- Форми управління природоохоронною діяльністю
- : евристичні методи і дослідницькі методи.
- 3. Довгостроковий прогноз стану природного середовища.
- Моніто́ринг довкі́лля, екомоніто́ринг
- 5. Регіональні органи управління охороною довкілля.
- 6.Основні показники, які характеризують економічний результат природоохоронних заходів
- 7. Еколого-економічне обґрунтування проектних рішень у господарській практиці.
- Економічна ефективність
- Екологічна ефективність
- 8.Еколого-економічна експертиза як напрям підвищення ефективності природокористування
Загальна екологія Аутекологія Предмет та основні поняття загальної екології
 Скачать 1.09 Mb.
|
Організація управління в екологічній діяльності
Управління – це процес впливу на систему для переведення її в новий стан чи для підтримки її в якомусь установленому режимі. Воно характеризується наявністю системи, причинного зв’язку між її елементами, керуючої і керованої підсистем, динамічного характеру системи і керуючого параметру. Вихідним, тобто початковим пунктом управлінської діяльності є формування і вибір цілей, кінцевим – їхнє досягнення. Риси, властиві усім видам управління можна об’єднати в 2 групи: статистичні (властиві формі і структурі управління) і динамічні (властиві процессу управління). Предметом теорії управління є закономірності управління як цілісного, комплексного компонента економіки. Теорія управління вивчає закони системи управління в цілому, закони синтезу її компонентів. Закономірності управління як цілого – це насамперед закономірності формування системи управління: її структури, її кадрів, її технічної бази, її методів. Їх вивчає теорія управління. Крім того, закони управління – це закономірності функціонування системи управління, взаємодії її елементів. Їх також вивчає теорія управління. Отже, метод теорії управління включає: логічний метод і метод зразків. У свою чергу логічний метод розкривається в таких підходах: плановий, системний, комплексний, оптимізаційний, прагматичний. Метод зразків властивий управлінському мистецтву.рагматичний. Метод зразків властивий управлінському мистецтву. Плановий підхід свідчить про те, що деякі з управлінських процедур повинні обов’язково підкорятися плануванню (наприклад, фінансування, загальна стратегія виконання робіт, контроль та ін.). Системний підхід означає, що управління розглядається як єдине ціле, що органічно зв’язує всі його елементи. Тому теорія управління йде від загального до конкретного і ціле має визначальне значення стосовно його елементів. Комплексний підхід полягає в розгляді управління як єдиного цілого, що складається з економічних, організаційних, технічних, правових і психологічних аспектів. Оптимізаційний підхід виражається в прагненні досягти кількісної визначеності в аналізі проблем управління і на основі цього побудувати математичну модель, що дозволяє знаходити оптимальні рішення. Прагматичний чи прикладний підхід методу теорії управління означає безпосередню орієнтацію на запити практики з метою задоволення їх і можливого передбачення майбутніх потреб управління. Зразком є критично проаналізований окремий випадок із практики (може бути япозитивним, так і негативним). Зразок включає опис ситуації, аналіз проблеми і варіантів її рішення, характеристику обраного шляху й отриманого результату. Щоб зразок став елементом теорії управлінського мистецтва, він обов’язково повинен включати рішення, його аналіз і висновки. 2.Форми управління природоохоронною діяльністю Розходження використовуваних в управлінні методів не виключає необхідності використання керівником у процесі роботи різних організаційних форм. Під організаційною формою розуміється: спосіб впливу (колективний, одноособовий), тип впливу (норматив, акт), характер впливу (пряме, опосередковане, 27 шляхом створення чи обмеже ень стимулювання), тимчасова характеристика впливу (постійне, періодичне, разове) та ін. Відносно нові підходи і методи цілеполягання можна об’єднати в дві групи: евристичні методи і дослідницькі методи. Загальною ознакою дослідницьких методів є орієнтація на ту чи іншу модель, більш-менш формальну. До дослідницьких методів відносяться: а) екстраполяційний, що полягає в орієнтації на такий рівень стану системи, що визначається як прийнятний, здійсненний, задовільний; б) оптимізаційний, у якому використовується модель екологіч- ного об’єкта, що включає цільову функцію і набір обмежень; в) адаптаційний, що полягає в адаптації об’єкта до майбутнього стану. Передбачається три ступіні знання про майбутнє: визначені знання (характеризують ті риси майбутнього, існування яких неминуче), невизначені знання (характеризують ті риси майбутнього, стосовно яких немає твердої впевненості в їх реалізації) і незнання (відносяться до тих рис майбутнього, що не можуть бути визначені навіть у варіантах). 3. Довгостроковий прогноз стану природного середовища. З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища. Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища. Спеціально уповноважені державні органи разом з відповідними науковими установами забезпечують організацію короткострокового і довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо економічного та соціального розвитку республіки, в тому числі щодо охорони навколишнього природного середовища, використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Моніто́ринг довкі́лля, екомоніто́ринг (рос. мониторинг окружающей среды, англ. environmental monitoring, нім. Monitoring n der Umwelt (der Umgebung)) — комплексна науково-інформаційна система регламентованих періодичних безперервних, довгострокових спостережень, оцінки і прогнозу змін стану природного середовища з метою виявлення негативних змін і вироблення рекомендацій з їх усунення або ослаблення. Моніторинг як багатоцільова інформаційна система включає:
4. Структура управління природоохоронною діяльністю: поняття структури управління, чинники, які її визначають, принципи побудови управління. Колектив, що об’єднується для виконання певної роботи, як правило має свою ієрархічну структуру. В першу чергу, в ньому виділяється управлінська ланка, яка і визначає стратегію і тактику поведінки колективу. Природно, що апарат управління створюється відповідно конкретним принципам і факторам. Окрім того, між елементами структури управління формуються вертикальні і горизонтальні зв’язки, що забезпечують сам процес управління. Аналізу самої структури управління, її елементів, стосунків між ними і особливостей підбору кадрів управління присвячено цей розділ. Структура – це цілісна сукупність самостійних елементів, що реалізують закріплені за ними функції, наділені необхідною компетенцією, що знаходяться у визначених формально встановлених неформальних зв’язках для забезпечення досягнення цілей.На побудову організаційної структури впливають наступні фактори: соціально-політичні й організаційно-технічні. Інші види факторів – прямі і непрямі; фактори, зв’язані з об’єктом і суб’єктом; внутрішні і зовнішні стосовно структури. Основними ж факторами є функції. Принципи побудови структури – це закономірності – правила побудови саме структури. Принципи формування організаційних структур найтіснішим чином пов’язані з розглянутими вище факторами, що впливають на структуру. Так, на базі зовнішніх факторів формуються наступні принципи: відповідність структури характеру й особливостям об’єкта, відповідність структури механізму (цілям, принципам, методам, функціям). Основними з них є: цільовий, раціональний розподіл праці, сполучення лінійної і функціональної структур. 5. Регіональні органи управління охороною довкілля. При розгляді регіонального екологічного управління ми маємо поєднання двох сфер законодавства: про місцеве самоврядування та про охорону навколишнього природного середовища. У сфері ОНПС головним документом виступає вище вже згадуваний ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» Крім того на теренах регіону природоохоронну діяльність здійснює спеціальна Управління ОНПС та профільне управління обласної державної адміністрації. На додаток до цих органів існують різноманітні комісії та інспекції, які також опікуються питаннями навколишнього середовища. Розглянемо детальніше Закон України «Про ОНПС»(далі – Закон). У статті 16 Закону зазначено, що «Державне управління в галузі ОНПС здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по ОНПС і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України». Закон визначає цільові програми як основний документ в регіоні, який визначає порядок реалізації екологічної політики. Спостереження за станом НПС, рівнем його забруднення здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану НПС. На регіональному та місцевому рівнях механізми фінансування спираються на такі основні типи надходжень:
6.Основні показники, які характеризують економічний результат природоохоронних заходів 1. Економічним результатом (повним економічним ефектом) природоохоронних заходів називають забезпечувані цими заходами: - приріст обсягів чистої продукції або прибутку, а в окремих галузях або на підприємствах – зниження собівартості продукції (сфера матеріального виробництва); - економію витрат на виконання робіт та надання послуг (невиробнича сфера); - скорочення витрат з особистих коштів населення (сфера особистого споживання). 2. Економічний результат природоохоронних заходів при розрахунках чистого економічного ефекту природоохоронних заходів визначається за сумою наступних показників: - застережених (відвернутих) економічних збитків від забруднення навколишнього середовища, тобто тих збитків, які не були понесені завдяки зменшенню забруднення в усіх сферах народного господарства (виробничій, невиробничій) та витрат населення; - приросту економічної (грошової) оцінки природних ресурсів, збережених (поліпшених) за рахунок реалізації конкретного природоохоронного заходу; - приросту грошової оцінки реалізованої продукції, одержаного завдяки більш повній утилізації сировинних, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів внаслідок втілення, реалізація і впровадження у життя розглядуваного природоохоронного заходу. 3. Загальна (абсолютна) ефективність природоохоронних витрат визначається як відношення річного обсягу повного економічного ефекту природоохоронних заходів до витрат, що їх викликали. Цей показник використовується при обґрунтуванні територіальної структури та обсягів природоохоронних заходів (в тому числі і будівництва природоохоронних об’єктів), а також при аналізі та контролі динаміки економічної ефективності природоохоронних витрат, міжгалузевих і міжрайонних порівнянь їхньої ефективності. На практиці загальна (абсолютна) економічна ефективність природоохоронних витрат (Ев)визначається як відношення обсягу повного економічного ефекту до суми приведених витрат, що викликали цей ефект (В). Основне призначення наведених показників порівняльної економічної ефективності та чистого економічного ефекту природоохоронних заходів полягає в обґрунтуванні проектного рішення природоохоронного комплексу або об’єкту заданого типу і потужності. Ці питання вирішуються при проектуванні конкретних споруд, а тому їх часто об’єднують в окрему групу природозахисних засобів 7. Еколого-економічне обґрунтування проектних рішень у господарській практиці. На сучасному етапі розвитку економіка України характеризується нестабільністю, відсутністю обґрунтованих макроекономічних прогнозів, нестачею статистичної інформації та її певною недостовірністю, що ускладнює розробку господарських рішень на окремому підприємстві. В Україні присутня значна кількість збиткових підприємств, зокрема, в сільському господарстві.[1] Господарське рішення – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обґрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантів досягнення конкретної цілі підприємства. Економічна сутність має прояв у тому, що на розробку та реалізацію будьякого рішення необхідні фінансові, матеріальні та інші витрати. Тому кожне рішеннямає реальну вартість, а його реалізація повинна приносити підприємству прямий чи опосередкований прибуток. Помилкове або невірно сприйняте підлеглими рішення, може привести компанію до збитків чи до банкрутства. Економічна ефективність Співвідношення вартості додаткового продукту, отриманого в результаті реалізації рішення, та витрат на його розробку й реалізацію Екологічна ефективність Факт досягнення екологічних цілей організації та персоналу, що реалізують потребу людини в безпеці, здоров'ї, за більш короткий час, силами меншої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами Діяльність підприємств в умовах ринкових відносин нерозривно зв’язана з економічним ризиком, а звідси виникає неясність в одержанні очікуваного кінцевого результату, небезпека невдачі, непередбачених втрат. Від прийняття господарських рішень з урахуванням ризикових умов, їхякості, раціональності й обґрунтованості в багатьох випадках залежать реальні можливості досягнення цілей організації, її ефективна діяльність. Звідси випливаєнеобхідність розуміння сутності господарських рішень, вивчення основних правил, прийомів і наукових методів їх розробки. Отже господарську діяльність необхідно здійснювати в умовах невизначеності, підвищеного ризику. Завдання господарника нового типу полягає не в тому, щоб шукати справу із заздалегідь передбаченим результатом, справу без ризику. При такому підході в ринковій економіці взагалі можна виявитися поза справою i без неї. Треба не уникати неминучого ризику, а вміти його розпізнавати, оцінювати його ступінь i не переступати за допустимі межі. 8.Еколого-економічна експертиза як напрям підвищення ефективності природокористування Екологічна експертиза – як один з основних засобів забезпечення екологічної безпеки Екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізу та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей. Екологічна експертиза спрямована на підготовку висновків про відповідальність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання й відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах. Еколого-економічна – діяльність якої направлена на отримання і використовування нових знань вгалузі регулювання взаємодії між соціально-економічним розвитком суспільства та користуванням природними ресурсами. Основні задачі еколого-економічної експертизи направлені на перехід суспільства на шлях сталого розвитку, екологізації процесу соціально-економічного розвитку суспільства, які можуть бути сформульовані так: 1. Визначення перспективних напрямків розвитку суспільноговиробництва з урахуванням стану якості навколишнього природногосередовища і рівня забезпеченості населення. 2. Прогнозування становища навколишнього середовища. 3. Обґрунтування шляхів і методів підвищення ефективності використовування природних ресурсів. 4. Врахування економічної оцінки природних ресурсів при розробці балансу національного багатства. 5. Екологічно підтверджене планування капітальних вкладень щодо фінансування проектів по охороні навколишнього середовища визначення соціально-економічної ефективностізатрат. 6. Еколого-економічна оцінка виробництва, будівництва і технічного переоснащення підприємств та галузей господарювання. 7. Підвищення економії за рахунок раціонального використовування матеріально-сировинних, паливно-енергетичних та інших природних ресурсів. 8. Комплексне використовування сільськогосподарської сировини і вторинних ресурсів виробництва. 9. Зниження матеріало- і енергоємності виробництва. 10. Розроблення фінансово-кредитного механізму охорони і раціонального використовування природних ресурсів. |