Основи економічної теорії політ економічний аспект
 Скачать 12.22 Mb.
|
|
§ 1. Ринкове господарство як невід'ємний компонент товарного виробництва Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвит-ку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких від-творюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва. Саме вони і є тим "робочим одягом", в якому діють економічні закони суспільного виробництва, тобто утверджується природний хід господарського життя суспільства. З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами. Ринкове господарство в країнах, в економіці яких панувала адмі-ністративно-командна система, практично не застосовувалось. Це призвело до некоректного заперечення товарного виробництва, а отже, і до відторгнення відпрацьованих віками регуляторів і струк-тур господарського життя. Аналіз відносин, що характеризуються категорією "ринкове гос-подарство", слід здійснювати щонайменше в трьох аспектах: істори-ко-цивілізаційному, об'єктно-суб'єктному та за фазами суспільного виробництва. Існує розмежування поняття "ринкове господарст-во" також за політико-адміністративними ознаками, що мають по-хідний характер. У сучасній науковій літературі, в політичних і законодавчих до-кументах поняття "ринкове господарство" нерідко ототожнюють з такими поняттями, як "ринок", "ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Ці поняття в цілому можна використо-вувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких грунтується на конкуренції. В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які відбивають зба-лансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господар-ських суб'єктів; з другого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність. Виходячи з останнього, ринок є скла-довою частиною, компонентом ринкового господарства. Ринкова економіка - це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові відносини перманентне виявляються у господарському житті, формуючи конкурентне середовище, ринок є ефективним організатором товарного виробництва. Ринок як спосіб організації товарного виробництва можна пода-ти за схемою, наведеною на рис. 9. Ринкова економіка передбачає чіткі відповіді на такі запитання: Що і в якому обсязі виробляти? Як виробляти товар (технологія, ресурси)? Які будуть витрати виробництва? Для кого призначе-на вироблювана продукція? Який життєвий цикл виробленого то-вару? Суть кожного ринкового господарства - додатковий продукт як конкретне вираження підтвердження суспільне корисної праці.  Ринкова економіка грунтується на могутньому фундаменті ма-теріальних інтересів. Вона не визнає стандартно-усереднених ста-вок і тарифів, зрівнялівки в оплаті праці. Конкурентно-ринкове середовище визначає найжиттєздатніші структури. Ринок спонукає до раціонального господарювання, вмін-ня рахувати витрати й прибутки. В умовах ринкової економіки життєздатним зв'язком є еквівалентний обмін, оплачена послуга. Крім того, ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів господарської діяльності. Концепції ринкового господарювання включають право госпо-дарюючого суб'єкта оперативно розробляти і здійснювати ефек-тивні задуми за рахунок гнучкого управління економічними інте-ресами. Вони не відкидають прямого централізованого впливу, коли це необхідно. Небезпечна не централізація як така, а перевищення її міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур уп-равління економікою від економічних інтересів господарюючого суб'єкта. Загальнолюдська практика господарювання виробила два фак-тори, що спонукають всіх учасників виробництва працювати сум-лінно й високоефективно. Це, з одного боку, реальна можливість значного економічного зиску, відчутного виграшу на основі під- приємливих управлінських задумів та гнучких багатоваріантних ма-неврів, а з другого - цілком реальна можливість провалу, тобто неминучої економічної відповідальності за рішення, що прий-маються. Можливість економічного провалу визначається реальними умо-вами господарської діяльності, рівнем наукової зваженості запро-грамованих маневрів. Будь-яка форма господарювання й підприєм-ницької діяльності, що припускає підвищення витрат виробництва або відстає щодо оновлення продукції, призводить до втрати спо-живачів на користь конкурентів. Звідси неминуче падіння прибут-ків і, якщо не буде прийнято ефективних заходів, - банкрутство. При пануванні адміністративно-командних методів керівництва для господарських суб'єктів (велике підприємництво чи окремий працівник) головне завдання полягає не в тому, щоб досягти мак-симуму (це пов'язано з додатковими витратами зусиль, часу, ре-сурсів), а в тому, щоб бути не гіршим за інших і мати приховані резерви на випадок нових завдань. Об'єкт управління боїться лише покарання за невиконання команди, економічної ж мотивації під-приємливості немає. Ринкова економіка - це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва. Оскільки ринкове господарство повністю зумовлюється наявністю та функціонуванням товарного виробни-цтва, як, і навпаки, останнє наповнюється ринковими відносина-ми, то можна вважати, що ринкова економіка є не що інше, як товарне виробництво. Товарно-грошові відносини визначаються тими об'єктивними засадами, які відтворюються господарським життям суспільства. Це, в свою чергу, відбиває діалектику продуктивних сил і виробничих відносин, а в певній частині є матеріалізованим підсумком поглядів та уявлень господарських суб'єктів. Не існує окремо товарно-грошових відносин, які за своєю суттю є ринковими, і власне виробничих відносин при пануванні ринко-вого середовища. Товарне виробництво, а в наш час ринкова економіка є матеріа-лізацією товарно-грошових відносин, що виступають суспільною формою розвитку продуктивних сил, У цьому зв'язку важливо вра-ховувати два принципових моменти. 1. Виробничі відносини зароджуються в продуктивних силах, а не в системі управління. Інакше виробничі відносини можна було б "творити" за бажанням політиків. На ділі ж право в кращому випадку відображає економічну дійсність. Економічне середовище не створюється голосуванням та референдумами. Те, що можливе в політиці, неможливе в економіці, в господарському житті, хоч перша й впливає на другу та навпаки. Перспективи розвитку організаційно-економічних виробничих відносин, ринкових за своєю суттю, зумовлюються характером та рівнем розвитку продуктивних сил. Саме в розвитку останніх слід шукати становлення ринкових відносин. 2. Чисті, тобто позаодноукладні економіки в природі суспільно-го буття не зустрічаються. І будь-які спроби ліквідувати багато-укладність, розмаїття форм власності та господарювання означають відмову від ринкової економіки, законів товарного виробництва, тобто відпрацьованих віками регуляторів господарського життя. Перехід до ринкової економіки - це тривалий і багатогранний процес. Він зумовлюється такими чинниками, як приватна влас-ність і форми господарювання, що відповідають їм. Приватна власність в умовах соціальне орієнтованого ринково-го господарства - це спосіб творення суспільних продуктивних сил на основі економічної свободи людини, реалізації її матеріаль-ного інтересу і господарської підприємливості. Вона грунтується на принципах: досягати успіхів завдяки своїм здібностям і розум-ному ризику, господарювати з прибутком. Відсутність приватної власності означає нічийність та безгосподарність. Саме через від-сутність донедавна у вітчизняній економіці приватної власності та форм господарювання, що відповідають їй, суспільне виробництво не було включене в систему принципів і законів товарного госпо-дарства. Звідси економічно неефективне господарювання. Вільне підприємництво - одна з передумов ринкової економі-ки. Аналізуючи проблему підприємництва з точки зору політеко-номічної теорії, слід мати на увазі, що цей соціально-історичний феномен - не абстрактне поняття. Воно завжди розвивається в певному історичному та соціальному середовищі. Однак обов'язко-вою умовою і ознакою підприємницької діяльності є свобода еконо-мічної самодіяльності людини, її самостійність у виборі варіантів рішень, за якими стоять комерційний успіх, прибуток або ж банкрутство зі всіма його наслідками. Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарю-вання, а його метою - діловий успіх у вигляді прибутку, особистий доход. Основними його рисами є постійний ризик, матеріальна відпо-відальність, організаційно-господарське новаторство, раціоналізм, ефективне використання ресурсів. Підприємництво має такі форми: індивідуально-приватне, асоційоване, державне, індивідуально-сімейне. Необхідним інститутом ринкового господарства є гроші, їх кон-вертованість. Це кисень для ринкового організму. При наявності дієздатного грошового інструментарію в споживача з'являється реальний важіль впливу на виробництво, а у виробника - реаль-ний стимул інтенсивніше працювати, щоб багатіти, бо гроші - це багатство, а багатство - це гроші (А. Сміт). Ще у XVIII ст. відкрита класична закономірність: маса грошей, помножена на швидкість їх обігу, повинна дорівнювати обсягу випущених товарів, помноженому на рівень цін. Якщо ця рівновага порушена, то необхідно скоригувати одну з чотирьох складових. Величезне значення для становлення ринкового середовища мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза остан-нім існування саморегулюючих систем ринкових відносин немож-ливе. Вільне ціноутворення - це пункт перехрещення попиту й пропозиції, неминуча самокорекція, реагування на інтереси спо-живача залежно від стану виробництва, економії витрат. Перелік передумов формування ринкового середовища можна значно продовжити, включивши, зокрема, стимулюючу податкову політику, еквівалентні відносини в сфері праці та найму робочої сили, відкритість національних економік, орієнтацію їх на міжнародний поділ праці, можливість світового обміну, зв'язки зі світовим ринком. Перехід до'ринкової економіки ні за яких обставин не може бути здійснений "кавалерійською атакою", цей процес не може бути легким і безболісним. При цьому треба взяти до уваги, що в сучасному світі з 170 країн ринкової економіки тільки понад 30 належать до багатих розвинутих країн. Загальновизнаними ознаками товарного виробництва, тобто ринкової економіки, є: багатоукладність економіки, в тому числі й приватний сектор, нормальне функціонування приватної власності; економічна відособленість, тобто повна економічна самостійність та економічна відповідальність товаровиробників; панування еквівалентних, тобто економічно справедливих зв'яз-ків і відносин між господарюючими суб'єктами; реальна дієздатність товарно-грошового інструментарію, і на-самперед грошей, цін; розвинугість ринкової інфраструктури - різних бірж та їх інститу-тів, маркетингових служб, інформаційно-посередницьких та інших фірм. Якщо в будь-якій системі господарювання цих ознак, перелік яких можна значно продовжити, немає, то вона не є товарним ви-робництвом зі всіма наслідками. Головним при цьому є те, що ви-робничі відносини не є товарно-грошовими, а отже, і економічни-ми. З одного боку, пануючі в нетоварному виробництві відносини відтворюються як власне господарські, а з другого - як організа-ційно-технократичні. Звідси неминучі конфронтаційність виробни-чих відносин, їх ідеологізація, агресивне відторгнення основних рушійних сил суспільного прогресу. Ринкова економіка і пов'язані з нею цивілізовані "правила гри" в сфері управління та господарювання не з'являться раніше, ніж у вітчизняній економіці почнеться широкий реальний процес роздержавлення та приватизації, формування соціально-економічного середовища ринкового господарювання. Приватизація - це формування прошарку власників, господа-рів. Поява їх неможлива без утвердження в суспільстві приватної власності, приватного сектора економіки. Гуманістичний пафос нетоварного виробництва не врахував однієї "дрібниці" - людина є істота не лише суспільна, а насампе-ред біологічна. Отже, поведінкою її керують матеріальні потреби, які виступають як економічні інтереси. Ринкова економіка є тим середовищем, в якому потрібні умови конкурентного господарювання, тобто вільний доступ кожного члена суспільства до будь-яких видів економічної діяльності. § 2. Суб'єкти ринкового господарства Суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єкт-носгі та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова прак-тика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі орга-нізаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства. Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізне-су): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки. В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів гос-подарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гі-гантських підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і жит-тєздатність малих форм господарювання, так званих малих підпри-ємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає. У США, наприклад, функціонує понад 15млн малих фірм, тобто близько 80 відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП досягла 43 відсотки, а в загальній чисельності найманої робочої сили - 58 відсотків. Основні переваги малих фірм такі: незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здій-сненні господарського маневру; індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кін-цевого результату; чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи; гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що перманентне змінюються; більш низькі управлінські витрати; націленість у завтрашній день, перспективу, що зумовлено ак-тивною інноваційною політикою фірми. Це не означає, що малий бізнес не має недоліків. Вони є, і їх не менше, ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, під-приємця нероздільно пов'язана з функціями виробника. Звідси його працелюбство, діловитість, турбота про завтрашній день. Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, еко-номічно відповідальних не тільки своїми поточними доходами, а й їх майновою власністю товаровиробників. Вони повинні мати сво-боду для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не за-бороненою законодавством, самостійно визначати виробничу про-граму, вибирати постачальників, споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що за-лишилися після сплати податків і внесення інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати по-над прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матері-альні стимули до ефективної праці. Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвид-ше зростання самостійних товаровиробників - власників індиві-дуальних, колективних, кооперативних, без яких ринкова економі-ка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку гос-подарів як основних суб'єктів ринкової економіки в змозі завести механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи при активній регулюю-чій і цілеспрямовано підтримуючій участі держави. Частина III. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА І РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ Розділ 14. Сучасний ринок, його структура і функції § 1. Ринок як полісистемне утворення § 2. Ринкова інфраструктура § 3. Функції ринку Розділ 14 СУЧАСНИЙ РИНОК, ЙОГО СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ § 1. Ринок як полісистемне утворення Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм - це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок - це один з феноменів, який зумовлює склад-ну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові за-кономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість. Цивілізований характер ринку в промислове розвинутих краї-нах визначається широким арсеналом перевірених часом і госпо-дарською практикою законодавчих і моральних норм, багатопла-новою і компетентною політикою держави щодо розвитку еконо-міки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свобо-дою економічної самодіяльності людини. Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно ба-гату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фі-нансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з пе-релічених елементів здатний функціонувати в так званому авто-номному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'яз-ку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринково-го середовища. Ринкове середовище розмежовується за політико-адміністратив-ними ознаками: ринки окремих областей, територій, регіонів, кра-їн, коаліцій, континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках кон-кретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різ-них форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціо-нуючих суб'єктів господарювання як монопольний чи олігопольний. У монопольному ринку має місце диктат виробника, постачаль-ника, продавця. Однак перевиробництво будь-якого виду продукції може продовжувати, а іноді й загострювати конкуренцію за її збут, тобто монополію недостатньо трактувати як антипод ринково-кон-курентного середовища. Крім монополії ворогом останнього є та-кож тотальний дефіцит. Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макро-економічні складові його - це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і капіталу тощо. Ринок споживчих товарів і послуг - один з найважливіших ком-понентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого рин-ку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами. Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуаль-ним. В економіці України проблема збалансованості попиту й про-позиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна система відвернула виробництво від потреб люди-ни, підпорядкувала його інтересам воєнно-промислового комплексу. В структурі валового національного продукту приблизно 45 відсот-ків припадало на капітальні вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потреби; для фонду споживання й соціальних потреб призначалося лише 55 відсотків. В цінах світового ринку це співвід-ношення має вигляд 74 : 26. В той же час у країнах з розвинутою ринковою економікою це співвідношення становить 30 : 70. Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджува-них об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, облад-нання, приладів світовому рівню. Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери ви-робничих відносин, країни командно-адміністративної системи при-гнобили виробництво, його рушійні сили. Управління виробництвом у ринковому господарстві здійсню-ється через капітал. Інакше неможливо перебороти численні лис-баланси, неприйняття підприємствами науково-технічних новинок, їх небажання реінвестувати отриманий прибуток. Політизація економіки не створює стійких мотивів до ефектив-ного господарювання, не передбачає високої соціальної та мораль-ної культури господарюючих суб'єктів, не сприяє співробітництву з іноземним капіталом. Створення ринку капіталу потребує стиму-лювати передусім не позиковий, а підприємницький іноземний капітал (прямі інвестиції, портфельні інвестиції). Прямі інвестиції перед імпортом позичкового капіталу мають переваги. Вони ство-рюють матеріальну заінтересованість у найбільшій віддачі капіта-лу, у впровадженні передової технології й організації виробництва, орієнтують на світовий ринок, його стандарти тощо. Ринок праці - посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного зако-нодавства та саморегулювання. Світова практика виробила дійові механізми, які дають змогу уникнути екстремальних ситуацій у сфері зайнятості та викорис-тання робочої сили. Складовими ринку праці є: працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва; зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники, дрібні ремісники та ін.). Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасо-во не працює, але не відкидає надію на це. Історично склалися два "чистих" варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший - ринок робочої сили з обмеженим попитом; другий - з обмеженими ресурсами. Класичний взірець першого - ринок відсталих країн. Ринок робочої сили з обмеженим попитом також завжди має великий резерв робочої сили. Дійовим інстру-ментом ринку робочої сили є біржі праці. У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні різновиди за сегментами ринку, і вони набувають певної структу-рованості. |