- 4. Перелік рекомендованих тем для виконання самостійної роботи студентів
- 6. Перелік індивідуальних науково-дослідних завдань (ІНДЗ)
- 7. Методичні рекомендації до написання реферату
- Основні вимоги до вступу
- Вимоги до основної частини реферату
- Основні вимоги до списку вивченої літератури, оформлення додатків
- Основні вимоги до оформлення реферату
- 8. ПЕРЕЛІК ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ, ЩО ВИНОСЯТЬСЯ НА ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ (ІСПИТ)
МР_СР_ХД_БАД_2017. Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів освітній ступінь бакалавр галузь знань 18 Виробництво та технології
 Скачать 1.33 Mb.
|
|
Тематичні (наочні) каталоги − це інформаційно-довідкові системи, підготовлені вручну редакторами цих систем на основі інформації, зібраної на серверах Internet. Інформація в цих системах розподіляється за тематичними розділами відповідно до певної ієрархії. На верхньому рівні розділів зібрані загальні категорії (наприклад, «Інтернет», «Бізнес», «Мистецтво», «Освіта» тощо), а нижній рівень складають посилання на конкретні Web-сторінки або інші інформаційні ресурси. Для швидкого переходу до потрібного розділу тематичного каталогу можна скористатися вбудованою системою автоматичного пошуку за ключовими словами. Для цього в рядку запиту слід ввести ключове слово (поєднання слів), клацнути Пошук, і система повідомить, чи є відповідний розділ в її каталозі і запропонує в нього перейти, минувши всі проміжні розділи. Рекомендуємо використовувати каталоги: www.google.com.ua, www.yahoo.com.ua, www.portal.edu.ru, www.ipl.org, www.yandex.ru. Запит здійснюється за певною процедурою (на певній мові), яка може відрізнятися в різних системах, проте в спрощеному вигляді вона зводиться до того, що користувач вводить у спеціальному полі (або в кількох полях) ключові слова, та/або словосполучення, що найточніше відображають суть проблеми. Самостійна робота має такі складові і форми їх оцінювання:
4. Перелік рекомендованих тем для виконання самостійної роботи студентів
5. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ТА НАУКОВОЇ РОБІТ Індивідуальна робота – вид навчального заняття, яке пропонується студентам з метою підвищення рівня їх підготовки та сприяння розкриттю їх індивідуальних творчих здібностей. Індивідуальна робота студентів забезпечується всіма навчально-методичними засобами, необхідними для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручниками, навчальними та навчально-методичними посібниками, методичними рекомендаціями, практикумами, конспектами лекцій, науковою літературою і періодичними виданнями. Iндивiдуальнi завдання виконуються студентами самостійно при консультуванні викладачем. Допускаються випадки виконання комплексної тематики кількома студентами. Виконання індивідуальних науково-дослідних завдань організовується за окремим графіком з врахування індивідуального плану студента і може охоплювати одну або кілька тем (питань). Завдання виконуються у різних формах:
Форма контролю – перевірка змістовної якості виконання роботи за допомогою усного опитування. Наукова робота здійснюється у формі наукових досліджень у наступних видах: 1) участь у студентському науковому гуртку інституту (семінар, круглий стіл); 2) виконання студентом наукової статті, наукового реферату або роботи (обсягом не менше 20 стор.); 3) участь у студентській науковій конференції інституту; 4) участь у студентській науковій конференції на міжвузівському рівні. Форма контролю – перевірка змістовної якості та вміння публічно захищати власні дослідницькі результати через опитування, оцінювання здійснюють також із врахуванням наукових відзнак. Результати наукової роботи можуть бути представлені у формі наукової статті, реферату, тез доповідей на конференцію, мультимедійних презентацій. 6. Перелік індивідуальних науково-дослідних завдань (ІНДЗ)
7. Методичні рекомендації до написання реферату Реферат є творчою самостійною роботою студентів за запропонованою темою, що поглиблює теоретичні знання, отримані під час аудиторних занять. Під час виконання індивідуальних завдань студент придбаває навички роботи з учбовою, науковою і довідковою літературою, а також вчиться оформляти текстові документи. Тему реферату студент вибирає на початку семестру у відповідності до рекомендацій викладача або ж самостійно, відповідно власного рівня підготовленості та здібностей, а також маючи на увазі перспективу подальшого використання реферату для написання курсових та підсумкових кваліфікаційних робіт. Вибір теми реферату студент повинен узгоджувати з викладачем. Перелік рекомендованих тем для виконання індивідуальної та наукової робіт студентів наведений у пункті 8.2. Реферат - це письмовий виклад наукової проблеми, результатів наукових досліджень по певній темі на основі огляду літератури і інших джерел. Реферат слід складати з 4 основних частин: вступу, основної частини, висновків і списку літератури. Процес підготовки реферату має містити в собі наступні етапи: 1. Вибір теми. 2. Вивчення спеціальної літератури за темою реферату. 3. Складання плану. 4. Добір і вивчення додаткових джерел та інформації з обраної теми. 5. Добір практичного та статистичного матеріалу. 6. Опрацювання зібраного матеріалу. 7. Безпосереднє написання тексту реферату. 8. Формулювання висновків. 9. Оформлення реферату і списку джерел інформації. 10. Самокритична оцінка змісту і виправлення помилок. 11. Підготовка тез або доповіді до захисту реферату. 12. Захист реферату (під час семінарського заняття, на студентській конференції та ін.). Зміст реферату
Основні вимоги до вступу Вступ повинен містити коротке обґрунтування актуальності теми реферату, яка може розглядатися у зв'язку з нез’ясованим питанням у науці, з його об'єктивною складністю для вивчення, а також у зв'язку з численними теоріями і суперечностями, які навколо нього виникають. У цій частині необхідно також показати, чому це питання може мати науковий інтерес і яке може мати практичне значення. Таким чином, тема реферату має бути актуальна або з наукової точки зору, або з практичних міркувань. Вступ повинен містити також короткий огляд вивченої літератури, в якому зазначається узятий з того або іншого джерела матеріал, аналізуються його сильні і слабкі сторони. Об'єм вступу зазвичай складає дві-три сторінки. Вимоги до основної частини реферату Основна частина реферату містить матеріал, який відібраний студентом для розгляду проблеми. У цій частині подаються таблиці, рисунки, фотографії, вона може складатись із розділів, підрозділів, пунктів, відповідно до обсягу матеріалу. Середній об'єм основної частини реферату 10-12 сторінок. Основна частина, окрім змісту, вибраного з різних літературних джерел із зазначенням посилань на них, також повинна включати власну думку студента і сформульовані самостійні висновки, що спираються на наведені факти. Вимоги до висновків Висновки - частина реферату, в якій формулюються узагальнення, звертається увага на виконання поставлених у вступі завдань і мети дослідження. Висновки мають бути чітким, короткими пунктами, що відтворюють узагальнення із розділів основної частини. Об'єм висновків 2-3 сторінки. Основні вимоги до списку вивченої літератури, оформлення додатків Джерела мають бути перераховані в алфавітній послідовності (за першими літерами прізвищ авторів або за назвами збірок). Необхідно вказати місце видання, назву видавництва, рік видання. Приклади оформлення літератури подано в додатку А. До списку використаних джерел включають публікації, звертаючи особливу увагу на публікації останніх 5-10 років, Інтернет-ресурси і роботи останнього року. Позитивним слід вважати звернення студента до публікацій науковців вищого навчального закладу і провідної кафедри. У додатках за необхідності наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи. Основні вимоги до оформлення реферату
Оцінювання реферату Оцінюють реферат, спираючись на такі критерії: 1. Відповідність темі змісту реферату. 2. Глибина і повнота розкриття теми. 3. Логіка викладення матеріалу. 4. Термінологічна чіткість. 5. Рівень навичок самостійної роботи з науковою літературою та вміння її критично аналізувати. 6. Власне бачення проблеми автором, самостійний, творчий характер роботи. 7. Правильне оформлення реферату і списку використаних джерел. 8. Якщо реферат є основою усного повідомлення, то слід урахувати уміння автора відібрати найсуттєвіший матеріал для короткого виступу. 9. Якість презентації результатів реферативного дослідження. 10. Робота з "ключовими" словами. 8. ПЕРЕЛІК ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ, ЩО ВИНОСЯТЬСЯ НА ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ (ІСПИТ) 1. Природні чи синтетичні речовини, які спеціально вводяться у харчовий продукт для надання йому бажаних властивостей – це: 1) нутріцевтики; 2) парафармацевтики; 3) харчові добавки; 4) біологічно активні добавки. 2. Синтетичний антиоксидант, який не дозволяється використовувати у харчуванні немовлят і малих дітей – це: 1) ефір галової кислоти (Е310-312); 2) лимонна кислота (Е330, 331а-с, Е332а+б, Е333, Е334); 3) вітамін Е (Е306-309); 4) сполуки молочної кислоти (Е270, Е325-327). 3. Синтетичний антиоксидант, який не дозволяється використовувати у харчуванні немовлят і малих дітей – це: 1) вітамін Е (Е306-309); 2) лимонна кислота (Е330, 331а-с, Е332а+б, Е333, Е334); 3) бутилгідроксианізол (БГА; Е320); 4) сполуки молочної кислоти (Е270, Е325-327). 4. Синтетичний антиоксидант, який не дозволяється використовувати у харчуванні немовлят і малих дітей – це: 1) вітамін Е (Е306-309); 2) лимонна кислота (Е330, 331а-с, Е332а+б, Е333, Е334); 3) бутилгідрокситолуол (БГТ; Е321); 4) сполуки молочної кислоти (Е270, Е325-327). 5. Антиоксиданти, які дозволено широко застосовувати у продуктах харчування: 1) ефір галової кислоти (Е310-312); 2) сполуки молочної кислоти (Е270, Е325-327), винна кислота (Е335-337), 3) бутилгідроксианізол (БГА; Е320); 4) бутилгідрокситолуол (БГТ; Е321). 6. Антиоксиданти, які дозволено широко застосовувати у продуктах харчування: 1) ефір галової кислоти (Е310-312); 2) бутилгідрокситолуол (БГТ; Е321); 3) бутилгідроксианізол (БГА; Е320); 4) лимонна кислота (Е330, 331а-с, Е332а+б, Е333, Е334). 7. Антиоксиданти, які дозволено широко застосовувати у продуктах харчування: 1) бутилгідрокситолуол (БГТ; Е321); 2) бутілгідроксианізол (БГА; Е320); 3) вітамін Е (Е306-309); 4) ефір галової кислоти (Е310-312). 8. Природний підсолоджувач: 1) ксиліт; 2) аспартам; 3) ацесульфам К; 4) сахарин. 9. Згущувачі, стабілізатори, емульгатори та розріджувачі відносять до харчових добавок, технологічними функціями яких є: 1) регулювання смаку; 2) покращення зовнішнього вигляду; 3) регулювання консистенції; 4) збільшення смаку. 10. Забарвлювати синтетичними барвниками основні продукти харчування (молоко, м'ясо, макарони, борошно) 1) допускається; 2) допускається тільки в деяких випадках; 3) не допускається; 4) можна змішуючи штучні та природні барвники. 11. Забарвлювати синтетичними барвниками спеціалізовані продукти дитячого харчування: 1) не допускається; 2) допускається тільки в деяких випадках; 3) допускається; 4) можна змішуючи штучні та природні барвники. 12. При використанні синтетичних барвників допускається: 1) змішувати їх з природними барвниками; 2) забарвлювати основні продукти харчування; 3) забарвлювати продукти дитячого харчування; 4) застосовувати їх у кількості мінімально необхідній для досягнення звичайного або природного кольору. 13. Природний підсолоджувач: 1) фруктоза; 2) ацесульфам К; 3) аспартам; 4) сахарин. 14. Природний підсолоджувач: 1) ацесульфам К; 2) аспартам; 3) сахароза; 4) сахарин. 15. Штучний підсолоджувач: 1) галактоза; 2) стевіозид; 3) аспартам; 4) ксиліт. 16. Штучний підсолоджувач: 1) фруктоза; 2) сахарин; 3) стевіозид; 4) сорбіт. 17. Аспартам є джерелом амінокислоти: 1) триптофану; 2) лейцину; 3) лізину; 4) фенілаланіну. 18. Природні (ідентичні природним) біологічно активні речовини, які призначені для споживання одночасно з їжею чи введення їх у склад харчових продуктів – це: 1) комплексні харчові добавки; 2) технологічні допоміжні речовини; 3) харчові добавки; 4) біологічно активні добавки. 19. Вироблені промисловим шляхом суміші харчових добавок однакового чи різноманітного технологічного призначення, в складі яких в якості наповнювача можуть входити певні харчові інгредієнти (борошно, цукор, спеції, крохмаль) – це: 1) комплексні харчові добавки; 2) технологічні допоміжні речовини; 3) харчові добавки; 4) біологічно активні добавки. 20. Речовини чи комплекси речовин, які не є харчовими інгредієнтами, але використовуються при переробці сировини і виробництві харчових продуктів для досягнення певних технологічних цілей і під час технологічного процесу максимально видаляються, а не видалена кількість регламентується – це: 1) комплексні харчові добавки; 2) технологічні допоміжні речовини; 3) харчові добавки; 4) біологічно активні добавки. 21. Речовини, що збільшують термін зберігання харчових продуктів, захищаючи від псування, викликаного окисленням мають назву: 1) пропеленти; 2) консерванти; 3) глазурувачі; 4) антиоксиданти. 22. Зелені харчові барвники – це: 1) каротини; 2) антоціани; 3) хлорофіли; 4) куркуміни. 23. Речовини, що збільшують термін зберігання харчових продуктів і захищають їх від псування, викликаного мікроорганізмами – це: 1) пропеленти; 2) консерванти; 3) глазурувачі; 4) антиоксиданти. 24. Харчові добавки, що використовуються для підвищення в’язкості продукту мають назву: 1) пропеленти; 2) стабілізатори; 3) загусники; 4) емульгатори. 25. Харчові добавки, що надають харчовому продукту властивостей гелю мають назву: 1) гелеутворювачі; 2) стабілізатори; 3) загусники; 4) емульгатори. 26. Харчові добавки, що покращують міру гомогенізації харчової системи, що утворена із двох чи більше не змішуваних речовин, мають назву: 1) гелеутворювачі; 2) стабілізатори; 3) загусники; 4) емульгатори. 27. Харчові добавки, які забезпечують утворення і збереження однорідної дисперсії двох чи більше не змішуваних речовин, мають назву: 1) гелеутворювачі; 2) стабілізатори; 3) загусники; 4) емульгатори. 28. Хімічна або природна речовина, що не вживається в чистому вигляді як харчовий продукт або типовий інгредієнт їжі, але яка навмисно вводиться в харчовий продукт при його обробці, переробці, зберіганні або транспортуванні як додатковий компонент, що чинить пряму або непряму дію на характеристики харчового продукту – це: 1) нутріцевтик; 2) парафармацевтик; 3) харчова добавка; 4) біологічно активна добавка. 29. Речовини, що встановлюють і підтримують в харчовому продукті певне значення рН, називаються: 1) стабілізатори; 2) регулятори кислотності; 3) загусники; 4) емульгатори. 30. Газоподібні речовини, що видавлюють харчові продукти з ємності (контейнера, балончика зі спреєм, сховища для сипучих продуктів) – це: 1) пропеленти; 2) стабілізатори; 3) загусники; 4) емульгатори. 31. Харчові добавки, які збільшують обсяг продукту, не впливаючи на його енергетичну цінність – це: 1) наповнювачі; 2) стабілізатори; 3) загусники; 4) емульгатори. 32. Харчові добавки, які призначені для нанесення на поверхню харчових продуктів з метою надання їм блискучої поверхні і / або утворення захисного шару – це: 1) пропеленти; 2) стабілізатори; 3) глазурувачі; 4) емульгатори. 33. Харчові добавки, які забезпечують рівномірну дифузію газоподібної фази в рідкі і тверді харчові продукти – це: 1) пропеленти; 2) піноутворювачі; 3) піногасники; 4) розпушувачі. 34. Харчові добавки, які стабілізують, зберігають (чи посилюють) забарвлення харчового продукту – це: 1) пропеленти; 2) барвники; 3) фіксатори забарвлення; 4) розпушувачі. 35. Харчові добавки, які запобігають і усувають небажане фарбування продукту шляхом хімічної реакції з його компонентами – це: 1) пропеленти; 2) барвники; 3) фіксатори забарвлення; 4) відбілювачі. 36. Особлива група харчових барвників, які є комплексними сполуками, головним чином синтетичних барвників з іонами металів, мають назву: 1) пропеленти; 2) лаки; 3) фіксатори забарвлення; 4) відбілювачі. 37. Бактерійні препарати БАД, що роблять регулюючий вплив на мікрофлору шлунково-кишкового тракту мають назву: 1) пребіотики; 2) синбіотики; 3) еубіотики; 4) сапоніни. 38. Речовини нецукрової природи, які в десятки і сотні разів солодші за цукор та можуть бути натуральними або синтетичними, мають назву: 1) стабілізатори; 2) регулятори кислотності; 3) інтенсивні підсолоджувачі; 4) цукрозамінники. 39. Харчові добавки, які надають харчовим продуктам і готовій їжі солодкий смак, а також виконують інші технологічні функції цукру, мають назву: 1) стабілізатори; 2) регулятори кислотності; 3) інтенсивні підсолоджувачі; 4) цукрозамінники. 40. На противагу інтенсивним підсолоджувачам, у замінників цукру коефіцієнт солодкості … зі … концентрації. 1) зменшується, збільшенням; 2) зростає, збільшенням; 3) не змінюється, зменшенням; 4) не змінюється, збільшенням. 41. Найбільш відомий натуральний підсолоджувач: 1) сахарин; 2) аспартам; 3) стевіозид; 4) ацесульфам К. 42. Найбільш відомий натуральний підсолоджувач: 1) сахарин; 2) тауматин; 3) аспартам; 4) ацесульфам К. 43. Речовини, здатні виділяти за певних умов газ (зазвичай - діоксид вуглецю), за допомогою якого виходить розпушування тіста і збільшення його обсягу мають назву: 1) пропеленти; 2) піноутворювачі; 3) наповнювачі; 4) розпушувачі. 44. Глутамінова кислота і її солі – це: 1) стабілізатори; 2) регулятори кислотності; 3) інтенсивні підсолоджувачі; 4) підсилювачі смаку і запаху. 45. Токофероли (вітамін Е), аскорбінова кислота (вітамін С), флавони (кверцетин), ефіри галової кислоти – це: 1) стабілізатори; 2) регулятори кислотності; 3) природні антиокисники; 4) природні антиокисники. 46. До загусників і гелеутворювачів відносять: 1) сахарин; 2) агар; 3) лецитин; 4) тауматин. 47. Найбільш відомий натуральний барвник: 1) індигокармін; 2) азорубін; 3) каротин; 4) тартразин. 48. Найбільш відомий натуральний барвник: 1) індигокармін; 2) рибофлавін; 3) азорубін; 4) тартразин. 49. Найбільш відомий натуральний барвник: 1) індигокармін; 2) азорубін; 3) тартразин; 4) куркумін. 50. Найбільш відомий натуральний барвник: 1) анато; 2) азорубін; 3) індигокармін; 4) тартразин. 51. Виберіть найпощиреніший підсолоджувач, який при 30 градусах починає розпадатися на метанол (метиловий спирт) і формальдегід (один з найстрашніших канцерогенів). Це: 1) сахарин; 2) аспартам; 3) стевіозид; 4) ацесульфам К. 52. Рослинний протеолітичний ферментний препарат, який застосовується у м'ясній промисловості для поліпшення смакових якостей м'яса і м'ясопродуктів: 1) панкреатин; 2) бромелайн; 3) мальтол; 4) папаїн. 53. Найбільш популярним загусником є 1) камедь ріжкового дерева; 2) лецитин; 3) целюлоза; 4) зостерин. 54. Найбільш популярним загусником є 1) лецитин; 2) ксантанова камедь; 3) целюлоза; 4) зостерин. 55. Найбільш популярним загусником є 1) целюлоза; 2) лецитин; 3) гуар; 4) зостерин. 56. БАД, що використовуються для потенціювання позитивної біологічної дії їжі та показані у превентивному, лікувально-профілактичному та дієтичному харчуванні, називають: 1) нутріцевтики; 2) пептиди; 3) парафармацевтики; 4) синбіотики. 57. БАД, що використовуються для корекції раціону харчування, профілактики захворювань з метою ліквідації дефіціту есенціальних речовин, називають: 1) пребіотики; 2) пробіотики; 3) нутріцевтики; 4) парафармацевтики. 58. Есенціальні ПНЖК для людини: 1) лінолева, ліноленова, олеїнова; 2) арахідонова, ліноленова, лінолева; 3) арахідонова, лінолева, олеїнова; 4) арахідонова, ліноленова, ерукова. 59. Споживання сучасної їжі НЕ може задовольнити потребу людини в: 1) енергії; 2) макронутрієнтах; 3) мікронутрієнтах; 4) пластичних речовинах. 60. Забруднене середовище і нервові перевантаження істотно збільшують потребу людини у: 1) енергії; 2) вітамінах; 3) солодощах; 4) білках. 61. Продукти, що компенсують дефіцит біологічно активних компонентів в організмі, підтримують нормальну функціональну активність органів і систем, знижують ризик різноманітних захворювань та можуть споживатися регулярно в складі звичайного раціону – це: 1) продукти масового споживання; 2) продукти функціонального призначення; 3) продукти для спортсменів; 4) продукти лікувального призначення. 62. Продукти, призначені для харчування основних груп населення та виготовлені за традиційними технологіями – це: 1) продукти масового споживання; 2) продукти функціонального призначення; 3) продукти для спортсменів; 4) продукти лікувального призначення. 63. Речовини, які не гідролізуються та не всмоктуються у верхній частині кишківника людини, а потрапляють в незмінному вигляді до товстої кишки, де використовуються як субстрат корисними бактеріями, називають... 1) гомобіотиками; 2) синбіотиками; 3) пребіотиками; 4) пробіотиками. 64. Олігосахариди, що не засвоюються, як функціональний інгредієнт є: 1) пребіотиками; 2) синбіотиками; 3) нутрібіотиками; 4) пробіотиками. 65. Джерела живих мікроорганізмів, їх структурних компонентів і метаболітів мають назву: 1) пребіотики; 2) синбіотики; 3) нутрібіотики; 4) пробіотики. 66. Нутрієнти, які не синтезуються у організмі, або утворюються у недостатній кількості, називаються: 1) аліментарними; 2) незамінними; 3) органічними; 4) не аліментарними. 67. Нутрієнти, які не синтезуються у організмі, або утворюються у недостатній кількості, називаються: 1) аліментарними; 2) есенціальними; 3) органічними; 4) не аліментарними. 68. Речовини, які відносять до незамінних нутрієнтів: 1) незамінні амінокислоти; 2) мононенасичені жирні кислоти; 3) прості цукри; 4) білки. 69. Речовини, які відносять до незамінних нутрієнтів: 1) мононенасичені жирні кислоти; 2) прості цукри; 3) білки; 4) поліненасичені жирні кислоти. 70. Речовини, які відносять до незамінних нутрієнтів: 1) мононенасичені жирні кислоти; 2) прості цукри; 3) мінеральні речовини; 4) білки. 71. Речовини, які відносять до незамінних нутрієнтів: 1) прості цукри; 2) вітаміни; 3) мононенасичені жирні кислоти; 4) білки. |