- Джерелами інвестицій є: власні, позичкові, залучені й бюджетні.
- 1 ) Суть регулюючої функції полягає
- 2. Структура цінностей, що відносяться до інвестицій.
- 3. Класифікація інвестицій. За обсягом вкладень
- За обєктами вкладання
- За характером участі
- За часом інвестування
- За формою власності
- Інвестиції можна класифікувати за регіональною програмою
- 4.
- 5. Інвестиційний процес та його стадії. І
- \ 6. Інвестиційний клімат і чинники його формування. Інвестиційний клімат в Україні.
- 7.
- 8.
- 9.
- 10. Державні інститути в інвестиційній діяльності
- 11. Участь фінансово-кредитних інститутів в інвестуванні
- 12. Фінансові посередники та їхні функції.
Закону України "Про інвестиційну діяльність" під інвестиціями розуміють "
 Скачать 301.36 Kb.
|
|
1. Інвестиції та їхня сутність. Помилки в трактуванні інвестицій. Згідно зі статтею1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” під інвестиціями розуміють “всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: - кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; - рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); - майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; - сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих (“ноу-хау”); - права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Джерелами інвестицій є: власні, позичкові, залучені й бюджетні. Власні джерела - це прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від реалізації та ліквідації основних засобів, отримане страхування за основні засоби, що потерпіли внаслідок стихійного лиха. Позичкові джерела - переважно банківські й бюджетні кредити, облігаційні позики. Залучені кошти - це кошти, отримані від продажу акцій, взяті в оренду пайові й добровільні внески громадян та юридичних осіб. Бюджетні інвестиції здійснює частково або повністю держава на втілення капіталомістких чи важливих, з погляду держави, проектів, зокрема, у будівництво комплексів з виробництва продукції скотарства, птахофабрик, а також на зрошення й осушення, боротьбу з ерозією земель. Функції інвестицій: 1 ) Суть регулюючої функції полягає , в забезпеченні процесів відтворення капіталу і підтримувати її темпів розвитку . 2 ) Стимулююча - інвестування орієнтоване на оновлення засобів виробництва , на активізацію самих рухомих і швидкозмінних його елементів , на розвиток науки і техніки. У цій своїй ролі інвестиції , по суті , обслуговують розвиток як такий , визначають його темпи росту і якісні характеристики . 3 ) Розподільча - за допомогою інвестування , здійснюється розподіл сукупно суспільного продукту ( СВП) у його грошовій формі між окремими суб'єктами , рівнями і сферами суспільного виробництва і видами діяльності . Характер розподільних процесів безпосередньо залежить від цільових орієнтирів , пріоритетів , поставлених державою завдань. 4 ) Індикативна - реалізація цієї функції інвестицій дозволяє контролювати рух до мети , тобто виробляти такі регулюючі механізми , які забезпечують, як мінімум , рівноважний стан економічної системи . 2. Структура цінностей, що відносяться до інвестицій. Згідно Закону України “Про інвестиційну діяльність” цінностями інвестування можуть бути:
3. Класифікація інвестицій. За обсягом вкладень розрізняють валові й чисті інвестиції Валові інвестиції - загальний, сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів праці та приріст товарно-матеріальних засобів. Чисті інвестиції- це обсяг валових інвестицій, зменшених на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді. За об'єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні й фінансові. Реальні інвестиції - це вкладення засобів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні, пов'язані з науково-технічним прогресом. Фінансові інвестиції - вкладення грошових коштів у різні фінансові інструменти й активи, насамперед у цінні папери. За характером участі інвестиції є: - прямі - безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування; прямі інвестиції зазвичай здійснюються без фінансових посередників у виробничі фонди з метою отримання доходу й участі в управлінні виробництвом. - непрямі інвестиції - це опосередкована участь інвестора у виборі об'єкта інвестування та вкладанні коштів іншими особами (фінансовими посередниками). За часом інвестування розрізняють: - короткотермінові інвестиції - вкладення капіталу на період не більше року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів та ін.); - довготермінові - вкладення капіталу на період понад рік. За формою власності інвестиції поділяються на: - приватні - вкладення коштів, які здійснюють громадяни і приватні підприємства; - державні - це вкладення капіталу, що проводять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів; - іноземні - це вкладення капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав; - спільні - це вкладення коштів юридичних і фізичних осіб країни та іноземних держав. Інвестиції можна класифікувати за регіональною програмою: - внутрішні інвестиції - вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені в межах країни; - зовнішні - вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені за межами країни; - іноземні інвестиції - інвестиції, які здійснює в країні іноземний інвестор. 4. Інвестиційна діяльність та її суб’єкти. Інвестиційна діяльність визначається Законом України “Про інвестиційну діяльність” (ст. 2) як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: - інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; - державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України. Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; - іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; - спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав. До суб’єктів інвестиційної діяльності Законом України “Про інвестиційну діяльність” (ст. 5) віднесені інвестори та учасники. Інвестори – суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладання власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Суб’єктами інвестиційної діяльності є держава через свої інститути, господарські товариства (компанії) і корпорації, фінансово-кредитні установи, інші функціональні учасники. Залежно від об’єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності: 1) інноваційна діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу 2) капітальне будівництво — інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти; 3) лізинг — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. 4) корпоративна (в тому числі акціонерна) форма інвестування — вкладення коштів в акції підприємств, що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу (господарські товариства). 5. Інвестиційний процес та його стадії. Інвестиційний процес - це прийняття інвестором рішення щодо вибору об’єктів, обсягів та строків інвестування. Інвестиційний процес може бути представлений як послідовність п’яти основних етапів: 1. Вибір інвестиційної політики; 2. Аналіз ринку цінних паперів; 3. Формування портфелю цінних паперів; 4. Перегляд портфелю цінних паперів; 5. Оцінка ефективності портфелю цінних паперів. На першому етапі фінансовий посередник повинен визначити основні принципи інвестиційної політики. Будь-який тип фінансового посередника, чи то страхова компанія, пенсійний фонд, комерційний банк та інвестиційна компанія при формуванні інвестиційної політики повинен враховувати вимоги законодавства щодо складу активів. Вибір інвестиційної політики повинен проводитись згідно з вимогами законодавства, та з урахуванням інвестиційних декларацій. На другому етапі, фінансовими аналітиками компанії з управління активами фондів (інвестиційних або пенсійних) або спеціалізованого департаменту страхової компанії або банку проводиться аналіз ринків тих категорій цінних паперів, які відповідають затвердженим принципам інвестиційної політики. В результаті такого аналізу робляться оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів, складається прогноз доходності і визначається перелік можливих об’єктів інвестування. На третьому етапі на підставі висновків фінансових аналітиків щодо інвестиційної привабливості цінних паперів компанією з управління активами приймається рішення про придбання цінних паперів. При цьому враховуються нормативні вимоги щодо структури нвестиційного портфелю, тобто заплановані придбання узгоджуються з структурою активів, передбаченою нормативними вимогами та інвестиційною декларацією. Після прийняття рішення з придбання конкретних цінних паперів подається заявка брокеру на виконання цієї операції. На четвертому етапі , у зв’язку з мінливістю ринкових умов (зміна процентних ставок, курсів акцій, валютного курсу) частина цінних паперів може бути продана з метою придбання інших, інвестиційно привабливіших з метою оптимізації інвестиційного портфелю. На п’ятому етапі проводиться періодична оцінка доходності інвестиційногопортфелю та пов’язаних з ним ризиків. Фактична доходність інвестиційного портфелю порівнюється з доходністю еталонного інвестиційного портфелю . \ 6. Інвестиційний клімат і чинники його формування. Інвестиційний клімат в Україні. Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціально-культурних, організаційно-правових і географічних факторів, які притаманні певній країні і визначають привабливість її для іноземного інвестора. Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надходжень від податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижується частка державних капіталовкладень (щороку в цілому на 5—10 %). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають: - приховане безробіття; - неможливість виконання державою своїх обов’язків щодо соціального захисту громадян; - відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників; - високий рівень злочинності; - слабка дисципліна виконання законодавчих актів. Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є: по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні наслідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої основної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін. До чинників, що формують інвестиційний клімат загалом в Україні належать:
7. Інвестори та учасники інвестування в інвестиційній діяльності Відповідно до українського законодавства, суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути юридичні та фізичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі їх урядів. До суб’єктів інвестиційної діяльності відповідно до Закону України (ст.5) віднесені інвестори та учасники. Залежно від функцій, які виконує суб’єкт господарювання в інвестиційному процесі, він може бути інвестором, учасником, або тим і іншим одночасно. Інвестори — це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення особистих, позичених, залучених майнових чи інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційного процесу. Права в усіх інвесторів, незалежно від форми власності щодо розміщення інвестицій у будь-які об'єкти, є рівні. Умови інвестування можуть бути різними для вітчизняних та іноземних учасників. Це залежить від державної політики щодо активізації інвестиційних процесів та напрямків їх державного регулювання. Учасники інвестиційної діяльності — громадяни та юридичні особи України, інших держав, а також держави, які забезпечують реалізацію вкладень як виконавці замовлень або за дорученням інвестора. Інвестор визначає цілі, напрямки та обсяги інвестування. Для їх реалізації він залучає будь-яких учасників на договірній основі. Суб’єктами інвестиційної діяльності є держава через свої інститути, господарські товариства, банківські і небанківські фінансово-кредитні установи, а також функціональні учасники. 8. Прямий вплив держави на інвестиційну діяльність. Держава приймає участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк України, Фонд державного майна України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг, Державний антимонопольний комітет. Прямий вплив держави на інвестування здійснюється в адміністративній і цільовій формі. Адміністративна форма – це пряме дотаційне фінансування, що здійснюється згідно спеціальних законів. Цільова форма – елемент системи контрактних відносин, за яких укладаються угоди між підрядником і замовником. Це може бути конкретне фінансування шляхом державних цільових програм підтримки інвестицій. Державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві — одна з основних форм реалізації загальнодержавних інвестицій. Замовлення (контракт) розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності того чи іншого замовлення. Об'єкти державного замовлення (державного контракту) приймаються до експлуатації у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Державні, міждержавні ти регіональні інвестиційні проекти та програми, що реалізуються за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, підлягають обов'язковій державній експертизі. У разі потреби експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватися експертними комісіями, створюваними Верховною Радою України. Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної діяльності, а також пріоритетних напрямів інвестицій називають інвестиційною політикою. Інвестиційна політика України включає: 1. Збільшення частки інвестицій у технічне переозброєння і реконструкцію. Приріст виробничих потужностей за рахунок нового будівництва здійснюватиметься лише у випадках, коли запровадження такої потужності визначене як пріоритетне. 2. Нарощування у міру можливості частки нагромаджень у національному доході і внутрішньому валовому продукті. 3. Збільшення частки капітальних вкладень за рахунок власних коштів підприємств і скорочення питомої ваги централізованих капітальних вкладень. 4. Переорієнтація інвестицій у пріоритетні галузі народного господарства з метою реалізації структурної перебудови економіки. 5. Розширення джерел фінансування капітальних вкладень 6. Залучення іноземних інвестицій і кредитів Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм державного регулювання, яке визначається: 1) показниками економічного і соціального розвитку України; 2) програмами розвитку народного господарства; 3) державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. 9. Форми опосередкованого впливу держави на інвестиційну діяльність В міру розвитку ринкових відносин та стабілізації економіки функції прямого впливу держави на інвестиційний процес будуть поступово звужуватись, що дозволить їх більше зосередитися на методах опосередкованого впливу на цей процес. Світовий досвід дає для розгляду широке коло різноманітних форм опосередкованого впливу держави на інвестиційну діяльність. Формами опосередкованого впливу держави на інвестиційний процес є:
Бюджетні важелі — це встановлена державою система податків, що практично визначають систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть порівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього — стимулювання інвестицій взагалі. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди, які мають вірнику споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції. Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обігу і роботу банківської системи, яка по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Вирізняють такі основні інструменти грошово-кредитного регулювання:
Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється через НБУ шляхом регулювання попиту і пропозиції на залучені кошти. Грошово-кредитна політика НБУ залежна економіки проводиться або в формі кредитної експансії, або кредитної рестрикції. Кредитна експансія — інтенсивне розширення кредитних операцій з метою отримання прибутку. Вона включає зниження офіційних ставок центральних банків і розширення лімітів на їх облікові та ломбардні операції, зміну норм обов'язкових резервів кредитних установ, купівлю цінних паперів на відкритому ринку, розширення купівлі комерційних банків іноземної валюти і зниження процентної ставки за операціями, скасування кількісних обмежень на кредити. . 10. Державні інститути в інвестиційній діяльності Найбільший вплив на інвестування здійснює Національний банк України, Фонд державного майна України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг, Державний антимонопольний комітет. В Україні, як і в більшості країн світу, центральний банк належить державі. Функції центрального банку в Україні виконує Національний банк України (НБУ). Національний банк України відіграє свою роль в інвестиційних процесах. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. НБУ виконує також такі функції: 1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику; 2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг; 3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; 4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; 5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу; 6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками; 7) здійснює банківське регулювання та нагляд; Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики НБУ є регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків 2) процентну політику. б) за кредитами овернайт – процентна ставка, за якою НБУ надає банкам кредити строком на один робочий день з метою згладжування тимчасових коливань ліквідності банків; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами через здійснення валютних інтервенцій шляхом купівлі-продажу валютних цінностей;; 5) регулювання імпорту та експорту капіталу; 6) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними. Фонд державного майна України (ФДМУ) був створений у 1991 році для здійснення державної політики у сфері приватизації держмайна. Має регіональні відділення у всіх областях України, в місті Києві. Завданнями ФДМУ є: – захист майнових прав України на її території та за кордоном; – здiйснення прав розпорядження майном державних пiдприємств у процесi їх приватизацiї, створення спiльних пiдприємств; – здiйснення повноважень щодо органiзацiї та проведення приватизацiї майна пiдприємств, яке перебуває у загальнодержавнiй власностi; 11. Участь фінансово-кредитних інститутів в інвестуванні У кожній державі з ринковою економіко розвинена мережа фінансових, інвестиційним кредитних інститутів, які є суб’єктами інвестиційної діяльності.Деякі з них, наприклад комерційні банки, здійснюють цей вид діяльності нарівні з іншими корпораціями і послугами, інші (інвестиційні компанії фонди) виконують тільки інвестиційні опері Окремі з них виконують функцію інвестора учасника інвестиційної діяльності періодична Банківські Установи в інвестиційній сфері поряд традиційними функціями кредитно-розрахункового і касового обслуговування, депозитними операціями, виконують і нові. Указом Президента України від 14.02.1994 затверджено «Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії». Відповідно до цього р ложення інвестиційні інститути, що створюють в Україні, покликані забезпечити створення і функціонування фондового ринку. Інвестиційний фонд - це юридична особа, встановлена в формі акціонерного товариства, винятковою діяльністю якого є спільне інвестування. конституційний фонд здійснює випуск акцій і вклад мобілізовані таким чином кошти дрібних інвестицій в інші цінні папери, що приносять прибуток у вигляді відсотка і підвищення їх курсової вартості. Інвестиційна компанія - це торгівець цінними паперами, який, крім інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів. Корпорація може бути організована також з зовнішнім апаратом управління, працюючим за наймом (контрактом). У цьому випадку може бути утворене довірче товариство (траст). Організуються трасти таким чином: засновники фонду залучають на контрактній основі ще одного або декількох учасників фонду, які збирають кошти і утворюють траст. Таким чином, при інвестиційному фонді (кампанії) може бути створено декілька трастів, які в будь-який момент можуть вийти з фонду, розірвавши договір і сплативши 2-3%-ні штрафи від суми активів. Інвестиційна компанія (траст) утворює фонд, який так само, як інвестиційний фа випускає інвестиційні сертифікати, що серед учасників, а виручені кошти інвестуються в цінні папери інших емітентів.Дозволено засновувати відкриті і закриті, останнім надане право роботи з приватизаційними паперами. Відкриті інвестиційні (взаємні фонди мають право придбати цінні папери) Страхові установи. Договори страхування що укладаються з ними, є основою для страхового забезпечення інвестиційних проектів: акціонування капіталу, отримання позикових і залучених коштів для інвестування.Для розділеній відповідальності по ризиках страхова компанія, в свою чергу, може укладати договори перестрахування з іншими страхувальниками або спільно з ними укладати договір співстрахування, нести колективну відповідальність за великі страхові ризики. Кредитні союзи створюються з метою залучення особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. Створюється кредитний союз засновниками - фізичними особами, яких повинно бути не менш п'ятдесяти. Діє він на основі засновницького договору і статуту, узгодженого з Національним банком. Кредитний союз відповідно до статуту видає позики своїм членам, у тому числі під заставу майна, приймає від них внески і розподіляє за внесками прибутки, виступає поручителем виконанням нами союзу своїх зобов’язань перед третіми, видає позики іншим кредитним союзам. Члени кредитних союзів отримують позики невисокий відсоток, використовують їх, як правило, на інвестиції. Лізингові компанії здійснюють довгострокову оренду машин, обладнання, транспортних засобів, виробничих споруд. Компанія придбає обладнана надає його інвестору на декілька років на умов кредиту. Після закінчення терміну лізингу майно може бути викуплене лізингоотримувачем (інвестором) за залишковою вартістю. Банківські і небанківські фінансово-кредитні установи можуть об’єднуватися в консорціумі корпорації, акумулюючи таким чином величезний інвестиційний капітал і здійснювати спільну інвестиційну діяльність. 12. Фінансові посередники та їхні функції. Фінансовими посередниками є : спеціалізовані інвестиційні компанії, банки, трастові компанії, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди та ін. Вони трансформують прямі вимоги в посередні шляхом придбання первинних цінних паперів та випуску своїх власних.. Одночасно термінові вклади та депозитні сертифікати, що є свідченням зобов'язань трастової компанії перед клієнтами — посередні вимоги. Страхові компанії та пенсійні фонди, купуючи облігації промислових корпорацій, здійснюють емісію страхових полісів. Фінансові посередники надають багато корисних послуг учасникам фінансового ринку. По-перше, сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу). По-друге, об'єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великих інвестицій на первинному ринку. Основна їхня функція — допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим процентним доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника та на його прибуток. 1. Депозиторські установи — кредитно-фінансові установи, що мають право залучати внески на депозитні рахунки. До складу таких установ входять: а) комерційні банки — кредитні установи, що надають клієнтам універсальні банківські послуги. Джерелом залучення коштів є внески клієнтів на депозитні рахунки. Кошти позичкового фонду, що є у кожному комерційному банку використовуються для надання банківського та споживчого кредиту, для придбання державних і муніципальних облігацій; б) ощадні установи, що розподіляються на: — позиково-ощадні асоціації — кредитно-фінансовий, що акумулює кошти, які зберігаються на ощадних, термінових і чекових депозитах. Кошти, що зберігаються у цих установах, використовуються для надання кредиту під заставу нерухомості; — кредитні спілки — невеликі фінансові установи, що утворюються на кооперативних засадах певній соціальній групі для надання кредитів членам цієї групи. Джерелами залучення коштів є внески учасників спілки, а використовуються вони дія надання споживчого кредиту. 2. Ощадні установи контрактного типу — це кредитно-фінансові установи, які залучають довготермінові заощадження на контрактних засадах. Фонди свої формують завдяки періодичним внескам згідно з контрактами. Ощадні установи поділяються на: а) компанії із страхування життя, страхування від пожеж і нещасних випадків. Кошти цих компаній формуються за рахунок внесків юридичних і фізичних осіб, а використовуються для довготермінового кредитування і фінансування, завдяки купівлі державних облігацій, акцій та облігацій корпорацій. б) пенсійні фонди створюються фірмами для сплати пенсій робітникам і службовцям. |