дальту Міссісіпі, О.Хіменес у грудні 1533 р. відкрив Каліфорнію, Ф.Васкес Коронадо у 1540-1541 pp. перетнув плато Колорадо, південну частину Скелястих гір і Великі рівнини, досягши 40 пн. ш., експедиція конкістадора Е. де Сото у 1539-1542 pp. обстежила північні Аппалачі, відкривши pp. Алабама і Теннесі. Подорожі англійських дослідників були зосереджені головним чином в північній частині материка, французьких - в східній, п'шнчно-східній і центральній. Намагаючись знайти Пївнічно-Західний прохід з Атлантичного в Тихий океан, французька експедиція під керівництвом корсара Ж Бартьє у 1534-1535рр. обійшла з півночі о. Ньюфаундленд і відкрила північно-східний берег півострова Лабрадор, р. Св. Лаврентія. У 1576-1578 pp. три плавання в північних водах Америки зробив Мартін Фробишер, поклавши початрк відкриття Бафінової землі. Американські багатства стали передумовою індустріалізації Європи. Вона розвивалася за рахунок пограбування відкритих територій, відродження інституту рабства, а нерідко і за рахунок знищення місцевого населення, що "наважилося" противитись новим порядкам. Відкрити шлях на Острови Прянощів, прямуючи на захід, вішало на честь Фернана Магелпана. Не дивлячись на всі хитрування і диверсійну діяльність португальців, багатократні спроби залякування, шантажі і навіть замахи на Магелліша, флотилія з п'яти кораблів 20 вересня 1519 р. покинула іспанські береги. У цьому плаванні до Островів прянощів на пайовій участі брали участь: іспанська корона, купці Севільї, ряд високопоставлених чиновників, а також сам Магеллан і деякі члени команди. Пройшовши Гібралтарську протоку, флотилія взяла курс на Канарські острови. Від них спочатку флотилія відправилась на південь, а потім на широті північного берега Гвінейської затоки - на південний захід. В кінці листопада мандрівники досягли бразильського берега. До середини грудня кораблі увійшли до бухти Санта-Лючія, гам зараз розташований Ріо-де-Жанейро. За два тижні вони жили своє каботажне плавання на південь. Попутно було досліджено гирло Ла-Плати і річка Парана. 21 жовтня 1520 р. був відкритий східний прохід в протоку, названу згодом Магеллановою. флотилія v складі трьох кораблів 28 листопада 1520 р. ввійшла в Тихий океан, чазваний так супутниками Магеллана тому, що за час тримісячного переходу через нього вони жодного разу не пережили ні негод, ні штормів. Знаменна подія відбулася 28 березня 1521 р. Біля острова Масава "до ілагманського корабля наблизився човен з вісьмома людьми на ньому. З ними заговорив раб капітана, уродженець Суматри і вони його зрозуміли відразу". Таким чином, іспанці, пливучи не захід, дісталися до островів, де розуміти мову жителів вже відомої Суматри. Це був один з доказів кулястості Землі. На острові Себу Магеллан вплутався в міжусобну війну. Він і вісім чоловік команди були убиті 27 квітня 1521 р. в сутичці з аборигенами. Тільки один корабель - "Вікторія", очолюваний Хуаном Себастьяном Ель-Кано, - відправився через Індійський океан. Після багатьох поневірянь, відбиваючи напади португальців, страждаючи від нестачі продовольства і хвороб членів екіпажа, через три роки 8 вересня 1522 р. "Вікторія" увійшла до порту Севільї. З 243 осіб, що відправилися в плавання в 1519 р., повернулося всього 19. Але той вантаж гвоздики, який був на борту "Вікторії" сторщею окупив всі витрати на експедицію. На гербі, подарованому Ель-Кано, була зображена земна куля, обвита «річкою, на якому був написаний його девіз: "Перший обійшов навколо мене". Перша кругосвітня подорож, здійснена під керівництвом Фернана Магеллана (1519 - 1522), практично підтвердила гіпотезу про кулястість Землі, а також було цілу серію відкриттів: Магелланову протоку і о. Вогняна земля в Південній Америці, численні острови у Великому (Тихий) океані і ін. Географічні відкриття зробили сильний вплив на становлення єдиної світової цивілізації. З відкриттям Америки став формуватися єдиний світовий економічний простір. Відбулось грандіозне пересування торгових шляхів і центрів. Середземне море, яке раніше виконувало головну роль в світовій торгівлі, в значній мірі втратило своє значення. Головні торгівельні шляхи були перенесені в Атлантичний океан і Північне (Німецьке) море. Але до Великих географічних відкриттів причетні не тільки португальці і іспанці. З кінц» XVI ст. ряд важливих відкриггів був зроблений голландськими мореплавцями. У першій половині XVII ст. голландці відкривають побережжя Австралії, яка «початку назвали Новою Голландією. Перші дослідження півдня Нової Гвінеї пов язані з ім'ям Віллємо Янзона, Особливо велике значення в обстеженні нового іагерика належмо Абелю Тасману, ім'я якого збереглося за островом Тасманія. Дослідження ти освоєння території Росії. До XVI ст. територія сучасної оси була загадковою для європейців. Величезні простори, погані дороги, -'Розумілі російські звичаї були суттєвою перепоною для освоєння Росії європейцями. Тільки дипломати та купці відвідували цю територію. І навіть про саму Москву в них були не найкращі враження. Досить багато інформації про Московію залишив німецький посол Сигізмунд фон Герберштейн. У своїй праці "Записки про Московію" він детально описав водні простори, економіку, культуру, побут, суспільний розвиток і релігійні обряди московітів. Саме він описав наявність в Московії постоялих дворів - ям, які надавали послуги проживання, харчування і заміни коней. Ями розташовувались на відстані до 20 верств одна від одної. Починаючи з XV ст. існував "Ямський прикат' - централізована державна установа, що контролювала поштові перевезення та службу ямщиків у всій країні. В містах він охарактеризував постоялі двори, які відрізнялись більш високим комфортом, мали крім розміщення і харчування гостей можливість організації різноманітних комерційні справи. Було відмічено, що такі гостинні двори були поділені за національним принципом. З XVI ст. самі московити починають досліджувати території, розташовані на схід від Москви. Перша гака відома експедиція, що мала економічний характер і була здійснена за коїти купців Строганових, була здійснена козаками на чолі з Єрмаком. В період 11582-1585 pp. ними було відкритої та досліджено басейн р. Тобол, Іртиша та Ками. В І пол. XVII ст. за участю Пояркова та Хабарова було проведено масштабні дослідження Приамур'я. Тоді ж експедиція Дежньсва провела дослідження басейну р. Лени і виявили протоку між Азією та Америкою. Розвивалась в Московії і картографія. Хоча Московія і не мала європейських традицій картографії, але з XVI ст. тут діяв Розрядний приказ — департамент, що займався створенням карт. На аоч. XVII ст. було створено "Велике креслення всієї Московської держави". Але ця карта не збереглась. До наших днів дойшла карта Росії 1667 р. Федора Годунова, віддрукована Гессселем Г'ерржсом. Е- 1627 р. створюється "Книга до Великого креслення", що була додатком до карти та описує міста, дає деякі етнографічні характеристики. Величезне значення мали відкриття російських землепрохоДці і мореплавців на Далекому Сході. Експедиція Беринга та Чірікова відкрила на початку XVIII ст. і дослідила Берингову протоку, Курильські острови і північ Японії. З ініціативи Михайла Ломокосова в друг. пол. XVlfl ст. було організовано крупні експедиції, які вивчапи територію світу. Цими експедиціями керували І.Ф. Крузеншерн, Ю.Ф. Лисянськип, О.Е. Коцебу, Ф.П. Літке, Ф.Ф. Белінсгаузен, М.П. Лазарєв. Ф.П. Літке в 20-х pp. XIX ст. здійснив низку подорожей Північним Льодовитим океаном, які описав в книзі "Чотирикратна подорож в Північний Льодовитий океан - 1821-1824 pp.". 28 січня 1820 р. російські кораблі "Восток" і "Мирний"' під керівництвом Ф.Ф. Белінсгаузена та М.П. Лазарет відкрили шосту частику світу - Антарктиду. Таким чином в XV-XVII ст. існували наступні види подорожей: морські дослідницькі експедиції, які носили організований характер; військові походи; пізнавальні мандрівки; розважальні; прочачетво, яке носило як стихійний, так і організований характер; дипломатичні місії політичних та релігійних діячів; мандрівки з метою оздоровлення; мандрівки з метою отримання освіти. Значення подорожей епохи Відродження полягало в тому, що: були відкриті нові землі, та морські шляхи до них; з 'явилась світова торгівля; відбувався швидкий культурний та економічний обмін між різними країнами та народами; подорожі стали носити більш організований характер; вдосконалювалися транспортні засоби та розвивалась інфраструктура для подорожуючих [4, с. 67]. Формування системи гостинності XVII-XVIII ст. Відмінною рисою подорожей того часу залишався примітивізм засобів переміщення. Типові диліжанси доби Просвітництва були малокомфсіртними засобами пересування. Ось що пише про них сучасник: "Короб вузький, і місця там такі тісні, що кожен просить сусіду повернути -іому ногу або руку, коли треба виходити... Якщо на лихо мандрівник виявиться з великим животом або широкими плечима... доводиться кректати або тікати". Об'єднувало всіх мандрівників те, що вони відносипись до суспільної меншості, яка мала привілейований статус у суспільстві. Основна ж маса населення проживала свій вік, майже нікуди не виїжджаючи, бо не мата для цього ні коштів, ні відповідної мошвації. Прогрес був у тому, що на виробництві скорочувався робочий час та збільшувалась частка вільного, наявність якого є однією з умов, що дозволяють здійснювати подорожі, і це було значним соціальним здобутком та дозволило в майбутньому, в XIX-XX ст.. залучати до туризму працюючі категорії населення. Збільшення кількості тих, хто подорожував заради задоволення, діяло як стимул розвитку інфраструктури для подорожуючих, збільшення комфортності мандрівок, І в цьому відношенні в епоху Просвітництва в країнах Європи відбувалися суттєві зміни. У XVII ст. в великих європейських містах почали розповсюджуватись кав ярні. Тільки у Венеції в !675 р. їх налічувалось декілька десятків, включно зі знаменитим Са£з Florian на площі Сан-Марко, яке функціонує і сьогодні. Перша англійська кав'ярня була відкрита у 1652 р. вихідцем із Вірменії на вулиці Сен-Маикл Аллей у Лондоні. У 1683 р. з'явилася перша кав'яріш у Відні, де каву почали готувати нетрадиційно, додаючи в неї мед та молоко. У 1668 р. сиціліець франческо Прокопіо де Кольтелі відкрив першу кав'ярню в Парижі. Кав'ярні були попередницями сучасних кафе і подекуди ставали центрами ультурного та літературного життя свого часу і, крім цього, допомагали у итверезін8:і всього європейського континенту. Кав'ярні викликали бурхливі дебати в суспільстві того часу, адже одні бачили в них засіб від повального пияцтва, інші -центри розповсюдження всіх смертних гріхів. Сугтєві зміни відбувались і в системі транспорту. Збільшенім популярності подорожі диліжансом призводило до змін системи гостинності на шляхах. Постоялі двори намагалися покращувати умови, які пропонувались постояльцям. В них чітко виконувались правила обслуговування гостей, які відносились, до різних соціальних верств. Заможні люди, як правило, обслуговувались в їдальні або в своєму номері. Бідняки харчувались разом з господарями закладу на кухні, їм подавали просту їжу без права вибору, але за мінімальну ціну. Французи називачи таке обслуговування table d'hote, тобто "хазяйський стіл". Заможні гості могли замовляти для себе спеціальні страви з продуктів, які. були в хазяїна в меню (a la cartej, і могли заходити до кухні, щоб прослідкувати правильність процесу приготування їжі. Намагаючись догодити гостю, господар пропонував страву, якою славилась дана місцевість. Незважаючи на певні зміни на краше, умови проживання в постоялих дворах Європи були на невисокому рівні через погану якість їжі, антисанітарно, велику кількість різних комах. Представники дворянства, духовенства під час своїх подорожей зупинялись, як правило, у своїх знайомих або за рекомендаційними лиегами; майже в кожному дворянському помешканні були кімнати для гостей. Один h перших готелів Європи був побудований у Нанті в 1788 р. і мав назву "Готель Генріха IV". Готель був розрахований на 60 осіб і вважався найкращим у Європі. Аналогічні процеси відбувались в системі гостинності Америки. Подорожуючі теж могли зупинитись на постоялих дворах або в тавернах Одними з перших американських таверн вважаються Stadl Hause, відкрита у 1642 р. вихідцями з Голландії в Новому Амстердамі (так тоді називався Нью-Йорк), і таверна у Джеймстауні, штат Вірджинія. Перший готель на велику кількість номерів (70 кімнат) мав назву City Hotel, він був побудований у 1794 р. в Нью-Йорку. Поступово таверни та постоялі двори перетворювались на місця відпочинку для жителів даної місцевості; тут можна було взнати останні нопини, провести збори, отримати кореспонденцію, укласти ділову угоду. Завдяки цьому, власники постоялих дворів ставали поважними і заможними громадянами, які відігравали значну роль в органах місцевого самоврядування. Так, Джон Адамс, другий президент Сполучених Штатів Америки, у 80-і pp. XIX ст. був власником і керуючим таверни. Під час американської визвольної революції багато з американських таверн стали штабами відомих генералів. Наприклад, FrauncesTavern(яка, до речі, існує і сьогодні) була штабом Джорджа Вашингтона, який став президентом США. В Росії, як вже задувалось, основними елементами системи розміщення подорожуючих були гостинні двори і ямські станції. З XVII ст. тут для подорожніх видавались спеціальні документи - подорожні, де вказувалось ім'я подо жмочого, мета поїздки та маршрут. Без цього документу подорожуючі не "огли б отримати ні коней, ні вільно пересуватись територією країни. Перший готель на території Росії було збудовано в 1715 р. при поштовому управлінні в Санкт-Петербурзі, що була відкрита згідно з указом Петра І "Про заснування постоялих і гостинних дворів". Кількість таких гостинних дворів швидко збільшувачась, а підбір послуг в них швидко збільшувався. У XVIII ст. в Європі в системі гостинності намітились певні успіхи. Кращими за комфортом вважались англійські постоялі двори і таверни. Не дуже відставали від них і європейські готелі, які впроваджували нові послуги для клієнтів. У Францї у XVIII ст. з'явилась система ресторанів. "Батьком" сучасного ресторану вважається парижанин М. Буланже, який тримав цілодобову таверну на вулиці Баель. Головною стравою, яка подавалась відвідувачам, був суп, що називався restorantes(у перекладі з французької - "той, що відновлюює сили"), так народився термін "ресторан". У 1782р. на вулиці Рішел'є з'явився розкішний ресторан GrandeTavernsdeLondres, a y 1785 p. недалеко від Пале-Рояль - ще один, - AuxTrotsFreresProvencaiix. Буланже значно збільшив кулінарний асортимент. Вже тоді, у XVIII ст., ця форма закладів харчування була настільки популярною, що в одному лише Парижі в 1794 р. налічувалось 500 ресторанів. Деякі дослідники історії гостинності вважають, що ресторан - один з результатів Великої Французької революції, адже завдяки їй французькі ресторатори були вимушені шукати кращої долі в інших країнах, де зайнялися ресторанним бізнесом. Французькі кухарі принесли з собою французькі кулінарні традиції, внаслідок чого прості англійські обіди і примітивна їжа американців були збагачені пікантними соусами і делікатесами. У XVIII ст. ресторанний бізнес з традиціями національної кухні в країнах Європи завойовує міцні позиції в обслуговуванні населення. Хоча спочатку французьку кухню в багатьох країнах (зокрема, в Італії, США) не визнавали і навіть подекуди її забороняли. Але саме це стимулювало розвиток ресторанного бізнесу. Власники ресторанів і таверн намагались урізноманітити асортимент своїх страв, більше турбувались про якість харчування і обслуговування відвідувачів, які вже мали досить вишукані смаки. У XVIII ст. з'явилися морські курорти, після того, як аінглійським лікарем гічардом Раселом була доведена і розрекламована корисність морської води. За його ж ініціативою в 1792 р. був створений перший дитячий приморський санаторій в Маргіті. Спочатку такі курорти відкрилися на південному узбережжі Англії, потім на Лазуровому узбережжі Франції, а також були відроджені курорти на морському узбережжі Апснніиського півострова. Поступово поширилася мода на відвіданім морських курортів, особливо після ог<>, коли їх стали відвідувати короновані особи. Наприклад, в Англії після Реоування принца Уельського в Брайтоні з'явилися десятки курортних містечок подалік від нього. Внаслідок того, що французький імператор Наполеон ПІ пройшов курс лікування в містечку Ь'іаріц, це місце на довгі роки стало "туристичною Меккою". Найбільш престижними містами відпочинку аристократії були термальні курорти: Баден-Баден, Віші, Карлсбад (Карпові Вари). Відночивіючи у таких місцях, менш заможні та менш родовиті верстви населення відчували себе представниками еліти і, крім того, дійсно мали змогу використати ией відпочинок для налагодження зв'язків з аристократами. Отже, відпочинок на курортах був дуже престижним. У XVII ст. стали поширюватися курорти, головною принадою яких були мінеральні джерела. Одним з таких регіонів стала Нижня Сілезія (на території сучасної Польщі). Під 1636 р. вперше згадується нижні осі лезький курорт Кудова Здруй. Трохи пізніше, на початку XVIII ст. почався розвиток курорту Душники Здруй, де в наступному столітті відпочивали класики музичної культури Ф. Шопен та Ф. Мендельсон. У XIV ст. на території сучасних Кардових Вар знаходилася одна з резиденцій імператора Священної Римської імперії, чеського короля Карла IV - саме того, чиїм ім'ям названо заснований ним перший у Центральній Європі університет (у Празі), мальовничий Кардовий міст у чеській столиці; багато інших об'єктів, які цікавлять сучасних туристів, також завдячують своєю появою цій видатній історичній постаті. Біля резиденції монарха розташовувалися мисливські угіддя, і саме під час полювань, згідно багатьом місцевим переказам, Карл JV звернув увагу на незвичайні природні явища - джерела з гарячою водою - і дав початок курорт;,'. Назва знаменитого курорту говорить сама за себе. Вари, у перекладі з чеської, означає: "Джерела, що киплять". У XVIII ст.., з поширенням моди лікуватися "на водах", Карлові Вари модернізувалися, і в другій половині століття набули майже такого вигляду, який мають зараз. У 1777 p., згідно задуму відомого лікаря Д. Бехера, побудовані відомі спеціальні заклади курортної інфраструктури: Гейзеровий зал (1778 р.), споруда Міського театру, оглядові майданчики та інші місця відпочинку, якими могли скористатися численні туристи. Великі суми на благоустрій Карлови:: Вар виділяли представити імператорської династії Габсбургів, які часто відв дували місто, збільшуючи навіть самим фактом своєї присутності привабливість курорту для всіх європейців, які мали достатньо грошей для відпочинку в цьому престижному місці. У 179:5 р. в Кардових Варах був запроваджений спеціальний податок -курортна такса. Безпосередньо сприяла збільшенню подорожуючих і колоніаньна політика: просторове збільшення сфер впливу деяких держав сущюводжувалося покращенням транспортних комунікацій, збільшенням кількості колоніальних чиновників, торгівців, військових, місіонерів у віддалених: регіонах. Колоніальні імперії давали їхнім громадянам багато можливостей для збагачення, і деякі з багатих людей охоче витрачали кошти на мандрівки, в яких задоволення було • ю з основних цілей. Англійців вже у XVIIIст. стали називати "нацією шрівників", бо їх можна було зустріти не тільки в Європі і в численних дачоніальних володіннях Британської імперії, але й поза межами цих територій. В кінці XVIII ст. дедалі більшою популярністю стала користуватися Швейцарія. По-перше, там можна було отримати ефективні лікування, освіту або просто відпочити в мальовничих місцевостях. По-друге, в Швейцарії була найвища ікість сервісу для подорожуючих, а також більш високий рівень безпеки, ніж в більшості інших країн. В мальовничих місцевостях з цілющим кліматом або мінеральними джерелами створюються нові курорти. Зокрема, в Німеччині: в Хайлігендамі, Нордернеї, Травємюнді. Заможні; члени суспільства, незалежно від пори року, відпочиваии на Французькій або Італійській Рив'єрі, або на термальних курортах Швейцарії. Популярними були також подорожі до Північної Африки, Єгипту та Греції. Ці категорії подорожуючих орієнтувались на розкішні готелі, будівництво яких розпочалось на рубежі XVU1-XIX ст. в курортних місцевостях. Менш заможні гості курортів задовольнялись послугами пансіонів, які утримували жителі курортних зон. З рекламною метою у XVIII ст. було організовано дві акції, які стали точками відліку історії двох видів туризму, - аиьпінізму і подорожей на повітряних кулях: у 1786р. була організована перша масова екскурсія на гору Монблан є Альпах, а а 1783 р в Парижі братами Монгольф'є була сконструйована перша повітряна куяя. |